Договір франчайзингу

компаній як Кока-Кола, Пепсі.

Успішна робота цих фірм є підтвердженням великої гнучкості, властивої

відносинам по франчайзингу, і ефективності нестандартного підходу до

визначення змісту франшизних угод.

Припинення франчайзінгових відносин

Відносини франчайзингу перериваються при наявності одного з п'яти

наступних подій: скасування угоди; припинення за взаємною згодою; відмова

франчайзі від своїх зобов'язань; припинення франчайзером контракту;

закінчення терміну дії угоди.

Сторони, що співробітничають, звичайно намагаються не думати про

майбутнє припинення відносин, якщо вони зв'язані особистою зацікавленістю.

Франчайзери і франчайзі тут не виключення, проте, франчайзер повинний мати

стратегію “закінчення гри” для кожного типу відносин.

Припинення правовідносин між сторонами в наслідок закінчення строку дії

угоди е самим прийнятним для сторін. В інших чотирьох випадках: коли

термін договору не закінчився, а відносини приходиться переривати, між

сторонами виникають взаємні претензії. В таких випадках не слід доводити

справи до суду, тому що навіть виграні франчайзером процеси шкодять системі

в цілому: відволікається багато сил, чутки негативно впливають на імідж

компанії, дратують інших франчайзі. Нижче розглянемо кожен з цих випадків.

Скасування угоди. Цей термін застосовується, коли відносини

франчайзингу перервані до відкриття підрозділу. Звичайно така необхідність

виникає через невідповідність вимогам договору роботи франчайзі в період,

що передує відкриттю підрозділу. Можливо, франчайзі не зібрав необхідних

коштів, але які б ні були причини, права сторін обговорені в договорі,

якого потрібно дотримуватись. Усі виплати франчайзеру, франчайзі

зобов'язаний виплатити, що повинно бути чітко обговорене в договорі. Якщо

франчайзер будує свою систему правильно, то в нього навряд чи будуть

проблеми зі скасуванням угоди.

Припинення за взаємною згодою. У закордонній практиці франчайзингу це

відбувається рідко і, як правило, з причин, не залежних ні від франчайзера,

ні від франчайзі. У цьому випадку підписується угода про взаємне звільнення

сторін від зобов’язань договору.

Відмова франчайзі від своїх зобов'язань. Франчайзі, що бажає вийти із

системи франчайзингу, може повідомити про це заздалегідь, або не зробити

цього. Сама драматична ситуація виникає тоді, коли у франчайзі кінчаються

гроші, він закриває своє підприємство і зникає, надавши франчайзеру і

кредиторам вирішувати всі проблеми.

“Тиха відмова” створює набагато більш проблем. Несвоєчасне надходження

виплат є ознакою таких намірів франчайзі. Міри варто застосовувати не

відкладаючи, щоб потім франчайзера не обвинуватили в тім, що він своїм

нерішучим поводженням спровокував ситуацію. Настійно рекомендується при

несвоєчасному надходженні виплат негайно здійснювати контроль якості.

Фінансові проблеми франчайзі часто свідчать про те, що він намагається їх

вирішити за рахунок якості. Якщо ситуація поправна, можливе закінчення

конфлікту -- укладення “договору про поновлення”, якщо ні, застосовуються

пункти договору про припинення відносин.

Припинення франчайзером контракту. Коли справа доходить до припинення

угоди з ініціативи франчайзера він повинен мати для цього вагомі об'єктивні

підстави.

Франчайзі вкладає свої гроші в систему, він хоче одержати прибуток і

тому може вважати, що франчайзер намагається захопити контроль над його

регіоном, що плата роялті несправедлива, що йому заважають використовувати

наявні можливості.

Франчайзеру варто ретельно підготуватися до прийняття такого рішення

зокрема, потрібно мати усі види письмових доказів. У закордонній практиці

суди звичайно відносяться з більшою симпатією до франчайзі через наявність

багатьох випадків, коли франчайзери не могли виправдати свої дії.

Для ситуацій, у яких припинення договору неминуче, можна відзначити

кілька рекомендацій:

1. Ретельне ведення записів, досьє на франчайзі -- зміст телефонних

розмов, проблеми з франчайзі, скарги і т.д.

2. Повідомлення франчайзі про своє рішення завчасно.

Вказівка в повідомленні причин, з посиланням на відповідні пункти

угоди.

Закінчення терміну дії угоди. Цікаво, що досить багато процвітаючих

франчайзерів не передбачають у договорах ситуації, що настане через 10 і

20 років чи після закінчення терміну договору. Франчайзі, що особливо

успішно працюють, це хвилює набагато більше, оскільки вони хочуть залишити

франчайзинг за собою.

Продовження договору звичайно вимогаэ від франчайзі виконання їм

поточних зобов'язань, крім того, у деяких системах вимагають сплати внеску

за поновлення договору (який значно нижче первісного), а також за

модернізацію приміщення.

Стратегія “закінчення гри” повинна бути хоча б з тієї причини, що всі

бізнеси мають свої життєві цикли: вони зароджуються, ростуть, розвиваються

і вмирають. Поряд з цим у період життєвого циклу системи можуть виникнути й

інші ситуації, що вимагають припинення відносин франчайзингу: неправильне

використання торгової марки, невідповідна якість, несплата виплат,

неправильна робота, зміни на ринку та інші.

Законодавчо-правова база франчайзингу.

Розглядаючи переваги франчайзингу, ми кажемо про те, що

співробітництво франчайзерів і франчайзі сприяє залученню на ринок

високоякісних товарів і послуг і в остаточному підсумку спрямоване на

задоволення споживчого попиту. Однак, не слід думати, що широке поширення

франчайзингу безумовно відповідає інтересам споживача. В певній мірі воно

може привести до порушення його прав - адже сама ідея франчайзингу

заснована на своєрідній підміні суб'єкта: франчайзі фактично виступає на

ринку під чужим ім'ям, використовуючи фірмове найменування і товарний знак

франчайзера. А з'ясувати, як вже говорилося на самому початку, чи є

підприємство філією великої компанії чи працює за договором франчайзингу,

можна тільки ознайомившись з установчими документами.

Найбільшу небезпеку в цьому зв'язку представляє виробничий

франчайзинг. Якщо взяти, наприклад, ситуацію з товарами ліцензійного

виробництва, то споживач обізнаний про їхнє походження усвідомлює, що

купуючи продукцію, зроблену не власником товарного знаку, а сторонньою

фірмою, він може і не одержати очікуваної якості. У випадку з продукцією

франшизних підприємств у споживача нема підстав підозрювати, що товар

зроблений не самим власником товарного знаку чи його дочірньою компанією.

Правомірно виникає вимога реєстрації договорів франчайзингу, інформування

споживачів і саме головне, забезпечення належної якості товарів і послуг,

відповідальність за яку покладається як на франчайзера так і на франчайзі.

Таким чином, законодавча регламентація франчайзингу необхідна насамперед

для захисту споживачів.

Друга причина, через яку наявність правової бази більш ніж бажана,

в необхідності захисту ринку франчайзингу від зловживань, можливих у

зв'язку з несумлінною реалізацією франшиз і укладенням франшизних

договорів, що можуть значно обмежити права франчайзі.

В законодавстві України договір франчайзингу поки ще не знайшов свого

відображення. Однак правомочність укладення такого випливає з ст.42

Конституції України у відповідності з якою кожен має право на

підприємницьку діяльність не заборонену законом, а також з ст. 4 ГК України

(п.2), що передбачає можливість укладення угод які не передбачаються

законом але й не суперечать йому.

В цілому, законодавчу базу України в сфері охорони прав на об'єкти

промислової власності складають Закони України “Про охорону прав на

винаходи і корисні моделі”, “Про охорону прав на знаки для товарів і

послуг”, “Про охорону прав на промислові зразки”, “Про захист від

несумлінної конкуренції”. Сьогодні в державі діють 10 законодавчих, 11

підзаконних і безліч відомчих нормативно-правових актів, що регулюють різні

сторони правового захисту прав інтелектуальної власності. У цілому вони

забезпечують основні потреби правової охорони об'єктів інтелектуальної

власності, однак така кількість нормативних актів ускладнює їхню практичну

реалізацію.

Таким чином, розглядаючи проблему української законодавчої бази

франчайзингу, можна зробити висновок, що остання містить чимало білих плям.

Зокрема проблема оподаткування роялті. Так, термін “роялті”, відповідно до

пункту 1.11. статті 1 Закону України “Про ПДВ” № 168/97-ВР від 3 квітня

1997 року, визначається в значенні, що міститься в пункті 1.30 статті 1

Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР від 22

травня 1997 року (зі змінами і доповненнями), а саме:

“Роялті - платежі будь-якого виду, одержані у вигляді винагород

(компенсацій) за використання або надання дозволу на використання прав

інтелектуальної, в тому числі промислової, власності, а також інших

аналогічних майнових прав, що визнаються об'єктом права власності

суб'єкта підприємницької діяльності, включаючи використання авторських

прав на будь-які твори науки, літератури, мистецтва, записи на носіях

інформації, права на копіювання і розповсюдження будь-якого патенту або

ліцензії, знака на товари та послуги, права та винаходи, на промислові або

наукові зразки, креслення моделі, або схеми програмних засобів

обчислювальної техніки, автоматизованих систем або систем обробки

інформації, секретної формули або процесу, права на інформацію щодо

промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау)”.

На практиці це визначення породжує питання про те, чи відносяться до

роялті ті чи інші платежі по угодах із промисловою власністю, зокрема,

платежі між учасниками франчайзингових відносин. Для цілей оподатковування

це має важливе значення, тому що відповідно до підпунктів 3.2.7 пункту 3.2

статті 3 Закону “Про ПДВ”, операції по виплаті роялті не є об'єктом

оподаткування на додану вартість.

Слід відмітити певну увагу виконавчої влади до питання франчайзінгових

відносин. Так в постанові Кабінету Міністрів України від 7 грудня 1998 р. N

1931 “Про заходи щодо реалізації Програми діяльності Кабінету Міністрів

України” можемо прочитати наступне: “ Підготувати проекти Законів України:

Про франчайзинг (щодо використання суб'єктами малого

підприємництва технологій та торгової марки провідних фірм)...”.

В розпорядженні Київської Державної адміністрації від 17.03.99 р. N

363 ” Про Програму розвитку малого підприємництва в Києві на 1999 - 2000

роки” містяться такі вказівки : “ Вивчати досвід створення нових малих

підприємств у галузі виробництва товарів та надання послуг на основі

франчайзингу та сприяти його розвитку”.

Не обминув своєю увагою питання франчайзингу й Президент. Так в Указі “

Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької

діяльності” від 15 липня 2000 року N 906/2000 йдеться про таке :

“Сприяти розвитку франчайзингових відносин, у тому числі шляхом

одержання суб'єктами малого підприємництва від власників знаків для товарів

і послуг прав на використання таких знаків;”.

“Внести на розгляд Верховної Ради України проекти законів: - про

франчайзинг;...”.

Втім проект закону про франчайзінг й досі не знаходиться на розгляді

Верховної Ради України.

Потреба в систематизуванні діючої законодавчої бази в сфері

франчайзінгу є наочною. Також, не слід забувати про необхідність привести

її у відповідність с міжнародними угодами. Головну увагу необхідно

приділити тут питанням захисту прав на об'єкти промислової власності.

Договором про торгові аспекти прав на інтелектуальну власність (TRIPS)

визначено стандарти захисту прав інтелектуальної власності і заходів для

примуса дотримання цих прав у країнах учасницях Всесвітньої торгової

організації (ВТО). Ця організація замінила ГАТТ[1] як арбітра в міжнародній

торгівлі. Приєднання України до цієї організації багато в чому сприяло б

залученню іноземних інвесторів в нашу країну за допомогою франчайзінгових і

субфранчайзингових угод. Необхідними умовами при цьому повинні бути

відповідність Українського законодавства угоді ГАТТ, удосконалювання

судового рішення спорів, що виникають при реалізації прав інтелектуальної

власності.

Франчайзинг на українському ринку.

На відміну від Сполучених Штатів Америки, де, як згадувалося вище,

Франчайзинг створює 13 % національного багатства, франчайзинг на Україні

не набув таких вражаючих масштабів. Втім певна кількість підприємств на

Україні досить вдало використовують франчайзинг. Одним з прикладів

створення української франчайзингової мережі може бути досвід СП

"Американська хімчистка" (ACI - American Clearens International), що

започаткувало свою діяльність 1994 року в Києві. Перші кілька років роботи

пішли на те, аби добре опанувати ринкову нішу, створити власну торгову

марку. Головний акцент - на високу якість обслуговування клієнтів, що

забезпечувалась використанням сучасного обладнання, найкращих хімічних

матеріалів, ефективною організацією виробництва. Вже протягом першого року

роботи кількість клієнтів сягнула 6 тис. осіб. Крім них, з'явились і

колективні замовники: Посольство США, USAID, "Австрійські Авіалінії",

ресторани "Рівер Палас", "Арізона", "Студіо" тощо.

Зміцнивши позиції на столичному ринку, компанія ACI розпочала активну

експансію в інші регіони України. Але створення філіалів або дочірніх

підприємств за межами Києва керівництво "Американської хімчистки" визнало

недоцільним - через велику ймовірність того, що витрати на керування

мережею регіональних структур могли перевищити очікуваний прибуток. Тож

було взято на озброєння франчайзингову модель розвитку бізнесу. Адже

франчайзер практично не ризикує створити конкурента власній справі -

зазвичай чітко виражений локальний характер франчайзингових схем дозволяє

спокійно співіснувати франчайз-партнерам у різних містах (важко припустити,

що київська хімчистка відкриє свій приймальний пункт, скажімо, десь у

Херсоні).

До речі, кількість приймальних пунктів, які "працюють" на одну

американську хімчистку, залежить від конкретних умов її діяльності.

Приміром, у Києві на один цех припадає до 20 таких пунктів, у Херсоні - 3-

4, у Дніпропетровську - близько п'яти. Загалом на сьогодні в Україні діють

вже 7 регіональних франчайзі "Американської хімчистки": у

Дніпропетровській, Луганській, Херсонській, Запорізькій, Чернігівській та

деяких інших областях. І це, за словами Юрія Спекторова, президента СП

"Американська хімчистка", - не межа, оскільки провадяться переговори ще з

кількома потенційними франчайз-партнерами.

Визначивши модель франчайзингу, керівництво ACI почало її реалізацію:

розробили франчайзинговий договір, уклали дистрибуторські угоди з

провідними постачальниками обладнання для хімчисток. Особлива увага -

формуванню франчайз-пакета, котрий включає в себе всі атрибути, необхідні

для започаткування власного бізнесу під маркою "Американської хімчистки".

За словами Юрія Спекторова, "згідно зі світовою практикою, до

франчайзингового пакета входить певний набір послуг і дозвіл на

користування торговою маркою. Крім того, аби допомогти новоствореному

підприємству зіп'ястися на ноги, ми надаємо кожному франчайзі перші півроку

його діяльності ексклюзивне право на обслуговування "свого" регіону".

Ціна франчайзингового пакета, залежно від його комплектації, сягає від

58 тис. до 200 тис. доларів (80-85% від цієї суми становить вартість

обладнання). За оцінкою пана Спекторова, відкриття подібної хімчистки "з

нуля", та ще й самотужки, коштуватиме підприємцеві мінімум удвічі дорожче.

Термін окупності витрат для "середньостатистичного" франчайз-партнера ACI -

18-20 місяців.

Що входить до франчайз-пакета СП "Американська хімчистка":

обладнання для чищення і прасування одягу (в різноманітних варіантах

комплектації, залежно від розмірів хімчистки);

рекомендації і технічні умови на проект розміщення і монтажу

обладнання;

технічна підтримка під час встановлення та налагодження обладнання;

дизайн інтер'єрів центрального приміщення і приймального пункту;

піврічний запас витратних матеріалів і хімікатів;

стартовий менеджмент і навчання персоналу;

виготовлення фірмової символіки для приміщень і службового

автотранспорту;

десять комплектів уніформи для обслуговуючого персоналу;

інформаційна, рекламна та маркетингова підтримка;

право на використання торгової марки

Безумовно цікавою є практика франчайзингу на теренах інформаційних

технологій. Типовий представник цього напряму бізнесу - російська фірма

"1С". Фірму "1С" засновано 1991 року, її спеціалізація - комп'ютерні

програми та бази даних. Наприкінці 1993 року стало зрозуміло, що з'явився

новий перспективний сектор ринку - індивідуальне налагодження та

обслуговування користувачів облікових програм. Простим рішенням для "1С"

було б створити сервісні філіали і відділення, але зупинились на кращому

варіанті - розвивати бізнес за допомогою франчайз-партнерів. Передбачалося,

що підприємства-користувачі, які перебувають у процесі зростання,

замовлятимуть франчайз-партнерам "1С" налагодження гнучких облікових

програм згідно з індивідуальними вимогами, а франчайзі, в свою чергу,

оплачуватимуть право використання торгової марки материнської компанії,

технологічну підтримку, рекламу тощо.

Так виник "1С: Франчайзинг" - франчайзинговий проект з впровадження і

супроводження програм офісної автоматизації, в якому програмні продукти і

партнерська мережа - дві нероздільні складові бізнесу. Оскільки прямих

західних аналогів такого бізнесу не знайшлося, опрацювання зайняло досить-

таки чимало часу: лише з середини 1994 року почали укладати пробні

франчайзингові договори і формувати партнерську мережу. Випробувавши

систему відносин і проаналізувавши різні нюанси, з січня 1996 року вдалися

до широкої "розкрутки" мережі "1С: Франчайзинг", і результати виявилися

досить непоганими. Вже у першому літньому семінарі партнерів-франчайзі 1996

року брали участь понад 100 осіб.

Протягом 1996 року кількість франчайзі збільшилася з 80 до 414.

Сьогодні 1800 самостійних франчайз-партнерів (з яких понад 10 - в Україні:

у Києві, Львові, Одесі, Сумах, Рівному тощо) є опорою бізнесу "1С". На наш

погляд, франчайзинг - найкращий спосіб забезпечити високу якість робіт у

секторі послуг.

Економічний сенс франчайзингу полягає в поєднанні ефективності, енергії

і мобільності невеликого приватного підприємства та технологічних

досягнень, гарантій і розкрученої торгової марки великого постачальника.

Тільки невеликі приватні підприємства можуть приділяти належну увагу

потребам конкретного клієнта.А патронаж такої відомої фірми, як "1С",

переконує замовника: запропоновані йому рішення з автоматизації

удосконалюватимуться і підтримуватимуться на регулярній і довготривалій

основі.

Франчайзі також мають зобов'язання перед "1С": повинні щокварталу

сплачувати внесок у розмірі $100. Але ті фірми, які за квартал придбали не

менше 50 коробок, від нього звільняються. За останні три квартали через

кризу цю квоту знизили до 25 коробок. Понад 50% економічних програм "1С" і

понад 90% мережних версій реалізуються саме через франчайзі.

Компанія "1С" рідко підписує франчайзингові договори з фірмами чи

приватними підприємцями, що з'являються "нізвідки". В основному франчайзі

стають колишні дилери, які вже попрацювали з продуктами фірми "1С" і

розуміють її бізнес. Досить легко на умови договору франчайзі погоджуються

організації, які мають досвід аудиту чи консалтингу з обліку,

пусконалагодження локальних мереж чи системної інтеграції, "коробкового"

продажу програм чи комп'ютерів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6