Суверенитет Украинского государства

суддів»[6], «Про організацію судового самоврядування»[7] Судове

самоврядування розглядається як одна з найважливіших гарантій забезпечення

незалежності судів і суддів. Отже, в Україні було зроблено певні кроки в

напрямі становлення судової влади.

Найважливішою умовою досягнення мети судово-правової реформи є й

також удосконалення організації та діяльності попереднього слідства,

прокуратури, адвокатури, чітке визначення компетенції Міністерства юстиції,

Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки та Їх органів на місцях.

Цьому завданню підпорядковано, зокрема, закони: від 5 листопада 1991 р.

«Про прокуратуру», від 19 грудня 1992 р. «Про адвокатуру», від 25 березня

1992 р. «Про Службу безпеки України», від 18 лютого 1992 р. «Про оперативно-

розшукову діяльність».

У процесі розбудови державного апарату створювалась правова база

реформування місцевої влади. У березні 1992 р. був прийнятий Закон «Про

місцеві Ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування»[8].

Ним діяльність Рад обмежувалася здійсненням функцій місцевого та

регіонального самоврядування, а виконавчі функції передавалися

представникам Президента України в областях і районах, а також у містах

Києві і Севастополі.Таким чином, за відносно короткий проміжок часу в

основному була створена правова база для забезпечення організації та

діяльності державного апарату України. Цей апарат активно працював. Проте

безконфліктного функціонування усіх гілок влади, всього державного

механізму як у центрі, так і на місцях, на жаль, досягти не вдалось. В

діяльності Верховної Ради теж поставало чимало проблем. Практика, що

склалася протягом останніх майже п'яти років в організації законодавчого

процесу у Верховній Раді, потребувала корінних перетворень[9]. Найбільше

проблем виявилося в організації й діяльності виконавчої влади. І це

закономірно. Адже Інститут президентства як складової частини виконавчої

влади є новим для України. Заснування місцевої адміністрації як одного з

елементів виконавчої влади було тісно пов'язано з впровадженням в 1992 р.

інституту представників Президента України в областях і районах. Але

реформування місцевої влади було припинено 3 лютого 1994 р., коли Верховна

Рада прийняла Закон «Про формування місцевих органів влади і

самоврядування» і повернула владу на місцях Радам народних депутатів та їх

виконкомам. Фактично це означало контр- реформу у питаннях місцевої

влади[10]. Чимало проблем виникало й при реалізації Концепції судове-

правової реформи[11]. Все практично звелося до демократизації статусу

суддів, а також до розвитку елементів інфраструктури судової влади[12].

Причин такого ненормального стану в організації та діяльності

державного апарату України чимало. Однією з них було те, що реформування

системи державної влади і місцевого самоврядування відбувалося

нерівномірно, нерідко без певної програми.

У середині 1995 р. склалася небезпечна ситуація - різко загострилося

протистояння владних структур, перш за все суб'єктів конституційного права

України - Верховної Ради і Президента. Такий стан взаємовідносин державних

органів негативно впливав на всі сторони життя республіки, породивши

економічну і політичну кризу і соціальне напруження в суспільстві. Однією з

головних причин такого становища була відсутність нової демократичної

конституції України.

Враховуючи ситуацію, що склалася. Верховна Рада як єдиний

законодавчий орган, з одного боку, та Президент як глава держави і

виконавчої влади - з другого, тобто сторони, які одержали свої повноваження

безпосередньо від народу, уклали Конституційний договір «Про основні засади

організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в

Україні на період до прийняття нової Конституції України»[13]. Цей договір

набрав чинності з моменту підписання його Президентом та Головою Верховної

Ради України 8 червня 1995 р. В ст. 61 договору йшлося, що він діє до

прийняття нової Конституції. Щодо положень чинної Конституції України 1978

р., то, згідно з Конституційним договором, вони визнані чинними лише в

частині, що узгоджується із зазначеним договором. Таким чином.

Конституційний договір був основним правовим актом, який на той час мав

забезпечити організацію і діяльність державного апарату України в період

дії цього акта.

Отже, процес створення державного апарату незалежної України є

складним і тривалим. Багато проблем у цій справі вирішує нова Конституція

України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 р.

Проголошення незалежності України відкрило реальну можливість

створення розгалуженої законодавчої системи. У реформуванні законодавства

намітилися три основні напрямки. По-перше, здійснювався і здійснюється

процес змін і пристосування чинних правових норм 60-70-х років до ринкової

економіки і плюралістичної демократії. По-друге, приймалися і приймаються

нові правові акти, також покликані забезпечити їх функціонування. По-третє,

в Україні активно проводиться робота по підготовці проектів нових кодексів.

Реформуванню піддано усі галузі права.

У період, що розглядається, одним з найважливіших правових актів у

галузі цивільного права залишається Цивільний кодекс України, затверджений

Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. Але до нього останнім часом внесені

зміни і доповнення відповідно до нового цивільного законодавства України, в

тому числі законами України від 7 лютого 1991 р. «Про власність», від 2

жовтня 1992 р. «Про заставу», від 4 лютого 1994 р, «Про авторське право і

суміжні права», від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання громадян» та Інші. 11

липня 1995 р. Верховна Рада внесла істотні зміни до ст. 71 ЦК України, яка

визначала загальні строки позовної давності (для громадян - 3 роки, для

юридичних осіб - 1 рік). Тепер загальний строк позовної давності

встановлений тривалістю 3 роки незалежно від того, хто подає позов:

громадянин (фізична особа), юридична особа чи держава. Оновлення ЦК України

дає можливість пристосувати його для регламентації майнових відносин в

умовах становлення ринкової економіки в Україні. У 1993 р. був прийнятий

Повітряний кодекс України, в якому поряд з іншими галузевими нормами

містяться цивільно-правові норми, в тому числі про страхування цивільної

відповідальності повітряного перевізника. Цивільно-правові норми містяться

також в окремих указах Президента України, зокрема указ «Про обов'язкове

страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів».

Значну роль у регулюванні майнових відносин відіграли декрети і постанови

Кабінету Міністрів України, наприклад, декрет від 31 грудня 1992 р. «Про

перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх

структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в

оренду яких не допускається». У сфері цивільного законодавства діє чимало

відомчих нормативних актів, деякі з них прийняті останнім часом. Елементами

системи цивільного законодавства є також примірні статути кооперативних і

громадських організацій, схвалені органами державного управління або

прийняті вищими органами кооперативних та інших структур[14].

Триває розвиток законодавства про підприємництво. Правове регулювання

в сфері бізнесу здійснювалось шляхом застосування норм у таких

найважливіших актах, як закони України від 19 вересня 1991 р. «Про

господарські товариства», від 22 квітня 1993 р. «Про аудиторську

діяльність», від 14 жовтня 1992 р. «Про банкрутство» та ін.[15]

Не залишилось без змін й трудове законодавство. Тут чимало зроблено в

галузі захисту трудових прав працівників. Так, були прийняті закони від 14

жовтня 1992 р. «Про охорону праці», від 16 грудня 1993 р. «Про основні

принципи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого

віку». 23 червня 1993 р. Кабінет Міністрів України затвердив Правила

відшкодування власником підприємства, установи, організації або

уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням

здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов'язків[16]. Законом від

19 грудня 1993 р. до Кодексу законів про працю України були внесені зміни і

доповнення, які стосувалися охорони праці. Одержав подальший розвиток

Інститут контракту. У березні 1993 р. Кабінет Міністрів України затвердив

Положення про порядок укладення контрактів керівником підприємства, що є у

загальнодержавній власності, при наймі на роботу, а 19 березня 1994 р,-

Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на

роботу працівника[17].

Певні зрушення сталися і в аграрному законодавстві України, Зокрема

були прийняті закони від 14 лютого 1992 р. «Про колективне

сільськогосподарське підприємство» і від 20 грудня 1992 р, «Про селянське

(фермерське) господарство»[18].

Дещо було зроблено й в законодавстві про соціальне забезпечення. Були

прийняті закони України, які визначали статус ветеранів війни, громадян,

які постраждали в результаті чорнобильської катастрофи, Закон від 21

листопада 1992 р «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та ін.

Вносилися зміни і в кримінальне законодавство, причому досить

радикальні. У січні 1992 р. Президія Верховної Ради України прийняла Указ

про кримінальну відповідальність за підроблення купонів - української

валюти перехідного періоду[19]. В березні цього ж року з КК України були

вилучені такі види покарання, як заслання і вислання. 17 червня 1992 р. був

прийнятий Закон «Про внесення змін і доповнень до Кримінального,

КримІнально-проце-суального кодексів Української РСР, Кодексу Української

РСР про адміністративні правопорушення і Митного кодексу України», де було

викладено нову редакцію першої глави Особливої частини КК, в якій

визначалися склади державних злочинів. Істотним нововведенням було різке

скорочення випадків можливого застосування виключної міри покарання -

смертної кари шляхом розстрілу[20]. У період, що розглядається,

декриміналізувалося багато складів злочинів. В той же час підвищувалась

відповідальність за дії, спрямовані проти конституційного ладу,

суверенітету, територіальної цілісності, економіки та екологічної безпеки

України.

Істотні зміни і доповнення були внесені до кримінально-процесуального

законодавства. Змінені строки попереднього слідства і тримання осіб під

вартою. Був прийнятий Закон «Про оперативно-розшукову діяльність», який

посилював гарантії громадян. Законом України від 15 грудня 1992 р. «Про

внесення доповнень і Змін до деяких законодавчих актів України» КПК України

був доповнений рядом статей, які також посилювали гарантії громадян при

зверненні Їх до суду. Зокрема, заарештований, його захисник тепер мали

право звертатися до суду з оскарженням санкції прокурора на арешт. 23

грудня 1993 р. був прийнятий Закон про внесення змін і доповнень до окремих

статей КПК України, які розширювали права підозрюваного, обвинуваченого і

підсудного на захист[21].

Розробка законодавчих актів та внесення до них змін іноді

здійснювались на недостатньому науковому і юридично-технічному рівні, з

багатьма неузгодженостями. Мали місце численні факти дублювання та

суперечностей між окремими правовими нормами тощо. Оскільки кількість

законодавчих актів, прийнятих останнім часом, невпинно зростала,

зазначені недоліки не лише створювали небезпеку руйнування існуючої

законодавчої бази, а й значно ускладнювали формування нової законодавчої

системи, яка б грунтувалася на реформованих економічних, соціальних та

політико-правових відносинах. Нерідко приймалися правові акти, які

викликають здивування, наприклад, ситуація з пенсійним законодавством, де

повністю знівельовано значення стажу і якості роботи, її шкідливості.

У багатьох галузях права продовжують діяти законодавчі акти і правові

інститути, далекі від світових стандартів. Наприклад, в незалежній Україні

продовжує діяти КК (з наступними змінами й доповненнями), який відбиває

погляди, що охорона держави, власності останньої та інтересів установ є

найважливішим призначенням кримінального права. Можна навести й такий

приклад. В українському цивільному судочинстві існує здебільшого «слідчий»

тип цивільного процесу, який характеризується тим, цю сам суд за власною

ініціативою може збирати докази і готувати весь процесуальний матеріал до

судового розгляду. Часто це робиться незалежно від бажання сторін, піл

приводом захисту їх прав. Наближення цивільного судочинства до загального

типу цивільного процесу надасть більше реальних прав сторонам у процесі і

звільнить суд від виконання зайвих функцій.

До проголошення незалежності Україна мала фактично статус провінції

радянської імперії. Тому звільнена республіка відразу вдалася до творення

законів, здатних забезпечити її суверенне існування , вирізнити з-поміж

інших держав.

Серед цих законів одним з найважливіших був закон «Про державний кордон

України», прийнятий Верховна Рада України 4 листопада 1991 р. Він встановив

недоторканість кордонів, регламентував їх режим, порядок охорони, перетину.

Одночасно було прийнято закон «Про кордонні війська України». Пізніше, 12

грудня, президент України Л. Кравчук підписав указ «Про утворення

державного митного комітету України», одним з головних завдань якого стало

забезпечення економічної безпеки республіки.

Прийнятий 6 грудня закон «Про Збройні Сили України» заборонив

застосування їх без рішення Верховна Рада України для виконання завдань не

пов’язаних з обороною держави. Цим же законом встановлювалось використання

у Збройних Силах України державної мови, здійснення військово-патріотичного

виховання.

Прийнятим 4 листопада Законом «Про Національну гвардію України» було

утворено на базі внутрішніх військ озброєний загін для захисту суверенітету

і територіальної цілісності держави, а також життя, гідності,

конституційних прав та свобод громадян.

Суттєвим атрибутом незалежної держави є її громадянство. 8 жовтня 91 р.

Верховна Рада України прийняла закон «Про громадянство України». Зважаючи

на поширену комуністичну практику позбавлення громадянства небажаних

режимові людей, закон визначив громадянство, як невід’ємне право людини,

якого ніхто не може бути позбавлений, як і права змінити громадянство.

Особливе місце у державній атрибутиці посідають гімн, герб та прапор.

Український народ давно визначився зі своїми національними символами,

обравши за гімн пісню на слова П.Чубинського та музику М.Вербицького «Ще

не вмерла Україна», гербом - тризуб князя Володимира та прапор - синьо-

жовте знамено кольору неба і стиглого пшеничного лану.Всі ці державні

символи були затверджені Верховною Радою України.

РОЗДІЛ ІІІ

Міжнародне визнання незалежної України

Після референдуму 1 грудня 1991 р. розпочався процес міжнародного

визнання нової держави. Першою 2 грудня 91 р. незалежність України визнала

Польща і вирішила встановити з нею дипломатичні відносини. Того ж дня

прем’єр-міністр Канади Братан Малрупі заявив, що Канада визнає Україну, як

незалежну державу і розпочинає переговори про встановлення дипломатичних

відносин. Наступного дня підписано протокол про встановлення міжнародних

відносин між Україною та Угорською республікою і розпочало роботу перше в

Україні посольство.

4 грудня Україну визнали Литва та Латвія, 5 грудня - Росія і Болгарія.

Серед західноєвропейських країн першими були Швеція (19 грудня) і Норвегія

(24 грудня). 25 грудня Вашінгтон визнав незалежність України. Того ж дня це

зробили Мексіка, Ізраїль, далі ФРН, Австралія та Бразілія (26 грудня), КНР

(27 грудня), Японія та Італія (28 грудня), Великобританія та Данія (31

грудня). Загалом протягом першого місяця після референдуму Україну визнало

57 держав світу, а на початок березня 1992 р. - 104. Водночас 47 з них

встановили з республікою повномасштабні дипломатичні відносини.

Протягом першого року існування незалежної України її державну

самостійність визнали більш як 130 країн, дипломатичні відносини було

встановлено у повному обсязі з 110 з них, а 40 держав відкрили свої

представництва у Києві.

26 лютого 1992 р. Україна зробила важливий крок у напрямі інтеграції в

Європу, коли в столиці Фінляндії Президент Кравчук підписав Гельсінський

заключний акт. Ця подія знаменувала собою курс на незалежну й рівноправну

міждержавну політику. Одним з найважливіших принципів документа є положення

про відсутність територіальних претензій один до одного та про непорушність

кордонів.

Серед перших зовнішньо-економічних заяв незалежна Україна проголосила

відмову від війни як засобу розв’язання міждержавних спорів. Вона

декларувала також, що не вважає жодного народу своїм ворогом і не має

територіальних претензій до інших держав. За ініціативою української

дипломатії 20 березня 1992 р. було підписано Декларацію про незастосування

сили або погрози силою у стосунках між країнами - учасниками СНД.

В «Основних напрямах зовнішньої політики України», схвалених Верховною

Радою липні 1993 р. підкреслювалося, що перспективною метою української

зовнішньої політики членство України в Європейських співтовариствах, а

також інших загальноєвропейських структурах. Однак у перші роки

незалежності пріоритетними залишалися відносини з державами, що виникли

після розпаду СРСР, насамперед із Росією.

Іншою проблемою, яка зачіпала інтереси не тільки України і Росії, а й

усього світу, було питання про ядерну зброю, розміщену на території

України. Йшлося про 15% ядерного потенціалу колишнього СРСР: 176

міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) та близько 3 тис. Одиниць

тактичної ядерної зброї, які потенційно перетворювали Україну на третю

після США та Росії військову потугу світу, з арсеналом більшим ніж у

Великобританії, Франції та Китаю разом узятих.

Україна ще в Декларації про суверенітет 1990 р. проголосила свій намір

стати без’ядерною державою. Це було підтверджено і після проголошення

незалежності.[22]

Розбудова Української незалежної держави, створення її розгалуженої

правової системи - складний і тривалий процес, який вимагає великого

напруження та зусиль з боку як державних структур, так і громадськості. Уже

багато зроблено. Зрушено з місця і розпочато здійснення економічних реформ.

Чималими є здобутки у сфері утвердження демократії. Україна стала

повноправним членом світового співтовариства. Найважливішим кроком у

майбутнє є входження її до Ради Європи. В той же час в процесі державно-

правового будівництва існує чимало проблем. Виникали ускладнення у

взаємовідносинах між законодавчою і виконавчою гілками влади. Не менш

проблемним виявилось й питання про ефективність реалізації чинного

законодавства, що істотно відбилося на темпах формування правової держави.

Відчувалася нагальна потреба у посиленні контролю з боку судової влади за

реалізацією чинного законодавства.

Велику роль в розбудові Української правової держави повинна

відіграти нова Конституція, яка була прийнята Верховною Радою 28 червня

1996 р. Ця історична подія посідає одне з головних місць у новітній історії

України, яка віднині міцно стоятиме на грунті демократії і парламентаризму

на фундаменті власної Конституції.[23]

Висновок

Отож, процес українського державотворення почався з проголошення

Декларації про суверенітет української держави. Після цього акту

послідувало ряд інших актів, які стосувались цього процесу. Всі органи

влади на Україні приймали активну участь в цій роботі.Щодо міжнародного

становища, то Україну визнали більше 130 країн світу. Цей факт свідчить про

те, що Україна утвердилась як держава. Вона стала частиною світового

співтовариства, з якою повинні рахуватись інші.

Страницы: 1, 2, 3