| |||||
МЕНЮ
| Денежная реформа и становление денежного рынка Украины (Грошова реформа та становлення грошового ринку України)Денежная реформа и становление денежного рынка Украины (Грошова реформа та становлення грошового ринку України)Грошова реформа та становлення грошового ринку України За той час, відколи нова національна валюта перебуває в обігу,
обслуговуючи економічну та соціальну сфери суспільного життя, висловлено
багато в основному позитивних оцінок і міркувань щодо організації та
наслідків проведеної у вересні 1996 року заміни купоно–карбованця гривнею. Особливо важливу роль в успішному запровадженні гривні відіграв Слід вказати також на значну роз'яснювальну роботу щодо випуску нової
валюти, яку було проведено за безпосередньої участі керівників та фахівців Проте чим довше ми живемо з гривнею, тим ширшою і реалістичнішою стає база для більш грунтовних оцінок того заходу, який був здійснений у грошовій сфері у вересні 1996 року. На зміну першим, багато в чому чисто емоційним оцінкам, що мали на меті переважно політичну підтримку гривні повинні прийти виваженіші й реалістичніші оцінки і висновки щодо проведеного заходу та подальшого розвитку грошової системи України. Економічна суть випуску гривні Якщо судити зі змісту нормативно–правових актів, які визначили запровадження в обіг гривні (Указ Президента, постанови Кабінету Міністрів та Національного банку тощо), то з 1 до 16 вересня 1996 р. в Україні було про введено грошову реформу. Проте слід нагадати, що 7 листопада 1992 р. було видано Указ Президента "Про реформу грошової системи України", яким сферу безготівкового обігу запроваджувався купоно–карбованець замість рубля і започатковувався вихід України з рубльової зони. Але це було лише продовження процесу реформування грошової системи, який розпочався у січні того ж року випуском у готівковий обіг тимчасової валюти — купоно–карбованців багаторазового використання. I хоча цей захід не називався тоді грошовою реформою, по суті це був перший крок на шляху реформування попередньої грошової системи і розбудови нової, який за своїм радикалізмом та наслідками відповідав усім ознакам реформи. То скільки ж грошових реформ проведено в Україні — одна, дві чи три? Усі вказані заходи можна розглядати як послідовні етапи єдиного процесу, останній — третій етап якого став завершальним. У результаті цього Таке місце третього етапу зумовило характер його проведення – він був зведений до простої деномінації шляхом зменшення в 100 000 разів усіх цінових показників – з одного боку і всіх складових грошової маси та загальної її величини — з другого. В результаті нова грошова одиниця на момент уведення в обіг виявилася в 100 000 разів більшою від попередньої Мета грошової реформи Грошова реформа в Україні в широкому її трактуванні переслідувала
щонайменше три мети: Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи визначили її багатоетапність і значну тривалість. Першої мети було досягнуто на першому та другому етапах реформи. Проте глибока економічна криза та гіперінфляція зумовили появу в економіці України долара США — спочатку як засобу заощадження, а потім як платіжного засобу. Доларизація внутрішнього ринку досягла такого високого рівня, що перетворилася в могутній інфляційний фактор, який загрожував національним грошам. Тому НБУ заборонив із 1 серпня 1995 р. використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу на території України. Поступово було відновлено монополію національних платіжних засобів і обслуговування внутрішнього ринку. Другої мети грошової реформи було досягнуто на етапі підготовки до
введення гривні, коли після тривалої і високої інфляції НБУ вдалося довести
безперспективність інфляційного шляху мобілізації фінансових коштів на
потреби держави і перейти до рестрикційної грошово-кредитної політики, яка
привела до істотного зниження рівня інфляції. Якщо за 1993 р. рівень
роздрібних цін зріс у 102,3 раза, то за 1994 р, — у 5 разів, а за 1995 р. —
лише у 2,8 раза. Ще більше знизився рівень інфляції в 1996 р.: у травні,
червні, липні він не перевищував 1%, у серпні становив 5,7%, а у вересні — Це є ще одним свідченням того, що випуск гривні у вересні 1996 р. лише завершальний, зовні видимий момент тривалої, часом драматичної боротьби за стабілізацію грошової системи як одної з головних цілей реформ Тільки істотне наближення до цієї мети зробило можливим випуск гривні. Третя мета грошової реформи–створення грошової системи ринкового типу Проте завдання, що визначаються третьою метою грошової реформи, було повністю не виконані, оскільки в країні не створено повноцінного ринкового механізму. Нинішня грошова система має такий же перехідний характер як і економіка, котру вона обслуговує. Тому ринкове вдосконалення грошової системи триватиме і після введення гривні. Соціальні аспекти проведення реформи Визначення соціального характеру реформи виявилося чи не найскладнішим завданням її аналізу. Найчастіше аналітики реформи обмежуються посиланням на її неконфіскаційність, достатню прозорість і справедливість. Проте такі оцінки стосуються останнього етапу — випуску в обіг гривні, а не всієї грошової реформи, тому це питання вимагає глибшого аналізу. Перш за все слід урахувати двохетапність переходу від радянського рубля до української гривні — через використання тимчасової, перехідної валюти купоно–карбованця. Це дало можливість перенести основні тяготи грошової реформи на тимчасову валюту та максимально послабити його на стадії введення гривні. Вплив цього "маневру" на нову валюту реалізувався через гіпервисоке знецінення тимчасової валюти — купоно–карбованця. Як уже зазначалося, за період від січня 1991 р, до вересня 1996 р. ціни на товари народного споживання зросли у середньому приблизно в 95 тисяч разів. Тому всі грошові заощадження, сформовані в рублях і карбованцях ще до початку сплеску інфляції, на термін уведення гривні перетворилися в мізерну величину. Деномінація цих заощаджень на загальних підставах у співвідношенні 1 : Тим самим сфера нагромаджень була істотно "очищена" від заощаджень у попередній (рубльовій та карбованцевій) валюті. Зростає попит на гроші після випуску постійної національної валюти гривні, що сприятиме підтриманню сталості останньої. Однак українська держава не заперечує своїх зобов'язань перед
власниками втрачених заощаджень. Про це свідчить прийняття Верховною Радою
закону про компенсацію вкладів населення в Ощадному банку станом на 1 січня Зростання в 1995—1996 роках заборгованості держави по виплатах заробітної плати та інших доходів працівникам бюджетної сфери, пенсіонерам, студентам тощо теж сприяло "очищенню" не тільки сфери заощаджень, а й поточної каси населення для розширення попиту на нову валюту. Якби вказаної заборгованості (а це сотні трильйонів карбованців) взагалі не було допущено чи було виплачено новими грішми, то випуск гривні у вересні 1996 р. міг би взагалі не відбутися, оскільки не було б достатніх для цього передумов, або ж нова валюта продовжила б тенденцію інфляційного знецінення, започатковану купоно–карбованцем. Отже, основні соціальні тяготи, пов'язані з проведенням грошової реформи, лягли на плечі тих верств населення, які втратили внаслідок гіперінфляції свої заощадження, сформовані до 1992 р., та стали не із своєї волі кредиторами держави в 1995—1996 роках. А це, як правило, найнезахищеніші групи, бо вони працюють (чи працювали) у легальному секторі економіки і доходи їхні визначаються переважно державою. Але проведення грошової реформи має й інший соціальний аспект. Вказані операції та нагромадження мають значною мірою "тіньове" забарвлення. Але оскільки вони здійснювалися під гаслами ринкових відносин, їх справедливо можна розцінювати як прогресивні, як такі, що сприяють швидкому формуванню ринкового середовища і ринкових механізмів. Імовірно, тому держава погодилася звільнити цих економічних суб’єктів і соціальних тягот грошової реформи. Спочатку були створені сприятливі умови, щоб можна було уникнути інфляційних втрат нагромаджених коштів, навіть примножити їх, а потім під гаслом "неконфіскаційності реформи" деномінувати їх на загальних підставах і цим повністю зберегти. Автор далекий від думки, що такий розклад економічних тягот реформи
між соціальними групами був зроблений керівництвом держави свідомо чи це
слід було по-іншому його здійснити. Але його не треба приховувати
твердженнями про неконфіскаційність чи соціальну справедливість реформи. Реалізований під час проведення реформи розподіл соціальних тягот суті
означає істотний крок нашої держави в бік легалізації грошових нагромаджень
тіньової економіки. Рух у цьому напрямку можна було б тільки вітати, якби
він послідовно тривав і після введення гривні. Цим були б забезпечені
сприятливі умови для мобілізації значних фінансових ресурсів в іноземній та
національній валюті) на внутрішньому ринку для інвестування розвитку
економіки, щоб домогтися підйому виробництва і наблизити на її основі
компенсацію інфляційних втрат, яких зазнали суб'єкти легальної економіки. Проблеми та механізми реалізації грошово-кредитної політики На першому етапі функціонування нова валюта вимагає додаткової підтримки її сталості. Для цього необхідно передусім істотно активізувати відомі заходи щодо ринкового реформування економіки, які так в'яло проводилися протягом п'яти попередніх років. Зокрема, слід законодавчо рішити ряд кардинальних питань, котрі сьогодні визначають долю ринкових реформ і долю гривні. Йдеться насамперед про легалізацію тіньової економіки, приватизацію землі, нормалізацію оподаткування, заборону бартеру, розвиток фінансового ринку з вільним доступом на нього широких кіл населення, зміцнення банківської системи, скорочення дефіцитів Державного бюджету та платіжного балансу, стимулювання експорту та залучення прямих іноземних інвестицій, скорочення некритичного імпорту, подальше витіснення долара з внутрішнього платіжного обороту тощо. Центральним у цьому ряду та найскладнішим для вирішення є питання про
нормалізацію оподаткування. Нині вже загальновизнано, що в Україні
встановлені надмірно високі податки. На всіх рівнях визнається необхідність
істотного зниження норм оподаткування. Прийнято відповідні рішення Але сьогодні мало визнавати необхідність зниження норм оподаткування. Враховуючи ситуацію, що склалася у фінансовій та соціальній сфері слід
визнати, що внутрібюджетні можливості для розв'язання згаданого завдання Такий підхід становить істотну загрозу новій вітчизняній валюті. Тому вихід із становища треба шукати на шляху податкової мобілізації неподаткових надходжень до бюджету, зокрема через збільшення внутрішніх та зовнішніх державних позик. Визначальну роль у розв'язанні цього завдання може відіграти розвиток внутрішнього ринку державних цінних паперів. На перший погляд, може скластися враження, що низький життєвий рівень переважної більшості населення обмежує розвиток цього ринку в Україні. Проте слід врахувати такі обставини: 1. У міру зниження оподаткування зростатимуть доходи і збереження населення та суб’єктів малого і середнього бізнесу. При добрій організації справи переважну частину цих збережень можна мобілізувати до Державного бюджету через фінансовий ринок і таким чином компенсувати втрати бюджетних доходи у зв'язку зі зниженням податків. Тут дуже важливо відкрити вільний доступ до державних цінних паперів широким верствам населення. Нині такого доступу немає, бо ОДВЗ реалізуються переважно через банки,
доступ до яких для дрібних і середніх інвесторів надзвичайно ускладнений. 2. Значна частина грошових нагромаджень та збережень досі ще конвертується у ВКВ та вивозиться за кордон чи зберігається в Україні у готівковій формі, тобто не інвестується. В обох випадках від цього потерпає українська економіка та її нова валюта. 3. Значні кошти українських юридичних та фізичних осіб у ВКВ вже
вивезені за кордон (за деякими оцінками, до 15 млрд. дол.), і там вони
працюють на економіку інших країн. Якби вдалося повернути в Україну хоч би Отже, форсований розвиток фінансового ринку, передусім вторинного ринку державних цінних паперів, є сьогодні таким же актуальним завданням, як і нормалізація оподаткування. Це, по суті, дві сторони однієї комплексної проблеми — реструктуризації фінансової системи країни на ринкових засадах і тому повинні вирішуватися паралельно і в комплексі. Створення цивілізованого фінансового ринку матиме позитивний вплив на нову валюту не тільки через оздоровлення Державного бюджету. Розвинутий фінансовий ринок – це реальна база для нормального функціонування банківської системи, для підвищення до належного рівня ефективності грошово- кредитної політики Національного банку, оскільки, як свідчить світовий досвід, найефективнішим її інструментом є операції на відкритому ринку. Навіть більше, наявність розвинутого вторинного фінансового ринку
створює особливий емісійний ефект від запровадження в обіг нової валюти,
який базується на сповільненні швидкості обігу грошей у міру стабілізації
їх вартості. Як показує досвід багатьох країн, що проводили грошові
реформи, після стабілізації і випуску нової валюти швидкість обігу істотно 3 інших заходів щодо підтримки гривні слід насамперед розпочати: — негайне обмеження, а потім і повну заборону бартеру в усіх сферах господарської діяльності, в т.ч. і в зовнішньоекономічній; — повністю відмовитися від прямого кредитування Національним банком — заборонити НБУ брати участь у кредитній підтримці проектів, підприємств, виробництв, безнадійних щодо їх нормальної окупності; передати діяльність у сфері довгострокового кредитування від НБУ до спеціальної кредитної структури, яку слід створити і яка діятиме тільки на неемісійній, комерційній основі через комерційні банки; обмежити кредитну діяльність НБУ як кредитора останньої інстанції лише для підтримки ліквідності комерційних банків; — у міру активізації вторинного фінансового ринку та підприємницької діяльності, вдосконалення законодавчої бази всіляко запроваджувати в обіг недержавні (комерційні) платіжні інструменти (чеки, векселі). На жаль, цьому напрямку вдосконалення грошової системи наші державні органи та банки приділяють вочевидь недостатньо уваги, надмірно захоплюючись комп’ютеризацією роздрібної сфери платіжного обороту, хоч для цього нема поки що достатніх передумов; — законодавчо заборонити подальші затримки з виплатою заробітної плати та інших доходів за рахунок Державного бюджету, змінивши сам порядок видачі банками готівки з цією метою. Необхідно тимчасово встановити таку черговість видачі готівки: в першу чергу — працівникам усіх низових бюджетних установ (лікарень, шкіл тощо), а в другу чергу — керівним структурам бюджетної сфери (від районних до Верховної Ради), обумовивши видачу готівки структурам другої черги лише при повному розрахунку зі структурами першої черги, Подібну черговість можна ввести також у межах окремих бюджетних установ за категоріями працівників — у першу чергу працівникам нижчої та середньої ланок; у другу чергу — керівним працівникам. Така реорганізація не потребує ні значних зусиль, ні тривалого часу, але дала б значний ефект. Адже мільярдна заборгованість держави далеко не рівномірно розподілена між окремими категоріями працівників бюджетної сфери. Страницы: 1, 2 |
ИНТЕРЕСНОЕ | |||
|