Україна на світових ринках озброєння

Така посилена увага до міркувань міжнародного порядку дає підстави зробити деякі важливі висновки. По-перше, це означає, що виробники щодалі інтенсивніше розроблятимуть нові системи, які відповідатимуть вимогам найширшого сектора міжнародного ринку, навіть якщо це іноді призводитиме до ігнорування або пошуку компромісів у питаннях окремих вимог з боку національних збройних сил. Звичайно, що в такому разі фірми можуть надавати перевагу розробці військової продукції, розрахованої головним чином на експорт (як це робила Росія із зенітно-ракетним комплексом “Тор”, а Китай - з винищувачем FC-1).[37, c. 155] По-друге, для спільних розробок, виробництва та організації збуту продукції імовірно створюватимуться певною мірою традиційні, але більш потужні ділові співтовариства. Виробництво компонентів військової техніки в зарубіжних країнах можливо стане, врешті-решт, звичайною справою, як це вже має місце у сфері побутової електроніки, автомобілебудування тощо. По-третє, відчутно ускладнені обставини, викликані необхідністю продавати техніку за кордон, а також зростаюча кількість спільних ділових партнерів з сусідніми країнами будуть і в подальшому погіршувати ефективність контролю за продажем звичайних військових технологій та озброєння. І якщо це справді буде так, то нема сумніву в тому, що в майбутньому контроль за технологіями подвійного призначення стане фактично неможливим.[41, c. 3]

Отже, одним з найголовніших рушійних чинників міжнародного ринку військової техніки все більшою мірою стають економічні інтереси. Це означає, що відносини між виробниками зброї та практика їх діяльності щодалі виразніше нагадуватимуть ситуацію, характерну для виробників цивільної продукції. Тому ціна, надійність та після продажне обслуговування у цій сфері набуватимуть, без сумніву, вирішального значення.

Характерною рисою сучасного етапу розвитку світового ринку озброєнь та військової техніки є те, що потенційні імпортери починають проводити більш вимогливу політику в даній сфері. Її невід’ємним елементом стає поєднання інтересів покупця і постачальника товару, готового до реінвестування частини отриманого від продажу прибутку в національну економіку, а також до компенсаційних закупівель місцевих товарів. Стосується це передусім країн “третього світу”, які саме таким чином планують залучити іноземні інвестиції до розвитку власних економік.[22, c. 2]

Активізується водночас і практика укладання угод, що передбачають постачання озброєння на конкурсній основі за участю експортерів з різних країн. Це одна з форм діяльності покупця, яка забезпечує йому найвигідніші умови.

Економічні чинники, що дедалі відчутніше знижують контроль за передачею технологій, помітна активізація діяльності “чорного” ринку - все це створює стан, у якому найновіше сучасне озброєння стає доступним потенційним покупцям, навіть тим країнам, проти яких діють міжнародні санкції. Такі, наприклад, види озброєння, як космічна фоторозвідка, системи оборони від тактичних балістичних ракет, технології мало помітності ще шість-сім років тому належали до особливо утаємничених секретів наддержав. Сьогодні вони активно пропонуються на світових виставках озброєння фактично будь-кому, хто може їх купити.

Інтернаціоналізація проектів та виробництва з метою досягнення відповідності міжнародним вимогам спрямована на підвищення експлуатаційної сумісності військової техніки, що є важливим чинником, якщо враховувати зростаючу кількість спільних військових операцій в регіональних точках. Новий акцент на економічні розрахунки і вигоди має привести до зниження витрат на одиницю продукції, а отже, створити нову або удосконалену техніку, що буде більш доступною для багатьох країн. Це, у свою чергу, має посилити, в кінцевому підсумку, регіональну безпеку країн "третього світу" щодо їхніх сусідів.[36, c. 207]

В усіх цих змінах на міжнародному ринку озброєння простежуються також і відверто негативні наслідки. Мається на увазі передусім швидке зниження технологічної переваги американських, європейських та російських збройних сил по відношенню до потенційних регіональних противників. Таке вирівнювання можливостей країн неодмінно призведе до більш високих матеріальних збитків під час здійснення регіональних бойових операцій в майбутньому. Транснаціональна розробка та виробництво озброєння дає підстави стверджувати, що під час регіональних конфліктів з`явиться більше “гібридних” видів зброї, а це, у свою чергу, значно ускладнить проблему розпізнавання “свій-чужий” та, можливо, викличе збільшення втрат від дій власних вогневих засобів. Експлуатаційна сумісність систем озброєння, особливо боєприпасів, ускладнить можливість позбавлення потенційного противника важливих матеріальних засобів шляхом введення ембарго.

Крім того, простота і доступність щодо придбання нової зброї поряд з потенційним підвищенням регіональної безпеки може, на наш погляд, призвести до небезпечної гонки озброєння в окремих регіонах.

1.2 Тенденції світового ринку озброєння

Щорічно в світі проводиться близько 8 мільйонів одиниць малої і легкої зброї, 12 мільярдів патронів, за статистикою на кожних десять чоловік в світі доводиться один пістолет. Щодня в результаті використання вогнепальної зброї гине 1000 чоловік. (Відповідно до останніх даних, щорічно в світі гине до 500.000 тисяч чоловік.) Сукупний річний військовий бюджет всіх країн за інформацією шведської організації SIPRI, яка займається проблемами виробництва і постачань озброєнь, складає більше 900 мільярдів доларів.[6, c. 59]

Не дивлячись на спроби міжнародного співтовариства обмежити розповсюдження озброєнь, їх експорт продовжує залишатися найбільш прибутковою сферою для багатьох держав миру. По оцінках експертів вже в 2004 році витрати на озброєння склали більше 1 трильйона доларів, перевищивши такі ж витрати в період холодної війни (у 1987 році витрати на озброєння склали 1,034 трильйона доларів)[20, с.4]. І хоча зростання витрат пов'язане з виробництвом надточної розумної зброї, а не збільшенням одиниць озброєння, проте даний факт залишається символічним. Також це пов'язано з тим, що після закінчення холодної війни кількість озброєних конфліктів не зменшилася, а навпаки – збільшилося.

Лідером у виробництві і продажі озброєнь є Сполучені Штати Америки. У звіті комісії  Госдепа США указується, що в 2007 році світові продажі американських озброєнь склали 24 млрд. 531 млн. доларів.

Основним ринком збуту для США, залишалися і залишаються країни, що розвиваються: тільки з 2001 по 2004 рр. США отримали дохід від продажів озброєнь в ці країни на суму 29.8 млрд. доларів. Окрім цього США поставляє озброєння Ізраїлю, Польщі, Чехії і іншим країнам ЄС. [20, c. 4]

США належить і лідерство в кількості корпорацій, які займаються виробництвом зброї. З 100 найбільш крупних світових корпорацій і концернів 40 є американськими і знаходяться на території США. Найвідоміші серед них:

1. Корпорація «Boeing», що займає перше місце серед світових виробників озброєнь. У 2006 році дохід цієї кампанії від продажу зброї склав 30.7 мільярдів доларів – половину загального доходу компанії. Boeing проводить як суперсучасні винищувачі і бомбардувальники, супутники і супутникові системи, електронні системи ведення бою, так і елементи для ПРО.

2. «Lockheed Martin» Спеціалізується на ракетах (Patriot) і ракетних системах, системах навігації і стеження і так далі Серед країн третього світу, куди «Lockheed Martin» поставляє свою продукцію, слід назвати Албанію, Чилі, Аргентину, Бразилію, Південну Корею, Сінгапур, Тайвань і Індію. Прибуток цієї корпорації з продажу зброї в 2006 році склав 28.1 млрд. доларів, при загальному доході в 39.6 млрд.

3. «Northrop Grumman» в 2006 році продали зброї на 23.7 млрд. доларів, при доході за цей же рік в 30.1 млрд. Ця корпорація, як і багато інших, перш за все, працює на американську оборону, створює авіаносці, атомні підводні човни, морські навігаційні системи і аерокосмічні технології подвійного призначення. [39, c. 17]

Одним з найбільш активних покупців американських озброєнь є країни Близького Сходу і Північної Африки. Серед найбільш великих можна назвати Єгипет, Ізраїль, Саудівську Аравію, Об'єднані Арабські Емірати, Йорданію, Бахрейн, Кувейт, Оман.

Загальний дохід США від продажів в цьому регіоні склав за згаданий період 18.8 млрд. доларів. А сума укладених договорів з окремими країнами складала з Єгиптом 5.7 млрд. доларів, з Ізраїлем – 5.7 млрд., Саудівською Аравією – 3.8 млрд.[44, c. 23]

Крім усього іншого, США активно входить на традиційно неамериканські ринки, роблячи тим самим продаж зброї певним елементом геополітичної стратегії. Зовсім недавно Китай виразив стурбованість і незадоволеність тим, що США почали активно поставляти зброю Тайваню. У жовтні 2008 року уряд США прийняв рішення  продати цій невизнаній державі зброї на загальну суму 6.5 млрд. доларів.

Також успішно освоюються і ринки пострадянських держав. Найбільш активними покупцями американської зброї в 2007 році були Грузія з витратами у розмірі 25 млн. доларів (вогнепальна зброя і боєприпаси, бронетехніка, електроніка, авіаційна техніка і устаткування, засоби особистого захисту) і Киргизстан (електроніка, артилерійські системи) на суму 20 млн. доларів.

Азербайджан, Казахстан, Вірменія, Туркменістан, Таджикистан, Україна на різні типи американського озброєння, в основному електроніку, витратили в 2007 році приблизно 15 млн. доларів. Як не дивно, але одним з покупців американської зброї є Росія, яка в тому ж 2007 року купила його на 40.7 млн. доларів. Закритим ринком для американців на сьогоднішній день залишається тільки Білорусь.[45, с. 31]

Друге місце серед постачальників зброї на світовий ринок займає Росія. Її доходи значною мірою поступаються американським, проте вона нарощує свій потенціал у виробництві і продажі озброєнь. Якщо в 2005 році об'єми продажу складали 6 млрд. доларів, то до кінця 2008 року очікується, що доходи зростуть до 7,5-8 млрд. доларів. 96% своїй продукції Росія поставляла і проставляє в країни третього світу. По різним даним Росія офіційно здійснює постачання зброї в 60 країн світу – це Індія, Китай, Індонезія, Таїланд, Пакистан, Шрі-ланка, Саудівська Аравія, країни Африки, країни СНД і ін.[52, с.12 ]

Напевно одним з найсерйозніших російських партнерів серед всіх покупців російського озброєння була до останнього часу Індія. За 40 років військово-технічної співпраці остання придбала зброї у Росії більш ніж на 40 млрд. доларів. Зараз сума російсько-індійських контрактів на закупівлю озброєнь і ліцензійне їх виробництво складає близько 10 млрд. дол. Росія в основному поставляє до Індії літаки Су-30, МІГ-29 і танки Т-90. Один з найкрупніших контрактів був пов'язаний з передачею і модернізацією російського авіаносця «Вікрамадітья» («Адмірал Горщиків») вартістю в 1.2 млрд. доларів.

Проте унаслідок постійних затримок в постачаннях озброєння і зміни умов контракту російською стороною Індія почала переорієнтовуватися на інших постачальників, таких як США, Німеччина, Франція і Ізраїль.

Іншим крупним азіатським імпортером російської зброї був Китай, але він також прагне до зменшення поставок озброєнь з Росії. Так, якщо в 2006 році, 54% постачань з Росії, то в 2007 році — тільки 28%. Зв'язаний це не скільки з розчаруванням в Росії, скільки з розвитком власного виробництва зброї.

Російська продукція продовжує мати попит за традицією в тих державах, які негативно або стримано відносяться до Сполучених Штатів, і колись були вірними союзниками СРСР за часів холодної війни. Серед цих держав нерідко зустрічаються країни з одіозними політичними режимами. Покупцями російської зброї є Алжір, Іран, Лівія, Сірія, Йемен. [22, с. 5]

Так, в 2007 році Росія поставила до Ірану протиповітряний комплекс «Тор – М1», що викликало різку критику з боку США, ЄС і Ізраїлю. Офіційно з 2008 року Росія не продає Ірану зброї і матеріалів подвійного призначення. Проте зовсім недавно, вона була звинувачена в таємних постачаннях зброї .режиму Ахмадинежада Негативну реакцію Заходу викликають постачання озброєнь до Сірії у зв'язку з тим, що Сірія потім поставляє це озброєння близькосхідним терористичним організаціям. Зокрема «Хесбола» і «Хамас» отримували від Сіріі російські протитанкові ракетні комплекси «Метис» і «КОРНЕТ-Е», які потім використовувалися у військових зіткненнях з Ізраїлем. Проте, російська і сірійська сторони ведуть переговори про постачання новітніх типів систем ППО, «Панцирь-с1», винищувачів МІГ-29, оперативно-тактического ракетного комплексу «ІСЬКАНДЕР-Е». Не виключено, що ці постачання здійснюватимуться Росією щоб уникнути міжнародного скандалу не безпосередньо, а через треті країни, наприклад Білорусь. [14, с. 27]

Також Росія активізувалася і на ринках Латинської Америки, здійснюючи постачання до Венесуели, Мексики, Бразилії, Чилі, Куби і Колумбії. Найпродуктивніші відносини в цьому питанні налагоджені з Венесуелою. Тільки за період 2005-2007 рр. сторонами було підписано 12 контрактів на постачання російської зброї (бойові літаки Су-30 МКВ, системи ППО, бронемашини і танки) на суму більше 4,4 млрд. доларів. Найімовірніше, Росія укріплюватиме свої позиції в цьому регіоні, хоча навряд чи створить серйозну конкуренцію США.

Міцно на світовому ринку озброєнь закріпилися і країни Європейського Союзу. Поки що ЄС не виступає як єдиний постачальник озброєнь, а Європа в основному представлена на світовому ринку Великобританією, Францією, Німеччиною і Італією. З 2003 по 2008 рік сумарний дохід Німеччини, Франції і Великобританії склав 80 млрд. доларів[44, c. 24]. З них 53 млрд. припали на Великобританію, яка є, потіснивши Францію і Німеччину. Значна частина доходів Англія, як і інші західноєвропейські і світові постачальники, отримує від продажу зброї в країни третього світу. Серед тих країн, куди поставляється зброя, є і такі, які, англійське Міністерство закордонних справ позначило як «зухвалий неспокій» в області прав людини: Бірма, Китай, Конго, Іран, Ліберія, Руанда, Сомалі, Судан, Зімбабве. Франція також поставляє зброю до Судану і Бірми, не дивлячись на введене відносно цих країн ембарго на ввезення зброї.

Виробниками і постачальниками зброї є і інші члени ЄС, такі як Бельгія, Голландія, Швеція, Іспанія, Данія, Польща, Словаччина і Чехія.

У Західній Європі знаходиться 34 з 100 найбільших корпорацій по виробництву зброї. Провідне місце належить Британській корпорації «BAE Systems», яка спеціалізується тільки на виробництві і продажі озброєнь і займає 3 місце в світі. Ця корпорація займається виробництвом всіх видів озброєнь, починаючи від вогнепальної легкої зброї, закінчуючи надточними електронними технологіями і підводними човнами. У 2006 році дохід цієї кампанії від продажів склав 24.1 млрд. доларів, при річному доході 25.3 млрд.

Варто назвати деякі з корпорацій, які відомі в світі, продукцією мирного характеру, але, проте, пов'язані з виробництвом озброєнь:

1. Автомобільна компанія «Rolls Royce» отримала в 2006 році дохід в 4 млрд. доларів (16 місце в світовому рейтингу)

2. Шведський «Saab» (23 місце) з доходом 2.3 млрд.

3. Німецька фірма «ThyssenKrupp»

4. Італійський «FIAT (IVECO)»

Що ж до постачань зброї в зони конфліктів або країни з недемократичними режимами, то за даними міжнародних організацій, багато хто з країн і корпорацій порушує угоди про припинення експорту в такі держави. Так, відповідно до заяв міжнародній організації Oxfam, Швейцарія (фірма RUAG) займає друге місце після США по постачаннях боєприпасів до легкої зброї в країни, що розвиваються, зокрема в зони конфліктів [6, с. 60].

У 2007 році у Великобританії розгорівся скандал, пов'язаний з діяльністю «BAE Systems». Для того, щоб забезпечити доступ своєї продукції на ринок Саудівської Аравії, кампанія подарувала  садовскому принцу Аэробус вартістю в 75 млн. фунтів стерлінгів.

Австрійська фірма по випуску пістолетів Glock і ряд інших європейських збройових корпорацій переносять виробництво зброї в країни Латинської Америки і Азії, дістаючи можливість поставляти зброї в будь-які держави в обхід міжнародних угод, які ці країни просто не підписували.

Виробництво і продаж зброї стали одним з важливих джерел для поповнення державного бюджету: у багатьох демократичних державах можна спостерігати зрощення найбільших озброєних корпорацій з державною владою. Це багато в чому впливає на дозвіл питань, пов'язаних з озброєними конфліктами в країнах Азії і Африки. Тільки у 2005 році уряд США 148 млрд. доларів, а Великобританія – 6 млрд.[6, c. 61]

Очікується, що в майбутньому виробництво і продаж озброєнь збільшиться, про це свідчить також поява нових країн, які зовсім недавно увійшли на ринок озброєнь.

В групу нових виробників зброї входять Ізраїль, Сінгапур, Індія, Південна Корея і Південна Африка. У список активних торговців зброєю входить також і Китай. Так, Китай тільки за 2006 роки, поставив зброю в країни Азії, Африки і Близького Сходу на 800 млн. доларів [14, с. 24]. Хоча держави цих регіонів вважають за краще купувати озброєння в Росії, Європі і США, оскільки за якістю воно значно перевершує китайське, проте, Північна Корея і Іран є постійними імпортерами китайського озброєння. Імпорт зброї в ці держави заборонений міжнародними угодами і ООН, проте Китай поставляє їм серед іншого і ракетні технології. У країни Африки (Алжір, Єгипет) Китай поставляє легке озброєння, яке особливе популярно в «гарячих крапках».

Вельми активним на ринках озброєнь стає Ізраїль. Тільки у 2006 році по даним власного Міністерства оборони Ізраїль продав зброї на 4 млрд. доларів. Ця країна здійснювала постачання до Китаю, Індії, Грузії і Азербайджану.

Якщо говорити про, то найбільш відомими корпораціями, що займаються виробництвом озброєння, військових технологій і устаткування є «Samsung», з доходом від продажів озброєнь в 2006 році в 720 мільйонів доларів, і Doosan Infracore Defense. Південна Корея також не цурається постачань в країни, що розвиваються, у тому числі і ті, де відбуваються озброєні конфлікти.[14, c. 25]

Як вже наголошувалося, основним ринком збуту для США, Росії і ЄС є країни Азії, Африки, Близького Сходу і Південно-східної Азії, але навіть тут є свої лідери, які здійснюють багатомільярдні закупівлі різних видів зброї.

Крупними споживачами озброєння  є Китай і Індія. За період від 2003 по 2007 рік на Китай доводилося 12% зброї, що імпортувалася, на Індію 8%. Індія за період з 2003 по 2006 рік збільшила витрати на закупівлі озброєнь з 7.5 до 14 млрд. доларів. У 2007–2011 роках Делі планує витратити на придбання озброєнь і військової техніки близько 30 млрд. дол. А після 2025 року витрачатиметься на закупівлі до 35 млрд. дол. ежерічно. Індія зацікавлена практично у всіх видах озброєнь: надводних і підводних кораблях, літаках, системах супутникового наведення, елементах ППО і ПРО, наземній техніці і так далі [52, c. 22]

Китай також має широкі інтереси і отримує озброєння як з європейських, так і неєвропейських держав – і це не дивлячись на те, що США і ЄС ввели ембарго на постачання озброєнь в цю країну. Практично всі потреби Китаю в зброї задовольняла до останнього часу Росія.

У групу лідерів по закупівлях зброї входять Єгипет, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Пакистан і Чилі. Окремо варто відзначити Саудівську Аравію, яка, по суті, є перекупником зброї. Купуючи його практично у всіх світових постачальників, вона потім перепродує його в інші країни, зокрема в зони конфліктів. Тільки за період 2002-2005 рр. прибуток Саудівської Аравіі від постачань озброєнь склала 19.7 млрд. доларів.

Частка таких перекупників з часом зростатиме, а ринок озброєнь буде все менш контрольованим, що, по суті, створює сприятливі умови для дестабілізації конфліктних регіонів. Очевидним є той факт, що війни стають прибутковими бизнесом.

За останні п'ять років продажу зброї виросли на 21%. Найбільшим його постачальником залишаються США, Росія – на другому місці. А Україна стала головним військовим постачальником до Грузії.

Стокгольмський міжнародний інститут досліджень проблем миру, проаналізувавши період з 2004 по 2008 рр., відзначає зростання торгівлі зброєю в світі і зростання його постачань на Близький Схід. [42, c. 23]

За цей період продажу зброї були на 21% вище, ніж в передуючу п'ятирічку. При цьому США залишалися найбільшим постачальником зброї і військового спорядження. На них довівся 31% цього виду торгівлі. 37% американських постачань поступили на Близький Схід. Росія по постачаннях зброї залишилася на другому місці (25%).

За останнє п'ятиліття постачання на Близький Схід виросли на 38%. Дослідники вважають це тривожною тенденцією, оскільки регіон «відмічений потенційними джерелами конфліктів, низьким рівнем довіри між урядами і прозорості».

В період 2004-2008 рр. виросли постачання озброєнь в гарячі крапки. У їх числі Афганістан, Грузія, Ізраїль, Пакистан і Шрі-ланка. Що стосується Грузії, то вона в 2007-2008 рр. купила за кордоном зброї і військової техніки на $224 млн. Україна поставила Тбілісі зброї на $186 млн. На другому місці – Ізраїль ($14 млн.), потім йдуть Польща, Туреччина, Чехія і Болгарія.[33, c. 122]

Експерти припускають, що криза істотно позначиться на закупівлях озброєнь. Проте поки Тайвань і ОАЕ нарощують військовий потенціал. В кінці 2008 р. Тайвань уклав крупний контракт на закупівлю озброєнь в США. Дослідники говорять, що деякі країни, зокрема, ОАЕ, виграли від високих цін на нафту і можуть дозволити собі військові закупівлі. Ірак також стає крупним покупцем озброєнь.

А ось Китай скоротив закупівлі озброєнь, відзначають експерти. Зокрема, впродовж 2007-2008 рр. Пекін не зробив нових крупних замовлень на покупку бойових літаків і військових кораблів в Росії. Це пояснюється його наміром концентруватися на виробництві цієї техніки в Росії. У Росії також є проблеми і з іншими ринками збуту. Так, в Індії росіянам доводиться стикатися з конкуренцією з боку Заходу.

Отже, світовий ринок зброї зростає протягом 2000-2008 рр. Основними тенденціями цього ринку є зростання попиту на зброю, орієнтація на закупівлю готових системних рішень, технологічних комплексів та наукових розробок.

Розділ 2. Аналіз стану України на світовому ринку озброєння

2.1 Стан України на світовому ринку озброєння

Ситуація в оборонній промисловості України нині складна. Оборонний комплекс залишається лише резервом політичного і економічного розвитку держави. Реалізувати його можливості намагалися люди, зацікавлені у підтриманні на належному рівні оборони і національної безпеки. Але міністерство промислової політики не поспішає стимулювати приватний капітал. Замість погодженого виступу «єдиним фронтом», практично позбавлений державної підтримки, український ОПК робить запізнілі спроби підприємництва, галузевого лобіювання, інтеграції в російські виробничі схеми. Частина директорського корпусу оборонних підприємств продовжує очікувати від держави оборонних замовлень. Тим часом обладнання та технології морально старіють.[12, с. 10]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5