| |||||
МЕНЮ
| Права людиниp> Суб'єктами права приватної власності можуть бути не лише громадяни України, а й інші особи: іноземці, особи без громадянства. Але будь-яка особа визнається суб'єктом права власності лише за умов, якщо вона набула право приватної власності в порядку, визначеному законом. Об'єктами права приватної власності можуть бути як майно (речі, гроші, цінності), так і результати інтелектуальної, творчої діяльності особи, тобто духовні цінності, зокрема твори науки, літератури, мистецтва, інформація. Право приватної власності розуміється і закріплюється як право
володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами
своєї інтелектуальної творчої діяльності. В Конституції також зазначається: Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і якості землі.”[22] Також конституційним економічним правом є право на підприємницьку діяльність. "Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом".[23] Дане право, як і право приватної власності, всебічно гарантується
системою загальних і спеціальних гарантій. Так, держава забезпечує захист
конкуренції у підприємницькій діяльності. “Не допускається зловживання
монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та
недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Але право на підприємницьку діяльність не є всеосяжним не лише за об'єктами цього права, але й за його суб'єктами. “Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.”[25] Іншим економічним правом є традиційне конституційне право — право на
користування об'єктами права суспільної власності: загальнонародної,
загальнодержавної та комунальної. Кожний громадянин має право користуватися
природними об'єктами права власності народу відповідно до закону, а в ст. Одним з найчисельніших видів прав, є соціальні права. Право на працю, право на страйк, право на відпочинок, право на соціальний захист, право на житло, право на достатній життєвий рівень, право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування. Пріоритетним соціальним правом є право на працю. Кожний має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Гарантуючи це право, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на працю включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Нарешті, проголошується право на своєчасне одержання винагороди за працю не нижче від визначеної законом. Забороняється використання примусової праці. При цьому не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Забороняється використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах. Також передбачається право на страйк. “Ті хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності гарантування національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. Страйк — добровільна справа. Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.”[26] Поряд з названими правами проголошується і гарантується право на відпочинок тих, хто працює. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. “Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпуски, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Центральним соціальним конституційним правом є право на соціальний захист. Це право за Конституцією включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від нього причин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.”[27] За Конституцією кожен має також право на житло. “Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. І лише щодо осіб, які потребують соціального захисту передбачається можливість надання житла державою або органами місцевого самоврядування безплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Право власності та інші права на житло надійно гарантуються. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.”[28] У Конституції передбачається також право кожного на достатній життєвий
рівень для себе і своєї сім'ї, що включає належне харчування, одяг, житло,
право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Також, у Конституції зазначається: Шлюб грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, і що кожен з подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народилися вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу, держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.”[30] За Конституцією кожен має також право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. “Разом з тим кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на їх поширення.”[31] Конституції багатьох держав закріпили принцип права людини на життя в
якісному навколишньому середовищі. (Слід зазначити, що в різних державах
залежно від мовних традицій цей принцип визначається як право на чисте,
безпечне, екологічно збалансоване навколишнє серодовище). Україна визначила
даний принцип як право екологічно безпечного навколишнього середовища. Важливим видом конституційних прав і свобод людини і громадянина в системі прав і свобод є культурні (духовні) права і свободи. Ці права надзвичайно багатогранні за своєю суттю, змістом, формами і гарантами. В загальному розумінні ці права за своєю суттю є мірою духовності особи, яку гарантує їй держава з урахуванням умов життя і діяльності особи, суспільства і держави. За своїм змістом культурні (духовні) права і свободи людини і
громадянина — це суб'єктивні права особи в культурній (духовній,
ідеологічній) сфері. Вони являють собою межі можливого, дозволеного для
особи, межі, грані або образ її поведінки чи діяльності у цій сфері. До
культурних (духовних) прав і свобод відносяться насамперед такі права і
свободи, як право на освіту, свобода літературної, художньої, наукової і
технічної творчості, право на результати своєї інтелектуальної, творчої
діяльності, а також право на свободу думки і слова, на вільне вираження
своїх поглядів і переконань, право на інформацію, тобто право вільно
збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово
або в інший спосіб, право на свободу світогляду і віросповідання. Але в Право на освіту охоплює собою право (права) практично на всі основні
види освіти. “Держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної,
повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних
і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної
середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної
освіти, різних форм навчання. Гарантіями права на освіту є, зокрема,
обов'язковість загальної середньої освіти; надання державних стипендій та
пільг учням і студентам; право громадян безплатно здобувати вищу освіту в
державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Основою культурних (духовних) прав і свобод людини і громадянина є
свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості та право на
результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ці права і свободи
гарантуються. “Свобода творчості гарантується захистом інтелектуальної
власності громадян, їх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів,
що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності; право
на результати інтелектуальної, творчої діяльності гарантується, зокрема,
забороною використовувати або поширювати без згоди авторів результати їх
інтелектуальної, творчої діяльності, за винятками, встановленими законом. Поряд з традиційним правом на свободу думки і слова, тобто на вільне
вираження своїх поглядів і переконань, вперше в Конституції закріплено
право на інформацію, тобто право вільно збирати, зберігати, використовувати
і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Також на мій погляд можна внести до культурних (духовних) прав та свобод і передбачене Конституцією право на свободу світогляду і віросповідання. “Свобода сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособове чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути за Конституцією обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церкви і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова, хоча це і не заперечення існування національної релігії. Не допускаються як обмеження прав з релігійних мотивів, так і звільнення від обов'язків за цими мотивами. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.”[37] Поряд з правами і свободами Конституція України визначає й основні
обов'язки її громадян. “Першочерговим обов'язком громадян України є захист Виходячи з необхідності духовного відродження України, надійного збереження та розумного використання її духовних цінностей і природних ресурсів, Конституція покладає на своїх громадян обов'язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки. “Також Конституція України, визнаючи людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, проголошуючи і гарантуючи систему її прав і свобод, покладає на неї обов'язок неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.”[39] Держава має шанувати особу, надійно гарантувати її права і свободи, а особа мусить шанувати державу, всі її інститути. Незнання законів не звільнює нікого від юридичної відповідальності. Заключення Юридичні гарантії — це норми права, які передбачають у своїй сукупності правовий механізм, покликаний сприяти реалізації законів. Якісна характеристика юридичних гарантій передбачає оцінку всієї діючої системи права в цілому з точки зору повноти охоплення правовим інструментарієм усіх найбільш важливих взаємовідносин державних органів та громадян, а також громадян між собою.[40] Юридичні гарантії є специфічним правовим засобом забезпечення, реалізації, охорони та захисту прав людини та громадянина; першочергового значення вони набувають при практичній реалізації суб'єктивних прав громадянина. Тобто юридичні гарантії — це передбачені законом спеціальні засоби практичного забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Конституція України є гарантом прав громадянина, оскільки вона
гарантує кожній людині широке коло політичних, соціальних та економічних
прав і свобод. “Кожна людина має право на вільний розвиток своєї
особистості та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується
вільний розвиток особистості.”[41] Отже, до юридичних гарантій прав та
свобод людини і громадянина відносяться насамперед норми-принципи До юридичних гарантій можна віднести юридичні обов'язки та юридичну відповідальність. Під юридичною відповідальністю розуміється встановлений законодавством і забезпечений державою юридичний обов'язок правопорушника зазнати позбавлення певних благ, цінностей, які йому належать (позбавлення волі або обмеження у правах, позбавлення прав на майно шляхом його конфіскації, стягнення штрафів та ін.). Тобто це форма впливу на порушників, реакція держави на порушення правових норм, прав та свобод людини. Норми та положення Конституції про основні права, свободи та обов'язки людини і громадянина з моменту вступу її в законну силу являють собою норми прямої дії як безпосередньо діюче право вищої юридичної сили. На практичну реалізацію всіх цих та інших конституційних приписів і має бути спрямована діяльність державних органів та політичних організацій. Закони, що приймаються з метою конкретизації конституційних прав і
свобод не можуть обмежувати останні у їх змісті, а мають перебувати у
повній відповідності зі змістом конституційних прав та свобод, відповідати
міжнародно-правовим стандартам та інтересам суверенної України як держави
правової і демократичної. Застосування та дія конкретного закону є
одночасно застосуванням тієї конституційної норми, для реалізації якої
прийнято цей закон. Тому порушення політичних, соціальних або економічних
прав, закріплених у конкретному законі, є одночасно порушенням того
конституційного права, яке ним конкретизоване. Людина і кожний громадянин
мають бути впевнені у тому, що будь-яка конституційна норма, яка гарантує
його права та свободи, діє безпосередньо і прямо, а конкретні закони
сприймаються ним лише як додаткові засоби реалізації конституційної норми. Дуже складне питання юридичного забезпечення права на працю, освіту, відпочинок, житло, соціальний захист. Один із шляхів вирішення даної проблеми полягає не тільки у прийнятті відповідних законів, але й у розбудові економіки, у підвищенні життєвого рівня людей. Поява нових, раніше невідомих Україні конституційних прав і свобод і
відповідних обов'язків — закономірність і наслідок проголошення
незалежності України. При цьому з необхідністю зростає значення права як
регулятора суспільних відносин, учасниками яких виступають громадяни. В
цьому зв'язку уявляється доцільним звести до мінімуму практику видання
підзаконних, відомчих нормативних актів (положень, інструкцій, статутів
тощо), які встановлювали або обмежували б обсяг користування
конституційними правами та свободами. Подібні акти, хоч і реєструються у Конституція України піднесла на якісно новий рівень систему юридичних гарантій охорони прав і свобод громадян. На сторожі конституційних прав та свобод громадян України стоїть суд. "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а після використання всіх національних засобів правового захисту — аж до відповідних міжнародних судових установ чи до міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань; звертатися за захистом до суду та інших державних органів.”[43] Суттєвою і принципово новою юридичною гарантією прав та свобод людини є: передбачене ст. 63 Конституції право особи відмовитись давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. “Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, що визначені законом і встановлені вироком суду.”[44] Конституція закріпила право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Головне полягає у тому, щоб Конституція стала основним законом прямої дії, щоб створені нею юридичні передумови справді відбулися, а гарантований нею демократичний порядок захисту прав та свобод не зазнав вихолощення у повсякденному житті. Спеціального аналізу заслуговує організаційна діяльність державних органів, громадських організацій у забезпеченні, реалізації та охороні прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина. В юридичній літературі дане питання розглядається, однак в цілому воно досліджено недостатньо. Частково це пояснюється тим, що правова система України перебуває в стані глибокої кризи. П.С Недбайло зосереджував увагу на організаційному значенні застосування правових норм. Він писав, що застосування правових норм полягає в активних діях по організації їх здійснення у правовідносинах, у застосуванні їх до конкретних фактів.[45] Організаційна діяльність компетентних державних органів та громадських організацій по забезпеченню реалізації вимог правових норм входить до складу юридичних гарантій прав і свобод людини та громадянина; має спеціальну організаційну діяльність державних органів та громадських організацій, спрямовану на максимально повне забезпечення і реалізацію загальних та спеціальних гарантій прав і свобод людини та громадянина. Навіть за наявності прогресивної і добре налагодженої правової системи, системи прав і свобод людини реалізації їх може і не відбутися, якщо державними органами, посадовими особами та громадськими організаціями не здійснюватиметься спеціальна організаційна робота по забезпеченню прав та свобод людини і громадянина. Це загальна умова реальності прав та свобод людини і громадянина, всієї системи їх гарантій. У демократичному, правовому суспільстві значення організаційних
гарантій у реалізації прав та свобод громадянина підвищується, подальшого
розвитку набувають їх форми та методи. “Широке коло державних органів,
посадових осіб та громадських організацій зобов'язані забезпечувати
реалізацію прав людини та громадянина. Зокрема, парламентський контроль за
додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Гарантом прав і свобод людини і громадянина є Президент України. В
межах своєї компетенції організаційну діяльність по забезпеченню прав і
свобод людини, громадянина, відповідно до Конституції, здійснюють Кабінет Україна має серйозні наміри включитись у процес забезпечення прав людини за міжнародними стандартами і я вважаю, що це є проявом високої правової культури держави. Література
----------------------- [2] з преамбул Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права [3] З преамбули Конституції України
|
ИНТЕРЕСНОЕ | |||
|