| |||||
МЕНЮ
| Суверенитет Украинского государстваСуверенитет Украинского государстваМІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ УЖГОРОДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ кафедра історії та теорії держави і права студента І-го курсу Лазаря Олега КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ “Суверенітет української держави: загальні ознаки” науковий керівник доц. Галас В.І. Ужгород 1998 ПЛАН Вступ ……………………………………….………………..5 Розділ І Політико-правові аспекти проголошення суверенітету України …………………………………………………11 Розділ ІІ Конституційно - правова база незалежності України ………………………………………………….21 Розділ ІІІ Міжнародне визнання України………………………24 Висновок…………………………………………………….25 Список використаної літератури………………………..27 Додаток……………………………………………………..34 Вступ Щодо актуальності цієї роботи у наш час, тобто теми роботи, то тут
потрібно сказати, що акт про суверенітет української держави започаткував
процес українського державотворення, який продовжується ще до нашого часу. Автор намагається розкрити в цій роботі основні моменти , тобто вловити головну суть процесу державотворення на Україні.В роботі подана деяка інформація про події, які передували цьому процесу, а також дається аналіз деяким актам, які були прийняті в результаті державотворення. Ціль курсової роботи - це показати, як проходив цей процес після проголошення суверенітету України. Курсова робота складається з 3-ох розділів. Перший розділ “Політико- правові аспекти проголошення суверенітету України”. В ньому автор розкриває основні поняття “суверенітету” і причини, які спонукали український уряд проголосити суверенітет української держави. В розділі описуються ті умови, які передували проголошенню суверенітету, адже український народ з давніх-давен прагнув утворити свою державу, але в цьому йому заважали і тому дуже важливим став процес державотворення який почався з проголошення суверенітету української держави. Другий розділ “Конституційно-правова база незалежності України”. Тут подається коло нормативно-правових актів, які були прийняті за період від початку процесу державотворення і майже до наших днів.Деякі нормативні акти входять в додаток до курсової роботи. А саме, це: . Декларація про державний суверенітет України . Закон “Про правонаступництво України ” Третій розділ “Міжнародне визнання України”. В цьому розділі
описується, які країни і в якій послідовності визнали Україну , як
незалежну правову державу, а також дається аналіз статтям Декларації про
суверенітет української держави, які стосуються міжнародного становища Щодо джерельної бази, то в науковій літературі дана проблематика ще не досить розроблена і інформаційна база ще дуже мала. Не багато книг вийшло за цей період (від 90-го року), а в періодиці знаходяться невеликі статті, які не є вичерпними і не висвітлюють деяких питань, що стосуються цієї теми. В основному всі питання, що стосуються цієї теми , як вже було сказано,знаходяться в періодиці, тому авторові не вдалося знайти вичерпні відповіді на деякі запитання. РОЗДІЛ І Всеохоплюючий спектр проблем, що постають з прийняттям Декларації про державний суверенітет України, становить у порядок денний завдання розглянути питання про її юридичну природу. Оскільки декларація є джерелом основних принципів при вирішенні відповідних проблем, насамперед слід вирішити питання про юридичну її природу, а саме: чи є зазначені принципи правовими, а отже - обов’язковими для нормативної реалізації , чи неправовими, тобто необов’язковими до цього. В юридичній літературі висловлена думка, що ставити питання про надання
сили закону деклараціям про незалежність і суверенітет республіки взагалі є
неправомірним. Згідно з цією точкою зору подібні декларації (у тому числі Питання про визнання за Декларацією про Державний суверенітет України сили закону з моменту її прийняття, не тільки є правомірною, а й історично обгрунтованою. Історичні умови, що детермінували її прийняття, як і аналогічні акти інших союзних республік, визначають особливий їх характер як правової гарантії перебудовних процесів. Системна належність Декларації про Державний суверенітет України, як і
будь-якого іншого правового акта, визначається насамперед предметом і
методом правового регулювання як класифікаційними ознаками поділу системи
права на галузі (якщо під системою права розуміти відображення і результат
внутрішньої єдності різномаїття права).Предметом регулювання даної З тексту преамбули і заключної частини Декларації й аналізу положень випливає, що їй притаманний метод загального конституційного закріплення найважливіших політичних і економічних відносин. У її тексті немає умовних способів, формулювання мають імперативний характер, як і належить акту конституційного рівня. Багато принципів і положень Декларації про державний суверенітет Процес нормативної реалізації принципів Декларації почався незабаром після її прийняття. Так 3 серпня 1990 р. набрав чинності закон УРСР «Про економічну самостійність Української РСР». Термін «суверенітет» з французької - верховна влада. В державно-
правовому смислі дане поняття вперше застосоване у ХVІ ст. французьким
вченим Ж.Боденом. Нині воно означає верховенство і незалежність влади. Є три види суверенітету: державний, національний і народний. Здобувши незалежність, народ України розпочав активну діяльність по
створенню своєї демократичної правової держави. Ця розбудова розпочиналась
в дуже складних умовах. Необхідно було перш за все здійснити перехід від
статусу союзної республіки з обмеженим суверенітетом до статусу самостійної
держави. Тому законом Верховної Ради УРСР від 17 вересня 1991 р. до Проголошення України незалежною державою обумовило настійну
необхідність визначити правовий статус її населення. Він регулювався Незалежність України відкрила широкі можливості для створення власного демократичного державного апарату, без втручання в цей процес сторонніх сил, з усуненням залишків командно-адміністративної системи управління. Доцільно розглянути окремі правові принципи, закріплені у Декларації та Підготовлена і продовжує напрацьовуватись нормативна база для здійснення принципів правової держави. У Декларації проголошено, що Україна забезпечує верховенство її Перед республіканським референдумом про підтвердження Акта
проголошення незалежності Верховна Рада України прийняла Декларацію прав
національностей України. У її першій статті проголошується, що Українська
держава гарантує всім народам, національним групам громадян, які проживають
на її території, рівні політичні, економічні, соціальні і культурні права. Невід’ємним правом людини є її право на громадянство. Декларація про державний суверенітет має розділ, в якому визначені основні положення громадянства України. Вони розвинуті у законі «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 р. У ст.1 встановлено, що на Україні існує єдине громадянство. Для правового забезпечення суверенітету і незалежності України було
зроблено чимало, але найважливішим кроком було прийняття нової конституції 24 серпня 1991 р. відкрилася позачергова сесія Верховна Рада України,
на якій було розглянуто питання про політичну ситуацію в республіці та
прийнято низку надзвичайно важливих документів. Серед них - постанова та На урочистому засіданні 5 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла
звернення «До парламентаріїв і народів світу», в якому наголошувалося, що
договір 1922 р. про утворення СРСР вважає стосовно себе недійсним і
недіючим. Заявлялось, що Україна будує демократичну правову державу,
першочерговою метою якої є забезпечення прав і свобод людини. РОЗДІЛ ІІ Після проголошення суверенітету почався процес створення нормативної бази, без якої Україна як держава не могла існувати. Декларація про державний суверенітет України проголосила принцип поділу влади в республіці на законодавчу, виконавчу і судову. 5 липня 1991 р. ВР УРСР прийняла пакет законів щодо запровадження президентства у республіці. Протягом вересня здійснювалось висування кандидатів на посаду президента. 1 грудня 32 млн. громадян взяли участь у голосуванні , Леонід Кравчук отримав майже 20 млн. голосів і став першим президентом України. До 1996 року розбудова державного апарату першу стадію практично
пройшла. ЇЇ можна умовно визначити такими подіями: проголошенням
незалежності України 24 серпня 1991 р., підписанням 8 червня 1995 р. На першій стадії створення нового державного апарату України одним з
важливих моментів стало прийняття Закону від 14 лютого 1992 р, про внесення
змін і доповнень у Конституцію України. Було зроблено спробу більш чітко
розмежувати повноваження між законодавчою, виконавчою і судовою владою. За Конституцією єдиним органом законодавчої влади в Україні є Склад Верховної Ради - 450 народних депутатів, правовий статус яких визначався Законом України «Про статус народного депутата України»[2]. Порядок роботи Верховної Ради України визначався її регламентом, прийнятим українським парламентом 27 липня 1994 р. Верховна Рада працювала сесійне. Для організації її роботи спеціально утворювалась Президія. З метою здійснення законопроектної роботи, попереднього розгляду і підготовки питань, віднесених до відання Верховної Ради, а також сприяння втіленню в життя законів та підзаконних актів, контролю за діяльністю державних органів і організацій Верховна Рада обирала з числа народних депутатів постійні комісії. Їх організацію і діяльність регламентував Закон «Про постійні комісії Верховної Ради України»[3]. Уособленням виконавчої влади стали Президент і Кабінет Міністрів. Невід'ємною умовою побудови демократичної правової держави, втілення в життя верховенства права є проведення судово-правової реформи, головне завдання якої - становлення сильної, незалежної при здійсненні своїх функцій судової влади. У квітні. 1992 р. Верховна Рада схвалила Концепцію судово-правової реформи. Незабаром після ЇЇ схвалення Верховна Рада прийняла закони «Про Конституційний Суд України»[5], «Про статус суддів»[6], «Про організацію судового самоврядування»[7] Судове самоврядування розглядається як одна з найважливіших гарантій забезпечення незалежності судів і суддів. Отже, в Україні було зроблено певні кроки в напрямі становлення судової влади. Найважливішою умовою досягнення мети судово-правової реформи є й
також удосконалення організації та діяльності попереднього слідства,
прокуратури, адвокатури, чітке визначення компетенції Міністерства юстиції, У процесі розбудови державного апарату створювалась правова база
реформування місцевої влади. У березні 1992 р. був прийнятий Закон «Про
місцеві Ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування»[8]. Причин такого ненормального стану в організації та діяльності державного апарату України чимало. Однією з них було те, що реформування системи державної влади і місцевого самоврядування відбувалося нерівномірно, нерідко без певної програми. У середині 1995 р. склалася небезпечна ситуація - різко загострилося
протистояння владних структур, перш за все суб'єктів конституційного права Враховуючи ситуацію, що склалася. Верховна Рада як єдиний
законодавчий орган, з одного боку, та Президент як глава держави і
виконавчої влади - з другого, тобто сторони, які одержали свої повноваження
безпосередньо від народу, уклали Конституційний договір «Про основні засади
організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Страницы: 1, 2 |
ИНТЕРЕСНОЕ | |||
|