| |||||
МЕНЮ
| Мова нашого народуМова нашого народуМІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЦИВІЛЬНОЇ АВІАЦІЇ РЕФЕРАТ на тему: "Мова нашого народу" Виконала: студентка 306 навчальної групи Антонець Ірина Сергіївна Київ – 2000 … На москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по- своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди. Тарас Шевченко Спробуйте відповісти на таке запитання: що таке культура? Це слово входить у найнесподіваніші сполучення: давня культура, новітня культура, культура поведінки, культура думки, культура праці, культура мови, городня культура, вирощена культура і т.д. А ще ж є культурний шар (в археології), культурна людина, культурна політика і т.ін. Отже, культурою є все, що створила людина для забезпечення своїх матеріальних і духовних потреб. Тому серед тих багатьох значень, які має слово культура, виділяються два головних: матеріальна культура і духовна культура. Мова теж створена людиною для потреб спілкування і для утворення в
пам’яті людства банку даних колективного досвіду у пізнанні світу. Та
зрештою й сама людина є продуктом своєї діяльності, адже як справедливо
зазначав Ф.Енгельс, “спочатку праця; а потім і разом з нею членоподільна
мова стали двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мозок мавпи
поступово перетворився в людський мозок. Оскільки в основі культури лежить
спільне прагнення людства до перетворення навколишнього середовища в сферу
життєдіяльності, у засіб розвитку людського суспільства, то слід визнати,
що немає і не може бути природної мови, первинною функцією якої не було б
обслуговування процесу творення культури. Отже, мова – один з видів
культури, покликаний разом із працею творити всі інші види культури. Більше
того, мова є не тільки засобом творення культури, але й, що треба
підкреслити, одним із її складових компонентів. На думку Є.М.Верещагіна і Незаперечною аксіомою є те, що мова є своєрідним генетичним кодом нації, складовою частиною і засобом творення національної культури. Світова наука має аргументовані докази того, що українська мова є одна з найстаріших і найяскравіших мов за своєю мелодійністю та виразністю. Говорити про мову протиукраїнських племен можна лише гіпотетично. Адже
писемних пам’яток, які дійшли до нас, ще не достатньо для повноцінного
дослідження мови. Тому будь-які хронологічні віхи виникнення і первісного
розвитку української, як і взагалі будь-якої іншої мови, встановити
неможливо. Безперечно лише, що українська мова є однією з найдавніших індо-
європейських мов. Про це свідчить і наявність архаїчної лексики, і деякі
фонетичні та морфологічні риси, які зберегла наша мова протягом віків. Про давність української мови свідчать і реліктові фольклорні твори,
особиво календарно-обрядові пісні. Наприклад, український мовознавець Багато наукових дискусій викликає також питання про існування писемності в українських землях. Археологічні знахідки засвідчують наявність писемних знаків на глиняному посуді, пряслицях, зброї тощо, ще за трипільської доби. Чи це було фонетичне, чи ієрогліфічне письмо – певної відповіді дослідження поки що не дали. Свою писемність мали племена трипільської, катакомбної культури
бронзової доби, зарубинецької та черняхівської культур. Стародавні автори
свідчать, що це було грецьке або руське письмо. Так іранський письменник Дослідженнями найдавніших систем письма в Україні займалися Микола Висловлюється припущення, що писемність на території України мала кілька варіантів. Наприклад, Північне Причорномор’я користувалася абеткою, ідентичною грецькій або римській (латиниці), а східні райони (особливо скіфо сармати) мали свою оригінальну писемність, відому в науці як сарматські знаки, що були схожі на вірменські й грузинські письмена. Те, що пам’яток стародавньої писемності обмаль, можна пояснити тогочасним способом писання: повсякденні записи вірогідно робилися на навощених дерев’яних дощечках або на бересті – матеріалі, який погано зберігається. Проте, знаходять чимало писарських інструментів, так званих стилів. Добре збереглися графіто, накреслені на свіжій, ще не обпаленій глині. Горщики з написами часто мають вигляд речей повсякденного вжитку, простих, ліплених вручну, що свідчить про їхнє місцеве походження. Деякі з цих графічних зображень вважають за тавра або тамги (знаки власності) майстрів. Чимало дискусій у науковому світі викликала діяльність Кирила і Коротку історію досліджень цієї проблеми подає Михайло Брайчевський у праці "Походження слов’янської писемності". Збереглося "Житіє Кирила", написане, як вважають, його братом Мефодієм. Діяльність місіонерів, які проповідували християнство латинською мовою,
успіху не мала. Тоді Моравський князь Ростислав звернувся до Після кількох походів Аскольда на греків у Київській Русі було вже чимало християн. Тому й не дивно, що Кирило знайшов і християнські книги, написані по-руськи. Якою ж абеткою вони писалися? Якщо поглянути навіть на сучасну українську абетку, то очевидно, що
більшість її літер схожі на грецькі, але є кілька цілком слов’янських. Отже, дослідники (Іван Огієнко, Михайло Брайчевський, Олександр Існування ж цієї абетки ще до Кирила доведено знахідками графіто на стінах Софії Київської; літери визнано протокирилицею. Дослідженнями цих написів займається Сергій Висоцький, який, крім текстів, відкрив саму абетку, записану, мабуть, давнім книжником для пам’яті. Адже йому, напевно, доводилось працювати зі стародавніми книгами з Ярославової книгозбірні, які були написані такою азбукою. Чим же відрізнялася ця абетка від пізнішого варіанту кирилиці? Вона
простіша – має 27 літер, серед яких 23 грецьких і 4 слов’янські (Б, Ж, Ш, Звичайно, багато незручностей для дослідників старої української мови створило саме запровадження церковнослов'янської мови як літературної. Це не була природна мова, якою розмовляв народ. Проте становище не таке вже безнадійне, як це здається на перший погляд. Орфографія, а часом і лексика стародавніх книжок може ще подарувати сумлінним дослідникам стільки цікавих відхилень від норм церковнослов’янської мови! І саме такі помилки літописців, витягнутими на поверхню з українського мовного моря, з того середовища, в якому жив, до якого належав автор цих помилок. Історія кожної мови вивчається в нерозривному зв’язку з історією народу, який є носієм цієї мови, її творцем. Отже, і періодизація української літературної мови тісно пов’язана з Істрією українського народу. Довгий час серед мовознавців точилася гостра полеміка щодо періодизації історії української мови. Чимало запропонованих схем періодизації виявилися спірними, адже вони ґрунтувалися на принципі зміни суспільних формацій: мова феодалізму, мова капіталізму, мова соціалізму. Така схема, звичайно, не могла відобразити всіх етапів розвитку української літературної мови, оскільки сама по собі зміна формацій не відбила ні на звуковій системі, ні на граматичній будові української мови. Українська літературна мова розвивається і збагачується насамперед за допомогою нової лексики, вироблення чітких граматичних і правописних правил, розширення літературних стилів, засобів вираження думки тощо. Нині потребує перегляду і така ортодоксальна формула, як єдина Ця ідеологічна догма нав’язувалися всім, без винятку науковим
інститутам саме за радянської доби і мала слугувати імперським інтересам Олександр Шахматов – один з небагатьох російських вчених, який
відстоював права української мови ще у 1905 р. У 1916 р. він присвятив
дослідженню української мови працю "Короткий нарис історії малоруської У своїй праці "Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася" Риси української мови чітко помітні у давньоруських пам’ятках. Це насамперед українська лексика: гребля, стріха, лагодити, лінощі, дивуємося, ліпший, яруга, туга, гримлять, полоняник, повінь, баня (рос. "купол" церкви) та ін. Для уважного читача давньоруських пам’яток відкривається ряд фонетичних
рис української мови: німая, сім’я, стіни (пор. з рос. немая, семья,
стены); перехід Е в О після шиплячих: жона, чоловік, нічого, замість жена,
человек, ничего; кінцева літера В у дієсловах там, де в російській мові Л;
ходив, косив, брав. Ці явища академік А.Кримський знайшов у збірнику Багатий матеріал для дослідників дає така граматична категорія як
дієслово. Тут знаходимо стільки українських форм, що самий лише перелік їх
переконливо засвідчує: південноруські пам’ятки писалися літописцями
українського походження. Це м’яке закінчення 3-ої особи: носить, косить Для вивчення історії мови велике значення має лексикографія – галузь
мовознавства, яка займається укладанням словників та вивченням їхньої
історії. Перші лексикографічні спроби були вже за часів Київської Русі. Так У Новгородському списку Кормчої книги зберігся словник "Р?чъ жидовскаго языка преложена на роускоую, неразоумно на разоумъ", де так пояснювалися давньоєврейські імена: Сара – приди, Ревекка – радость, Рахіль – прис?щеніє; а також деякі географічні назви та деякі грецькі імена. Всього тут пояснено 174 слова, а в XV ст. переписувачі додали ще 350 слів. Другим відомим в Україні словником був словник 1431 р. під назвою "Тл?кованіє неудобъ познаваемомъ въ писаныхъ речемъ…", в якому пояснювались слова грецької, сербської, болгарської та словенської мов. Українці розвинули свою мову на ґрунті місцевих племінних об’єднань, а не з якоїсь давньоруської спільності. Українці – безпосередні нащадки населення Київської Русі, а, отже, і мова їхня успадкована від старої мови полян, древлян, волинян, сіверян, бужан, уличів, тиверців та інших давньоруських племен. Найдавніші іноземні мандрівники, що перебували в Україні і в Московії,
бачили відмінність цих мов: "Русинський народ щодо мови відмінний як від
росіян, так і від поляків, уже за давніх віків" (Франтішек Галацький); Ось як красномовно пише про це Делямар (1869): "Історія не повинна
забувати, що до Петра І той народ, який ми нині називаємо рутинами, звався
руським, або русинами, і його земля звалася Руссю і Рутенією, а той народ,
який ми нині звемо руським, звався москвинами, а їх земля – Московією. В
кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Питанням порівняльної лексикографії української та російської мов
займалися як російські, так і зарубіжні вчені. Наприклад, професор Але офіційною мовою стала мова великоруська, яка формувалась на базі
церковнослов’янської (як давньої офіційної мови князівсько-боярської
верхівки), і яка до того ж була значною мірою спотворена фонетично, адже
місцеві угрофіннські риси й досі відчутні в російській мові, наприклад, Наприклад: українське лихий – злий, поганий, у московітів лихой –
смелый, удалой; українське лаяти – сварити, у московитів лаять – гавкати;
українське дитина, у московитів детина – здоровий чоловік; українське
запам’ятати, – у московитів запамятствовать – забути; українське вродливий Карл Абель робить висновок про первісну давність української мови і дочірність великоруської мови стосовно української. Такої ж думки дотримуватися і академік Микола Марр. У праці "Скифский язык" він писав, що українська мова належить до "окаючої" групи мов, як і скіфська мова. У Російській імперії завжди порушувався закон рівноправності мов. Мова переможниця (російська) платить за свою перемогу дорого: це не тільки агресивність підкорених нею народів, але й свідоме і несвідоме спотворення ними "панівної" мови. Філологи відзначають, що російська мова у "післяжовтневі" роки
перестала поповнюватися термінами філософського, політичного, економічного
словника інших мов, як це було наприкінці XIX ст. Заборонялося вживати
складні звороти мови з метою максимально наблизити її до мови простолюду. Різниця в історичному розвитку двох мов у тому, що російська насаджувалася законодавчо зверху вниз, а українська, навпаки, знизу, з уст народу, підносилася вгору письменниками, які надавали їй високого рівня досконалості. Ідеологічна наша домінанта визначалася століттями і ґрунтується вона на високих національних цінностях, що вирізняли нашу націю з-поміж всіх інших і поширювались на величезних наших етнічних просторах. Наша національна свідомість формувалась на філософії, яка мала в своїй основі життєстверджувальну ідею Софії – Мудрості, що була поставлена в центрі нашого златоверхого Києва, героїчній і трагічній історії, релігійній зорієнтованості на неодмінне воскресіння. Саме тому наш народ найменш перейнятий фаталістичною ідеєю кінця світу і це надає нашій національній думці особливого забарвлення. Адже наші національні ідеї неперехідні. Українська мова – національне надбання українського суспільства, вона повинна охоронятися та підтримуватися державою. Мовна політика як одна із складових частин державної має бути спрямована на забезпечення оптимального функціонування української мови в усіх сферах життя українського суспільства, їх подальшого розвитку та взаємодії. Українська мова, виконуючи інтеграційну функцію, є важливим чинником зміцнення державності, забезпечення культурного та економічного розвитку нашої країни. Тарас Шевченко був переконаний, що поки жива мова в устах народу, доти
живий і народ, що нема насильства більш нестерпного, як те, яке прагне
відняти народу спадщину, створену численними поколіннями його предків. Ці "Відберіть у народу все – і він усе може повернути; але відберіть мову Отже, будучи творінням людини, мова весь час перебуває під її впливом. Страницы: 1, 2 |
ИНТЕРЕСНОЕ | |||
|