Інтеграція України до ЄС. Шляхи і перспективи розвитку

навіть вищої ланки того, що стосується європейської інтеграції,

негативно впливають на реалізацію Угоди про партнерство і

співробітництво та Стратегії інтеграції до ЄС.

Успіхи української дипломатії і заслужене визнання позитивної ролі

України в підтриманні регіональної безпеки виявилися недостатніми, аби

компенсувати брак структурних реформ всередині країни. Не можна

вважати серйозним аргументом пояснення розриву між намірами і

деклараціями, з одного боку, та їх імплементацією, з другого,

передовсім у сфері європеїзації українського законодавства, лише

тяганиною парламентських процедур чи, тим паче , "неконструктивною

опозиційністю" Верховної Ради. [27]

Корпоративна закритість системи державного управління, високий

рівень корупції, слабкість демократичних інституцій і нерозвиненість

громадянського суспільства, утиски свободи преси, політичні проблеми,

що викликали критику Ради Європи, відсутність стабільного

національного консенсусу з ключових питань внутрішнього розвитку і

зовнішньої політики утворюють вкрай негативне тло для відносин України

з ЄС і загрожують перетворити Україну на країну-аутсайдера.

Подібні загрози і непевності є і в сфері економіки. Наявне правове

поле й інституційна інфраструктура не створюють достатньої безпеки для

інвесторів і кредиторів, сприяють виникненню торговельних суперечок і

обмежують потенціал регіонального економічного співробітництва.

Основними формами співробітництва України та Європейського Союзу

сьогодні є технічна допомога, торгівля та інвестиційна діяльність. За

обсягами технічної допомоги з боку ЄС Україна займає друге після Росії

місце серед колишніх радянським республік. Головними пріоритетами

такої допомоги, що здійснюється в межах програми ТАСІС є ядерна

безпека та захист довкілля, реструктуризація державних підприємств,

розвиток приватного сектора. Це показує приведена нижче Таблиця 3.1.

Таблиця 3.1.

Програми та шляхи економічного співробітництва ЄС з Україною.

Стосовно торгівлі, то в 2000 році на частку ЄС припадало

18 % зовнішньоторгівельного обороту України (16,1 % товарного експорту

та 19,8 % імпорту). Сьогодні ЄС є найбільшим торговельним партнером

України після колишніх радянських республік. Товарна структура

торгівлі України з ЄС подібна до структури торгівлі ЄС з іншими

країнами СНД (за винятком Росії, враховуючи її традиційну

спеціалізацію на експорті сировинних товарів - нафти та газу). В

експорті України до ЄС переважають вироби з низьким ступенем обробки,

тоді як машин та транспортного обладнання Україна продає надто мало.

Імпорт з ЄС представлений переважно промисловими товарами, машинами та

транспортним обладнанням.

Водночас питома вага України в зовнішньоторговельному обороті ЄС

незначна: на її частку припадає лише 0,42 % загальної торгівлі ЄС.

Обсяги прямих іноземних інвестицій країн ЄС в Україну також дуже малі

як порівняно з іншими країнами Центральної та Східної Європи, так і

враховуючи потреби України в капіталовкладеннях, і не мають істотного

значення для національної економіки. Ця ситуація пояснюється високим

рівнем ризикованості операцій на ринку України, що робить її

малозначущим і непривабливим економічним партнером та інвестиційним

ринком для Європейського Союзу. [21]

Таким чином, сучасний стан економічних відносин між Україною та ЄС

можна назвати «торговельною моделлю співробітництва". Її характерною

рисою є те, що структура зовнішньої торгівлі України визначається

порівняльними перевагами, що сформувалися ще тоді, коли Україна була

частиною радянського економічного комплексу. Така ситуація виникла

внаслідок цілої низки об'єктивних та суб'єктивних причин, а саме:

1. В Україні тільки розгортається процес визначення того, які фірми

та товари мають формувати зовнішньоторговельний профіль країни в

середньо- та довготерміновому періодах.

2. Економічна криза гальмує вихід на світовий ринок в цілому та

європейський зокрема і утвердження на них потенційно

конкурентоспроможних українських підприємств. До того ж нагромадження

взаємної заборгованості між підприємствами перешкоджає розвитку

нормальної кооперації, без чого неможливо забезпечити випуск кінцевої

продукції. Слід ще окремо відзначити, що саме економічна криза є

причиною того, що Україна не може (за невеликим винятком) повністю

використати квоти, встановлені ЄС на ввезення українських товарів.

3. Інтеграція України в європейську економіку значною мірою

гальмується структурою виробництва, успадкованою від СРСР, у минулому

Україна спеціалізувалася переважно на випуску проміжної промислової

продукції, тоді як виробництво кінцевих товарів знаходилося за межами

республіки.

4. Архаїчна структура промисловості України залишається практично

без змін. У ній традиційно переважають матеріало- та енергомісткі

виробництва, наприклад, важке машинобудування, хімічна та будівельна

промисловість, виробництво сільськогосподарської техніки та тракторів

тощо. Високо-технологічні виробництва сьогодні не визначають

промисловий профіль країни. Ось чому значна частина українських

виробів малоконкуренто-спроможні або й зовсім неконкурентоспроможні

на світових ринках.

5. Європейський ринок досить насичений товарами з низьким ступенем

обробки, промисловими товарами споживчого призначення та

сільськогосподарською продукцією. А саме ці товари сьогодні

становлять основну частку українського експорту. Насиченість ринку ЄС

виробами традиційного машинобудування, що їх випускає вітчизняна

промисловість, означає, що утвердження України на ринку ЄС як

виробника складної продукції об'єктивно вимагає активізації

інноваційного процесу в країні.

б. Українським експортерам ще явно бракує досвіду діяльності на

зовнішніх ринках. Часто-густо міжнародне співробітництво гальмується

недостатньою підтримкою виробників з боку відповідних міністерств та

відомств. До того ж можна назвати численні випадки, коли Україна

втрачала вигідні можливості внаслідок неефективної системи вироблення

та реалізації економічної політики в цілому.

3.2. Шляхи прискорення входження України до ЄС.

У зв’язку з викладеними фактами можна сформулювати і основні завдання

зовнішньоекономічної політики України у відносинах з країнами ЄС :

1. Якомога повніша реалізація у відносинах з ЄС та його країнами-

членами загальних принципів торговельно-економічного

співробітництва, викладених в Гельсінському Заключному акті

Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ),

Паризькій хартії для нової Європи, документах Мадридської та

Віденської нарад НБСЄ, Бонської Конференції НБСЄ з економічного

співробітництва, у Гельсінському документі НБСЄ “Виклик змін”,

Європейській енергетичній хартії, Декларації Люцернської

конференції (квітень 1993 р.), а також зафіксованих в Угоді про

партнерство і співробітництво між Європейськими співтовариствами

та їх державами-членами і Україною від 14 червня 1994 року.

Тимчасовій угоді про торгівлю та питання, пов’язані з торгівлею,

між країнами західноі Європи і Україною 1 червня 1995 року.

2. Своєчасне і комплексне здійснення економічних та політичних

заходів, що є необхідними для початку переговорів з країнами Західної

Європи щодо створення в перспективі в їх відносинах зони вільної

торгівлі.

З. Здобуття послідовної підтримки з боку ЄС та його країн-членів у

питанні якнайшвидшого приєднання України до Генеральної угоди про

тарифи і торгівлю (ГАТТ) /Світової організації торгівлі (СОТ),

одержання якнайширшого доступу до Загальної системи преференцій з

країнами Західної Європи, грунтуючись на визнанні України країною з

перехідною економікою.

4. Вирішення питань, пов’язаних з можливістю приєднання України до

окремих європейських програм інтеграційного характеру, насамперед у

сферах енергетики, транспорту, науки і техніки, інформатики,

сільського господарства,

окремих галузей промисловості, охорон» навколишнього середовища,

освіти.

5. Забезпечення безперешкодного недискримінаційного доступу

основних експортних товарів і послуг України на ринки країн -

членів ЄС.

6. Здобуття стабільної фінансової підтримки і технічної допомоги

для успішного проведення ринкових перетворень в економіці

України, насамперед якомога більш динамічних і безболісних

структурних зрушень і формування міжнародно-конкурентоспроможної

економіки.

Питання про можливе набуття статусу асоційованого члена ЄС має

розглядатися в майбутньому не як самостійне завдання, а як можливий

альтернативний варіант розвитку відносин з країнами Західної Європи

залежно від досягнутих результатів адаптації до вимог ЄС і

ефективності розвитку відносин в рамках СНД. [26]

Безумовно, було б невиправданим ставити всі ці завдання одночасно,

оскільки у цьому разі навряд чи вдасться виконати хоча б одне із них.

Отже, необхідно виділити окремі етапи розвитку взаємних економічних

відносин. Таких якісно різних етапів можна визначити, принаймні, три.

Перший етап створення передумов для розвитку співробітництва, в який

Україна вступила в 1994 році. На цьому етапі головна увага має бути

зосереджена на таких проблемах.

Насамперед слід вирішити завдання успішного проведення внутрішніх

економічних перетворень в Україні з метою створення ринкового

середовища, здатного до взаємовигідного співробітництва з ЄС та його

країнами-членами та інтеграції в європейські економічні структури.

Необхідно також створити організаційні макроекономічні передумови для

майбутнього включення в європейські економічні структури (насамперед

заохотити створення здатних до масштабної міжнародної кооперації

великих фірм, фінансово-промислових груп).

Ще одним завданням початкового етапу є гармонізація законодавства

України, що регулює зовнішньоекономічні відносини та створює для них

загальне економічне середовище, до вимог системи ГАТТ/СОТ і початку

пристосування до вимог гармонізованого та уніфікованого законодавства

ЄС. [27]

Важливе значення має визначення пріоритетних галузей і секторів

української економіки, що володіють або можуть володіти конкурентними

перевагами у європейській економіці, динамічне нарощування їх

експортного потенціалу, в тому числі за рахунок залучення кредитів та

прямих інвестицій з країн—членів ЄС.

Паралельно з цим потрібен розвиток договірних відносин з країнами

Західної Європи, виборювання більш вільного доступу на його єдиний

ринок, в тому числі шляхом отримання відповідних квот стосовно певних

експортних товарів, імпорт яких до з країн Західної Європи

обмежується, одержання доступу до так званої Загальної системи

преференцій Європейських співтовариств від 1971 року.

Слід опрацювати питання про можливість вибіркового підключення до тих

проектів європейського співробітництва та інтеграції, де Україна вже

сьогодні здатна дотримуватись жорстких міжнародних вимог і стандартів

й використання такого підключення з метою апробації конкретних

механізмів взаємодії України з європейськими економічними структурами.

Нарешті, слід подбати про найбільш раціональне використання фінансової

допомоги ЄС з метою подолання тимчасових ускладнень з платіжним

балансом України, забезпечення критичного імпорту, реальної

макроекономічної стабілізації на основі переходу до розвитку

виробництва, створення інституційної основи ринкової економіки та

динамізації прогресивних структурних зрушень. [1]

Лише ефективне вирішення основних завдань першого етапу зробить

правомірною постановку нових, більш складних завдань на другому етапі

- етапі прискореної адаптації і початку входження в європейські

економічні структури, що може зайняти 6-10 років. Головним змістом

другого етапу має стати:

прискорений вихід і закріплення на спільному з країн Західної Європи

українських виробників товарів і послуг у пріоритетних міжнародно-

спеціалізованих сферах і секторах української економіки;

. істотне розширення і поглиблення процесу вибіркового входження

України в європейські економічні структури, насамперед через

розвиток великих інтернаціоналізованих фірм, фінансово-

промислових груп, і створення тим самим передумов для майбутньої

комплексної інтеграції в європейські економічні структури в

цілому;

. значна диверсифікація форм економічної і науково-технічної

взаємодії з особливою увагою на розвиток стійких і комплексних

форм міжнародної науково-технічної і виробничої кооперації;

. за умови досягнення принципової згоди ЄС на створення в

перспективі з Україною зони вільної торгівлі — проведення

переговорів з країнами ЄС і досягнення комплексної угоди щодо

поступового створення зони вільної торгівлі, що передбачала б

повне скасування мита та аналогічних податків і зборів,

кількісних та будь-яких інших адміністративних обмежень на шляху

вільного переміщення товарів і послуг, застосування

національного режиму внутрішнього оподаткування до товарів і

послуг іншої сторони;

. прийняття гармонізованих правил щодо регулювання взаємних

економічних та науково-технічних стосунків; досягнення

приблизної адекватності законів України та країн Західної Європи

у таких сферах: митне законодавство, законодавство про компанії,

банківську справу, бухгалтерський облік компаній та податки,

інтелектуальну власність, охорону праці, фінансові послуги,

правила конкуренції, державні закупки, охорону здоров’я та життя

людей, тварин і рослин, навколишнє середовище, захист прав

споживачів, непряме оподаткування, технічні правила і стандарти,

законодавство та нормативні правила стосовно ядерної енергії,

транспорт;

. поступове створення передумов для подальшої лібералізації

економічних зв’язків — у сфері переміщення капіталів та робочої

сили з підвищенням ступеня координації зовнішньоекономічної та

загальноекономічної політики.

Нарешті, на третьому етапі - етапі комплексної інтеграції в

європейські економічні структури (його можлива тривалість - 10-20

років) можна було б вирішити найбільш складні проблеми інтеграції

економіки України в цілому в європейські економічні структури. [21]

Слід зазначити, що конкретний зміст цього віддаленого етапу зараз

визначити непросто: він буде значною мірою залежати від результатів

попередніх етапів і загального геополітичного становища в

європейському та євразійському регіонах в майбутньому.

Оцінюючи перспективи економічного співробітництва України і ЄС та його

країн-членів, слід особливу увагу приділити двом ключовим проблемам.

Перспективи економічної взаємодії України з ЄС та його країнами-

членами залежать насамперед від раціональності експортної політики

України відносно цього регіону. Це має бути ядром всієї

зовнішньоекономічної політики країни. Щоб бути ефективною, вона має

будуватися на принципі селективного розвитку на базі використання

конкурентних переваг, якими володіє економіка України сьогодні і

реально може володіти в майбутньому, з урахуванням специфічних потреб

і вимог єдиного європейського ринку.

В результаті реалізації експортної політики має відбутися суттєве

збільшення питомої ваги країн Західної Європи в експорті України - з

нинішніх 11 % до, принаймні, 18-20 % в 2005р. [20]

Причому на початку цю проблему доведеться вирішувати в несприятливих

умовах відсутності чітко вираженої довгострокової профілізації

українського експорту на основі міжнародної спеціалізації виробництва

і стійких ніш на єдиному ринку ЄС. За таких умов головним завданням

буде забезпечення швидкої реакції на поточні наявні можливості

збільшення експорту. При цьому українські виробники експортних поварів

і послуг мають змогу спиратись на істотно менший рівень оплати праці в

країні, що створює передумови для політики цінової конкуренції по

технічно нескладних виробах та окремих технологічних операціях з

підвищеним рівнем трудомісткості в переробній промисловості, включаючи

лету ( в тому числі на основі переробки давальницької сировини),

деревообробну промисловість, збирання електронних та електротехнічних

виробів з імпортних комплектуючих, окремі види виробництва в чорній і

кольоровій металургії. Передумовою використання цих можливостей є,

однак, врегулювання з країнами Західної Європи питань, пов’язаних із

необгрунтованим в численних випадках застосуванням до України

антидемпінгових процедур.

Важливим напрямом експортної політики на першому етапі має бути

розширення або якісний розвиток тих обмежених “плацдармів” на ринку

країн Західної Європи, які було завойовано в минулі роки.

З метою нарощування експорту в країни ЄС на першому етапі певну роль

можуть відіграти створені на території України підприємства за участю

інвесторів з країн Західної Європи. Це особливо стосується галузей

переробної промисловості.

В подальшому буде закладено основи селективного розвитку виробничо-

експортного потенціалу України на довгострокову перспективу. При цьому

досягнуто стійкої міжнародної конкурентоспроможності по окремих видах

виробництва товарів і послуг, де Україна володіє або володітиме в

недалекій перспективі конкурентними перевагами.

Стратегія виходу на ринки країн Західної Європи має поєднувати

сировинний напрям (при досягненні якомога більш високого ступеня

переробки вихідної сировини) з напрямом проникнення на ринки продукції

з високим ступенем обробки на основі ретельно проведеної діагностики

конкурентоспроможності українських товарів і послуг на ринку країн ЄС.

[26]

Важливим перспективним завданням має стати вихід на ринки країн ЄС з

принципово новими виробами: в галузі ракетної та авіаційної техніки

(особливо виробництва важких транспортних літаків), середнього та

великого машинобудування, приладобудування, окремих виробництв

електронної та електротехнічної промисловості, виробництва

зварювальної апаратури. Разом з тим є можливості закріпитися на

єдиному ринку країн ЄС як постачальника певного класу судів,

сільськогосподарських машин. Важливою, якщо не вирішальною,

передумовою для цього буде використання технологічного потенціалу

підприємств ВПК: як тих, що перепрофілюються, так і діючих.

Пріоритетним напрямом реалізації експортного потенціалу України у

відносинах з країнами ЄС повинно стати перетворення у провідні

експортоорієнтовані галузі виробництв, безпосередньо пов’язаних з

реалізацією науково-технічних досягнень, де Україна має безумовний

пріоритет (порошкова металургія, надтверді і високоякісні матеріали із

заданими властивостями). [27]

Досить серйозні можливості існуватимуть для значного розширення

експорту послуг, насамперед науково-технічних, інжинирингових,

туристичних (особливо за рахунок включення в європейську туристську

систему таких регіонів, як Карпатський та Крим), транспортно-

експедиційних. Повинно відбутися істотне збільшення обсягів продажу

ліцензій на запатентовані технічні рішення і ноу-хау, насамперед у тих

сферах, де Україна не має реальних можливостей їх використання у

власному виробництві або таке використання недостатньо ефективне.

Разом з пріоритетною увагою щодо ефективної експортної політики

необхідно зосередитись і на прогресуючому впровадженні в практику

взаємних економічних відносин їх найбільш сучасних форм, що ведуть до

тісної взаємодії економічних потенціалів України і країн ЄС. Тут

насамперед мова йде про розвиток міжнародної промислової і науково-

технічної кооперації.

Звичайно, за нинішніх умов основні потенційні можливості для розвитку

кооперації України з країнами Західної Європи можуть концентруватися

лише в досить обмеженій кількості галузей науково-технічного

співробітництва. Головним завданням стосовно науково-технічної

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6