Определение и управление валютными рисками предприятием внешнеэкономической деятельности на примере ООО Корпорация Агросинтез (Визначення та керування валютними ризиками підприємством ЗЕД на прикладі ТОВ “Корпорація “Агросинтез”)

p> 4) опціони з програшем:

- опціони «колл» з ціною виконання, вищою за поточний валютний курс;

- опціони «пут» з ціною виконання, нижчою за поточний валютний курс.

Для позабіржових опціонів ціна виконання і розмір премії визначаються покупцем і продавцем за домовленістю. Останнім часом з'явилася специфічна форма позабіржових опціонів з нульовою вартістю – їх ще називають
«циліндром» чи «колларом». Це обумовлено подальшим розвитком ринку опціонів, посиленням партнерства і довіри між корпораціями і банками, що дозволяє уникнути в торгівлі опціонами спекулятивних мотивів і зосередити увагу на головній функції опціонних контрактів – хеджуванні валютних ризиків.

Для опціонів «європейського» стилю практично не існує додаткових варіантів вибору, оскільки ціна і дата виконання зафіксовані попередньо. Що стосується «американських» опціонів, то тут покупець і продавець отримують додаткові можливості для прибутку, стежачи за динамікою обмінного курсу, оскільки опціон може бути здійснений будь-коли, протягом дії опціонного періоду.

Головними факторами, що визначають суму опціонної премії, є:

- поточний курс валют

- термін дії опціону;

- очікувані зміни валютних курсів;

- внутрішні відсоткові ставки;

- стиль опціону;

- розмір банківського спреду (різниця між преміями на опціони «колл» і «пут» і ін.

Але головним чинником, що визначає розмір опціонної премії, є динаміка ціни виконання щодо поточного спот-курса на момент продажу опціону власнику. Премія буде тим вище, ніж вигідніше є ціна виконання щодо спот- курса. У будь-якому випадку, якщо імовірність здійснення опціону висока, то підвищується й опціонна премія. З іншого боку, якщо власник опціону заплатив значну суму премії, то майже завжди йому вигідніше буде здійснити
(завершити) опціон, щоб мінімізувати збитки.

Укладаючи контракт на біржі, покупець опціону отримує стандартне письмове підтвердження його юридичної законності, а також обов'язково періодично отримує оперативну інформацію про позицію свого опціону щодо поточного валютного курсу і цін на опціони інших видів. На відміну від схеми укладення контрактів по біржових опціонах, продавець і покупець позабіржового опціону обговорюють деталі контракту вдвох, а підтвердження його законності може бути здійснене телефоном, факсом чи електронною поштою. Окремий контракт, як правило, не укладається, а фактом його здійснення є виплата опціонної премії.[7]

В Україні скільки-небудь значний організований ринок опціонів ще не склався. Навряд чи не єдиним прикладом є спроба Української біржі опціонів і ф’ючерсів (підрозділу Української фондової біржі) у 1994-95 р. увести торгівлю опціонами на валютний курс, що, утім, закінчилася невдало – насамперед, через не сформувашуся до цього часу потребу учасників ринку в подібному виді контрактів.

3.6 Форфейтинг

Форфейтинг є однією з нових для вітчизняного ринку форм банківських операцій, економічний зміст якої складається у фінансуванні зовнішньоекономічної діяльності експортерів на основі надання їм середньострокових пільгових кредитів на умовах обліку без права регресу комерційних і фінансових векселів, власниками яких виступають підприємства- експортери.

Передумовами виникнення форфейтингу були операції «а-форте»
(переуступка прав), що з'явилися в 50-х роках у період значного збільшення обсягів міжнародної торгівлі в зв'язку з обмеженістю коштів експортерів для надання середньострокових комерційних кредитів імпортерам.[2]

Поява форфейтинг була обумовлена певною недосконалістю угод «а- форте», які ще називають формою обліку делькредере. Угоди «а-форте» також використовувалися з метою надання кредитів експортерам, але на принципах солідарної відповідальності під вексельні зобов'язання і поручительства банків чи фінансових товариств. Відповідно до умов угод «а-форте» векселедавець не мав права порушити умови тратти про солідарну гарантію платежу, пов'язані з його підписом, але міг не гарантувати акцепту.
Індосант також мав можливість ухилитися від гарантії платежу й акцепту.
Крім того, у зв'язку із солідарністю, значно більшими були розміри комісійних і дисконту, виплачуваних банку за даний кредит.

Із середини 80-х років з лібералізацією фінансових законодавств багатьох країн умови кредитування були спрощені, завдяки чому в практику введені нові види угод, що ґрунтуються на загальному договірному праві, зокрема і форфейтинг.

Форфейтинг є двосторонньою угодою, учасниками якої виступають продавець і покупець фінансових (платіжних) зобов'язань. Продавцем форфейтингових платіжних зобов'язань виступає експортер, що приймає векселі в оплату вартості поставлених товарів. Покупець (форфейтор), у ролі якого виступає банк, купуючи платіжні зобов'язання, відмовляється від свого права висувати зворотні вимоги до будь-якого з попередніх власників зобов'язань, що виступають предметом угоди, а тому бере на себе всі ризики, пов'язані з їх оплатою.

З урахуванням безумовного відмовлення форфейтора від свого права зворотної вимоги (регресу) до продавця або до попередніх бенефіціарів, заборгованість супроводжується забезпеченням у формі авалю, чи окремим документом, рідше – індосаментом банку. Використання форфейтинга дозволяє покрити ризик делькредере, ризик непередачі зобов'язань і валютний ризик експортера.

Предметом форфейтингу є дебіторська заборгованість покупців товарів
(імпортерів), що оформляється у формі комерційних тратт (переказних векселів) чи простих векселів. Використання в якості форфейтингових платіжних зобов'язань простого чи перекладного векселя обумовлено їх довгим і широким застосуванням під час кредитування торгових операцій, а також простотою їхнього оформлення.

Форфетовані боргові зобов'язання купуються на дисконтній основі, тобто шляхом їхнього обліку. Дисконтування відбувається по фіксованій дисконтній ставці шляхом авансового стягування відсотків за весь період використання кредиту. Таким чином, унаслідок цієї угоди експортер негайно отримує на свій рахунок суму, що дорівнює номіналу виписаних векселів за винятком розміру дисконту.

З погляду експортера контракт буде завершено тоді, коли він отримає повне відшкодування вартості поставлених їм товарів. Форфейтор, у свою чергу, зберігає враховані ним зобов'язання і пред'являє їх до оплати в міру настання зазначених у них термінів.

Форфейтингові операції звичайно здійснюються в тих валютах, рефінансування платіжних зобов'язань у яких має високу ліквідність: долари
США, німецькі марки і швейцарські франки. Використання вільно конвертованої валюти як валюти платежу дозволяє форфейтору уникнути труднощів під час рефінансування контракту, а також зменшити ризики втрат, пов'язані з коливаннями валютних курсів.

Терміни оплати форфейтингових боргових зобов'язань – від одного до п'яти років. Платник (імпортер) бажає рівномірно розподілити платежі за векселем протягом усього терміну. Це приводить до деякого скорочення середнього терміну кредиту, наданого імпортеру, а також дозволяє форфейтору знизити пов'язані з кредитуванням ризики.

Для досягнення рівномірності платежів, що здійснюються, як правило, раз на шість місяців, виписується партія векселів з різними термінами платежу. Наприклад, при терміну погашення форфейтингового контракту протягом трьох років виписуються шість простих векселів на рівні суми з термінами погашення через шість місяців. Термін погашення першого векселя настає через шість місяців від дати відвантаження продукції, а останнього – через три роки.

Оформлення форфейтингового контракту має кілька етапів. На першому етапі експортер, не маючи можливості надання імпортеру відстрочки платежу, звертається до форфейтора. Останній збирає й аналізує інформацію про учасників контракту, його характер, фінансовий стан імпортера і т.д.
Зокрема, форфейтор бажає отримати таку інформацію:

- про розмір кредитування;

- про валюту, у якій буде наданий кредит;

- про учасників контракту – імпортера й експортера (найменування і юридичний статус фірм, країна реєстрації, за законами якої діє фірма і т.д.);

- про характер платіжних зобов'язань, якими буде оформлено форфейтингову заборгованість;

- про терміни платежів по форфейтинговій заборгованості;

- про форми фінансового забезпечення операції;

- про характер експортованої за контрактом продукції;

- про терміни постачання товарів і терміни надання імпортеру товарних документів і документів про відвантаження;

- про торгові і валютні обмеження в країнах походження імпортера й експортера і форми дозволів;

- про місце платежу по форфетованим зобов'язаннях і ін.

Експортер, отримавши від форфейтора дані про розміри винагороди, може скорегувати остаточну суму контракту для того, щоб цілком покрити свої витрати по форфейтинговій операції.[5]

На другому етапі експортер, одержавши від форфейтора пропозицію про кредитування, має якийсь час, звичайно 24 години, щоб винести рішення про укладення контраткту. Після укладення контракту набирають сили взаємні зобов'язання учасників контракту: зобов'язання форфейтора придбати векселі за фіксованою відсотковою ставкою і зобов'язання експортера надати такі векселі.

Між укладенням договору на купівлю векселів і фактичним здійсненням контракту може проминути досить тривалий час (шість і більш місяців), оскільки контракт укладається задовго до фактичного відвантаження товару. У цей період часу експортер виплачує форфейтору комісійні за зобов'язання, що визначаються як певний відсоток від суми контракту, найчастіше 0,125 –
0,75% щомісячних. Комісія виплачується щомісяця авансом. Виплата комісійних пов'язана з тим, що в цей період форфейтор повинен буде будь-коли, виконати зобов'язання за контрактом і не може використовувати кошти для інших інвестицій. Він також повинен залучати кошти з грошового чи валютного ринків для фактичного обліку векселів, наражаючись на валютний і відсотковий ризики.

Як своєрідна форма хеджування валютних ризиків експортерів, останнім часом почали з'являтися опціони на певні види фінансових операцій, у тому числі і платежі по форфейтинговим контрактам. Однак у такому випадку вартість хеджування підвищується, оскільки форфейтор установлює додаткову суму комісійних за право здійснення форфейтинга, що фактично є платою за придбання опціону.

Під час використання форфейтингу можуть виникати додаткові види ризиків:

1. Ризик «дефолта» з боку уряду країни походження імпортера – можливість підприємств, організацій і установ країни виконувати свої платіжні зобов'язання в іноземній валюті.

2. Ризик оголошення мораторію на платежі за кордон, пов'язаний з політичними чи іншими обставинами.

3. Ризик не конвертованої валюти.

4. Ризик здійснення платежів, пов'язаний з особливостями валютного законодавства країни походження імпортера.

Облік цих ризиків передбачає здійснення аналізу платіжного балансу, обсягів і структури зовнішнього боргу, золотовалютних резервів і т.д. країни походження імпортера, перерахунки ціни контракту у валюту експортера, установлення відсоткових ставок на основі ставок форвардного ринку і т.д.

У світовій практиці сума дисконту, стягувана на користь форфейтора за запобігання комерційного і валютного ризиків, знаходить відображення в відсоткових ставках євроринку за середньостроковим форвардним покриттям, а завдяки йому – у відсоткових ставках по євровалютних депозитах і кредитам у тих же валютах, що і комерційні контракти.

У практиці діяльності вітчизняних експортерів і банків форфейтинг тільки починає впроваджуватися, а тому деякі питання правового забезпечення ще не досить урегульовані. Специфікою форфейтинга є неоднозначний його характер. Це кредитно-вексельний контракт, пов'язаний з розрахунками в іноземній валюті, а тому необхідно одночасне дослідження правових аспектів як кредитних відносин, так і вексельного обігу і валютного регулювання.

Згідно з Положенням Національного банку України «Про кредитування»
№246 від 28.09.1995 р. форфейтингові контракти можна характеризувати як своєрідну форму кредитного договору у вигляді комерційного кредиту експортеру. Пункт 36 Положення визначає комерційний кредит як товарну форму кредиту, що характеризує відносини з питань переподілу матеріальних фондів і визначає кредитний контракт між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарські відносини і можуть утворювати платіжні кошти у вигляді векселів – зобов'язань боржника оплатити кредитору певну суму у визначений термін. Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, зроблені послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу. У світовій практиці форфейтинг використовують переважно для експорту засобів виробництва.

При цьому необхідно відзначити, що в Положенні «Про кредитування» закладена можливість чітко розмежовувати форфейтинг і угоду «а-форте»: «У випадку оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інших контрактів про надання кредиту не укладається». Погашення такого кредиту може здійснюватися: 1) виплатою боргу за векселем; 2)передаванням векселя іншій юридичній особі (крім банків і кредитних установ); 3) переоформленням комерційного кредиту на банківський.

Через специфіку форфейтингових операцій, пов'язану з тим, що фактично кредит імпортеру надає не форфейтор, а експортер, виникає необхідність в обліку додаткових витрат експортера на одержання й оплату цього кредиту у вартості експортованої продукції. Експортер буде намагатися цілком або частково перекласти свої додаткові витрати на імпортера, підвищивши ціну контракту чи на основі додаткової домовленості про те, що протягом терміну відстрочки платежу імпортер буде виплачувати експортеру відповідні відсотки.

4. ОХОРОНА ПРАЦІ

4.1 Законодавчі акти про охорону праці

Законодавство про охорону праці складається з закону "Про охорону праці", Кодексу законів про працю України та інших нормативних актів.

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних,

організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Закон України "Про охорону праці" визначає основні положення по реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює при участі відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і чи організації уповноваженим їм органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Чинність Закону поширюється на всі підприємства, установи й організації незалежно від форм власності і видів їхньої діяльності, на всіх громадян, що працюють, а також притягнуті до праці на цих підприємствах.

У випадку, коли міжнародними чи договорами угодами, у яких бере участь
Україна, установлені більш високі вимоги до охорони праці, чим ті, що передбачено законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору чи угоди.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи росту продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і підйому на цій основі матеріального і культурного рівня трудящих.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:
- пріоритету життя і здоров'я працівників відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
- комплексного рішення завдань охорони праці на підставі національних програм з цих питань і з урахуванням інших напрямків економічної і соціальної політики, досягнень в області науки і техніки й охорони навколишнього середовища;
- соціального захисту працівників, повного відшкодування збитку людям, що потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворюваннях;
- установлення єдиних нормативів по охороні праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їхньої діяльності;
- використання економічних методів керування охороною праці, проведення політики пільгового оподатковування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів для охорони праці;
- здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
- забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій і суспільних об'єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни і безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками і працівниками (їхніми представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень, щодо охорони праці на місцевому і державному рівнях;
- міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи з поліпшення умов і безпеки праці.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, що працюють на підприємствах, розташованих на території України, мають такі ж права на охорону праці, як і громадяни України.

4.2 Санітарно-гігієнічні вимоги до приміщення ІОЦ.

Персональні ЕОМ є виробами складної обчислювальної техніки і, як будь- який прилад, вимагають при роботі з ним дотримання визначених методів безпечної роботи і техніки електробезпечності, зневага якими може заподіяти чимало неприємностей.

Технічні і периферійні засоби ПЕОМ повинні відповідати вимогам безпеки при їхній експлуатації, монтажі, ремонті й обслуговуванні окремих комплексів і систем у цілому. Пристрої керування ПЕОМ, пристрої вводу- виводу і підготовки даних у процесі експлуатації повинні бути вогнебезпечними і відповідати вимогам безпеки протягом усього терміну служби.

Органи керування технічними засобами ПЕОМ, пристрої вводу-виводу, засоби діагностики і контролю роботи повинні виключати нагромадження статичної електрики в небезпечних кількостях. Окремі блоки ЕОМ допускається експлуатувати з пристроями зняття електричного заряду.

Типовими відчуттями людей, що працюють до кінця робочого дня з персональними комп'ютерами, є головний біль, різь в очах, що тягнуть болі в м'язах шиї, рук і спини, сверблячка шкіри на обличчі і т.д. Випробовувані день у удень вони можуть привести до мігреней, частковій утраті зору, сколіозу, шкірним запаленням та іншим захворюванням.

До шкідливих виробничих факторів відносяться: а) неоптимальний склад і стан повітря:

- підвищена запиленість повітря;

- підвищена чи знижена вологість;

- підвищена рухливість; б) неоптимальне освітлення:

- недолік освітленості;

- нерівномірність освітлення; в) підвищений рівень шуму.

4.2.1 Вимоги безпеки до технічних засобів ПЕОМ

Основним джерелом ергономічних проблем, зв'язаних з охороною здоров'я людей, що використовують у своїй роботі автоматизовані інформаційні системи на основі персональних комп'ютерів, є дисплеї (монітори), особливо дисплеї з електронно-променевими трубками. Вони являють собою джерела найбільш шкідливих випромінювань, що несприятливо впливають на здоров'я операторів.

Результати, отримані в ході досліджень, носять поки ще переважно статистичний характер і не мають адекватного пояснення. Частотний спектр випромінювання монітора характеризується наявністю рентгенівських, ультрафіолетових, інфрачервоних і інших електромагнітних коливань.
Небезпека рентгенівського і частини інших випромінювань більшістю учених визнається зневажено малою, оскільки їхній рівень досить невеликий і в основному поглинається покриттям екрана. Найбільш важка ситуація зв'язана, очевидно, з полями випромінювань дуже низьких частот, що, як з'ясувалося, здатне викликати біологічні ефекти при впливі на живі організми.

Конструкція монітора повинна забезпечувати можливість фронтального спостереження екрана шляхом повороту корпуса в горизонтальній площині навколо вертикальної осі в межах ± 30° і у вертикальній площині навколо горизонтальної осі в межах ± 30° з фіксацією в заданому положенні. Дизайн моніторів повинний передбачати фарбування в спокійні м'які тони з дифузійним розсіюванням світла. Корпус монітора і ПЕОМ, клавіатура повинні мати матову поверхню одного кольору з коефіцієнтом відображення 0,4 – 0,6 і не мати блискучих деталей, здатних створювати відблиски.

Конструкція монітора повинна передбачати наявність ручок регулювання яскравості і контрасту, що забезпечують можливість регулювання яскравості і контрасту, що забезпечують можливість регулювання цих параметрів від мінімальних до максимальних значень.

Монітор і ПЕОМ повинні забезпечувати потужність експозиційної дози рентгенівського випромінювання в будь-якій крапці на відстані 0,05м від екрана і корпуса монітора при будь-яких положеннях регулювальних пристроїв не вище 7,74x10 А/кг, що відповідає еквівалентній дозі, рівної 0,1 мбэр/година (100 мкр/година).

Що стосується інших функціональних порушень, то ті з них, що зв'язані з кістяком людини, обумовлені тривалими статичними навантаженнями, викликаними поганою організацією робочого місця користувача: незручної чи невідповідною по розмірах меблі, незручним взаємним розташуванням компонентів системи персонального комп'ютера, відсутністю достатнього для вільних рухів і зміни пози місця. Невдала організація клавіатури, або незручна конструкція миші здатні викликати "нагромадження" захворювань сухожиль, м'язів і нервових закінчень. Крім того, виникнення хвороб спини, шиї і рук фахівці пояснюють тим, що при роботі з клавіатурою комп'ютера користувачі з високою швидкістю повторюють ті самі рухи (типу швидких натискань миші, переміщення миші, нахилів і поворотів голови і т.п.).

4.2.2 Вимоги безпеки до мікроклімату

Один з факторів впливу зовнішнього середовища – мікрокліматичні умови. Атмосферне повітря у своєму складі містить (у відсотках по обсязі):

- азот – 78,08;

- кисень – 20,95;

- аргон, неон і інші інертні гази – 0,93;

- вуглекислий газ – 0,03;

- інші гази – 0,01.

Повітря такого складу найбільш сприятливе для подиху. Пари і гази утворять з повітрям суміші, а тверді і рідкі частки речовини – дисперсні системи: аерозолі, що поділяються на пил (розмір твердих часток більш 1 мкм), дим (менш 1 мкм) і туман (розмір рідких часток менш 10 мкм). Пил буває крупно- (розмір часток більш 150 мкм), середньо- (50-100 мкм) і дрібнозернистої (менш 10 мкм). Джерелом пилу в машинному залі ОЦ є тертьові механічні частини зовнішніх пристроїв ЕОМ, папір для друкувальних пристроїв і недостатнє кондиціонування повітря. Шкідливі речовини, добре розчиняючи в біологічних середовищах, здатні вступати з ними у взаємодії, викликаючи порушення нормальної життєдіяльності. У результаті їхньої дії в людини виникає хворобливий стан отруєння, небезпека якого залежить від тривалості впливу, концентрації та виду речовини.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10