Підручник

105

О.А. Подсолонко

7. Вибір варіанту управлінського рішення, яке відповідає ситу

ації, що виникла.

8. Прийняття рішення з усунення небажаних ситуацій та причин

відхилення і з закріплення позитивних змін у процесах

суспільного виробництва.

9. Забезпечення прийнятого рішення документами, що ор

ганізують його виконання у відповідній ланці управління.

10. Перевірка виконання прийнятого рішення та результатів йо

го впливу на досягнення проміжних та кінцевих цілей розвит

ку підсистем та системи в цілому.

Кожний з перерахованих етапів процесу прийняття управлінських рішень

має власну специфіку, враховує взаємодію всіх підсистем управління

наведеної класифікації, а також зміст усіх груп класифікації управлінських

рішень.

Змістом першого етапу є чітке з'ясування управлінським персоналом

кожного рівня системної ієрархії спільної цілі розвитку системи та цілей

керованої цим персоналом підсистеми. В економічній літературі аналогічний

етап називають " з'ясування проблеми та визначення цілей рішення",

визначення завдання (цілей), з'ясування проблеми та визначення цілі,

"попереднє формулювання завдання (проблеми), визначення цілей організації".

Як видно з перерахованих понять, йдеться про цілі не лише і не так про

прийняття рішень, як про цілі розвитку організації, системи. З цим не можна

не погодитись. Цілі прийняття рішень, безумовно, підпорядковуються цілям

розвитку системи.

Основна ціль розвитку суспільства не є статичною, вона постійно

змінюється за формаю та змістом. Така динамічність значно ускладнює

проблему, вимагає постійного оновлення проміжних цілей, зв'язків між ними,

порушує усталені закономірності, народжує нові. Все це разом призводить до

необхідності розглядати процес управління на всіх його етапах, не

виключаючи й процес прийняття рішень як науковий, творчий процес. При

цьому, природно, цілі етапів підготування та прийняття управлінських рішень

підпорядковуються цілям розвитку системи та її підсистем.

Другий етап процесу прийняття рішень, як і перший, є певною мірою

підготовчим, спільним не лише для прийняття рішень, а й для усіх наведених

раніше функціонально-методичних підсистем.

Динамічність цілей розвитку системи та її підсистем, їхнього змісту та

закономірностей зв'язків між ними, зазначені в пер-

106

Менеджмент: теорія та практика

шому етапі, істотно впливають також на вибір критеріїв їх досягнення.

Звичайно, ці проблеми проявляються не оперативно, не одночасно на всіх

рівнях системної ієрархії суспільного виробництва, а від кінцевих цілей до

проміжних, послідовно за технологічними ланками галузей народного

господарства, охоплюючи періоди від 2-3 до 5-Ю років.

Менший період стосується галузей народного господарства, які випускають

предмети споживання, безпосередньо вирішують завдання, що випливають з

головної цілі розвитку суспільства. Більший період охоплює переробні та

видобувні галузі промисловості. При цьому аналіз дозволяє виявити наявність

тенденції росту темпів оновлення потреб у міру наближення технологічних

процесів від видобувних галузей промисловості до переробних та особливо до

тих, що задовольняють потреби людини.

У зв'язку з цим при використанні одних і тих самих показників як бази

для критеріїв ефективності управління та розвитку системи й її підсистем

необхідно для зазначених галузей народного господарства враховувати різницю

в динаміці вдосконалювання виробництва. В першу чергу ця різниця знаходить

відображення в показниках та критеріях оцінки процесів впровадження нової

техніки, зокрема розроблення, освоєння та впровадження нових

високоефективних технологічних процесів та видів продукції.

На основі зазначеної вище тенденції з'являється можливість

прогнозування зміни потреб до продукції, що випускається, на 5-Ю років у

переробних та видобувних галузях, якщо мати інформацію про тенденції потреб

людини в поточний та оперативний періоди часу. Все це відповідно

здійснюється на основі техніко-еко-номічних показників та критеріїв

управління, що на них базуються.

Таким чином, враховуючи динамічність цілей та змісту розвитку

суспільного виробництва, зсуви в часі та неоднакову тривалість часових

періодів, протягом яких у різних галузях відбувається оновлення продукції,

що випускається, послуг, що надаються, та потреб суспільства, уточнення

критеріїв ефективності та розвитку суспільного виробництва в усіх його

ланках стає нагальною потребою, необхідністю. Це питання тим більше є

важливим для кожної з функціонально-методичних підсистем управління, одною

з яких є прийняття рішень, оскільки тут на основі системи техніко-

економічних показників, критеріїв та обмежень забезпечується функціонування

об'єкту (системи) управління відповідно до об'єктивно діючих економічних

законів.

107

v\

О.А. Подсолонко

Третій етап, на відміну від двох попередніх, практично є вже початковим

етапом процесу прийняття рішень. Саме з моменту оцінення ступеня досягнення

критеріїв ефективності управління та розвитку всіх систем та її просторово-

об'єктних підсистем, з моменту виявлення відхилень фактичних значень

техніко-економічних показників від запланованих, фіксується необхідність

прийняття рішень. Безумовно, тут виникає необхідність методичного

обгрунтування меж кількісного відхилення показників, за підвищення яких уже

втручається управлінський персонал, відповідного прийняття рішень,

залучення того чи іншого рівня системної ієрархії.

Вирішення завдання виявлення ступеня досягнення критеріїв як за

кінцевими, так і за проміжними цілями розвитку системи ускладнене

динамічністю зміни змісту цих цілей. На кожному наступному етапі (часовому

періоді) розвитку системи однакові з попередніми етапами кількісні

результати характеризуватимуть неоднаковий ступінь досягнення критеріїв

розвитку. Це відповідно впливатиме на прийняття управлінського рішення.

Четвертий етап практично вирішує проблему виявлення ситуацій, що

призвели до відхилень фактичного розвитку суспільного виробництва від того,

що вимагається відповідно до завдань, що визначені поставленими цілями

розвитку суспільства. Пошук таких ситуацій, виявлення відхилень доцільно

проводити методом дедукції — від загального до часткового. Інакше кажучи,

спочатку має бути встановлено факт наявності відхилення в досягненні

загальної цілі розвитку системи кожного рівня — від найвищого до

найнижчого: народне господарство, галузь, підприємство.

Далі відхилення розчленовується за складовими. Тут велике значення має

встановлення пріоритету відхилень, за якими необхідно оперативно прийняти

рішення, здійснити управлінський вплив. Розглядаючи склад кількісно-якісних

показників, що характеризують розвиток суспільного виробництва в умовах

галузі, її підприємств, напевно, пріоритет варто надати сукупності

показників та критеріїв, які дозволяють судити про виконання чи невиконання

замовлень споживачів (планів поставок відповідно до укладених договорів).

Лише на цій основі далі деталізують відхилення за причинами їх виникнення.

Наступним кроком активного пошуку причин відхилень комплексу

розглянутих підсистем управління, очевидно, є аналіз якості випущеної

продукції чи наданих послуг, те, наскільки вони

108

Менеджмент: теорія та практика відповідають державним, перспективним чи

світовим стандартам. І лише після цього доцільно розглядати відхилення та

їх причини з виконання планів з обсягу виробництва в номенклатурі

продукції. В економічній практиці традиційно було прийнято, на відміну від

наведеної, зворотну послідовність розгляду результатів діяльності

підприємств, об'єднань, галузей; така послідовність існує й досі.

Відповідно ухвалення рішення підлягає цій послідовності, що в результаті

не дозволяє забезпечити всій системі управління досягнення кінцевої цілі

розвитку суспільства. Запропонована послідовність аналізу відхилень та

орієнтації прийняття рішень на досягнення кінцевих народногосподарських

результатів дозволяє усунути зазначене відхилення, недолік.

Окрім виявлення причин відхилень в одержанні кінцевих результатів з

підвищення добробуту та всебічного розвитку кожного члена суспільства,

виникає необхідність дослідження причин відхилень у досягненні умов їх

отримання — забезпечення безупинного росту та вдосконалення виробництва.

Сюди належать відхилення показників рівня використання трудових та

матеріальних ресурсів, виробничих потужностей та причини, що їх зумовили.

За умови кількісної обмеженості зазначених вихідних ресурсів безупинний

ріст та вдосконалення виробництва можливі лише на основі зниження їх

витрат, підвищення їх питомої віддачі. Відповідно управлінські рішення

орієнтуються на досягнення цієї цілі.

Найважливішим завданням в процесі підготування рішень на основі виявлених

причин відхилень за всіма перерахованими результатами та вихідними умовами

їх отримання є розподіл ухвалення кожного рішення в часі та за рівнем

системної ієрархії. Ці питання досить специфічні та складні; їх буде

розглянуто нижче. На п'ятому рівні встановлюється, чи є випадковими чи

закономірними причини, що призвели до відхилень у розвитку, які тенденції

їх зміни (вони згасають, прогресують чи мають маятниковий характер). При

цьому широко застосовують математичні методи дослідження. Цей етап фактично

визначає направленість рішення, що приймається з кожного відхилення, пошук

стандартних рішень та вибір варіанта управлінського рішення.

Тут вирішується завдання класифікації управлінських ситуацій, причин,

що їх породили та викликали відхилення, які було розглянуто в попередньому

етапі, рівнів системної ієрархії, для яких характерні ці ситуації, та

варіанти управлінських рішень для кожної ситуації та кожного ієрархічного

рівня. Слід зазначити, що

109

О.А. Подсолонко

цей етап постійно розвивається. Класифікації управлінських ситуацій,

причин, що їх породжують, та варіантів управлінських рішень, що є

властивими для кожної ситуації, розробляються на основі аналізу великих

об'ємів інформації про хід процесу розвитку суспільного виробництва, про

фактичний зміст основних етапів управління цим розвитком. Такий аналіз

проводять для взаємопов'язаних систем різного рівня складності (наведених

раніше просторово-об'єктних підсистем). Зазначені класифікації доповнюються

та оновлюються інформаційно відповідно до змісту розвитку суспільного

виробництва, що постійно змінюється, динаміки його цілей, природною для

таких умов появою диспропорцій, що породжують ситуацію та причини відхилень

у розвитку виробництва.

На шостому етапі на основі сформованої в попередніх п'яти етапах

інформації порівнюють фактичні ситуації, що призвели до відхилення від

поставлених цілей розвитку системи та її підсистем, з контрольними,

стандартними ситуаціями. Вивчають кількісні оцінки управлінських рішень за

стандартними ситуаціями, розглядають варіанти цих рішень. Необхідна для

цього інформація може бути оформлена структурно-графічно або таблично.

Безумовно, найперспективнішим є вирішення цього завдання за допомогою

сучасної обчислювальної техніки, еко-номіко-математичних методів.

На цьому етапі аналізують, які наслідки мали ті чи інші варіанти

ухвалених рішень, виявляють, наскільки кількісно-якісні оцінки цих рішень

відповідають результатам їх реалізації за кожною порівнюваною ситуацією.

Поряд з підготуванням конкретних управлінських рішень з ситуацій, що

аналізуються, та причин, що їх породили, тут відбувається уточнення та

оновлення масивів стандартних ситуацій та кількісно-якісних оцінок за ними,

які використовуються при ухваленні рішень.

На сьомому етапі, на відміну від п'ятого та шостого, де вирішувалося

завдання не лише з підготування управлінських рішень, потрібних у процесі

оперативного втручання до процесу розвитку суспільного виробництва, а й

поточного та перспективного забезпечення системи прийняття рішень,

здійснюється оперативний вибір варіантів управлінських рішень.

Для кожної ситуації, за відхиленнями показників, що характеризують

рівень суспільного виробництва, ступінь досягнення критеріїв управління з

кінцевих та проміжних цілей, обґрунтовується вибір того чи іншого варіанту

управлінського рішення.

110

Менеджмент: теорія та практика

При цьому перебирання варіантів для кожної ситуації відбувається в

напрямку послідовного дотримання таких умов:

7. визначеність очікуваного впливу на кінцеві чи проміжні

результати розвитку;

8. визначеність впливу на рівень використання вихідних ре

сурсів та потужностей;

9. конкретність осіб чи колективів — виконавців рішення,

що приймається.

Восьмий етап є логічним завершенням сьомого етапу. Тут безпосередньо

відбувається ухвалення управлінського рішення. Як було вже зазначено, ці

рішення можуть стосуватися як позитивних, так і негативних відхилень.

Рішення можуть мати найрізноманітніший характер, але всі вони

впорядковуються завдяки застосуванню використаного в дослідженні методу,

який дозволив дати взаємопов'язані класифікації підсистем управління та

управлінських рішень.

Разом з перерахованими в сьомому етапі умовами вибору варіантів

рішення безпосереднє прийняття рішень стосується практично обов'язкового

відображення його змісту та очікуваних дій у двох провідних методах

управління — плануванні та стимулюванні. Тут треба нагадати про їх провідну

роль у системі управління.

Якщо уважно розглядати суть управлінського рішення, його ухвалення, не

можна не звернути увагу на те, що воно практично за будь-якою з ситуацій

втілюється в одному з видів планів — оперативному (календарному), поточому

(техніко-еконо-мічному) чи перспективному. Інакше кажучи, ухвалення

управлінського рішення направлене на коректування чи розроблення якогось із

планів розвитку суспільного виробництва.

Враховуючи те, що зазначені управлінські рішення часто приймаються в

умовах, прийнятих до виконання поточних планів, що збалансовані за всіма

видами ресурсів, щоб їх змінити, потрібне додаткове економічне стимулювання

виконавців виробничого процесу або посилення їх відповідальності за

забезпечення досягнення потрібних параметрів розвитку виробництва. Тому

управлінське рішення з одного боку оформлюється як нове планове завдання, а

з іншого — воно має характеризувати, яку міру заохочення чи

відповідальності нестиме виконавець цього процесу за його виконання чи

невиконання. На цьому самому етапі вирішуються питання необхідності

вдосконалювання нор-

111

О.А. Подсолонко

мативної бази планування, методів планування, стимулювання, господарського

розрахунку та комерційних взаємовідносин.

На дев'ятому етапі ухвалені рішення закріплюють у відповідних

документах. Ці документи носять директивний характер планових завдань, що

затверджуються керівником системи, а також стимулююче-санкціональний

характер господарських договорів. У них висвітлено перераховвані в сьомому

етапі умови.

Десятий, завершальний етап процесу ухвалення рішень грає роль

зворотного зв'язку як у цьому процесі, так і в усій системі управління. З

одного боку, тут здійснюється контроль виконання ухвалених рішень

виконавцями процесів суспільного виробництва, а з іншого — контролюється

ступінь досягнення проміжних та кінцевих цілей розвитку під впливом

ухвалених рішень. Фактично на цьому етапі перевіряють, наскільки кількісно-

якісні оцінки рішень, ухвалених з певних ситуацій, відповідають результатам

їхнього впливу на розвиток суспільного виробництва. У випадку

невідповідності та якщо відхилення тривають у ході розвитку об'єкта, процес

підготування та ухвалення управлінського рішення повторюється з шостого

етапу.

Таким чином, ухвалення рішень у системі управління є важливим

самостійним етапом. Забезпечення єдності етапів ухвалення рішення та решти

етапів процесу управління розвитком суспільного виробництва потребує

застосування типового підходу в дослідженні систем управління. Розроблення

класифікації підсистем управління є основою класифікації управлінських

рішень.

Етапи процесу ухвалення управлінських рішень системно охоплюють усі

етапи процесу управління та базуються на змісті класифікацій підсистем

управління та ухвалених рішень. Найважливіші методи управління — планування

та стимулювання, що опосередковано відбивають у системі управління

суспільним виробництвом дію об'єктивних економічних законів, які

забезпечують досягнення кінцевої мети розвитку суспільства, є також і

основними методами реалізації ухвалюваних управлінських рішень.

2.1.4. Принципи управління виробництвом

В економічній літературі при дослідженні проблем управління дуже

поширене застосування основних принципів. Враховуючи те, що проблема

ухвалення рішень є складовою части-

112

ргя та практика

Me н е дж мент: те о

ною, самостійним етапом процесу управління, доцільним є застосування цих

принципів для розв'язання досліджуваної проблеми.

Необхідно з позицій системного підходу сформулювати такі принципи

управління, які б дозволили спрямувати систему управління будь-яким

об'єктом суспільного виробництва на досягнення кінцевих цілей розвитку

суспільства, на забезпечення системного взаємозв'язку всіх аспектів

розвитку цих об'єктів та їх діяльності.

Нижче представлено такі принципи управління виробництвом:

1. Спрямованість елементів системи на кінцевий результат усієї

системи — співпадання цілей розвитку системи та всіх її

підсистем.

2. Територіально-технологічна взаємодія всіх підсистем системи.

3. Єдність об'ємних, якісних та споживчих характеристик роз

витку системи, — єдність локальних та кінцевих результатів

діяльності та розвитку системи.

4. Мінімалізація витрат простих елементів процесу праці при

одержанні кінцевих результатів.

5. Структурна єдність обробки інформації за функціями та ме

тодами управління та адекватність методів управління суті

процесів, які вони відбивають.

6. Динамічний взаємозв'язок результатів розвитку системи.

7. Наскільки управлінські рішення відповідають змісту функцій

персоналу кожного ієрархічного рівня та суті керованих про

цесів.

8. Повнота й достатність усіх видів забезпечення (кадрового,

соціального, організаційно-економічного, інформаційно-алго

ритмічного, технічного та технологічного, екологічного, мате

матичного та юридичного) системи управління та її підсистем.

Виконання першого принципу в умовах ринку дозволяє забезпечити

сумірність різних сторін діяльності (розвитку) системи та її підсистем

через єдиний критерій ефективності управління та набір стандартних техніко-

економічних показників.

Другий принцип дозволяє в узагальненому вигляді показати в системі

управління взаємодію підрозділів на всіх етапах суспільного виробництва

(всередині народного господарства, будь-якої його галузі, окремих

підприємств та їхніх підрозділів). Тут відображається структура суспільного

виробництва, його складові, враховується зазначена раніше ієрархічна

структура

113

О.А. Подсолонко

суспільства, територіально-галузеве формування та розвиток народного

господарства.

Дотримання третього принципу дає можливість забезпечити сумірність

натуральних показників розвитку виробництва, якісних та споживчих

характеристик продукції та підкорити одержання локальних результатів

розвитку підсистем кінцевому результату розвитку системи.

Врахування четвертого принципу дозволяє в умовах кількісно-якісної

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11