Світова продовольча проблема

Світова продовольча проблема

Зміст

Вступ

3

1. Світова продовольча проблема.

4

1. Сутність проблеми .

4

2. Продовольча проблема в країнах, що розвиваються.

7

3. Основні шляхи та механізми розв’язання глобальної продовольчої проблеми.

9

2.Продовольча проблема в Україні: стан та шляхи вирішення.

12

Висновки

18

Література

19

Додаток1

20

Вступ

Практично проблема продовольства для людини існувала

завжди. Це одна з найдавніших глобальних проблем. Голод як крайній її прояв

і величезне соціальне лихо знекровлював людей і в давнину , і в середні

віки, і в нові, й навіть у новітні часи.

Продовольча проблема належить до категорії глобальних тому, що

для її розв`язання недостатньо зусиль окремих держав, а потрібне добре

налагоджене співробітництво всіх країн, незалежно від їхнього суспільного

ладу. Зрештою, на ній органічно зав`язані інші глобальні проблеми

сучасності – демографічна, екологічна, енергетична та ін.

Більшість дослідників убачають у продовольчій проблемі

багатопланове явище, яке справляє вплив на всі сторони суспільства і тому

має розглядатися у взємозв`язку з економічною системою, політичним ладом,

національними традиціями господарювання тощо.

У сучасному світі спостерігається нерівномірність у виробництві та

споживанні продуктів харчування. В країнах, де недостатній розвиток

сільськогосподарского виробництва, як правило, і виникають проблеми з

продовольством. Це, в першу чергу, стосується країн, що розвиваються. Як

показує процес економічного розвитку цих країн, подолати продовольчу

проблему самотужки вони не зуміють. Головною ареною голоду і недоїдання в

сучасному світі є країни, що розвиваються, де проживає майже 4/5 населення

світу, виробляють приблизно 1/3 всього продовольства, а споживають трохи

більше третини його світового споживання.

Актуальною ця проблема є і для України, де в останньому десятилітті

минулого віку обсяг виробництва сільськогосподарської продукції скоротився

більше ніж удвічі.

1.Світова продовольча проблема.

1.1Сутність проблеми .

Виділяють чотири групи чинників, які впливають на глобальну

продовольчу проблему:

. природні умови й розміщення населення (загальна площа та

структура сільськогосподарських угідь, сільськогосподарський

потенціал, клімат, співвідношення між кількістю населення і масою

продовольства тощо);

. світовий транспорт і зв`язок, котрі забезпечують широкий вихід

продуктів харчування на зовнішній ринок;

. політична ситуація в світі (позиції політичних сил, наявність

міждержавних співтовариств, об`єднань, використання поставок

продовольства у політичних цілях);

. світова економіка і торгівля в їхній єдності (продовольство як

складова торговельних потоків, роль балансових розрахунків,

кліринг);

Протягом усієї історії державності проблема стабільного

продовольчого забезпечення населення була однією з найважливіших, оскільки

від неї залежить національна безпека.

Визначити єдину для всієї планети норму харчування важко, позаяк

зони та регіони Землі об`єктивно розрізняються за витратами енергії, яка

необхідна для підтримання життя людини.

За оцінками Продовольчої й сільськогосподарської організації ООН

(ФАО) і Всесвітньої організації охорони здоров`я (ВООЗ), середня норма

харчування для однієї людини має становити 2300-2400 ккал на добу. Чітко

виражене недоїдання настає тоді, коли цей показник падає нижче 1800 ккал, а

очевидний голод – коли він проходить критичну позначку 1000 ккал на добу.

Голод ( фізичний брак їжі), який спостерігається в Ефіопії, Судані

та інших районах південніше Сахари, є найбільш відомою формою продовольчої

незабезпеченості.

Що ж стосується структури харчового раціону, то за нормою він має

містити не менше 100 г білків на добу. Харчування, при якому бракує не

тільки калорій, а й білків, насамперед тваринного походження, а також

жирів, вітамінів, мікроелементів, називається неповноцінним. Неповноцінне

харчування значної частини населення країн, що розвиваються, і певної

частини бідних прошарків в інших державах – важлива причина низької

тривалості життя і хвороб, викликаних білково-калорійною нестачею, гострою

нестачею в організмі вітамінів, мінеральних речовин.

З урахуванням фізіологічних норм, наведених вище, наприкінці 80-х

років повноцінне харчування отримували 35% жителів планети. Приблизно 15%

споживали достатню кількість калорій, але мали дефіцит білків. Близько 20%

мали дефіцит білків тваринного походження. А решта 30% жили в умовах

кількісної та якісної нестачі їжі, споживаючи менше 1700 ккал на добу.

На кінець 90-х років загальна кількість голодуючих оцінювалася за

даними ФАО, в 500-550 млн осіб, а тих, хто недоїдає, -- 1-1,3 млрд.

Середній для всього світу показник калорійності харчового раціону становив

2700 ккал на добу. Середнє споживання продовольства на одну людину в

розвинутих країнах складає 3390 ккал, а споживання білків – майже 100 г на

добу. Вони виробляють і споживають дві третини світового продовольства (у

вартісному вираженні), хоча у них мешкає 15% населення світу. Їхня питома

вага у світовому експорті продовольства становить близько 64% ( утому числі

60% готової продукції та 61% сільськогосподарської сировини), а в імпорті –

67% (відповідно 69 і 64%). Економічно розвинуті країни підтримують досить

високий рівень самозабезпеченості продовольством: США і Франція – понад

100%, Германія- 93%, Італія – 78%.

Продовольчий потенціал Землі у принципі достатній для задоволення

потреб її жителів. Так, за період 1991-1999 рр. загальносвітове виробництво

основних видів сільськогосподарської продукції продовжувало, з певним

відхиленням, зростати. Наприклад, виробництво зерна збільшилося до 1, 8

млрд т (середньорічний темп приросту – 1, 4 %) , м`яса - до 186,2 млн т

(2,8%), у тому числі червоного до 133, 2 млн т (2%) і м`яса птиці до 53 млн

т(5%), молока – до 386 млн т . Виробництво на душу населення в середньому

становило: зерна- 309 кг, м`яса – 31 кг, молока – 64,4 кг.

За прогнозами ООН, чисельність населення у світі на середину 21 ст.

становитиме 9,4 млрд осіб (нині 6 млрд) . Навіть за найоптимістичними

прогнозами, до населення Землі в найближчі 15 років додасться ще 1 млрд

чоловік, переважна більшість яких житиме в країнах, що розвиваються. При

цьому основний додаток населення припаде саме на ті регіони, які в

найбільшій мірі потерпають від голоду та недоїдання ( див. табл. 1.1)

Табл. 1.1

Прогноз зростання населення за групами країн (1995-2050 рр.)

|Групи країн |Населення, млн осіб |Середній |

| | |щорічний |

| | |приріст, % |

| |1995 |2020 |2050 |1995 - |2020-20|

| | | | |2020 |50 |

|Світ у цілому |5687 |7672 |9366 |1,2 | |0,7 |

|Розвинуті країни |1171 |1219 |1162 |0,2 | |0,2 |

|Країни, що розвиваються |4516 |6453 |8205 |1,4 | |0,8 |

|Найменш розвинуті країни |579 |1051 |1632 |2,4 | |1,5 |

|Африка | | | | | | |

|Тропічна Африка |719 |1317 |2,046 |2,4 | |1,5 |

|Азія |588 |1119 |1789 |2,6 | |1,6 |

|Східна Азія |3438 |4591 |5443 |1,2 | |0,6 |

|Близький Схід |1421 |1664 |1722 |0,6 | |0,1 |

|Європа |168 |275 |387 |2,8 | |1,1 |

|Латинська Америка |728 |709 |638 |-0,1 | |-0,4 |

|Північна Америка |477 |658 |810 |1,3 | |0,7 |

| |279 |358 |384 |0,7 | |0,2 |

Африка, де сьогодні 40% населення недоїдає, характеризується

найвищими в світі темпами приросту населення: у країнах Тропічної Африки

жінка має в середньому шестеро дітей. За прогнозами питома вага африканців

у світовому народонаселенні збільшиться з 13% у 1995 р. до 22% у 2020 р.

Через це більшість спеціалістів ставлять під сумнів можливість досягнення

Африкою продовольчої безпеки у 21 ст.. А в Індії міністр охорони здоров`я

прямо заявила, що значне зростання населення зводить нанівець економічний

прогрес країни.

Окрім абсолютного зростання чисельності населення, обсяг

продовольчих потреб визначається й низкою демографічних чинників:

статевовіковою структурою населення, збільшенням питомої ваги мешканців

міст. І якщо в Європі продовольчі потреби в цілому трохи скоротяться, то в

країнах, що розвиваються, вони різко зростатимуть, а в цілому світі для

підтримання адекватної якості життя населення, що зростає, виробництво

продовольства за 50 років має піднестися не менше ніж на 75%.

1.2 Продовольча проблема в країнах, що розвиваються

Головною ареною голоду і недоїдання в сучасному світі є країни, що

розвиваються. Саме тут проживає найбільше голодуючих: близько 57% із них в

Азії, 27% в Африці, 11% у Латинській Америці та близько 5% на Близькому

Сході. Хоча найбільша кількість тих, що недоїдають, мешкає в Азії, найвищий

приріст голодуючих спостерігається в Африці.

Переважна частина голодуючих сконцентрована у відносно невеликій

кількості країн. Так, 75% голодуючих Азії проживає у семи країнах:

Бангладеш, Бутані, Індії, Мальдівах, Непалі, Пакистані та Шрі-Ланці; дві

третини голодуючих Африки проживають в Ефіопії, Нігерії, Заїрі, Кенії,

Уганді та Мозамбіку.

При цьому не можна не визнати досягнення молодих незалежних держав у

сільському господарстві й постачанні населення продовольством. Якщо у 30 –

40-ві роки середньорічний приріст сільськогосподарської продукції у країнах

Азії, Африки та Латинської Америки становив приблизно 1%, то в період

їхнього післяколоніального розвитку він піднісся до 2,5-3%. Нині

виробництво продукції у країнах, що розвиваються, приростає: у рослинництві

на 2,4%, у тваринництві на 3,4%.

Деякі країни, що розвиваються, широко застосувавши досягнення

“зеленої революції”, добилися повного або майже повного самозабезпечення

продуктами харчування . Для більшості країн, що розвиваються, характерним є

рослинний раціон харчування, де в основному переважають один-два види

продуктів.

Недостатня забезпеченість продуктами харчування негативно впливає на

показники середньої тривалості життя людей. Вона впливає також на їх

здоров`я , фізичну працездатність. Безпосередньо від голоду в країнах, що

розвиваються, щорічно вмирає від 13 до 18 млн осіб, ѕ з яких діти.

Здебільшого жертвами голоду і недоїдання в країнах, що розвиваються,

стають сільські жителі, чиї діти частіше недобирають належну їм за віком

масу тіла. За оцінками ФАО, 60% дітей у Південній Азії, 39% у Тропічній

Африці відтають у фізичному розвитку.

При оцінці скрутної продовольчої ситуації в цих країнах необхідно

враховувати незавершеність аграрних реформ, бідність широких мас селянства,

відсталість систем землеробства, нераціональне використання земельних і

водних ресурсів, часті стихійні лиха, які знищують працю мільйонів людей,

відсутність транспорту та іншої інфраструктури.

Значної шкоди країнам, що розвиваються, завдає аграрна політика

розвинутих країн. Так, субвенційований імпорт сільськогосподарської

продукції із промислово розвинутих країн, передусім із країн ЄС, руйнує

місцеві ринки продовольства. Штучно здешевлене ввезення кукурудзи і пшениці

із країн ЄС в Африку створило перенасичення цими продуктами місцевих

ринків. Наприклад, звільнена від мита кукурудза на 55% дешевша, ніж та, що

вирощена в Кенії.

Причиною голоду є не відсутність запасів зерна, а неспроможність

країн, що розвиваються, викупати на світовому ринку продукти харчування. У

структурі сімейного бюджету частка продовольчих витрат у цих країнах

перевищує 60%, тоді як у Германії вона становить 17%, у США – 19%. У деяких

країнах з перехідною економікою через невисокі доходи населення цей

показник наближається до 70%, при цьому раціон обмежується споживанням

хліба, крупів, картоплі.

Зонами критичної продовольчої ситуації є території в межах Сахелю

(Мавританія, Сенегал, Гамбія, Малі, Нігерія, Чад), де слабо розвинута

промисловість, і Північно-Східній та Південній Африці ( за винятком ПАР).

Найбільш жахливе становище у 20 країнах “зони голоду”, що розташована в

сухих саванах і напівпустелях. Тут темпи приросту населення вдвоє

перевищують виробництво продовольства. У раціоні африканців переважає

низькокалорійна рослинна їжа з невисоким вмістом білків, жирів та

вітамінів. Для багатьох африканських держав середньодобова забезпеченість

їжею оцінюється у 80-85% від рекомендованих ФАО норм.

Осередком хронічного дефіциту продовольства є також

Центральноамериканський субрегіон - Сальвадор, Гондурас, Гватемала, де

середньодобове споживання не перевищує 2000 ккал. Найбільш загострена

проблема на Гаїті (1905 ккал).

1.3 Основні шляхи та механізми розв’язання глобальної продовольчої

проблеми.

Із самого виникнення глобальної продовольчої проблеми точилися

дискусії про шляхи її розв`язання. Незважаючи на певні розбіжності, мова

йде про основні такі шляхи – екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний шлях полягає насамперед у подальшому розширенні

пасовиськ, орних, рибопромислових та інших угідь.

За окремими даними, світова площа сільськогосподарських земель за

1980-2000 рр. Зросла з 4,4 млрд до 5,1 млрд га. У середньому на душу

населення у світі приходиться 0,3 га ріллі – основного джерела одержання

продовольства. За останні роки площі ріллі скорочуються абсолютно, не

говорячи вже про відносне скорочення ( на душу населення), у зв`язку з

зростанням населення, особливо в країнах, що розвиваються. В окремих

країнах є великі розбіжності у площі ріллі на душу населення. Так, у США на

душу населення припадає 0,67 га ріллі, в Австралії близько 2 га, на Україні

– 0,63 га, у Германії – 0,12 га, у Великій Британії – 0,11, у Японії – 0,03

га.

У світі є резерви для збільшення оброблюваних площ. Нараховується

кілька мільйонів квадратних кілометрів земель, які можна було б використати

для потреб сільського господарства. Найбільші земельні площі, потенційно

придатні для обробітку, мають Латинська Америка та Африка. В Латинській

Америці нині використовують трохи більше чверті придатних земель. В Африці

на середину 90-х рр. обробляли менше 20% таких земель. Але розширення їх

використання не тільки потребує великих капіталовкладень, а й призведе до

деградації грунтів. Тому для збільшення виробництва продовольства в першу

чергу прагнуть поліпшити використання наявних сільськогосподарських угідь.

Велика частина оброблюваних площ землі знаходиться у Північній півкулі.

Понад половину їх розташовано в Європі й Азії і 15% - у Північній Америці.

У цих регіонах виробляється й основна частина продовольства більше половини

площі зайнято зерновими культурами.

Інтенсивний шлях розв`язання продовольчої проблеми передбачає

механізацію, хімізацію, підвищення енергоозброєності сільського

господарства, використання високоврожайних сортів сільськогосподарських

культур, найбільш продуктивних порід тварин – тобто застосування всіх тих

засобів, які дають змогу збільшити віддачу землеробства й тваринництва

навіть при зменшенні сільськогосподарських площ.

Великі перспективи інтенсифікації сільськогосподарського виробництва

пов`язують із технологічною революцією. Ця революція виражається у

використанні досягнень генної інженерії, біотехнології та інформаційної

технології безпосередньо у фермерському землеробстві й тваринництві для

поліпшення якості продукції, зниження виробничих витрат і т.д.

Таким чином, можливості збільшення виробництва сільськогосподарської

продукції далеко не вичерпані. Це:

. підвищення родючості грунтів, що пов`язано з успіхами агромеліорації

та агрохімії;

. підвищення біологічної продуктивності сільськогосподарських культур

шляхом упровадження досягнень сільськогосподарської генетики й

селекції;

. виведення продуктивних порід худоби;

. ефективне використання сонячної енергії для фотосинтезу органічної

маси ті впровадження генної інженерії;

. підвищення біологічної продуктивності Світового океану та широке

впровадження аквакультури.

Значну роль у розв`язанні продовольчої проблеми відіграють

різноманітні міжнародні організації, передусім спеціалізовані установи

ООН – Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО), яка об`єднує

близько 190 держав світу, та Міжнародний фонд сільськогосподарського

розвитку.

У відповідності зі статутом ФАО основними цілями її діяльності є:

поліпшення харчування і підвищення життєвого рівня людей; забезпечення

зростання ефективності виробництва і розподілу продовольчих продуктів;

оптимізація умов життєдіяльності сільського населення; сприяння

розвиткові світової економіки.

Наростання негативних тенденцій у забезпеченні продуктами харчування

в більшості країн світу стало основою для висунутої ФАО ініціативи щодо

проведення саміту з питань продовольства. Він відбувся у римі в

листопаді 1996 р. з участю представників 186 держав. На саміті було

прийнято Римську декларацію про всесвітню продовольчу безпеку і План дій

Всесвітньої зустрічі на найвищому рівні з проблем продовольства. Ці

документи можуть слугувати базою для різноманітних шляхів досягнення

загальної мети – продовольчої безпеки на індивідуальному рівні, на рівні

домашніх господарств, на національному, регіональному і глобальному

рівнях.

У плані дій зазначено, що кожна країна має прийняти відповідну

стратегію залежно від її ресурсів і здатності до досягнення

індивідуальних цілей, одночасно беручи участь у співробітництві на

регіональному й міжнародному рівнях для виробництва колективних рішень

із глобальних проблем продовольчої безпеки.

ФАО висловлює надію, що за допомогою вироблених на саміті механізмів

до 2015 р. вдасться знизити кількість людності, котра регулярно

недоїдає.

Таким чином, створення підвалин світової продовольчої безпеки – це

системне завдання, вирішення якого починається з глобального, світового

рівня і має доходити до кожної окремої людини.

2.Продовольча проблема в Україні: стан та шляхи вирішення.

В Україні одним з найбільш болючих питань, що потребують

першочергового розв`язання, є вирішення продовольчої проблеми. Держава, яка

ще 10-15 років тому вважалася власником родючих земель, основним виробником

продовольчої продукції серед країн колишнього СРСР та потенційним

конкурентом західноєвропейським виробникам на світовому ринку

агропромислової продукції сьогодні не в змозі забезпечити своєму народу

харчування не тільки на рівні початку 90-х років, а й мінімальних

фізіологічних норм. Сучасний стан споживання основних продуктів харчування

на душу населення характеризується значним зменшенням його обсягів

відповідно до 1990 року, є критичним і являє собою реальну загрозу здоровю

нації, продовольчій та національній безпеці країни. За період 1990-2000 рр.

річне середньодушове споживання населенням основних продуктів харчування

знизилось ( в кг ) : м`яса і м`ясопродуктів з 68,2 1990 року до 33,5 в 1999

року (або на 51%), молока і молочних продуктів – з 372,2 до 210 (на 43,2%),

риби та рибопродуктів - з 17,5 до 7,2 (в 2,4 рази), яєць (в шт.) – з 272

до 163 (на 40%), олії – з 11,6 до 8,9 (на 23,3%), цукру з 50,0 до 33,0 (на

34%), хлібних продуктів – з 141 до 122 (на 13,5%), картоплі – з 131 до 122

кг (або на 6,9%). Споживання овочів та фруктів за цей період зменшилось

відповідно на 6,5 та 25,4 кг ( або на 6,3% та 53,6%) (табл.2.1).

Страницы: 1, 2