реферат, рефераты скачать
 

Вопросы на экзамен по международным отношениям и внешней политике


пропонував з частин Німеччини й сусідніх країн створити Дунайську

федерацію. Сталін висловився проти, виступаючи за єдину,

демократичну й миролюбну Німеччину. Вирішили ще повернутися до цієї

проблеми.

4. В «Декларації трьох держав про Іран» союзники домовилися зберегти

його суверенітет, вивести радянські й англійські війська з країни

після війни, надати Ірану фінансову й економічну допомогу.

5. «Велика трійка» обмінялася думками про Польщу. Радянський Союз

пропонував установити західні кордони Польщі по річках Одеру й

Нейсе, а східну — по «лінії Керзона». Питання про уряд Польщі

залишилося відкритим.

Сторони в принципі домовилися про передання Радянському Союзові

областей Кенігсберга й Мемеля, а також частини італійського військово-

морського флоту.

6. Радянська делегація в таємному протоколі зазначила, що після

капітуляції Німеччини СРСР вступить у війну проти Японії.

Міжнародне значення Тегеранської конференції було величезним. Її

рішення передбачали не тільки прискорення закінчення війни в Європі, а й

перспективи розвитку європейських країн у мирний час.

47. Ялтинська конференція, її основні рішення.

Успішний наступ союзників та розпад фашистського блоку наблизили

поразку Німеччини. Для того, щоб остаточно підтвердити плани її розгрому й

виробити спільну політику у повоєнній Європі, Рузвельт, Черчілль та Сталін

зустрілися на конференції в Ялті (4-11 лютого 1945 p.). Головним питанням

була координація військових зусиль та узгодження воєнних планів до

безумовної капітуляції Німеччини.

«Велика трійка» узгодила практично усі питання щодо Німеччини. Було

вирішено знищити її збройні сили, покарати воєнних злочинців, ліквідувати

нацистську партію, скасувати гітлерівські закони та установи, змусити

Німеччину сплачувати репарації.

Для втілення цих рішень союзники домовилися окупувати Німеччину.

Кожній з трьох держав, а також Франції, надавалися свої зони окупації:

східна частина Німеччини -СРСР, північно-західна - Англії, південно-західна

- США.

Обговорювалося також польське питання. Було вирішено, що східний

кордон Польщі проходитиме по «лінії Керзона», а на заході та півночі вона

отримає «суттєве прирощення території». Польський тимчасовий уряд вирішено

було реорганізувати та ввести до його складу демократичних діячів з самої

Польщі та з еміграції.

В ході Ялтинської конференції Сталін, Рузвельт та Черчілль уклали

таємну угоду: Радянський Союз обіцяв вступити у війну з Японією не пізніше

як через три місяці після закінчення війни в Європі за умови збереження

попереднього становища Монгольської Народної Республіки, передання СРСР

Південного Сахаліну та Курильських островів, створення радянської воєнно-

морської бази в Порт-Артурі (Китай).

Важливе місце в роботі Кримської конференції було відведено

обговоренню питання про створення Організації Об'єднаних Націй. Глави трьох

великих держав ухвалили проект Статуту цієї міжнародної організації. Було

вирішено включити до числа її фундаторів Україну й Білорусію.

На конференції були прийняті «Декларація про звільнену Європу», заява

«Єдність в організації миру, як і у веденні війни», вирішено утворити

постійну нараду міністрів закордонних справ СРСР, США та англії (НМЗС) для

вирішення проблем повоєнного мирного врегулювання.

48. Потсдамська конференція.

17 липня 1945 p. у передмісті Берліна - Потсдамі - розпочалася остання

конференція в історії антигітлерівської коаліції. Її склад та позиції дещо

відрізнялися від попередніх. Радянський Союз представляв Й.Сталін, Англію

на початку конференції - У. Черчілль, згодом К.Еттлі (якій переміг на

виборах у Великобританії), делегацію США очолював новий президент країни

Г.Трумен (Т. Рузвельт помер 12 квітня 1945 p.).

Конференція тривала з 17 липня по 2 серпня 1945 p. Були розроблені

принципи політики союзників щодо Німеччини: 4Д= демілітаризація,

демократизація, декартелізація й денацифікація. Було вирішено розпочати

підготовку мирних договорів з Німеччиною та її колишніми союзниками в

Європі, для чого було створено Раду міністрів закордонних справ (РМЗС) США,

СРСР, Англії, Франції та Китаю. Після дебатів вдалося врегулювати питання

про нові кордони Польщі. Був утворений Міжнародний трибунал для покарання

головних воєнних злочинців.

За підсумками конференції Німеччину було поділено на чотири зони

окупації, кожна з яких відповідно контролювалася командуванням військ СРСР,

США, Англії та Франції. Були зафіксовані нові німецькі кордони.

СРСР підтвердив свій намір вступити у війну з Японією.

Головною сферою обговорень були європейські справи, насамперед те, що

стосувалося всебічного вирішення «німецького питання».

Оцінюючи досягнуті в Потсдамі домовленості: вони зафіксували

об'єктивне співвідношення сил та інтересів — насамперед великих держав — на

момент укладання відповідних угод. Адже територіальний устрій у більшості

частин Європи залишається в основному таким, яким його було встановлено в

Потсдамі.

49. Геополітичні наслідки Другої світової війни.

Друга світова війна своїм результатом мала повну зміну системи

міжнародних відносин, перерозподіл сил та сфер впливу у світі. Головна

зміна полягала у трансформації системи міжнародних відносин з

мультиполярної до біполярної. Це відбулося через ряд факторів.

По-перше із списку великих держав випали Німеччина, Італія, та Японія,

а Франція і значною мірою Велика Британія ослабили свої позиції. Якщо

Німеччина (і Італія) потерпіла поразку у війні, то Франція та Британія були

виснажені війною, їх економіка була підірвана, а борги були велетенськими.

По-друге на світову арену рішуче вийшли США, які зазнали незначних

втрат від війни, зате їх економіка процвітала протягом всієї війни завдяки

військовим поставкам. На кінець війни США були найбагатшою і найсильнішою

як в економічному так і у військовому плані країною (до 1949р. США мали

монополію на ядерну зброю). Окрім того США відмовились від доктрини Монро,

що відкривало їм шлях до того аби стати світовим центром сили.

По-третє суттєво збільшилась роль СРСР, який незважаючи на

виснаженість війною був переможцем у війні і під його окупацією на кінець

війни знаходилося значна частина Європи. Окрім того СРСР у 1949 р. створив

власну ядерну зброю. В наслідок цього утворилося два полюси сили навколо

яких групувалися інші держави.

Другим аспектом повоєнних змін став крах колоніальної системи. Це

сталося в результаті поразок метрополій у війні, або сильного їх

послаблення. Утворилася маса нових незалежних держав, які сформували у

рамках біполярної систему третій міні-полюс сили – рух неприєднання.

50. Головні характеристики міжнародних відносин в повоєнний період.

Міжнародні відносини у повоєнний період розвивалися в ключі

геополітичних змін. Переважно характер міжнародних відносин визначався

встановленням біполярної системи міжнародних відносин на полюсах якої були

США та СРСР.

Головні характеристики МВ повоєнного періоду.

1. холодна війна – як результат протистояння двох наддержав в умовах

можливості застосування ядерної зброї. Гарячі війни перемістилися на

“околиці світу”, але провідні держави прямо чи опосередковано участь у

них все одно брали.

2. створення системи військових союзів та коаліційна дипломатія –

відбувалося групування держав навколо полюсів сили. Було створено НАТО та

Організацію Варшавського договору. Підписано цілий ряд невійськових угод,

що створювали політичні блоки держав, при чіткому розмежуванні їх на

східні та західні.

3. військова психологія в міжнародних відносинах – в умовах холодної війни,

в умовах протистояння двох військово-політичних формувань кожна сторона

розглядала іншу як потенційного ворога;

4. виникнення руху неприєднання як наслідок краху колоніальної системи,

проголошення нових незалежних держав та їхньої реакції на біполярну

структуру МВ;

5. Ідеологізація міжнародних відносин – коли кожна з сторін розглядала

опонента через призму власної ідеології (комуністичної,

антикомуністичної, антиколоніальної).

51. Докорінні зміни у повоєнному світоустрої після Другої світової

війни.

Друга світова війна своїм результатом мала повну зміну системи

міжнародних відносин, перерозподіл сил та сфер впливу у світі. Головна

зміна полягала у трансформації системи міжнародних відносин з

мультиполярної до біполярної. Це відбулося через ряд факторів.

По-перше із списку великих держав випали Німеччина, Італія, та Японія,

а Франція і значною мірою Велика Британія ослабили свої позиції. Якщо

Німеччина (і Італія) потерпіла поразку у війні, то Франція та Британія були

виснажені війною, їх економіка була підірвана, а борги були велетенськими.

Загальноєвропейський ВВП за час війни скоротився на 25%.

По-друге на світову арену рішуче вийшли США, які зазнали незначних

втрат від війни, зате їх економіка процвітала протягом всієї війни завдяки

військовим поставкам. На кінець війни США були найбагатшою і найсильнішою

як в економічному так і у військовому плані країною (до 1949р. США мали

монополію на ядерну зброю). Окрім того США відмовились від доктрини Монро,

що відкривало їм шлях до того аби стати світовим центром сили.

По-третє суттєво збільшилась роль СРСР, який незважаючи на

виснаженість війною був переможцем у війні і під його окупацією на кінець

війни знаходилося значна частина Європи. Окрім того СРСР у 1949 р. створив

власну ядерну зброю. В наслідок цього утворилося два полюси сили навколо

яких групувалися інші держави.

Важливим важелем у міжнародних відносинах почала відігравати ядерна

зброя. Саме вона стала причиною того, що між двома військово-політичними

блоками почалася холодна, а не традиційна війна.

Другим аспектом повоєнних змін став крах колоніальної системи. Це

сталося в результаті поразок метрополій у війні, або сильного їх

послаблення. Утворилася маса нових незалежних держав, які сформували у

рамках біполярної систему третій міні-полюс сили – рух неприєднання.

Міжнародні відносини у повоєнний період набули ідеологічного

забарвлення і своїх опонентів країни сприймали як потенційного ворога.

52. Радикальні зміни у системі міжнародних відносин повоєнного періоду.

Після Другої світової війни система міжнародних відносин зазнала

суттєвих змін. Головна зміна полягала у трансформації системи міжнародних

відносин з мультиполярної до біполярної. Це відбулося через ряд факторів.

По-перше із списку великих держав випали Німеччина, Італія, та Японія,

а Франція і значною мірою Велика Британія ослабили свої позиції. Якщо

Німеччина (і Італія) потерпіла поразку у війні, то Франція та Британія були

виснажені війною, їх економіка була підірвана, а борги були велетенськими.

По-друге на світову арену рішуче вийшли США, які зазнали незначних

втрат від війни, зате їх економіка процвітала протягом всієї війни завдяки

військовим поставкам. На кінець війни США були найбагатшою і найсильнішою

як в економічному так і у військовому плані країною (до 1949р. США мали

монополію на ядерну зброю). Окрім того США остаточно відмовились від

доктрини Монро, що відкривало їм шлях до того аби стати світовим центром

сили.

По-третє суттєво збільшилась роль СРСР, який незважаючи на

виснаженість війною був переможцем у війні і під його окупацією на кінець

війни знаходилося значна частина Європи. Окрім того СРСР у 1949 р. створив

власну ядерну зброю. В наслідок цього утворилося два полюси сили навколо

яких групувалися інші держави.

Другим аспектом повоєнних змін став крах колоніальної системи. Це

сталося в результаті поразок метрополій у війні, або сильного їх

послаблення. Утворилася маса нових незалежних держав, які сформували у

рамках біполярної систему третій міні-полюс сили – рух неприєднання.

53. Сучасна міжнародна система (полі та монополярність в світі).

Наприкінці 80-х - на початку 90-х pp. відбулися фундаментальні зміни у

системі міжнародних відносин. З історичної арени зійшла одна з домінуючих

наддержав - Радянський Союз. Було зруйновано двополюсну структуру повоєнних

міжнародних відносин.

У той же час поліцентричний баланс сил, що діє у багатополярній

системі міжнародних відносин замість балансу сил двох наддержав являє більш

складну й менш стійку систему. Через нестійкість поліцентричної системи

можливе формування моноцентричної системи МВ, з США у ролі центру сили. США

нині є єдиною супердержавою і до того ж активно претендує на світове

лідерство.

Значно посилилися дезінтеграційні процеси, що спричинило розпад слідом

за СРСР, СФРЮ та Чехословаччини.

Для міжнародних відносин 90-х pp. характерними є такі тенденції:

o на зміну біполярній структурі міжнародних відносин прийшла більш складна

структура, посилилася взаємозалежність країн;

o перенесення центру протистояння з лінії Схід -Захід на лінію Південь -

Північ. Поглибилася міжнародно-політична диференціація у «третьому

світі»;

o подальше зміцнення міжнародних позицій високорозвинених демократичних

держав, трьох центрів - американського, європейського та японського,

«великої сімки», або більш широкого кола провідних держав;

o зміни існуючих регіональних комплексів, створення нових регіональних та

субрегіональних комплексів на основі інтеграційних процесів (ЄС, Північна

Америка), у той же час можливим є посилення відцентрових тенденцій,

розпад ряду країн, як це відбулося з СРСР, Югославією та Чехословаччиною,

ця тенденція може поширитися на Росію.

54. Основні тенденції розвитку повоєнних міжнародних відносин.

Міжнародні відносини у повоєнний період розвивалися в ключі

геополітичних змін. Переважно характер міжнародних відносин визначався

встановленням біполярної системи міжнародних відносин на полюсах якої були

США та СРСР.

Головні характеристики МВ повоєнного періоду.

1. холодна війна – як результат протистояння двох наддержав в умовах

можливості застосування ядерної зброї. Гарячі війни перемістилися на

“околиці світу”, але провідні держави прямо чи опосередковано участь у

них все одно брали.

2. створення системи військових союзів та коаліційна дипломатія –

відбувалося групування держав навколо полюсів сили. Було створено НАТО та

Організацію Варшавського договору. Підписано цілий ряд невійськових угод,

що створювали політичні блоки держав, при чіткому розмежуванні їх на

східні та західні.

3. військова психологія в міжнародних відносинах – в умовах холодної війни,

в умовах протистояння двох військово-політичних формувань кожна сторона

розглядала іншу як потенційного ворога;

4. виникнення руху неприєднання як наслідок краху колоніальної системи,

проголошення нових незалежних держав та їхньої реакції на біполярну

структуру МВ;

5. Ідеологізація міжнародних відносин – коли кожна з сторін розглядала

опонента через призму власної ідеології (комуністичної,

антикомуністичної, антиколоніальної).

Наприкінці 80-х років почали проступати нові тенденції у розвитку МВ.

Кінець “холодної війни” і розпад СРСР поклали край біполярній системі МВ.

Явно почали проступати дві суперечливі тенденції: інтеграційна – як

наприклад створення ЄС і дезінтеграційна – розпад Чехословаччини,

Югославії, і серйозні внутрішні проблеми в Росії, Туреччині і ряді інших

країн.

55. Створення Ліги арабських держав

Після краху мандатної системи й утворення незалежних арабських держав

посилилися доцентрові тенденції в міжарабських відносинах. Цьому сприяла й

консолідація арабських країн у зв'язку з загостренням палестинської

проблеми.

Спочатку ініціаторами об'єднання виступили представники Хашимітів —

правлячої династії в Йорданії та Іраку. Проте їхні плани «Великої Сирії» та

«Родючого півмісяця» були відкинуті іншими арабськими країнами. Ініціативу

об'єднання взяв на себе Єгипет.

Восени 1944р. в Александрії на установчій конференції арабських країн

було підписано так званий Александ-рійський протокол, що передбачав

створення Ліги арабських держав.

Статут Ліги, підписали в Каїрі 22 березня 1945 р. Єгипет, Сирія,

Йорданія, Ірак та Ліван (Ємен підписав Статут у травні). Статут зафіксував

цілі й завдання організації: розвиток відносин між арабськими країнами на

основі поваги до незалежності й суверенітету, співпраця в галузі економіки,

соціальній та культурній сферах. Передбачалася також координація

зовнішньополітичних курсів арабських країн.

Принципами діяльності ЛАД проголошувалися: добровільність відносин між

державами, взаємна повага до суверенітету й незалежності, суверенна

рівність держав, заборона використання сили для розв'язання суперечок,

повага до існуючих в країнах режимів.

З самого початку існування ЛАД центральною проблемою в її діяльності

стала палестинська проблема. На сьогоднішній день ЛАД об'єднує 21 країну

(Алжир, Бахрейн, Джібуті, Єгипет, Йорданію, Ірак, ЙАР, Катар, Кувейт,

Ліван, Лівію, Мавританію, Марокко, НДРЙ, ОАЕ, Оман, Саудівську Аравію,

Сирію, Сомалі, Судан, Туніс).

56. Особливості повоєнного врегулювання в Європі

Згідно з рішеннями Потсдамської конференції було створено Раду

міністрів закордонних справ (РМЗС) п'яти великих держав для підготовки

мирних угод з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією.

Першій сесія РМЗС (з 11 вересня до 2 жовтня 1945 р. в Лондоні).

Істотним результатом роботи сесії стала принципова домовленість про те, що

в основу мирних угод з Болгарією, Угорщиною, Румунією та Фінляндією будуть

покладені угоди про замирення.

Робота Лондонської сесії РМЗС закінчилася фактично безрезультатно, бо

не було підписано протоколів, які б зафіксували узгоджені рішення.

Для того, щоб перебороти суперечності, в Москві, формально поза межами

РМЗС, з 16 по 26 грудня 1945 р. пройшла нарада міністрів закордонних справ

СРСР, США та Великобританії.

На нараді було узгоджено процедуру підготовки мирних угод,

запропонованих Потсдамською конференцією.

Основна робота з підготовки мирних угод розгорнулася на другій сесії

РМЗС (в Парижі з 25 квітня до 16 травня і з 15 червня до 12 липня 1946р.)

Першою проблемою була економічна. В пропозиціях США й Великобританії

містилися умови щодо «свободи торгівлі» та «рівних можливостей». Західні

країни наполягали на виплаті репарацій переможеними країнами в доларах США,

що означало узалежнення торгівлі й економіки цих країн від західних держав

у цілому й від США зокрема. Радянський Союз як держава, що зазнала

найбільших збитків від переможених країн, претендував на переважну частину

репарацій. СРСР висловив готовність отримати репараційні виплати у вигляді

товарів.

Питання про режим судноплавства Дунаєм розглядалося з ініціативи СРСР

як справа власне придунайських держав, яку не можна вирішувати, в мирних

угодах з ними.

Обговорювалося питання колишніх італійських колоній (Лівії, Еритреї,

Сомалі).

. З 25 липня по 15 жовтня 1946 р. в Парижі відбувалася мирна конференція

представників 21 держави.

Серед територіальних проблем конференція розглянула претензії Греції

на 1/10 болгарської території. Створена конференцією комісія ухвалила

постанову РМЗС про збереження існуючого болгаро-грецького кордону.

Широко обговорювалася на конференції й проблема репарацій.

. Паризька конференція, підтвердивши переважну більшість узгоджених у межах

РМЗС рішень, не виконала, проте, одне з головних завдань - подолання

суперечностей, що містилися в цих рішеннях.

Для цього було скликано третю сесію - РМЗС, що пройшла з 4 листопада

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.