| |||||
МЕНЮ
| Принципы гражданско-процессуального права Украиныp> Жилий будинок боржника на правах власності може бути об'єктом судового виконання по примусовій реалізації судових рішень, ухвал, постанов, які набрали законної сили. Звернення стягнення на будинок провадиться в останню чергу при відсутності у боржника іншого майна, за винятком тих випадків, коли стягується позика, видана боржнику на спорудження будинку (ст. 391 ЦПК). При описі будинку і визначенні реальної частини, що підлягає продажу з публічних торгів, у судового виконавця і суду може виникнути необхідність оглянути будинок. Такий огляд викликаний законними підставами і не суперечить принципу недоторканності житла. При проведенні огляду його власник, користувач можуть перешкоджати судовому виконавцеві провадити огляд. Такі перешкоди усуваються за допомогою органів внутрішніх справ з притягненням правопорушників до відповідальності (статті 362, 417 ЦПК). Отже, тільки до житла боржника, свідка і відповідача у справах про стягнення аліментів у передбачених випадках можна увійти проти їх волі, тобто на законних підставах, що викликається необхідністю захистити порушене майнове право інших громадян — стягувачів, захистити громадський і державний інтерес та забезпечити виконання судом функцій і завдань правосуддя в цивільних справах. Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції гарантується кожному (ст. 31 Конституції). Листування, телефонні розмови, телеграфна та інша кореспонденція, якщо
вона вміщує інформацію про обставини (фактичні дані), котрі мають значення
для справи, належать до письмових доказів. За своїм походженням вони мають
офіційний і неофіційний характер. Офіційні — службове листування, службові
телефонні розмови, телеграфні повідомлення та інші повідомлення. Неофіційні Використання особистого листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, оскільки їх таємниця охороняється законом, має певні особливості. Вони можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, між якими відбулося листування чи повідомлення. При відсутності на це згоди таке листування і повідомлення оголошуються і дослідую-ться у закритому судовому засіданні (ст. 187 ЦПК). Охорона особистого і сімейного життя громадянина (ст. 32 Конституції). Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Особисте життя громадян визначається соціально-економічним ладом
суспільства, його соціально-культурною і побутовою основою різні історичні
періоди, в різних соціально-економічних формаціях питання особистого життя,
його співвідношення із суспільством вирішувалося неоднаково. В сучасній
західній зарубіжній соціології, філософії, юриспруденції широко
використовується загальне поняття «приватна сфера» для характеристики
економічного (рід заняття, майнове становище тощо) і особистого життя На охорону інформації про особисте і сімейне життя громадян спрямоване
правило ст. 10 ЦПК, яке допускає закритий розгляд справ з метою запобігати
розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у
справі, а також забезпечити таємницю усиновлення. Чинним законодавством На охорону майнової сторони особистого життя громадян спрямоване банківське законодавство, яке зберігає таємницю про вкладників та інших клієнтів, про зроблені ними операції і стан рахунків по вкладах. Видача довідок установами банку про вклади можлива на вимогу суду відповідно до ст. 387 ЦПК тільки по точно обумовлених категоріях справ: цивільних — про задоволення цивільного позову, який виник з кримінальної справи, про стягнення аліментів, про поділ вкладів між членами подружжя; кримінальних — за якими вироком суду передбачена конфіскація вкладу. Щодо інших організацій і громадян, які мають майно боржника, встановлений також належний правовий режим охорони даних про таке майно. Згідно зі ст. 386 ЦПК судовий виконавець може звернути стягнення на грошові суми і майно боржника, що знаходиться в інших осіб, а так само на гроші і майно, належні боржникові від інших осіб. Інші особи — громадяни і організації повинні на запит судового виконавця у визначений ним строк дати відомості про те, які у них є гроші, цінності та інше майно, належні боржникові, або скільки з них належить боржникові. За ухилення від виконання розпоряджень судового виконавця громадяни і службові та посадові особи підприємств, установ, організацій несуть штрафну цивільну процесуальну відповідальність та на них може бути покладений обов'язок відшкодувати стягувачеві завдані збитки. Отже, принцип охорони особистого і сімейного життя громадян реалізується всією судовою діяльністю. Частиною 4 ст. 32 Конституції кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Публічність. Як державно-правовий принцип публічність закріплена у ч. 2 ст. 3, ч. 2
ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 2 ст. 121, статтях 124, 129 Конституції України. Органи державного управління, профспілки, підприємства, установи, організації і окремі громадяни мають право у випадках, передбачених законом, звернутися до суду із заявою на захист прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб (ст. 121 ЦПК). Публічний характер мають численні повноваження суду. Він зобов'язується
не обмежуватися поданими матеріалами та поясненнями, а вживати всіх
передбачених законом заходів до всебічного, повного і об'єктивного
з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін. Суд повинен
роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки, та
сприяти у здійсненні їх прав (ст. 15 ЦПК). У випадках, коли щодо
витребування доказів для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі,
є труднощі, суд за їх клопотанням сприяє у витребуванні таких доказів (ст. У теорії цивільного процесу зазначені положення змісту принципу
публічності самостійно не виділяються, а включаються до змісту принципу
диспозитивності, внаслідок чого штучно поєднуються різнопланові за суттю
можливості, що визначають процесуально-правове становище органів держави. Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення. 5. Принципи, закріплені законодавством про судочинство. Диспозитивність. (Від лат. dispono — розпоряджаюся) полягає в наданій заінтересованим особам, які беруть участь у справі (ст. 5, 98 ЦПК), можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів, державних і громадських інтересів. Зміст диспозитивності розкривається в літературі неоднозначне. Право громадян на звернення до суду за захистом і на судовий захист закріплене в статтях 35, 55, 56 Конституції України, отже, принцип диспозитивності спирається на конституційну основу. Диспозитивний характер мають права сторін, визначені ст. 103 ЦПК, за якою позивач може протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підставу чи предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю чи частково. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою в усякій стадії процесу, вимагати виконання рішення, ухвали, постанови суду. Отже, принцип диспозитивності характеризується такими положеннями: 1) хто хоче здійснити своє право, повинен сам потурбуватися про це — vigila-ntibus jura scripta sunt; 2) особа, якій належить право, може від нього відмовитись — volentum non fit injuria; 3) нікого не можна примушувати пред'явити позов проти своєї волі — nerno inventus cogere cogitur; немає судді без позивача — nemno judex sine actore; 4) суд не повинен виходити за межі вимоги сторін — judex ne eat ultra petita partium, ultra petita non cognoscitur, за винятками, встановленитми законом; 5) правом розпоряджатися об'єктом процесу — res in judicatum deducta. Диспозитивністю визначаються також права інших осіб, які беруть участь у
справі. Треті особи, котрі заявляють самостійні вимоги на предмет спору,
користуються усіма правами позивача (ст. 107 ЦПК). Прокурор може
відмовитись від заявленої ним вимоги або змінити її (ст. 120 ЦПК). Органи
державного управління, профспілки, підприємства, установи, організації і
окремі громадяни, які захищають права інших осіб, користуюються правами
сторони, за винятком права закінчувати справу мировою угодою (ст. 122 ЦПК). Щоб забезпечити реалізацію цих прав відповідно до суспільних інтересів,
цивільний процесуальний закон визначає активне становище суду, яке
характеризує зміст принципу публічності. В теорії цивільного процесу окремі автори до змісту істини включають
висновки суду про фактичний склад і про правову кваліфікацію сторін, про їх
права і обов'язки. Але питання про юридичну оцінку — це питання про
правильне застосування закону, яке становить зміст принципу законності. Об'єктивність — це обгрунтованість висновків суду дійсним обставинам
справи, що досягається за умови безстороннього і сумлінного до них
ставлення суду та учасників матеріального спору. Суд оцінює докази за своїм
внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і
об'єктивному розглядові в судовому засіданні всіх обставин справи в їх
сукупності, керуючись законом (ст. 62 ЦПК). Ніяки докази для суду не мають
наперед визначеної сили. Отже, суд при постановленні рішення повинен встановити об'єктивну
істину, на думку окремих авторів, тільки в тих межах, в яких це необхідно
для виконання покладених на суд завдань^. Але якщо суд пізнає явища
об'єктивного світу, що виступають обставинами в справі і потребують
встановлення для її вирішення, лише в певних межах, то висновки його ніяк
не відповідатимуть об'єктивній істині, яка має бути встановлена по кожній
справі (ст. 15 ЦПК). Правосуддя виконає покладені на нього завдання тоді,
коли воно здійснюватиметься у відповідності із законом, на основі
встановлення об'єктивної істини за фактичними обставинами справи, а не
тільки в певних межах і на основі припущення про їх наявність. Чого немає в
справі, немає в світі — Quod non est in actis non est in mundo. Рішення
повинно бути постановлено на зазначених і доказаних обставинах, а не за
покликанням совісті — Sententia ferri debet secundum allegata et probata,
non secundum conscientiam. В. рішенні повинні бути наведені обставини
справи, встановлені судом, доводи за якими суд відхиляє ті чи інші докази Процесуальна рівноправність сторін. Відтворений в ЦПК, цей принцип
встановлює для сторін рівні можливості для здійснення ними своїх
процесуальних прав і виконання обов'язків (ст. 103 ЦПК), а не в тотожності
прав позивача і відповідача. Зміст цього принципу обумовлюється характером
матеріальних правовідносин, підвідомчих судові, і є відображенням
загальноправового, закріпленого Конституцією, принципу рівності усіх
громадян перед законом і судом (ст. 154). Визначивши процесуальну
рівноправність сторін, цивільне процесуальне законодавство надає їм
однакові процесуальні засоби для захисту і рівну можливість для їх
застосування (ст. 99 ЦПК) та сприяння судові. Суд однаково повинен
допомогти сторонам у збиранні і залученні до справи доказів (п. 7 ст. 143,
ст. 30 ЦПК). Він зобов'язаний роз'яснити їх права і обов'язки, попередити
про наслідки здійснення або невчинення процесуальних дій і подавати інше
сприяння, яке забезпечувало б реалізацію даного принципу (статті 15, 170 Суд не може постановити рішення, не вислухавши пояснення відповідача Раціональна процесуальна форма. Вона полягає у створенні найбільш сприятливого порядку (раціонального
цивільного судочинства) для процесуальної діяльності суду, для доступу в
цивільний процес по справі заінтересованих осіб і їх процесуальної
діяльності. Встановлений порядок (формальності) забезпечує нормальний
розвиток процесу і надає суб'єктам процесуальної діяльності можливість
виправити допущене порушення встановленого порядку. Він характеризується
змагальністю і диспозитивністю, рівноправністю сторін і публічністю,
гласністю і закритістю, усністю і письмовістю, безпосередністю і
опосередкованістю. Раціональна процесуальна форма визначається також
встановленими в ЦПК: стадійністю процесу, строками на виконання
процесуальних дій: по підготовці і розгляду справи (статті 146, 148), по
набранню рішенням законної сили і допущенню негайного виконання (статті Про раціоналізм цивільної процесуальної форми свідчать доступність цивільного процесу, його простота і зрозумілість; наближеність суду до населення; звільнення позивачів-громадян по найважливіших для них справа від сплати судових витрат. Раціоналізм характеризується публічністю — активним процесуальним становищем суду і можливістю державних і громадських організацій захищати в судочинстві права інших осіб, відображає демократичні основи цивільного судочинства і спрямований на забезпечення належних умов для захисту прав громадян і державних інтересів. Неможливість процесуального сумісництва. Про неможливість процесуального сумісництва не існує окремої норми
права, але це положення випливає з норм ЦПК, які регулюють процесуальне
правове становище учасників процесу. Порушення принципу неможливості
процесуального сумісництва є підставою для визнання рішення незаконним і
його скасування. Так, у справі за позовом профспілки до заводу про
стягнення зарплати працівникам заводу за списком, до якого був включений Безпосередність судового розгляду. Нормативне вираження цього принципу полягає в тому, що суд при розгляді справи повинен, як правило, сприймати докази по справі з першоджерел і досліджувати їх безпосередньо. На нього покладений обов'язок заслухати пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, висновки експертів, ознайомитися з письмовими доказами і оглянути речові докази (ст. 160 ЦПК). Тому судове засідання по розгляду справи має розпочинатися і закінчуватися при незмінному складі суддів. Якщо в процесі розгляду справи відбувається заміна одного із суддів, то судовий розгляд розпочинається спочатку. Цим самим забезпечується встановлення об'єктивної істини в справі, правильне судження про права і обов'язки сторін спірних правовідносин. Безпосередній зв'язок суддів, які розглядають справу, з учасниками процесу і матеріалами справи забезпечує можливість досліджувати і сприймати фактичні матеріали справи, дозволяє повно і всебічно вникнути у всі її деталі, усунути сумніви щодо юридичних фактів, покладених в обгрунтування позову і заперечення проти нього. Сторонам процесу й іншим особам, які беруть участь у справі, безпосередність забезпечує можливість увійти в особисті зносини зі складом суду, давати йому пояснення по суті справи і з окремих питань, подавати свої доводи, міркування та заперечення, здійснювати всі інші процесуальні дії, спрямовані на з'ясування всіх матеріалів справи і правильне її розв'язання. Разом з тим процесуальна безпосередня форма виконуваних дій не завжди
процесуальне виправдана і можлива внаслідок незручності її застосування і
необхідності додержання вимог швидкості судочинства, в зв'язку з чим в
окремих випадках закон допускає заміну її на опосередковану форму. Суд,
який розглядає справу, в разі необхідності зібрати докази в іншому місці
може доручити відповідному судові провести певні процесуальні дії (ст. 33 Усність судового розгляду. Полягає в тому, що розгляд справи провадиться
усно (ст. 160 ЦПК), процесуальна діяльність суддів і учасників процесу
відбувається в словесній формі. Усна форма судового розгляду сприяє
реалізації вимог принципу гласності і безпосередності. Завдяки словесній
формі судді можуть краще і повніше сприймати факти справи, а особи, які
беруть у ній участь, — реально і точно довести їх до відома суду, сприймати
зміст дій всіх учасників процесу, висловлювати свої міркування,
заперечення, спростування з метою встановлення дійсних обставин справи. Усна форма розгляду справи зручніша для учасників процесу, завдяки їй
легше висловити сприйняті обставини в справі і свої міркування по них. Вона
спрощує процес, робить його доступним для заінтересованих осіб. Така форма
дає більші можливості судові керувати розвитком процесу і прискорювати
розгляд справи. Процес стає динамічним, строк розгляду справи скорочується. В теорії цивільного процесуального права була сформульована концепція про наявність цивільних процесуальних аксіом — процесуальних норм, що відображають зміст моралі суспільства, встановлюють правила поведінки осіб, які беруть участь у справі, в процесі та врегульовують відносин, які складаються при здійсненні правосуддя в цивільних справах. Так, позивач повинен довести обставини, на які він посилається; суд має справу з тими доказами, які є перед ним, та ін. Зазначені правила характеризують окремі сторони правового становища суду і учасників процесу, входять до змісту окремих принципів, тому немає необхідності вводити аксіоми як самостійне поняття до складу правових категорій цивільного процесу. В теорії зарубіжного цивільного процесу виділяються принципи — основні
начала і начала цивільного процесу. Начала лише доповнюють або розвивають
основні принципи процесу, точніше — належать до техніки процесу, але самої
суті принципи не зачіпають. До начал належать: колегіальність і
одноособовість вирішення справи, економність, єдність дій. У даному випадку
начала — це окремі принципи або правила, які покладені в основу визначення
порядку судочинства і процесуальне правового становища суб'єктів цивільних
процесуальних правовідносин та входять до змісту окремих принципів процесу. 6. Висновок. Таким чином розглянувши таку об»ємну тему як принципи цивільного
процесуального права можна зробити такий висновок, що принципи є основою,
основними засадами цивільного процесу та на основі них відбувається
розвиток та побудова галузей права сучасної науки. Кожний з принципів
системи відіграє самостійну роль, характеризує галузь права у цілому,
окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між ними існує щільна
взаємодія, яка характеризується єдністю мети і завдань цивільного
судочинства. Ефективність виконання завдань цивільного судочинства перебуває в прямій залежності від правильного застосування судами в справі норм процесуального і матеріального права, для чого необхідно пізнати їх зміст, місця в системі права, їх зв»язку з іншими нормами і юридичних принципів, які в них відтворюються. В своїй роботі я намагався якомога ширше розкрити зміст кожного з принципів за розбиттям їх по напрямкам регулювання ( Конституція України та нормами цивільного процесуального права) та їх взаємозв»язок з самими нормами матерального права, між собою та роль принципів в сучасному житті. Вивчення принципів дуже важливе для подальшого розвитку цивільного процесу та для побудови правової держави і громадянського суспільства, без якої неможливо здійснення цивільного правосуддя. Список використаної літератури.
За более детальной информацией и с отзывами обращайтесь: super@naverex.kiev.ua Alex Yamkovoi |
ИНТЕРЕСНОЕ | |||
|