Ділові взаємовідносини в апараті управління

засобами нанести збитки опоненту;

- негативні емоції і почуття по відношенню один до одного.

Психологічна структура конфлікту у вищезгаданій роботі (3) описується

за допомогою двох найважливіших понять: конфліктної ситуації і конфліктної

взаємодії.

Конфліктна ситуація - це об'єктивна основа конфлікту, що фіксує

виникнення реального протиріччя в інтересах і потребах сторін. Вона

включає: учасників конфлікту (сторони конфлікту), якими можуть бути

різноманітні аспекти особистості (внутрішньоособистий конфлікт), окремі

індивіди або різні за масштабами соціальні групи; об'єкт конфлікту

(реальний або ідеальний); умови протікання (передусім соціально-

психологічна середа); образи конфліктної ситуації (див. мал.4).

Внутрішня позиція

[pic]

Зовнішня позиція

Зовнішня позиція

[pic]

Внутрішня позиція

Мал. 4. Структура конфліктної ситуації

Вищезгадані спеціалісти (3) відзначають, і ми з цією думкою згодні

, що для сторін характерна наявність зовнішньої і внутрішньої позиції в

конфлікті. Зовнішня позиція - це те мотивування участі в конфлікті, що

відкрито подається сторонами одна одній у спілкуванні. Вона може

співпадати, а може і не співпадати з внутрішньою позицією, являти собою

набір тих істинних інтересів, мотивів і цінностей, що змушують людину або

групу людей включатися в конфлікт. Слід відзначити, що внутрішня позиція

найчастіше прихована не тільки від іншої сторони і спостерігачів, але і від

самого суб'єкту. Як приклад такої розбіжності внутрішньої і зовнішньої

позиції можна навести типовий конфлікт підлітка з дорослим, в якому за

зовнішньою агресивною позицією, як правило, стоїть потреба в визнанні,

повазі, необхідності підтримання свого “Я”. Розрізнення зовнішньої і

внутрішньої позиції учасників конфлікту необхідно для того, щоб знаючи про

це, намагатися побачити за зовнішнім, ситуаційним - внутрішнє, істотне.

Образи конфліктної ситуації - це внутрішні картини ситуації: уявлення

учасників конфлікту про самих себе (свої мотиви, мету, можливості і т.

інш.), уявлення про сторону, що у протидії (її мотивах, мету, можливості і

т. інш.), уявлення кожного учасника про те, як інший сприймає його,

уявлення про середу, в якій складаються конкретні стосунки.

Розумінню природи конфліктівна думку Д..Г.Скотта у роботі “Конфлікти

та шляхи їх попередження” (24) сприяє їх класифікація, що повинна

будуватись з урахуванням означених сторін конфлікту, як соціально-

психологічного явища. Якщо мати на увазі суттєвість конфліктних відношень,

їх протиборну природу, тоді найвдаліше сформована класифікація

протиріч, запропонована Г. Л. Смирновим. Він окреслює наступні протиріччя:

1) протиріччя пошуку, в якому зіштовхується новаторство з консерватизмом;

2) протиріччя групових інтересів, коли люди відстоюють інтереси тільки

своєї групи і ігнорують загальні інтереси; 3) протиріччя, пов'язані з

особистими егоїстичними намірами, коли корисливість, кар’єризм, придушують

всі інші мотиви; 4) протиріччя нездійсненого чекання; 5) протиріччя

політичного порядку (антисоціальні вчинки і т. інш.). Цю класифікацію ми

поділяємо, в цілому погоджуємось з висновками автора (24).

Науковий інтерес, на нашу думку має класифікація конфліктів з точки

зору причино-мотиваційних зв'язків, які закладено в них. Таку класифікацію

подано в роботах Н. В. Гришиної. Вона розрізняє типи конфліктів в

залежності від перешкод, що переживає особистість (колектив): 1) перешкоди

на шляху досягнення основної мети спільної трудової діяльності, тобто

соціально корисних результатів роботи, мобілізації зусиль членів колективу;

2) перешкоди в досягненні вторинної мети спільної трудової діяльності,

наприклад, реалізації потенціалів особистості, прагнення творчого

зростання, визнання з боку колективу; 3) протиріччя дій окремих

особистостей прийнятим нормам;

4) особисті конфлікти. В прояві останніх переважне значення мають різного

роду перешкоди, що заважають взаєморозумінню і сумісності. В класифікації,

запропонованій Н. В. Гришиною(4), враховується також направлення

комунікацій, здійснюваних в момент конфлікту, і в цьому плані

розрізняються: 1) “горизонтальні” конфлікти, тобто , між рядовими членами

колективу; 2) “вертикальні” конфлікти - між підлеглими і керівником; 3)

“вертикальні” конфлікти згори вниз - між керівниками і підлеглими.Ми згодні

з класифікацією Н.В.Гришиної (4).

Західні вчені, а саме Д.Г.Скотт (24) більшою частиною висувають

специфічні підстави для класифікації конфліктів, що відбивають образ життя

людей, тобто застосування насильства в конфліктах, їх ступінь і гостроту,

склад і кількість сторін, що беруть участь в протиборінні, масштаб його

прояву в житті суспільства і т. інш. Л. Козер розрізняє конфлікти - з

неантагоністичними або антагоністичними протиріччями, що сприяють і не

сприяють зміцненню системи, “реалістичні” і “нереалістичні” конфлікти. До

останніх він відносить і колізії, породжені ворожими почуттями їх

учасників, що прагнуть до “непрактичної” мети.

В рамках функціонального аналізу класифікація конфліктів в роботі

В.П.Галицького та В.Я..Корякіна “Попередження конфліктів у колективі”

(2)будується за принципом їхньої доцільності - недоцільності. В цьому плані

розрізняються закономірні (неминучі), необхідні, змушені і функціонально

несправдані конфлікти. В зарубіжній літературі з точки зору функцій

розглядаються два види конфліктів: позитивні (конструктивні) і негативні

(деструктивні). Вважається, що конфлікти конструктивного характеру

корисні, оскільки попереджують “застій”, “змертвлення” індивідуальної та

групової життєдіяльності та стимулюють її рух вперед. На нашу думку,

приєднуючись до висновків більшості закордонних авторів, можна зробити

загальний висновок - мета керівника полягає не в тому, щоб усунути

конфлікт, а в тому, якщо не запобігти його розвитку, тоді віднайти спосіб

зробити конфлікт продуктивним.

З точки зору мети, яку відстоюють протиборні сторони, як вважає

Д.Скотт (24), і ми з ним погоджуємось можливо говорити про конфлікти,

метою яких є особиста, групова, суспільна мета; у свою чергу ці

чинники можливо додатково класифікувати на основі їх морального,

інструментального (для чого вони затіваються), програмного (близькі,

віддалені) змісту, а також на основі відкритості - скритності.

В залежності від емоційного стану людей, вважає дослідник (24)

конфлікти бувають з високим, помірним емоційним накалом і без емоційного

накалу. З урахуванням кількості осіб, що беруть участь в протиборінні,

можна розрізняти діадичні (парні) конфлікти, в яких діють дві людини

(керівник-виконавець; два робітника), локальні (невелику частина членів

колективу охоплено), загальні конфлікти

(втягують майже всіх спільно працюючих людей), а також міжгрупові.

Розглядаючи конфлікти як динамічне явище, вищезгадані (2) дослідники

будують класифікацію згідно різних підстав. Ми згодні з думкою,що на етапі

виникнення конфлікту можливо говорити про стихійні і заплановані конфлікти,

останні в свою чергу ,поділяються на спровоковані і ініціативні.

На етапі існування і розвитку як свідчать В.П.Галицький та

В.Я.Корякін (2) конфлікт виступає як процес пошуку засобу вирішення

протиріччя, можливо вичленити короткострокові, тривалі та затяжні (зайшли

у тупик) конфлікти. Тривалість протікання конфлікту зумовлюється невмінням

або небажанням протиборних сторін знайти вихід з ситуації, наявністю

негативно діючих чинників.

На етапі усунення конфлікти вищезгадані дослідники (2) поділяють на

керовані, погано керовані та некеровані.

На етапі затухання конфлікти виступають як такі, що спонтанно

припиняються, що припиняються під впливом засобів, знайдених самими

протиборними сторонами, і конфлікти ,що вирішуються лише при втручанні

зовнішніх сил - адміністративних, суспільних органів.

В тактичному плані конфлікти бувають виправдані і невиправдані, тобто

ті, що сприяють або не сприяють досягненню мети, що мають на увазі

протиборні сторони. З точки зору результативності конфлікти можуть бути або

мобілізуючою, або дезорганізуючою силою колективу. З етичної точки зору

можливо говорити про соціально прийнятні і неприйнятні форми прояву

конфліктів.

Одним з результатів ускладнення соціально-економічної і політичної

ситуації в країнах СНД, процесу швидкої зміни суспільства є бурхливе

зростання кількості і різноманітності соціальних конфліктів. Це відноситься

не тільки до конфліктів між різноманітними соціальними групами, але і до

міжособистих конфліктів. Практика показує, що як міжгрупові, так і

міжособисті конфлікти, характер їх вирішення виявляють великий вплив на

ефективність управлінської діяльності, на результативність роботи

підприємств, банків, компаній, бізнесу вцілому.

Ми приєднуємось до думки вищезгаданих дослідників (2), що конфлікт

може бути викликаний моральними та культурними відмінностями між людьми, а

також з прагненням однієї зі сторін на переговорах отримати значну

вигоду для себе рахунок свого партнера. До конфлікту призводить грубість у

взаємних стосунках і неповажні зауваження, які принижують гідність

особистості. Оскільки усі люди мають різні потреби, інтереси, судження,

ціннісні орієнтації, уникнути конфліктів практично неможливо. Інша справа -

як до них відноситись, як їх сприймати і оцінювати.

На нашу думку в конфліктах беруть участь різні категорії

співробітників: рядові службовці і керівники низового, середнього і вищого

рівня, робітники основних і допоміжних організацій і ін. Успішність роботи

будь-якого колективу щонайбільше залежить від якості управлінської

діяльності осіб, що його очолюють. Конфлікти, в яких беруть участь

керівники, негативно відбиваються на їх роботі, якості управлінських

рішень, що приймаються. Тому менеджеру особливо важливо знати причини

виникнення конфліктів між керівниками і підлеглими, уміти грамотно

попереджати і конструктивно вирішувати конфліктні ситуації, що виникають.

Ми вважаємо, що оптимальна поведінка в передконфліктних і конфліктних

ситуаціях залежить від того, наскільки добре керівник знає закономірності

їх виникнення, розвитку і вирішення.

Це положення є слідством одного з важливих постулатів теорії

управління: ефективно управляти можна тільки тим об'єктом або процесом,

закономірності розвитку якого відомі. Якщо управлінські рішення не

спираються на достатньо глибокі і всебічні знання про об'єкт управління, то

таке управління не тільки не ефективне, але може призводити до кризового

стану об'єкту, яким управляють. Можливо пригадати багато прикладів з

останніх подій, що відбуваються на території СНД, які підтверджують дане

положення.

В умовах ринкової економіки конфлікти знижують можливості фірми у

виробництві продукту, негативно впливають на її конкуренто-спроможність.

Розглянемо такий елемент структури соціально-психологічного клімату,

як міжособисті стосунки. Як вважають В.П.Галицький та В.Я.Корякін (2) вони

можуть бути безпосередніми і опосередкованими. Безпосередні міжособисті

стосунки складаються на основі персональних контактів, конкретно-чуттєвого

сприймання людьми один одного, їх реальної взаємодії. Опосередковані

міжособисті стосунки виникають в результаті такого спілкування, при якому

людей зв'язують продукти їх діяльності, інструментальні засоби спілкування,

суспільна думка і т. інш. Характер міжособистих стосунків визначається

умовами і функціями спільної діяльності людей на виробництві, в родині, в

побуті, на відпочинку і т. інш., при цьому “жорсткість” зовнішньої

детермінації міжособистих стосунків неоднакова в різноманітних сферах

діяльності людей. Вона зумовлюється вибором партнера для спільної

діяльності по критеріям суб'єктивної значимості однієї людини для іншої.

Вищезгадані дослідники (2) визначають, і ми з цим згодні, що

міжособисті стосунки виявляються в різноманітних формах взаємодії,

взаємозв'язках, взаємопізнанні і взаємовпливу людей. Технологічна і

організаційна структура спільної діяльності визначає всю систему

об'єктивної взаємодії людей в умовах виробництва. В технологічному ланцюжку

виготовлення продуктів матеріального або духовного виробництва кожний з

співучасників діяльності виконує певні операції. Це об'єктивно задає

кордони ролевих виробничих і соціально-психологічних функцій, що чітко

встановлюються для кожного члену виробничого колективу і погоджуються між

собою.

В трудових колективах ролеві міжособисті стосунки вважають дослідники

(2) мають офіційний або неофіційний характер. Формування неофіційних

міжособистих стосунків не настільки жорстко залежить від адміністративно

нормованих зв'язків. Їх розвиток в первинних колективах має позитивні

наслідки принаймні в двох випадках. По-перше, якщо офіційно нормована

структура не покриває всього різномаїття виробничих ситуацій, що вимагають

оперативного погодження діяльності, тоді позитивні неофіційні міжособисті

стосунки дозволяють компенсувати недоліки адміністративно-організаційної

структури виробничих зв'язків. По-друге, соціально-психологічний клімат

колективу у значній мірі залежить від емоційної сторони його

життєдіяльності, яка у свою чергу визначається пануючими у суспільстві

естетичними та моральними еталонами спілкування між людьми, та внаслідок

цього виходить за межі виробничих стосунків. Ми також згодні, що позитивні

неофіційні міжособисті стосунки як невід’ємний елемент структури

соціально-психологічного клімату виявляє сприятливий вплив на виробничі

стосунки.

Якщо офіційні міжособисті стосунки будуються на основі посадових прав

і обов'язків, то неофіційні - на основі індивідуально-психологічної

переваги, що встановлюється в залежності від ділових і інших якостей членів

колективу, їх соціальної цінності, що виявляється в процесі взаємного

пізнання.

Рівень конфліктності в колективі на думку Д.Г.Скотта (24), і ми з

цим твердженням згодні залежить від ступеню згоди між його членами з питань

спільної діяльності. “Згода визначається як однодумність, спільність точок

зору, одностайність і дружні стосунки”. Згода припускає взаємне прийняття

думок, підтримку позицій інших членів колективу по відношенню до загальних

об'єктів взаємодії, наявність єдиних засобів взаємодії і мети діяльності.

Вона дозволяє об'єднати зусилля колективу в одному напрямку. Розбіжності

ускладнюють координацію діяльності, призводять до дестабілізації стосунків

у колективі, погіршенню соціально-психологічного клімату. Згода служить

яскравим показником сприятливого стану соціально-психологічного клімату і є

передумовою згуртованості людей.

Згуртованість характеризує вважають дослідники (2) міру внутрішньої

єдності колективу і спроможність протистояти (якщо це необхідно) зовнішнім

впливам. Вона висловлює прагнення кожного беззастережно впроваджувати мету

діяльності колективу. Ускладнення умов діяльності, породжуючи нові і

неочікувані проблеми, може призводити до порушень погодженості в поведінці

людей, їх думках і, як результат, до роз'єднаності в їх вчинках, що

призводить до різкого погіршення взаємовідносин, що несприятливо

відбивається на соціально-психологічному кліматі колективу.

Як свідчить практика, передконфліктна ситуація на нашу думку виникає

в тих випадках, якщо робітник переконується в тому, що в зв'язку з певними

діями керівника або бізнесмена створюється обстановка, в якій не можуть

бути задоволені конкретні потреби і прагнення робітника. Найчастіше

міжособиста конфліктна ситуація складається в умовах несумісності хисту,

мотивів і мети діяльності окремих робітників.

Конфлікт, що виникає вважають В.Зигерт та Л.Ланг (3) відбивається на

діяльності людини, викликає значне зниження продуктивності праці.

Співробітник, влучаючи в конфліктну ситуацію, знаходиться в стані емоційної

напруги, нервового розладу, переживання. Він переключає свою діяльність на

боротьбу з реальними або уявлюваними перешкодами, впадаючи в особливий

психічний стан - фрустацію, що пов'язана безпосередньо з типом нервової

системи співробітника і може виявлятися в виробничих умовах, при активній

формі дій, в вигляді гніву, грубості, озлоблення і т.інш., а при пасивній -

в вигляді підвищеного почуття смутку, відчаю, неспроможності, зневіри в

справедливі наміри керівництва. Цей стан єі в вигляді терплячості, немовби

спокою, але насправді в цей час людина знаходиться у найінтенсивнішій

внутрішній діяльності по досягненню мети, навіть якщо мета даремна або

шкідлива. “Честь для людини - відстати від сварки; а всякий дурень

запальний”(Біблія стор.)

При активній формі фрустації вважають дослідники (3) дії

співробітника направлені на те, щоб будь-якими засобами виграти свою справу

або помститись винуватцю невдачі. В цих випадках їм керує почуття

уязвленого самолюбства, невдоволеності. Проявляється це в різноманітних

скаргах, а інколи і в анонімних листах, в притягненні на свою сторону

співчуваючих, в демагогічних висловлюваннях і поведінці. Підчас конфлікту

придається форма ділових, принципових розбіжностей, акцентується увага

поряд з уявлюваними труднощами і на реальних різноманітних ускладненнях

діяльності колективу, що ще більше завуальовує справжню причину конфлікту.

Є декілька класифікацій причин, що викликають конфлікти в виробничих

умовах. А. Н. Раєвський і А. В. Антонов поділяють чинники, що впливають на

соціально-психологічний клімат, і ми з цим згодні, на дві групи: чинники

невиробничого характеру (стан здоров’я робітника, родинна обстановка,

житлово-побутові умови, характер проведення дозвілля, невиробничі заняття

співробітника, умови транспорту) і чинники виробничого характеру (робоча

обстановка, особливості трудового процесу, умови, що визначаються

специфікою колективу, - характер взаємовідносин його членів з керівником,

оцінка результатів власної праці і т.інш.). Д. П. Кайдалов і Є. І. Суименко

розрізняють причини матеріально-технічні, господарсько-політичні,

господарсько-організаційні, соціально-професійні, соціаольно-психологічні.

Ми вважаємо, що в залежності від специфіки діяльності колективу в ньому

виникають свої причини, що викликають конфлікт. Наприклад, аналіз

конфліктів, що виникають в процесі спілкування членів первинних колективів

корабля, показав, що причини розподілилися слідуючим чином: фізична

несумісність - 20%, емоційна несумісність - 25, інтелектуальна несумісність

- 55%.

Соціально-психологічною причиною міжособистих колізій як вважають

вищезгадані дослідники можуть бути так звані неправдиві образи конфлікту. В

цьому випадку об'єктивна конфліктна ситуація буде відсутня, але деякі члени

колективу вважають, що ставлення до них носить конфліктний характер.

Подібне сприймання взаємних ставлень зумовлене, в цих випадках, невірним

тлумаченням думок, висловлювань, вчинків однієї людини до інших

співробітників.

Чому у людей виникає викривлене сприйняття щодо ставлення одного до

іншого? Одна з причин на нашу думку - це недостатність неформального

спілкування, людських контактів. Інша - психологічна скованість, невміння

або побоювання показати навколишнім свою чистосердність, доброту, увагу.

Деякі керівники підкреслено дотримують дистанції у взаємовідносинах з

підлеглими, вважаючи, що неформальність стосунків шкодить справі. Морально-

психологічні недоліки такої тактики - викривлене розуміння керівника та

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9