Становлення ракетної техніки класу "земля-земля" та основні шляхи її розвитку в канун та період Другої світової війни

Важливе місце у тогочасній ракетній техніці посідає 15 cm “Panzerwerfer” 42 auf Sf, або Sd.Kfz.4 (див. додаток И) - германська самохідна РСЗВ періоду Другої світової війни. Створена в 1942 році на базі напівгусеничного вантажного автомобіля “Opel Maultier”. В ході серійного виробництва в 1943-1944 роках було випущено 300 Sd.Kfz.4 / 1, а також 289 підвожчиків боєприпасів до них, на тій же базі. Sd.Kfz.4 / 1 активно використовувалися німецькими військами аж до кінця війни [13].

Оскільки жодна германська реактивна система залпового вогню не досягала дальності стрільби “Катюш”, Верховне Головнокомандування вермахту прийняло рішення про детальне вивчення конструкції радянської РСЗВ і створення аналогічної системи. Реалізація цього завдання було доручено заводу “Waffenfabrik Brunn”(колишні заводи “Ceska Zbrojovka” в Брно). Фактично була скопійована сама радянська пускова установка: 48 направляючих незвичного для німців рейкового типу (офіційна назва: 8-cm Raketen-Vielfachwerfer) монтували на бронетранспортері, для якого використовувалися різні шасі. Зважаючи на велику вагу пускової установки (48 балкових направляючих у чотири яруси), її довелося монтувати на базі трофейного французького середнього танка SOMUA S35, що отримав у вермахті позначення PzKpfw 35s або 739 (f). Реактивна система залпового вогню, що отримала позначення Sd.Kfz.303(додаток І), стала єдиною німецькою повністю гусеничної пусковий установкою реактивних снарядів. Напрямні монтувалися замість знятої башти танка. Проте у бойових умовах ця система так і не була використана [ 14].

Таким чином, у цей період Німеччина мала найбільш розвинений науково-технічний потенціал у виробництві ракетної техніки, особливо в ракетах стратегічного застосування з великою дальністю ураження.

2.2 Використання ракетних технологій у СРСР

СРСР – країна з величезним науково-технічним потенціалом, який став базисом розвитку РСЗВ та реактивних мінометів. Наявність величезної кількості трудових і природних ресурсів зумовило як удосконалення старих, так і розвиток нових видів бойової техніки, насамперед ракетних військ. Ще напередодні війни Радянський Союз мав величезну кількість бойових розробок у галузі реактивної техніки. Що ж зумовило подібний розвиток?

Як вже було зазначено, обидві ворогуючі сторони знали, що війна неминуча. Винайдення нових видів РТ призвело до широкого їх використання у театрі бойових дій Другої світової війни, і саме завдяки РСЗО були виграні важливі битви. Серед головних досягнень науковців СРСР були так звані “Катюші”( БМ-8 БМ-13і БМ-31.Зупинимось детальніше на цьому виді.

“Катюша” - неофіційна збірна назва бойових машин реактивної артилерії БМ-8 (див. додаток К), БМ-13 (див. додаток Л), і БМ-31 (див. додаток М). Такі установки активно використовувалися СРСР під час Другої світової війни. У березні 1941 року були проведені успішні полігонні випробування установок БМ-13 зі снарядом М-13, а вже 21 червня, за кілька годин до війни, підписана постанова про їх серійне виробництво. Перші вісім полків по 36 машин були сформовані 8 серпня 1941 р. Покращена модифікація БМ-13Н була створена в 1943 році і до кінця Другої Світової війни було виготовлено близько 1800 таких установок. Радянська промисловість у 1941 - 1944 рр. виготовила близько 30 тис. бойових машин “Катюша” і понад 12 млн. штук реактивних снарядів до них (усіх калібрів) [15].

Перші машини виготовлялися на базі вітчизняних шасі (усього близько 600 штук - майже всі, за винятком одиниць, були знищені в боях), після початку “ленд-лізовських” поставок, основним шасі для БМ-13 (БМ-13Н) став американська вантажівка “Студебекер” (Studebacker-US6)(додаток Н) - близько 20 тис. автомобілів було поставлено США для нашої “Катюші”. Реактивними системами БМ-13 та БМ-8 в першу чергу були озброєні гвардійські мінометні частини, що входили до складу артилерії резерву Верховного Головнокомандування. Тому “Катюші” іноді неофіційно називали “гвардійськими мінометами”. Зброя була неточною, але дуже ефективною при масованому застосуванні. Важливий був і емоційний ефект: під час залпу всі ракети випускалися практично одночасно - за кілька секунд територію в районі мети буквально переорювали реактивні снаряди. Мобільність установки дозволяла швидко змінювати позицію і уникати удару супротивника. На кожній машині знаходився ящик з вибухівкою і бікфордів шнур. У випадку появи ризику захоплення техніки ворогом екіпаж був зобов'язаний підірвати її і тим самим знищити реактивні системи [16].

Вперше ця справжня знахідка була випробувана 14 липня 1941р. Саме тоді в районі залізничного вузла Орша і переправи через річку Оршіца радянськими військами вперше було застосовано ці бойові машини. Результат двох залпів по скупченню сил противника став приголомшливим для ворога. Втрати німців потрапили під графу “неприпустимі”. У витягзі з директиви військам гітлерівського вищого військового командування говориться: “Росіяни мають автоматичну багатостовбурну вогнеметну гармату... Постріл проводиться електрикою ... Під час пострілу утворюється дим ...”. Очевидна безпорадність формулювань свідчила про повну необізнаність німецького генералітету щодо пристрою і технічних характеристик нового радянської зброї - реактивного міномета [17]. Яскравим прикладом ефективності гвардійських мінометних частин, а їх основу складали “Катюші”, можуть бути рядки зі спогадів маршала Г. Жукова: “Реактивні снаряди своїми діями приводили до суцільного спустошення. Я дивився райони, за якими вівся обстріл, і побачив повне знищення оборонних споруд “[18].

З тим, щоб різнопланово розглянути цей геніальний винахід, необхідно звернути увагу на один з підвидів РСЗВ СРСР - на БМ-8-24. Якщо більшість ракетних мінометів робилась на базі вантажних машин, то даний робився на базі танку.

БМ-8-24 (див. додаток О) - це легка по масі радянська самохідно-артилерійська установка (САУ) класу реактивних систем залпового вогню. Машини цієї марки серійно випускалися на московському заводі “Компресор” шляхом демонтажу вежі й установки пакету направляючих для 24 некерованих ракет М-8 калібру 82 мм з пусковим обладнанням на легких танках типів Т-40_ (танк) і Т-60. Після зняття з виробництва танка Т-60 випуск САУ БМ-8-24 також було припинено, артилерійську частину стали монтувати на вантажівках. Випущені машини брали участь в боях 1942-43 рр. і були добре прийняті у військах через кращу систему захищеності і прохідності у порівнянні з “Катюшами” на базі вантажних автомобілів [19, c. 117].

2.3 Розвиток ракетної техніки в інших країнах

У Японії розробка ракет почалася з 1935 року, однак велася повільно і невпевнено. ЇЇ очолював капітан-лейтенант Кума Хіно. Загальне враження, яке складається при вивченні різних відомчих японських доповідей, зводиться до того, що вищі японські штаби хоча і не хотіли заважати розробці ракет, але й не виявляли до цих проектів ніякого інтересу. Асигнування були невеликими, матеріальних засобів відпускалося мало. Проте відомо, що деякі досягнення у японців були. Так, вони створили своє, досить оригінальне тверде ракетне паливо. Його склад (див. додаток П), був одним із найпрогресивніших на той період.

До того часу, коли стало очевидно, що Японія програє війну, надійшла інформація, що на японських військових складах зберігається величезна кількість 250-кг фугасних авіаційних бомб, для доставки яких не вистачає літаків. Ці бомби були перероблені в реактивні снаряди шляхом приєднання порохового ракетного двигуна до хвостової частини бомби. Снаряди запускалися з похилих дерев'яних або залізних жолобів і мали максимальну дальність польоту 4800 м. Подібним чином були пристосовані й інші авіаційні бомби та навіть артилерійські снаряди.

Звернімося безпосередньо до країн антифашистського табору.

Англія. Ще у травні 1938 р. було створено концептуально новий для Англії вид ракет. Його розробка почалася з 76-мм ракети, яка була закінчена до осені 1938 р., а наступної весни вже була випробувана на полігонах. Протягом зими 1938/39 рр. на Ямайці було проведено близько 2500 запусків ракет за програмою балістичних випробувань. Результати виявилися неприйнятними для імперського генерального штабу, оскільки характеристики були нижче необхідних, перш за все не задовольняла влучність попадання. Розробка цієї ракети з метою поліпшення її влучності тривала аж до початку війни. Через чотири місяці після початку війни було вирішено, що навіть така зброя, яка не має достатньої влучності, знайде собі застосування, у зв'язку з чим було дано вказівку запустити 76-мм ракету у виробництво. На той час була створена і пускова установка для цієї ракети.

Протягом 1940-1941 рр. було виготовлено кілька тисяч таких установок, що призначалися для оборони найбільш важливих об'єктів - найбільших військових заводів і залізничних пунктів постачання. У листопаді 1941р. була створена спарена пускова установка. Пізніше з'явилися установки для залпового пуску, які забезпечували масове ведення вогню залпами у 128 ракет. Ще більш пізнім кроком була розробка 127-мм ракети для сухопутних військ; яка могла нести бойову голівку вагою 13,5 к.г на відстань від 3 до 6 км. Ця ракета широко застосовувалась впродовж війни.

США - займались самостійною розробкою нових видів ракет, проте спирались на досягнення англійців. Серед їх конструктивних розробок були концептуально нові види 145 мм. ракет. Ще одним досягненням американців стала славнозвісна протитанкова ракета системи “Базука”(див. додаток Р ). Перші ракети “Базука” мали суттєві конструктивні недоліки. Мали місце часті розриви стовбура при стрілянині в спекотні дні, але після того, як заряд зменшили, він добре працював у спекотну і теплу погоду, а в холодні дні, як і раніше, відмовляв. Коли нарешті був відпрацьований заряд, що добре діяв при будь-яких температурах, з'явилися скарги на те, що пускова труба дуже довга і незручна для застосування в лісі та на пересіченій місцевості. Ця проблема була пізніше вирішена дуже просто, шляхом створення складної пускової труби.

Вперше на полі бою “Базука” була застосована в Північній Африці. Коли на початку 1943 р. генерал-майор Л. Кемпбелл повідомив про існування у союзників цієї зброї і пояснив, що невелика ракета, яка важить всього декілька кілограмів, може знищити танк, багато хто подумав, що така її ефективність пояснюється високою швидкістю ракетного снаряду. Насправді ж ракета “Базука” рухається дуже повільно, її можна бачити на всьому шляху траєкторії від пускової труби до цілі.

Секрет високої пробивної сили не мав нічого спільного з тим фактом, що “Базука” була забезпечена ракетним двигуном, який ховався в загостреній бойовій голівці ракети, де був розміщений кумулятивний заряд, що забезпечував велетенську руйнівну силу [2].

Таким чином, в технології виробництва та використання реактивних снарядів класу “земля-земля” протягом всієї війни Радянський Союз мав беззаперечну перевагу серед усіх країн – учасниць бойових дій. Застосування систем ракетно-мінометного залпового вогню відіграло важливу роль у перемозі СРСР над Німеччиною.

РОЗДІЛ III

ВИКОРИСТАННЯ РАКЕТНОЇ ТЕХНІКИ ЯК НОВОГО ВИДУ ЗБРОЙНИХ СИЛ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ПЕРЕБІГ ПОДІЙ У ПЕРІОД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

3.1 Використання ракетної зброї різними видами військових сил, синтез із різними родами військ

Розвиток науки і техніки, насамперед ракетобудування, призвели до виникнення необхідності у синтезі ракетного комплексу з різними видами військових сил. Ще до початку війни були висунуті ідеї відносно схрещування ракетного комплексу із бронетехнікою та ВМС.

Першим напрямком такого синтезу стала бронетехніка. Як було зазначено раніше, ракетна техніка потребувала основи, броньованої основи, що стало першим етапом у синтезі військових сил подібних типів. Результатом схрещування стали радянський БМ-8-24, та німецький “Panzerwerfer 42”. Це була спроба зробити ракетні сили більш потужними. Ідею повного схрещування танка та РС висунув винахідник А. Александров. Результатом його розробок став легкий танк БТ-5 та БТ 7 [20].

Установка на танк БТ-5 у якості додаткової зброї 132-мм. реактивних снарядів (РС) проводилася в ракетному науково-дослідному інституті (РНДІ) із залученням інженера АБТУ В. І. Александрова, який працював у той час в НДІ № 3. Спільними зусиллями представників обох НДІ вже у квітні 1935 р. були розроблені проекти і виготовлені дослідні зразки установки 132-мм РС (ракет) на танку БТ-5 (див. додаток С).

В результаті проведених протягом 1934-1936 рр. робіт А. Александровим були розроблені три варіанти проекту установки ракетного озброєння на танках БТ-5 і БТ-7. В основу проектів була покладена ракетна установка калібру 132 мм., що представляє собою трубу довжиною 2000 мм. з трьома направляючими, розташованими рівномірно всередині труби по колу. Для утримання снаряду в трубі використовувалися два стопори, що вбираються при пострілі. У першому варіанті проекту основна зброя танка було збережена, а ракетна зброя розглядалася як додаткова. Дві ракетних гармати калібру 132 мм. з механізмами наведення, прицілом і механізмом подачі снарядів встановлювалися по бортах обертаючої вежі. Вертикальний кут становив від 5 ° до +25 °. У магазині, розміщеному в кормовій частині башти разом з механізмом подачі, укладалися 8 снарядів. Заряджання знарядь здійснювалося при нульовому куті піднесення. Постріл проводився за допомогою електрозапалу, струм до якого подавався від акумуляторної батареї машини. Скорострільність, згідно з розрахунками, повинна була складати 4 постр. / хв., а маса всієї установки не перевищувати 650 кг.

У другому варіанті на танк БТ-5 встановлювалася спеціальна прямокутна башта з основною ракетною зброєю і простими механізмами управління. Як допоміжна зброя. на танку передбачалася установка 7,62-мм. кулемета ДТ. Боєкомплект танка складався з 18 РС для пускової установки і 36 кулеметних дисків. Заряджання ракетного знаряддя здійснювалося вручну з середини вежі через спеціальні вікна, що закривалися. Кути піднесення знаряддя додавалися за допомогою підйомного механізму, а наведення по горизонту - поворотом вежі.

Керівництвом СРСР було вирішено, що у серію увійде ракетний танк БТ-5. В СРСР було змонтовано близько 200 танків, після чого їх випуск завершився.

Цей танк був по-своєму унікальним й характерним лише для військ СРСР, а відносно військ Вермахту, то німцями нічого подібного так і не було винайдено [21].

Наступним етапом у синтезі РС та інших видів зброї став Воєнно-морський флот. Першим і єдиним кораблем – броненосцем, на якому під час Другої Світової війни було впроваджено ракетну технологію, став “Адмірал Шеєр” (див. додаток Т), який ніс на борту 8 реактивних ракетних апаратів калібру 247 мм. Корабель був обладнаний катапультою для підйому літаків і ніс на борту два літака “Arado 196”. Під час війни діяв у водах Балтики [22].

У цей період посилився розвиток торпедних катерів. Воєнні дії сприяли їх еволюції за декількома параметрами, головним з яких була часткова заміна торпедних апаратів на ракетні механізми. Вперше це було впроваджено на радянському катері “Комсомолець” (див. додаток У). Проте, на думку керівництва, він не приніс бажаних результатів, тому не був допущений у серійний випуск [23 с.8].

Як бачимо, ракетні види зброї мали велику перспективність у застосуванні не тільки в стандартному варіанті “Катюші”, а й у синтезі з бронетехнікою у вигляді ракетно-танкових комплексів та кораблями ВМФ.

3.2 Порівняльна характеристика артилерії та ракетної техніки як альтернативних видів зброї

Враховуючи тогочасні тенденції, ми можемо впевнено сказати, що ракетні технології були досить прогресивними і мали великий потенціал розвитку. Артилерія, у свою чергу, досягла високих показників за нищівною силою, що стимулювало її використання у театрі воєнних дій Другої Світової війни на передових ролях. При порівнянні основних характеристик даних видів зброї при всіх більш-менш однакових показниках, на перше місце виходить скорострільність. Так, за 7-10 секунд Бм-13 випускає 8 снарядів, що призводить до одночасного покриття артилерійським вогнем досить великої площі обстрілу з високою щільністю вогню (тому й були названі зброєю мінометного залпового вогню, її постріл можна порівняти з одночасним пострілом 8 гармат системи гаубиця). Недоліком цього виду зброї є відносно довге перезавантаження ( див. додаток Ф).

Порівняно з “одноразовим” використанням у боях БМ-13, артилерія системи гаубиця та інших його підвидів широко застосовувалась саме у бойових операціях.

В обох країнах - учасницях воєнних дій ракетні технології почали розроблятись задовго до початку війни, однак інтенсивність розробок була різною.

Німеччина, як країна з великим науковим потенціалом, зробила ставку саме на балістичні ракети типу “ФАУ”, у той час як на території СРСР розроблялась технологія ракетних систем залпового вогню. Під керівництвом І. Гвая, В. Галковського, А. Павленко, А. Попова у 1939-41 рр. були виготовлені знамениті “Катюші”. Однак науковці Німеччини зробили вдалу конструкцію ракетного міномета “Nebelwerfer”, який широко застосовувався у театрі воєнних дій Другої світової війни. Порівнюючи реактивні системи залпового вогню головних країн - суперниць, а саме - Німеччини і СРСР, - ми можемо сказати, що РСЗВ СРСР було на більш високому етапі розвитку. Майже по всім характеристикам ми можемо побачити значну перевагу радянської моделі БМ – 13 над німецьким мінометом. (див. додаток Х).

Використання РСЗВ було, без сумніву, досить ефективне, але під час війни постало питання про створення ракетних комплексів саме на броньованій основі. Враховуючи воєнні дії та загальну політику влади, насамперед СРСР, було дорого та непрактично створювати потенційно новий корпус для РСЗВ. Тому було створено БМ-8-24, який практично мав всі бойові якості “Катюші”, але на іншій концептуальній основі – легких танках Т-60, Т-40.

Німеччина у свою чергу не відстала, створюючи новий вид бойової техніки на броньованій основі, проте з реактивним озброєнням. Цей винахід дістав назву “Panzerwerfer 42” ( див. додаток Ц).

Порівнюючи характеристики Реактивних систем залпового вогню з артилерією, можна відзначити перевагу реактивних систем у мобільності, скорострільності та площі ураження.

3.3 Найбільші військові операції з використанням ракетної техніки як одного з основних засобів ведення воєнних дій

Використання “ФАУ”.

Як ми вже знаємо, “Фау” - керована ракетна зброя далекої дії, створена та застосована Німеччиною в кінці Другої світової війни для деморалізації населення Великобританії з метою виведення її з війни. З 13 червня 1944 р. вівся обстріл Лондона крилатими ракетами “Фау-1” (V-1, Fi-103, FZG-76), розробленими фірмами «Аргус» і «Фізелер» (конструктор В. Брее) у вигляді літака-середньоплана Було запущено 10,5 тис. ракет, з яких близько 2,5 тис. вибухнуло в Лондоні [9].

З 8 вересня 1944р. застосовувалися балістичні ракети “Фау-2” (V-2, А-4). З 4300 запущених ракет 1402 застосовано безпосередньо проти Великобританії, 517 із них вибухнули в Лондоні.

Після висадки англо-американських військ на атлантичному узбережжі Європи протягом короткого часу обстрілу піддавалися звільнені Антверпен і Льєж, кілька снарядів були випущені по Парижу [10].

Цілі, які ставила Німеччина, застосувавши ракети “Фау”, досягнуті не були. Разом з тим створення та використання ракет “Фау-2” показало великі потенційні можливості ракет дальньої дії.

Наступним досягненням Німеччини, яке широко застосовувалось на теренах Другої світової війни, став “Небелверфер”

Використання “Nebelwerfer 41”. Пускові установки чотирьох полків Вермахту “Небелверфер” (Nebelwerfer) були серед багатьох артилерійських знарядь, які відкрили вогонь 22 червня 1941р. о 3.15 ранку, починаючи операцію "Барбаросса"[24].

Пускові установки подібного типу застосовувались під час взяття Мінська. [25]. Саме наявність зброї подібного типу призвела до суцільної зміни тактики та стратегії ведення бою. Для прикладу візьмемо наступальні операції на території Польщі. У більшості випадків у першу чергу застосовувалась зброя подібного типу, а згодом й інші загальновійськові маневри. Також використовувались мінометні системи для бомбардування великих міст.

Використання БМ-13 та інші модифікації. Експериментальна артилерійська батарея з семи машин під командуванням капітана І. Флерова була вперше використана на залізничному вузлі міста Орша 14 липня 1941р. “Катюші” використовувались при контрнаступі радянських військ на територію Третього Рейху. Найбільш масові застосування реактивних снарядів були здійснені під час битви під Сталінградом, Курською дугою та Берлінської операції. Пускові установки, що застосовувалися, були двох типів: одні нагадували пускові пристрої В. Коунгрева - широкі сходи-драбини, що встановлюються прямо на землі, інші монтували на автомашинах [26]. Приблизно 60 % наступальних битв того часу проводилось саме за підтримки БМ- 13 та його модифікацій.

Таким чином, застосування ракетних снарядів стало одним з найпоширеніших прийомів ведення тактичних бойових дій з метою масового знищення бойової сили супротивника. Саме наявність зброї подібного типу призвела до суцільної зміни тактики та стратегії ведення бою.

3.4 Перспективи подальшого розвитку ракетної техніки у військових та мирних цілях

Враховуючи сучасні тенденції, ми бачимо, що саме на використанні ракетних технологій базуються як космічні дослідницькі експедиції, так і зброя масового знищення. Друга Світова війна послугувала величезним імпульсом стимуляції розвитку технологій зброї масового знищення. Одним із найперспективніших видів військового забезпечення країн світу стали Ракетні сили стратегічного призначення. У післявоєнний час головними напрямками розвитку цих технологій стало використання у галузі освоєння космосу та для реалізації військових цілей.

Космічні дослідження, освоєння космосу загалом базуються саме на принципах ракетних технологій. У 1957 р. був запущений перший супутник, а у 1961 р. радянські вчені змогли спроектувати і привести в дію першу космічну ракету з людиною на борту. Ця подія стала значним проривом у сфері розвитку ракетних технологій. Її подальше удосконалення стимулювалось протистоянням двох наддержав - США та СРСР. Кожна із зазначених країн намагалась у повній мірі протиставляти нові досягнення у цій галузі одна одній. У період “холодної війни” це протистояння загострилось до критичної точки, з’явилась загроза ескалації нового світового конфлікту. З тих пір подібні технології відіграють чи не найважливішу роль у житті суспільства. На даний момент космічні технології відкривають широкі можливості для вивчення космосу і небесних тіл, що у подальшому стане основою розвитку й удосконалення науково-технічного прогресу.

Розглянемо й інший аспект реалізації ракетних досягнень минулих років у наш час. На перший план виходять військові досягнення. Для того, щоб повністю оцінити подальші механізми реалізації цієї галузі, необхідно зазирнути у минуле.

Після Другої Світової війни використання ракетної техніки було спрямоване по двом напрямкам. По-перше, це стратегічні ракетній війська, на озброєнні яких - балістичні ракети з потужним ядерним зарядом. По-друге - ракетній війська тактичного спрямування. Прототипом їх були славнозвісні БМ-13 (“Катюші”). Протягом післявоєнного періоду ракетні системи залпового вогню (РСЗВ) значно поліпшили свої тактико-технічні характеристики, перетворившись на сучасні бойові машини системи “Град” та “Смерч”. Українські збройні сили на сьогоднішній день мають біля ста сучасних потужних комплексів “Смерч”.

Таким чином, розвиток ракетної техніки під час Другої світової війни започаткував виникнення Ракетних військ стратегічного призначення, здатних доставити ядерний заряд у необхідну точку земної кулі. У мирних цілях цей розвиток призвів до створення найрізноманітніших космічних програм як з участю людини, так і в автоматичному режимі. Для України найбільш актуальним залишається використання ракетних сил тактичного призначення, на озброєні яких - надсучасні ракетні системи залпового вогню (РСЗВ) “Град” та “Смерч”.

ВИСНОВОК

У науково-дослідницькій роботі зроблена спроба, використовуючи значну літературну та джерельну базу, дослідити основні шляхи розвитку та застосування ракетної техніки класу “земля-земля” в умовах Другої Світової війни під впливом тогочасного науково-технічного прогресу, визначити найбільш актуальні напрямки використання ракет у воєнній галузі та перспективність розвитку даного виду зброї як самостійного підрозділу військових сил.

Отримані в процесі дослідження висновки підтверджують актуальність обраної тематики, а реалізовані мета та завдання роботи дають можливість зробити наступні висновки:

1. В роботі з’ясовано, що завдяки розвиткові науково-технічного прогресу в канун та у період Другої Світової війни вченим та конструкторам вдалось створити бойові ракети, які відповідали наступним стандартам та вимогам:

- можливості довготривалого зберігання вже готової зброї, її безпеці при транспортуванні;

- серійності та автоматизованості виробництва;

- економічності, високій якості при відносно дешевій собівартості;

- перевищення хоча б по деяким показникам бойових характеристик інших видів зброї.

2. Проведений аналіз дав змогу визначити стан та розвиток ракетобудування у Німеччині та СРСР - головних країнах ворогуючих військових таборів та з’ясувати, що в канун та під час Другої світової війни Німеччина мала найбільш розвинений науково-технічний потенціал у виробництві ракетної техніки, особливо в ракетах стратегічного застосування з великою дальністю ураження, в той час як у Радянському Союзі основна ставка була зроблена на розвиток реактивних снарядів малого радіусу дії (тактичного користування) й застосування їх як РСЗВ, що відіграло важливу роль у перемозі СРСР над Німеччиною.

3. В роботі з’ясовані основні характеристики реактивних систем залпового вогню, виявлені їх недоліки й переваги у тактико-технічних показниках та зроблено висновок щодо перспективності застосування “Катюші” не тільки в стандартному варіанті, а й у синтезі з бронетехнікою у вигляді ракетно-танкових комплексів та засобами ВМФ.

3. Порівнюючи основні характеристики Реактивних систем залпового вогню та артилерії, у дослідженні зроблено висновок щодо переваги реактивних систем у мобільності, скорострільності та площі ураження.

4. У дослідженні доведено, що розвиток ракетної техніки під час Другої світової війни у подальшому став основою виникнення Ракетних військ стратегічного призначення, здатних доставити ядерний заряд у необхідну точку земної кулі. У мирних цілях цей розвиток призвів до створення найрізноманітніших космічних програм як з участю людини, та в автоматичному режимі. Визначено, що для України найбільш актуальним залишається використання ракетних сил тактичного призначення, на озброєні яких - надсучасні ракетні системи залпового вогню (РСЗВ) “Град” та “Смерч”.

Таким чином, автор прийшов до висновку, що пріоритетність розвитку серед бойових технічних засобів в канун та під час Другої світової війни мала саме ракетна техніка і що саме вона стала одним з найважливіших чинників у перемозі СРСР над країнами фашистського блоку й основним фактором створення нових синтезованих видів ракетної техніки.

Дана робота виходить за межі шкільної програми і може бути використана в якості додаткового інформативного й аналітичного матеріалу для учнів середньої школи з метою більш глибокого розкриття теми Другої світової війни

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.                 #"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"#">#"1.files/image001.jpg">

Додаток Б. Ракети конструкції В. Коунгрева

Додаток В. Схема балістичної ракети А-9/А/10

Додаток Г. Крилата ракета системи «Фау-1»

Додаток Д. Ракета системи «Фау - 2»

Додаток Е. Зенітна керована ракета «Wasserfall»

Додаток Є. Реактивний міномет «Nebelwerfer 41»

Додакток Ж. Реактивний міномет «Nebelwerfer 42»

Додаток З . Ракетні установки «Wurfrahmen»

Додаток И. 15 cm “Panzerwerfer” 42 auf Sf

Додаток І. Схема Sd.Kfz.303

Додаток К. Реактивна система залпового вогню БМ-8

Додаток Л. Реактивна система залпового вогню БМ-13

Додаток М. Реактивна система залпового вогню БМ-31

Додаток Н. Американський автомобіль «Studebacker-US6»

Додаток О. Російська реактивна Система залпового вогню БМ-8-24

(на базі Т-60)

Додаток П. Компонентний склад японського палива

Компоненти палива	Склад%
Нітрогліцерин	27%
Мононітронафталін	7%
Нітроклітковина Карбаміту	60%
Графіт	3%
Сульфат калію	3%

Додаток Р. Американський міномет системи «Базука»

Додаток С. Танк БТ-5 конструкції А. Александрова

Додаток Т. Німецький корабель «Адмірал Шеєр»

Додаток У. Радянський катер «Комсомолець»

Додаток Ф. Порівняльна характеристика Артилерій з реактивними системами залпового вогню на прикладі БМ -13 та 152 мм гаубиці

ТТХ	Ракетна техніка (на прикладі Бм-13 -«Катюша»)	Артилерія 152-мм гаубиця зразка 1943р. - (Д-1)
1. Дальність польоту	В залежності від снаряду, в середньому 9- 15 км.	До 12, 5 км.
2. Рік прийняття на озброєння	1941	1943
4. Кут обстрілу (а- вертикальний кут, б-горизонтальний кут обстрілу)	а) від +4 до +45 б) 20	а) від −3 до +63,3° б) 35
5. Вага системи	4,4 тони	3,6тони
6. Мобільність (Максимальна швидкість перевезення на трасі)	40 км/год	до 40 км/год
7. Скорострільність	7-10 сек. залп (8 снарядів)	3-4 постріли за хвилину
8. Тип снарядів	В залежності від цілей використання	Стандартний 152 мм снаряд
9. Обслуговування	5-7 чоловік	8 чоловік
10. Кількість. Об’єми випуску потягом війни.	До 30 тис	2,7 тис.

Додаток Х. Порівняльна характеристика німецьких та радянських реактивних систем залпового вогню

ТТХ	БМ-13	Nebelwerfer 41
1. Дальність польоту снаряду	В залежності від снаряду, в середньому 9- 15 км.	7,85 км
2. Рік прийняття на озброєння	1941	1941
4. Кут обстрілу (а- вертикальний кут, б-горизонтальний кут обстрілу)	А)від +4 до +45 Б) 20	А) Від -5.6 до 45 Б)24
5. Вага системи (т.)	7,2	0,54
6. Мобільність (Максимальна швидкість перевезення на трасі)	40 км/год	45-50 км/год
7. Скорострільність	7-10 сек- залп(8 снарядів)	Рло р5 сек(6 снарядів)
8. Тип снарядів	В залежності від цілей використаня(фугасні, осколкові 135мм.)	15-мм осколкові та димово-осколкові.
9.Обслуговування (чол.)	5-7	4
10. Кількість. Масштаби випуску на протязі війни (тис.)	До 30	3

Додаток Ц. Порівняльна характеристика броньованих ракетних систем СРСР та Німеччини.

ТТХ	БМ-8-24	15cm Panzerwerfer 42 Auf.Sе
1. Дальність польоту снаряда	9-13 км	7,9 км
2. Рік прийняття на озброєння	1942	1943
4. Кут обстрілу(А- вертикальний кут, Б-горизонтальний кут обстрілу)	А)від +4 до +45 Б) 20	А) Від -5.6 до 45 Б) 360
5. Вага системи (т.)	8,0 тон.	8,45
6. Мобільність (Максимальна швидкість перевезення на трасі)	35-40км/год	40 км/год
7. Скорострільність	7-10 сек- залп (8 снарядів)	5 сек (6 снарядів)
8. Тип снарядів	В залежності від цілей використання (фугасні, осколкові 135мм.)	15 см осколковий снаряд.
9. Обслуговування (чол.)	5	4
10.Кількість. Масштаби випуску на протязі війни (тис.)	0,5	0,3
11. Другорядне озброєння	Відсутнє	1 × 7,92-мм MG-34 або MG-42 кулемети.
12. Броньованість	6,8см.	8см.

Додаток Ч. Відсоткове співвідношення ракетної техніки СРСР та Німеччини

Страницы: 1, 2