Юридическая платформа ОУН

німецькі кулемети. Для нас важно, що большевики продовжують в цей спосіб

методи насильної мобілізації українців до Червоної Армії та наслідують

тактику німців забирати з України воєнно здібний елемент.

В зв'язку з сучасною політичною ситуацією й нашими завданнями стоїть

справа участи цілого народу у боротьбі. Це питання також основне розглянув

Великий Збір. Українська держава — це добро всіх громадян України, тому за

неї мусять всі боротися. З другого боку, сьогодні небезпека грозить всьому

народові, тому всі його сини мусять стати до боротьби. Навіть тисячі

найбільш відданих борців не здобудуть України, коли ввесь нарід не прийме

участи у боротьбі. Хто цього не розумів, або хто, розуміючи, відтягається

від боротьби, — той дезертир і народний шкідник, і так його нарід буде

трактувати.

Тому ОУН як керівник революційно-визвольної боротьби взиває до

безпосередньої участи в боротьбі всіх громадян. ОУН не бореться за Україну

для себе, вона не бореться за владу ані за форму влади. Про владу і її

форму буде рішати сам нарід і його найкращі представники.

ОУН вважає, що обов'язком кожного українського громадянина є служити

українській визвольній справі і цю вимогу буде консенктентно здійсняти.

Завдяки цьому в цей спосіб будуть також, по думці Великого Збору, створені

передумови для об'єднання всього народу, яке доконається єдино у боротьбі.

Тому розбудовуючи поодинокі форми визвольної боротьби та притягаючи до неї

якнайширші маси, ОУН рівночасно визнає, що ліквідація партійних спорів і

всеукраїнське об'єднання є одним з основних завдань в сучасний момент.

Серпень 1943 р.

І. Програмові постанови

Організація Українських Націоналістів бореться за Українську

Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у

своїй власній самостійній державі. Знищення національного поневолення та

експлуатації нації, система вільних народів у власних самостійних державах

— це єдиний лад, який дасть справедливу розв'язку національного і

соціального питання в цілому світі.

ОУН бореться проти імперіялістів і імперій, бо в них один пануючий

народ поневолює культурно і політично та визискує економічно інші народи.

Тому ОУН бореться проти СРСР і проти німецької „Нової Європи".

ОУН з усією рішучістю бореться проти інтернаціоналістичних і

фашистсько-націонал-соціялістичнпх програм і політичних концепцій, бо вони

є інструментом завойовницької політики імперіялістів. Тому ми проти

російського-комуно-большевизму і проти німецького націонал-соціалізму.

ОУН проти того, щоб один народ, здійснював імперіялістпчні цілі,

„визволяв", „брав під охорону", „під опіку" інші народи, бо за цими

лукавими словами криється огидний зміст — поневолення, насильство,

грабунок. Тому ОУН бореться проти російсько-большевицьких і німецьких

загарбників, поки не очистить України від усіх „опікунів" і „визволителів",

поки не здобуде Української Самостійної Соборної Держави (УССД), в якій

селянин, робітник і інтелігент могтиме вільно, заможньо і культурно жити та

розвиватися.

ОУН за повне визволення українського народу спід московсько-

більшовнцького та німецького ярма, побудову УССД без поміщиків,

капіталістів, та без большевицьких комісарів, енкаведистів і партійних

паразитів.

В українській державі влада вважатиме за найвищий свій обов'язок

інтереси народу. Не маючи загарбницьких цілей та поневолених країн і

пригноблених народів в своїй державі, народна влада України не витрачатиме

часу, енергії та коштів на творення апарату гноблення. Українська народня

влада всі економічні ресурси та всю людську енергію спрямує на побудову

нового державного порядку, справедливого со-ціяльного ладу, на економічне

будівництво країни та культурне піднесення народу.

У лавах ОУН боряться українські селяни, робітники та інтелігенти проти

гнобителів, за УССД — за національне й соціяльне визволення, за новий

державний порядок та новий соціяльний лад:

1. а) За знищеня большевицької й німецької експлуататорсько-кріпацької

системи в організації сільського господарства. Виходячії з того, що земля є

власністю народу, українська державна влада не накидуватиме селянам однієї

форми користування землею. Тому в Українській Державі допускатиметься

індивідуальне та колективне користування землею, в залежності від волі

селян.

б) За безплатну передачу селянам західніх областей всіх поміщицьких,

монастирських та церковних земель.

2. а) За те, щоб велика промисловість була національно-державною

власністю, а дрібна кооперативно-громадською.

б) За участь робітників у керівництві заводами, за фаховий, а не

комісарсько-партійний принцип у керівництві.

3. а) За загальний восьмигодинний робочий день. Понаднормова праця

може бути тільки вільною, як і кожна праця взагалі, і робітник отримує за

неї окрему плату.

б) За справедливу оплату праці, за участь робітників у прибутках

підприємства. Робітник отримуватиме таку зарплату, якої потрібно для

забезпечення матеріяльних і духовних потреб цілої його сім'ї. При річних

підсумках господарського стану підприємства, кожний робітник одержуватиме:

у господарсько-кооперативних підприємствах дивіденд (належна йому частка

річного прибутку), а в національно-державних — премію.

в) За вільну працю, вільний вибір професії, вільний вибір місця праці.

г) За свободу профспілок. За знищення стахановщини, соцзмагань,

підвищування норм та інших способів експлуатації працюючих.

4. За вільне ремесло, за добровільне об'єднування ремісників у артілі,

за право ремісників вийти з артілі та індивідуально виконувати працю й

вільно розпоряджатися своїм заробітком.

5. За національно-державну організацію великої торгівлі, за громадсько-

кооперативну дрібну торгівлю та за дрібну приватну торгівлю, за вільні

базари.

6. За повну рівність жінки з чоловіком в усіх громадських правах і

обов'язках, за вільний доступ жінки до всіх шкіл, до всіх професій, за

першочергове право жінки на фізично легшу працю, щоб жінка не шукала

заробітку на праці в шахтах, рудниках та інших тяжких промислах і в

наслідок цього не руйнувала свого здовров'я. За державну охорону

материнства. Батько сім'ї одержуватиме, крім плати за свою працю, додаткову

платню на утримання жінки й неповнолітніх дітей. Лише в таких умовах жінка

матиме змогу виконувати свій важливий, почесний і відповідальний обов'язок

матері й виховательки молодого покоління.

7. а) За обов'язкове середнє навчання. За піднесення освіти і культури

широкої народньої маси шляхом поширення мережі шкіл, видавництв, бібліотек,

музеїв, кіно, театрів тощо.

б) За поширення вищого й фахового шкільництва, за невпинний ріст

висококваліфікованих кадрів фахівців на всіх ділянках життя.

в) За вільний доступ молоді до всіх вищих навчальних закладів. За

забезпечення студентства стипендіями, харчами, мешканнями та навчальними

приладдями.

г) За всебічний гармонійний розвиток молодого покоління — моральний,

розумовий та фізичний. За вільний доступ до всіх наукових і культурних

надбань людства.

8. За пошану до праці інтелігенції. За створення таких моральних основ

праці, щоб інтелігент, будучи цілком спокійний про завтрашній день та про

долю сім'ї, міг віддатися культурно-творчій праці, мав потрібні умовини для

праці над собою, постійно збагачував свої знання та підвищував свій

розумово-культурний рівень.

9. а) За повне забезпечення всіх працюючих на старість та на випадок

хвороби чи каліцтва.

б) За широке запровадження охорони народнього здоров'я, за поширення

сітки лікарень, санаторій, курортів та будинків відпочинку, за збільшення

лікарських кадрів. За право працюючих на безплатне користування всіма

закладами охорони здоров'я.

в) За особливу державну опіку над дітьми й молоддю, за поширення сітки

дитячих ясел та садків, санаторій, таборів відпочинку та спортивних

організацій. За охоплення всієї дітвори та молоді державними закладами

опіки та виховання.

10. а). За свободу друку, слова, думки, переконань, віри й світогляду.

Проти офіційного накидання суспільності світоглядних доктрин і догм.

б) За вільне визнавання і виконування культів, які не суперечать

громадській моралі.

в) За відокремлення церковних організацій від держави.

г) За культурні взаємини з другими народами, за право виїзду громадян

за кордон для навчання, лікування та пізнавання життя й культурних надбань

других народів.

11. За повне право національних меншостей плекати свою власну по формі

й по змісту національну культуру.

12. За рівність всіх громадян України, незалежно від їх

національности, в державних та громадських правах та обов'язках, за рівне

право на працю, заробіток і відпочинок.

13. За вільну, українську по формі й по змісту культуру, за героїчну

духовість, високу мораль, за громадську солідарність, дружбу та дисципліну.

II. Політичні постанови.

А. До міжнародньої ситуації.

І. Сучасна війна — це типова війна між конкуруючими імперіялізмами за

панування над світом, за новий поділ матеріальних багатств, за здобуття

нових сировинних баз і ринків збуту та за експлуатацію робочої сили.

2. Воюючі імперіалізми не несуть світові жодних прогресивних

політичних або соціяльних ідей. Зокрема, т. зв. німецька „нова Європа" й

московський „совєтський союз" являються запереченням права народів на

свобідний політичний і культурний розвиток у власних державах та несуть

всім народам політичне й соціяльне поневолення. Тому перемога імперіялізмів

у сучасній війні й побудова світа на імперіялістичних принципах, була б

тільки хвилевою передишкою у війні та скоро довела б до нових ударів між

імперіялізмами на тлі поділу воєнної добичі та нових суперечок. З другого

боку, визвольні рухи поневолених імперіялізмами народів стали б зародком

нових конфліктів та революцій. Таким чином перемога імперіялізмів у

сучасній війні довела б до хаосу й до дальших страждань мільйонових мас

поневолених народів.

3. В теперішній момент сучасна імперіялістична війна вступила у

вирішальну стадію, яка характеризується:

а) вичерпанням сил імперіялізмів,

б) зростом суперечностей між імперіялізмами,

в) зростом боротьби поневолених народів.

Рівночасно сучасна війна являється зовнішнім допоміжним чинником, що

зближає національні й соціяльні революції поневолених народів.

4. Реакційні й протинародні плани німецькоого расистського

імперіялізму поневолити інші народи, терористичні німецькі методи на

окупованих теренах і боротьба поневолених народів проти т. зв. Нової Європи

приспішили повний політичний крах німецького імперіялізму. Тепер, під

ударами своїх імперіялістичних противників та у висліді визвольної боротьби

поневолених народів, зближається Німеччина також і до неминучої мілітарної

поразки.

5. Большевицька Москва, ідейно-політично скомпрометована й матеріяльно

ослаблена, використовує для себе терористичну політику німців на окупованих

теренах та достави аліянтів на продовжування війни.

Тільки страх перед німецькою окупацією й внутрішній сталінський терор

заставляють бійців Червоної Армії далі воювати. Величезні втрати людського

й воєнного знаряддя поглиблюють внутрішню кризу московського

імперіялістичного режиму. Скрутна харчова ситуація в нутрі країни й висадка

аліянтів в Європі та загроза большевицьким планам з того боку заставляють

большевиків приспішити власний наступ.

Ціллю большевиків є, під ширмою т. зв. оборони батьківщини,

відігрітого слов'янофільства й псевдореволюційної фразеології, здійснити

напрямні московського імперіялізму, а саме: опанувати Європу, а в дальшу

чергу весь світ. Вихідною базою для здійснення московських імперіялістичних

планів є Україна, з її природніми багатствами. Дальшими базами в планах

московського імперіялізму являються Балкани, Прибалтика й Скандінавія.

6. Незалежно від розбіжностей, які існують між аліянтами, ведуть вони

війну за знищення своїх конкуренційних противників в першу чергу німецького

імперіялізму. Черговим завданням аліянтів являється знищення японського

імперіялізму. Для знищення отих противників аліянти використовують і будуть

старатися якнайдовше використовувати московський імперіялізм. Рівночасно в

інтересі аліянтів не є опанування Європи большевиками, й вони змагають у

сучасній війні до послаблення, а в дальшу чергу й до заломання московського

імперіялізму. Продовжування війни на східному фронті й взаємне винищування

німецького й московського імперіялізмів іде по лінії інтересів аліянтів.

Ціллю аліянтів, а зокрема Англії, на європейському суходолі являється

розгромлення або принаймні істотне послаблення всіх великодержав Європи та

побудова такого ладу, що забезпечував би їм вирішальний голос в Європі й

повну свободу англо-саксонських політичних і економічних впливів. Для

здійснення цих цілей аліянти опановують або змагають до опанування

найважливіших баз довкруги Європи або в самій Європі (Сіцілія, Апенінський

і Балканський півострів, Скандінавія, Кавказ).

7. Поневолені народи і їх визвольна боротба — це один із найважливіших

елементів у дальшому розвою сучасної політичної ситуації. Мілітарна

перевага імперіялізмів у сучасний момент ще гамує повний вияв сил

поневолених народів. Але в міру поглиблювання кризи війни, міцніють сили

поневолених народів і зближається момент національних і соціяльних

революцій, а поневолені народи стають новим вирішальним політичним

чинником. Єдино на платформі нової політичної концепції поневолених

народів, — що — в противенстві до імперіялізмів — гарантує кожному народові

право на власну національну державу, забезпечує йому соціяльну

справедливість, може бути побудований справедливий лад та вдержаний

тривалий мир між народами.

8. Близький мілітарний крах Німеччини на Сході та повна ідейно-

політична компрометація московського імперіялізму, ставить перед

поневоленими народами Сходу завдання боротися проти імперіялістичних

гнобителів в ім'я перебудови Сходу на нових принципах свободи народам та їх

самоозначення у вільних незалежних державах та звільнення народів і людини

від політичного гніту й економічної експлутації. Тільки шляхом національних

і соціяльних революцій поневолених народів Сходу, що проходитимуть під

прапором нових прогресивних ідей і боротьби народів проти імперіялістів,

може бути знищений московсько-большевицький імперіялізм.

9. Україна стоїть в центрі сучасної імперіялістичної війни. За

панування над Україною й її експлуатацію борються московські і німецької

імперіялісти. Рівночасно Україна як носій прогресивних ідей серед

поневолених народів стає вирішальним чинником у підготовці революцій на

Сході. Україна є першою, яка піднесла на Сході прапор рішучої боротьби

поневолених народів протії імперіалістів, і вона почне період національних

і соціяльних революцій. Тільки у спільній боротьбі українського народу з

іншми поневоленими народами Сходу може бути розбитий большевизм. Відбудова

Української Самостійної Соборної Держави забезпечить відбудову і тривале

існування національних держав інших народів Східньої, Південно-Східньої та

Північної Європи та поневолених народів Азії. Тільки при існуванні

Української Держави може бути забезпечене тривале існування тих народів, що

у взаємному порозумінні й співпраці на принципах права кожного народу на

власну державу, на справедливий соціяльнии лад та економічну незалежність

зможуть ставити опір всім зазіханням ворожих імперіялізмів. Таким чином

буде забезпечений тривалий і мирний національний, соціяльний та культурний

розвиток тих народів.

Б. До внутрішньої ситуації на українських землях.

І. Зовнішні чинники.

10. Незалежно від ударів, які досі одержала Німеччина на всіх фронтах,

її політика на окупованих українських землях іде далі по лінії повного

політичного поневолення й нещадного колоніяльно-економічного грабунку

українського народу.

11. Большевицькі агенти московського імперіялізму на українських

землях (большевицька партизанка, т. зв. Народна Гвардія) шляхом поширення

розкладу між українським народом, провокуванням німецьких ударів та

винищуванням українського самостійницького елементу, готують окупацію всіх

українських земель большевиками.

12. Недобитки білого російського імперіялізму (Власов, Союз Русских

Офицеров) не творять самостійної політичної сили. Вислуговуючись чужим

імперіялізмам та прагнучи до відбудови реакційного поміщицько-

капіталістичного ладу, вони не мають серед українського народу жодного

політичного впливу, а російський елемент штовхають до большевизму.

13. Польська імперіялістична верхівка є вислужником чужих

імперіялістів та ворогом свободи народів. Вона намагається запрягти

польські меншини на українських землях і польські народні маси до боротьби

з українським народом та помагає німецькому й московському імперіялізмові

винищувати український нарід.

14. Національні меншини України, свідомі спільної долі з українським

народом, борються разом з ним за Українську Державу!

II. Внутрішньо-український стан

15. Сучасний період визвольної боротьби українського народу

позначається великим зростом національної свідомости й політичної

активності на всіх землях, що виявляється у:

а) зв'язанні народніх мас з революційно-визвольною програмою й

тактикою Організації Українських Націоналістів,

б) в безпосередній участі мас у боротьбі, зокрема у її нових

самооборонних та військових формах.

16. Усі спроби опортуністичного табору скерувати визвольну боротьбу

українського народу за УССД на манівці співпраці з окупантськими

імперіялізмами та дочепити українську визвольну справу до планів отих

імперіялізмів, розбивалися об рішучий спротив українських народніх мас.

17. Організація Українських Націоналістів є одиноким, вповні

незалежним самостійницьким керівником революційно-визвольної боротьби

українського народу за Українську Самостійну Соборну Державу.

В. Наші цілі.

18. Організація Українських Націоналістів бореться за Українську

Самостійну Соборну Державу, за право кожного народу на самостійне державне

існування, за визволення поневолених народів від імперіялізмів, за побудову

справедливого політичного й соціяльного ладу.

Г. Методи й форми нашої боротьби

19. Єдиний шлях для здійснення наших цілей — це революційна боротьба

українського народу і всіх інших поневолених народів проти імперіялізмів

Берліна й Москви, яка приспішить поразку обох імперіалізмів та через

національні революції поневолених народів доведе до відбудови їх

національних держав.

20. Тільки одностайною боротьбою український народ здобуде Українську

Самостійну Соборну Державу. Тому нашим завданням є залучити якнайширші

народні маси до планової, активної боротьби. В сучасний передреволюційний

період залучування народніх мас до боротьби проходить у формі їх активної

участи:

а) в політичних діях,

б) самооборонних діях,

в) у військових діях.

21. Об'єднання українського народу буде здійснене єдино в боротьбі.

Прагнучи до об'єднання українського народу, орієнтуємось сьогодні на

елементи, здібні до революційної боротьби.

22. Збройна сила українського народу — це основна передумова перемоги

в його боротьбі за УССД.

23. Наші цілі здобудемо, вийшовши поза межі України та зв'язавши нашу

боротьбу за УССД з боротьбою інших поневолених або загрожених

імперіялізмами народів, зокрема народів Сходу, Прибалтики й Балканів,

пропагуючи й реалізуючи наше гасло волі народам і людині й права кожного

народу на самостійницькі національні держави та протиставитись реакційним

концепціям і планам імперіялістів.

24. Організаційна збройна й політична сила українського народу — це

єдина гарантія успіхів на зовнішньому відтинку нашої боротьби.

25. Ведучи боротьбу проти імперіялістичних гнобителів України, ми

стоїмо за вилучення всіх другорядних фронтів. У наших зносинах з сусідніми

народами розраховуємо на співпрацю з їхніми народніми масами та з їхніми

революційними неімперіялістичними елементами й поборюємо всіх попутчиків

імперіялізмів.

Політична програма ОУН(б) стала програмою УПА. Вона була надрукована і

поширена на Україні у вигляді відозви „За що бореться визвольна революційна

Українська Повстанська Армія".

ОУН(б) і УПА розуміли, що потрібний надпартійний політичний орган,

який об`єднав би всі національно-визвольні сили українського народу.

Внаслідок кропіткої консолідаційної підготовки у липні 1944 р. біля села

Недільна на Самбірщині під охороною загонів УПА за участю представників

усіх частин України відбулися збори, на яких був створений тимчасовий

підпільний український парламент — Українська Головна Визвольна Рада

(УГВР).

Провід ОУН, керівництво УГВР великого значення надавали роз'яснювально-

пропагандивній роботі серед населення. До цього було залучено ряд видатних

українських публіцистів, які у 40-х роках підготували для тиражування у

підпільних друкарнях ОУН і УПА науково-популярні праці, де висвітлювалися

ідейно-політичні основи національно-визвольної боротьби, викривалася

московська політика кривавого колоніального гніту і визиску поневоленої

України.

Для консолідації широких народних мас навколо державницької ідеї

ОУН(б) потрібен був час. Проте швидкий наступ радянської армії у другій

половині 1943 р. не дав змоги українському рухові опору, очоленому ОУН(б),

перетворитись на значну третю силу, реальну альтернативу нацистам і

більшовикам.

На старорадянській території України місцевий рух опору залишився

слабшим від Західної України, бо на Заході організована діяльність

націоналістів тривала два десятиліття, а на Сході - здебільшого лише 2

роки. Звісно, страх "східняків" перед владою, вирощений десятиліттями

нелюдської практики комуністичних каральних органів, не міг бути подоланий

за такий короткий період. Широкі прошарки населення ще не повірили у свої

сили, хоч як це не намагались довести бандерівці, та й активістів ОУН(б) на

старорадянській території України було непропорційно мало до загальної

кількості населення.

У суворих умовах підпілля склалася відповідна організаційна структура

ОУН. На 1 січня 1946 р. діяло робоче бюро з трьох осіб Центрального проводу

ОУН, 5 краєвих („Москва", „Одеса", „Буг-2", „Карпати", „Поділля"), 14

окружних проводів, 41 надрайонний, 200 районних, кущових, станичних

організацій ОУН. Організації ОУН існували в багатьох вузах, технікумах,

училищах, середніх школах.

Ще 12 листопада 1945 р. Провід ОУН надіслав інструкцію, в якій

визначався ряд найважливіших завдань українського підпілля. Акцентувалася

увага на підготовці кадрів підпільників, вихованні їх на героїзмі

українських патріотів, які загинули у боротьбі за відновлення державності

(Євген Коновалець, Ольга Басараб, Дмитро Білас, Василь Данилишин, Іван

Климів-Легенда, Дмитро Мирон-Орлик та ін.). Вказувалось на необхідність

посилення національно-роз'яснювальної роботи серед вояків УПА, молоді,

особливо уродженців східних областей України: «Ми, щоб здобути Схід у 1942

році, вислали туди людей, які, пробиваючи цей рухомий кордон, платили

життям. Сьогодні цих українців маємо тут. Ми мусимо пам'ятати, що,

здобуваючи Схід, робимо більш як половину революційної роботи. Без Сходу

української держави нам не здобути. Тому «Лицем до Сходу!» Агітувати

робітників, інтелігентів, партійців, москалів, грузинів і всіх інших навіть

енкаведистів. Останніх словом і кулею».

Важливою структурою у підпільній боротьбі була Служба Безпеки (СБ). В

інструкції зазначалося: «Коли ми хочемо боротися з такою сильною і

вишколеною поліційною інституцією, як НКВД — мусимо створювати такий самий

сильний апарат із своєї сторони».

Збройна боротьба українського підпілля тривала до середини 50-их

років. Така боротьба була можлива завдяки постійній допомозі повстанцям з

боку населення, що засвідчено численними документами і матеріалами.

Сьогодні ОУН діє в Україні як громадська організація, зареєстрована

Міністерством юстиції України 24 вересня 1993 року і налічує біля 1500

членів.

Вона видає газету-тижневик "Українське Слово", журнали -"Український

засів", "Розбудова держави", "Самостійна Україна", "Смолоскипи"

(молодіжний).

Із програми партії:

Націоналізм є свідомим і підсвідомим прагненням нації до

самореалізації, до повного розвитку власних духовних і фізичних сил, що

виявляється в зростанні націоналістичної свідомості народу і в тій

жертовності та самопосвяті, з якої націоналістично свідомі одиниці і групи

боролися у визвольних змаганнях і утверджують нині самостійну державу.

ОУН обстоює належне Конституційне забезпечення влади в Україні з метою

запобігання непорозумінь і конфліктів між різними владними структурами

вгорі і на місцях.

Сильна президентська влада у даному випадку є найбільш демократичною,

тобто реально відповідає інтересам переважної більшості народу. ОУН вважає,

що парламент повинен законодавче закріпити за Україною статус

президентської республіки.

Вищі владні структури України повинні виробити глибоку продуману

концепцію національної безпеки України, завданням якої була б як

нейтралізація агресивних намірів суміжних з Україною держав, так і заходи

щодо подолання байдужого ставлення до України важливих міжнародних

організацій та окремих великих країн.

Україна мусить залишатися нейтральною державою, не повинна дозволити

втягнути себе у військові структури СНД, що практично позбавило б Україну

власної армії, а тим самим державної незалежності.

Україна в перспективі повинна бути без'ядерною державою, однак її ядерне

роззброєння повинно вестися паралельно із ядерним роззброєнням інших

ядерних держав.

Кінцевою метою економічниих реформ, що впроваджуються в Україні, має

стати створення потужного промислового комплексу з високою продуктивністю

праці і закладеними в нього можливостями подальшого економічного зростання,

який забезпечив би європейські стандарти життя і підніс би Україну на

рівень високорозвинених цивілізованих країн світу.

Остаточним наслідком приватизаційних процесів на селі має бути новий

переділ земель. Права власності на землю повинні мати виключно громадяни

України.

Освіта в Україні має розвиватися на грунті українознавства,

обов'язкового знання державної мови, історії, духовних надбань та народнх

традицій України. Суть націоналізму - самовіддане служіння і самопосвята

Батьківщині - повинні стати концептуальною основою українського

освітянства.

Змістом і головною метою виховання та навчання повинна бути

гуманістична орієнтація на окрему людину, на розвиток всебічно гармонійної

особистості. Самореалізація індивіда, вибір ним власної життєвої дороги

повинні починатися зі школи, з пізнання світу і Божих законів.

Духовне відродження нації неможливе без відновлення доброчинної,

виховної, миротворчої ролі Церкви.

Програма ОУН не ставить на меті перетворення організації на партію і

жодним своїм положенням не спрямована проти інших політичних угруповань,

які теж визначають своїм програмовим завданням розбудову Української

держави.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

Науково-дослідний центр історії національно-визвольних змагань України

«Літопис Нескореної України» ---------------------------- Львів-1997

Ольжич О. «Незнаному Воякові» ------------------------------------- Київ-

1994

Баган Олег «Націоналізм і націоналістичний рух» --------- Дрогобич-1994

Содоль Петро «Довідник УПА 1943-53» -------------------- Нью-Йорк-1994

«Здалека про близьке» ----------------------------------------------------

Львів-1992

Лебедь Микола «УПА» -------------------------------------------- Дрогобич-

1993

«Літопис УПА» ------------------------------------------------------

Торонто-1989

Прокоп Мирослав «Напередодні незалежності України» ------ Львів 1993

Кричевський Роман «ОУН в Україні» ------------------ Львів-Меморіал 1991

Яценко О. «ОУН(б) в Центральній та Східній Україні в період нацистської

окупації (1941-1943 р.р.)» -------------------------------------- Київ

Страницы: 1, 2, 3