| |||||
МЕНЮ
| Вопросы на экзамен по международным отношениям и внешней политикеp> Нарешті п'ять країн ОВД наважилися на крайній крок. 21 серпня 1968 р. почалася окупація Чехословаччини військами СРСР, НДР, Угорщини, Польщі та Болгарії. Переважали, звісно, радянські війська. Як і в 1956 р. в Угорщину, основна маса радянських частин попрямувала в Чехословаччину з плацдармів в Україні. Країна була окупована практично за день. Президент Л. Свобода дав наказ чехословацькій армії не чинити опору. Отже, жертв було небагато. Але народ одностайно виступив проти окупації, кидаючи в обличчя радянським солдатам і офіцерам слова болю і протесту. Мешканці Праги будували на вулицях барикади, щоб завадити просуванню радянських танків, кидали в них пляшки з пальним. Операція була проведена нібито за «запрошенням» групи чехословацьких керівників. Але їхні прізвища так і залишилися в той час невідомими. Більше того, надії на негайне сформування нового покірного керівництва чехословацької партії й уряду не справдилися. Окупанти були змушені перевезти керівників Чехословаччини на чолі з О. Дубчеком до Москви, де під тиском Кремля вони підписали згоду на «тимчасову» окупацію, щоб «попередити агресію країн НАТО». Преса В цей час у радянській партійній пресі з'явилося кілька статей, в яких
стверджувалося, що у відносинах між соціалістичними країнами не слід
дотримуватися «формальних» принципів суверенітету. І якщо в одній з країн Внем подтверждался провозглашенный Хрущевым принцип, что "каждый народ идет к социализму собственным путем", но жестко ограничивалась свобода выбора такого пути - он не должен был угрожать социализму в самой стране, основопологающим интересам других социалистических государств и международному рабочему движению, борещемуся за социализм. Из этого вытекало, что если подобная угроза возникнет, то прочие социалистические старны имеют право и обязаны вторгнуться в такое государство и устранить эту угрозу силой. СССР и иные социалистические старны, выполняя свой интернациональный долг перед народами ЧССР и защищая их завоевания, должны были действовать решительно против антисоциалистических сил в ЧССР. Эта декларация, вскоре получившая известность под названием "Доктрины Брежнева", стала основополагающим текстом, который определял отношения СССР с его союзниками. У грудні 1968 р. був підписаний Договір між СРСР і ЧССР про розміщення радянських військ у Чехословаччині. Інші країни ОВД вивели свої війська з країни. Згодом О. Дубчека призначили послом у Туреччині, а невдовзі він уже працював інженером у Словаччині. Введення військ ОВД у Чехословаччину залишило глибоку травму в душах чехів і словаків. У січні 1969 р. на Вацлавському майдані в центрі Праги на протест проти окупації спалив себе студент Ян Палах. Тепер біля цього місця споруджено меморіал, яким вшановано пам'ять цього чеського патріота та інших жертв комунізму. Після подій 1968 р. нова хвиля антикомунізму прокотилася по західному
світові, знову зменшилася чисельність компартій. Тимчасово припинилися
переговори з роззброєння між США і СРСР, пройшли бурхливі засідання в Раді 78 Тгренадська війна в Катаї та проголошення КНР. Громадянська війна між китайськими комуністами та націоналістами. На
початку 1947 збройні сили націоналістичного Китаю здобули свої останні
перемоги. Але в квітні становлення Чан Кайші (керівник націоналістичного
руху) раптово погіршало. До середини 1947 комуністи заволоділи майже всією Радянського Союзу. Уряд КНР оголосив про намір установити нормальні відносини з усіма країнами, включаючи й капіталістичні, на засадах рівності, взаємної вигоди та поваги суверенітету. Підкреслювався миролюбний характер зовнішньополітичного курсу країни. Разом із тим китайські керівники висунули гасло «триматися однієї сторони», тобто СРСР. Визначений курс зумовлювався ворожою політикою США до комуністичного уряду КНР. Зробивши свій вибір, КНР стала щирим союзником СРСР. Керівництво КПК відчувало гостру потребу в його допомозі. Війна в Кореї та участь у ній КНР ще більше загострила американо- китайські суперечності, підкресливши особливе значення для КНР підтримки з боку Радянського Союзу. Пекін неодноразово заявляв публічно про позитивну роль СРСР у справі розбудови народного господарства в КНР. Водночас китайські дослідники зазначають, що радянсько-китайські відносини «не були вільними від суперечностей, а єдність — від боротьби». Бірма була першою країною поза комуністичним блоком, яка визнала уряд ООН за постановою Ради Безпеки від 14 січня 1950 відмовила СРСР у пропозиції виключити націоналістичний Китай з ООН. СРСР висловив ультиматум та оголосив бойкот Раді Безпеки, це стало початком кризи ООН, яка тривала до початку війни в Кореї, повернення СРСР 1 серпня 1950 в Раду Безпеки. 79 Війна в Кореї та її наслідки. Воєнний конфлікт на Корейському півострові 1950—1953 рр. Далекому Сході територію Кореї було поділено по 38-й паралелі на дві зони відповідальності: на північ — Радянської Армії, на південь —американських військ. Це розмежування мало суто тимчасовий характер, а його мета полягала в поділі зусиль із розгрому дислокованих там японських військ, прийнятті їхньої капітуляції, ліквідації наслідків сорокарічного колоніального панування Японії та створенні корейської демократичної держави. Ця домовленість стала наслідком компромісу між СРСР і США. СРСР бачив майбутнє Кореї після розгрому Японії як незалежної та неподільної держави, маючи на увазі, що на Корейському півострові буде створено уряд, що влаштовував би радянське керівництво. Сполучені Штати запропонували власний план, який передбачав установлення опіки над Кореєю та перехідний період терміном у 20—ЗО років, після якого можна буде надати незалежність корейському народові. Реалізація цього плану привела б до створення на Корейському півострові держави — союзника США. Радянська Армія, розгромивши японську Квантунську армію в північно-
східному Китаї та угруповання японських військ на Корейському півострові,
наприкінці серпня 1945 р. вийшла на лінію 38-ї паралелі. Війська США
висадилися на півдні Кореї 8 вересня, тобто за шість днів після капітуляції Північна Корея Відразу після капітуляції Японії радянське командування розпочало
формування прорадянської адміністрації в Північній Кореї. У свою чергу,
американська військова адміністрація заходилася створювати на Півдні
систему органів управління, зорієнтованих на США На Півдні зберігався
японський колоніальний апарат. Американське військове командування на чолі
з генералом А. Арнольдом вжило «обмежених політичних та військових заходів,
щоб перетворити південну частину півострова на фортецю антикомунізму». І Південна У відповідь на дії США північнокорейські політичні організації провели
в серпні 1948 р. вибори на території Півночі та Півдня до Верховних
народних зборів, а у вересні 1948 р. проголосили створення КНДР. Кім Ір Сен
сформував уряд, який заявив, що він єдиний є законним представником
корейського народу. Таким чином, у 1948 р. на Корейському півострові
фактично виникло дві держави — КНДР, зорієнтована на СРСР, і Республіка Розкол півострова на Південь та Північ призвів до гострої військово-
політичної конфронтації, що переросла в 1950 р. в громадянську війну. КНДР
неодноразово пропонувала Сеулові провести переговори, однак щоразу
натрапляла на відмову. Втім, на той час пропозиції КНДР були
малореалістичними та не відповідали вимогам політичної ситуації. Гостра
конфронтація подекуди переходила у воєнні сутички, що точилися на 38-й
паралелі. 25 червня тут відбулися великі бої, в ході яких північно-
корейські війська розгромили армію Південної Кореї, розгорнули наступ на Після здобуття Сеула північнокорейські війська продовжили наступ у
південному напрямку та 2 липня вийшли на рубіж річки Нактонган, але були
зупинені спільними діями південнокорейських частин та контингенту
американських військ, які ще залишалися на півострові. Участь Сполучених Перебільшення радянським керівництвом ролі цих двох факторів становило
суттєвий зовнішньополітичний прорахунок, що призвів до затягування війни. Щодо планів США відносно застосування ядерної зброї проти КНДР та Наміри Сполучених Штатів застосувати ядерну зброю в корейській війні
викликали рішучу протидію громадськості, в тому числі в самих США. Загроза
виникнення ядерної війни спонукала СРСР і США шукати вихід з конфлікту. Звертаючись до корейської війни, неможливо не зупинитися на ролі Китаю
і СРСР у цьому конфлікті Участь китайських добровольців та радянських
льотчиків, а також велика матеріально-технічна допомога СРСР відіграли
вирішальну роль у відстоюванні самого існування КНДР. Після висадки
американського морського десанту в Упгхоні армія КНДР була фактично
розгромлена, і в жовтні 1950 р американо-корейські війська підійшли до
кордонів Китаю 25 жовтня 1950 р китайські добровольчі підрозділи вступили в
бойові дії, а до кінця грудня вся Північна Корея була фактично визволена 3
цього часу й до підписання перемир'я фронт у цілому стабілізувався вздовж За три роки війни Півдню та Півночі Корейського півострова було заподіяно велику матеріальну шкоду. Втрати тільки корейських сторін становили понад 4 млн. убитих, поранених та зниклих безвісти. Кривава трирічна війна в Кореї продемонструвала неможливість вирішення корейської чи будь-якої іншої міжнародної проблеми шляхом застосування військової сили. Війна також показала: за сучасних умов будь-який воєнний конфлікт може перерости в ядерний, що загрожує катастрофічними наслідками для усього людства. 80. Тайванська криза 1958 року. Китай мав досить клопоту зі збитками, яких завдала громадянська війна,
що закінчилась лише в 1949, а також через своє втручання у корейські
справи. У червні 1957 Китай дістав від радянської Росії запевнення щодо
технічної допомоги у створенні атомного арсеналу. Але у цій допомозі було
несподівано відмовлено у 1959, але у 1958 Китай був іще упевнений в ній. І
вночі з 22 на 23 серпня 1958 артилерія комуністичного Китаю відновила
обстріл островів Кемой та Мацу, де знаходились націоналістичні сили. Ухвала
про відновлення бойових дій можливо стала наслідком угоди між Чан Кайші та
американським урядом 7 травня 1957 про розташування на Тайвані атомних
боєголовок, радіус дії яких досягав Китаю. Цілком можливо, що під час свого
візиту до Пекіна у липні 1958, Хрущов різко розкритикував починання в
тогочасній китайській внутрішній політиці, відомі під назвою “народні
комуни” та “великий стрибок”. Перше являло собою грубу форму колективізації
сільського господарства, друге – спробу, розцінену леніністами, як 81. Втручання Франції в Індокитаї та його наслідки. Утворення ДРВ. Боротьба в'єтнамського народу проти французької агресії За кілька тижнів до офіційного підписання Японією акта про
беззастережну капітуляцію на території Індокитаю відбулися значні
політичні зміни. Ще 1 серпня 1945 р. в Кохінхіні (Південний В'єтнам) постав
автономний уряд з прояпонських елементів, уже 26 серпня повалений народним
рухом. 14 серпня імператор Аннаму (Центральний В'єтнам) Бао Дай Проголосив
його незалежність і скасування договорів 1862 І 1874 рр., що перетворили Проте правлячі кола Франції не бажали миритися з втратою Індокитаю. Проте на розрив з Парижем керівництво ДРВ не пішло. 14 вересня 1946 р. Китай і США Дещо іншу політику проводили китайські окупаційні війська, розташовані
на північ від 16-ї паралелі. Гомінданівська верхівка та американські
монополії, що стояли за нею, відкрито не виступали проти республіки,
розраховуючи використати ослаблення французького колоніального управління у
своїх інтересах. Війна на Тихому океані дала США змогу проникнути в Підписана 14 вересня франко-в'єтнамська тимчасова угода не стала
кроком уперед у нормалізації франко-в'єтнамських відносин, на що
розраховував Ханой. 13 грудня 1946 р. Париж розпочав відкриту колоніальну
війну у В'єтнамі. Як причину відновлення воєнних дій в Індокитаї він
висував напад в'єтнамців на французькі збройні сили. Запевняючи французький
та в'єтнамський народи в тому, що з колоніальним режимом покінчено назавжди
і що він прагне до якнайшвидшого визнання самостійного В'єтнаму в межах . Воєнні невдачі підштовхували Париж до нових маневрів. У цих умовах він уже не сподівався на відновлення безпосереднього володарювання Франції в Індокитаї і вдався до пошуків серед в'єтнамців «авторитетної особи», якій можна було б передати повноваження. Тим самим Париж розраховував відвернути більшість населення від Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 |
ИНТЕРЕСНОЕ | |||
|