Анатомия человека

піднебіння. У верхній щелепі є повітряна порожнина (гайморова).

Піднебінна кістка (os palatinum) має дві пластинки: перпендикулярну

(вертикальну) і горизонтальну. Від верхнього краю вертикальної пластинки

відходять очний та клиноподібний відростки. Перший бере участь у формуванні

очниці, другий примикає до клиноподібної кістки. Горизонтальні пластинки

обох піднебінних кісток утворюють задню частину твердого піднебіння, яке у

людини укорочене.

Нижня носова раковина (concha nasalis inferior) розташована в носовій

порожнині і відмежовує середній носовий хід від нижнього.

Парна носова кістка (os nasale) має вигляд видовженої чотирикутної

пластинки. Сполучаючись між собою медіальними краями вони утворюють спинку

носа.

Слізна кістка (os lacrimale) - тонка чотирикутна пластинка і є

частиною медіальної стінки очниці.

Леміш (vomer) утворює більшу частину носової перегородки. Від

верхньозаднього краю леміша відходить два крила, між якими розташовані

гребінь і дзьоб тіла клиноподібної кістки. Передній край верхньою частиною

сполучається з перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки. Вільний

задній край леміша розмежовує хоани.

Вилична кістка (os zygomaticum) формує рельєф обличчя. З нею

сполучаються одноіменні відростки скроневої, лобної та верхньощелепної

кісток. Скроневий відросток виличної кістки та виличний відросток скроневої

кістки утворюють виличну дугу.

Нижньощелепна кістка (mandibula) єдина рухлива кістка черепа.

Складається із тіла та двох гілок, сполучених з тілом під кутом 110-130(.

Основа тіла масивна. По середній лінії видно звернений вентрально

підборідочний виступ, який є характерною властивістю черепа людини. На

гілках розташовані альвеоли зубів. Гілки щелепи спрямовуються краніально і

закінчуються двома відростками: переднім - вінцевим і заднім - суглобовим,

розділеними вирізкою. До вінцевого приєднується скроневий м'яз, на другому

розташована суглобова голівка скронево-нижньощелепного суглобу. Збоку до

суглобового відростка приєднується крилоподібний м'яз.

Під’язикова кістка (os hyoideum) дугоподібної форми, розташована між

гортанню та нижньою щелепою. Побудована з тіла і 2 пар рогів - великих і

малих. Від малих до шилоподібного відростка відповідних скроневих кісток

ідуть зв'язки, які ніби підвішують цю кістку до черепа.

Верхня кінцівка складається із поясу і вільної кінцівки, яка

складається з плеча (1 кістка - плечова), передпліччя (2 кістки - ліктьова

і променева) і кисті (зап'ястя - 8 кісток, п'ястя - 5 кісток і фаланги

пальців - 14 кісток).

Плечовий пояс людини утворений двома парними кістками: ключиці і

лопатки, які прикріплені до грудної клітки м'язами і зв'язками, а спереду

суглобом між ключицею і рукояткою грудної кістки.

Ключиця (clavicula) - S-подібно зігнута трубчаста кістка з тілом і

двома кінцями: лопатковим (акроміальним) та грудинним. На обох кінцях є

суглобові поверхні для сполучення (відповідно) з ключичною вирізкою

рукоятки грудної кістки та акроміальним відростком лопатки. Ключиця ніби

відсовує плечовий суглоб на периферію тіла, забезпечуючи свободу рухів

руки.

Лопатка (scapula) - плоска трикутної форми кістка. На дорзальній

площині кістки є виступ (ость), який поділяє лопатку на верхню та нижню

частини. Виступ продовжується латерально і вперед у акроміон, на якому є

суглобова поверхня для сполучення з ключицею. Верхній край лопатки

переходить у дзьобоподібний відросток, під яким розташована велика вирізка

лопатки. Латеральний кут лопатки закінчується потовщенням із суглобовою

ямкою. У людини лопатка розташована дорзально, довжина зменшилась у

порівнянні з шириною.

Довга трубчаста плечова кістка (humerus) має тіло (діафіз) та дві

голівки (епіфізи). На верхньому епіфізі є кулястої форми суглобова поверхня

для сполучення з лопаткою та великий (латерально) і малий (медіально)

горбики. Від горбків вниз відходять гребені, між якими іде міжгорбкова

борозна (тут розташоване сухожилля двоголового м'яза). Нижня частина кістки

має трикутну форму і завершується складною суглобовою поверхнею. Тут є

власне дві суглобові поверхні для сполучення з ліктьовою і променевою

кістками передпліччя: блок і латеральніше від нього куляста голівка.

Тіло довгої трубчастої ліктьової кістки (ulna) нагадує тригранну

призму. Верхній епіфіз більш масивний, має два відростки - ліктьовий

(ззаду, для сполучення з блоком плечової кістки) і вінцевий (спереду). На

вінцевому відростку розташована суглобова поверхня для сполучення з

променевою кісткою. На нижньому епіфізі ліктьової кістки є суглобова

поверхня для сполучення з променевою кісткою і медіально розташований

шилоподібний відросток.

На верхньому епіфізі довгої трубчастої променевої кістки (radius) є

суглобова ямка для сполучення з голівкою плечової кістки та суглобове коло

для сполучення з ліктьовою кісткою. Поряд з цією голівкою розташована

горбистість двоголового м'яза. Дистальний епіфіз має зап'ястну суглобову

поверхню для сполучення з верхнім (проксимальним) рядом кісток зап'ястя і

закінчується латеральним шилоподібним відростком. На медіальному краї цього

епіфізу є суглобова поверхня для сполучення із ліктьовою кісткою.

Нижня кінцівка складається із поясу (представленого тазовими кістками,

між якими ззаду розташованна крижова кістка) та вільної нижньої кінцівки. У

вільній кінцівці виділяють стегно (стегнова кістка), гомілку (велика і мала

гомілкові кістки) і стопу із заплесно (7 кісток), плесно (5 кісток) і

фаланги пальців (14 кісток).

Тазова кістка (os coxae) - парна плоска кістка, утворена лобковою,

клубовою та сідничною кістками, які зрослися в районі вертлюжної впадини -

глибокої ямки, що зчленовується з голівкою стегна. Сіднична і лобкова

кістки обмежують запиральний отвір овальної форми великих розмірів, який

закритий сполучнотканинною запиральною мембраною. Спереду лобкові кістки

сполучені напівсуглобом - симфізом. Тазові кістки сполучені з крижовою

кісткою вушкоподібними поверхнями клубової кістки, утворюючи суглоб.

Стегнова кістка (os femoris) - найбільша трубчаста кістка. Куляста

голівка стегнової кістки, яка сполучається із вертлужною впадиною тазової

кістки, має на собі ямку круглої зв'язки. Довга шийка кістки розташована до

неї під кутом. У чоловіків цей кут тупий, у жінок майже прямий. Під шийкою

латерально розташований великий вертел. З медіального боку є малий вертел.

Тіло стегнової кістки циліндричної форми. На задній його поверхні є

горбистість для прикріплення м'язів випрямлячів нижньої кінцівки. На

нижньому епіфізі є два виростки - медіальний і латеральний (на їх бокових

поверхнях розташовані надвиростки, розділені міжвиростковою ямкою, яка

переходить у надколінну поверхню, де прилягає надколінник).

Надколінник (patella) - сесамоподібна кістка, яка лежить у товщі

сухожилля 4-голового м'яза стегна.

Велика гомілкова кістка (tibia) сполучається із стегновою, утворюючи

колінний суглоб. На верхньому масивному і широкому епіфізі є два мищелки з

латеральною і медіальною ямками, між якими є міжямкове підвищення.

Суглобові поверхні не відповідають за своєю глибиною горбикам стегна, тому

тут є два хрящових меніски. На латеральній поверхні одноіменного горбика є

малогомілкова суглобова поверхня. Тіло великої гомілкової кістки трикутної

форми. На верхній його частині спереду розташована горбистість для

прикріплення 4-голового м'яза. До латерального (міжкісткового) краю

прикріплюється міжкісткова перетинка. Чотирикутної форми дистальний епіфіз

має нижню суглобову поверхню для сполучення з таранною кісткою стопи.

Медіальний його (епіфіза) кінець відтягнутий і утворює медіальну ....

(ладижку) На латеральній поверхні нижнього епіфізу великої гомілкової

кістки є малогомілкова вирізка для сполучення з однойменною кісткою.

Тонка довга трубчаста мала гомілкова кістка (fibula) має на верхньому

епіфізі суглобову поверхню для сполучення з великою гомілковою. Трикутної

форми тіло кістки закінчується латеральною ладижкою, на якій є суглобова

поверхня ладижки. Нижня суглобова поверхня великої гомілкової кістки і

суглобові поверхні ладижок утворюють виделку, яка охоплює блок таранної

кістки зверху і з боків.

Кістки (скелет) стопи (ossa pedis) сполучені таким чином, що утворюють

склепіння. Передплесно утворене 7 кістками: таранна, п'яткова, кубоподібна,

ладьєподібна і 3 клиноподібних. Гомілка приєднується до таранної. Найбільша

кістка - п'яткова.

Плесно складається із 5 коротких трубчастих кісток. Фаланги пальців

також належать до коротких трубчастих кісток.

Кістки кінцівок (крім ключиці) у онтогенезі людини проходять 3 стадії:

сполучнотканинну, хрящову і кісткову. В діафізах трубчастих кісток в кінці

2-го - на початку 3-го місяців внутрішньоутробного розвитку закладаються

первинні точки скостеніння, які поширюються до епіфізів. У новонароджених

епіфізи хрящові, вторинні точки скостеніння закладаються у них впродовж

перших 5-10 років, а зростання епіфізів з діафізами, як правило,

відбувається після 15-18 років, причому у дівчат на 1-2 роки раніше, ніж у

хлопців.

Сполучення кісток (артрологія) прийнято поділяти на перервні і

безеперервні. Неперервне сполучення забезпечується сполучною тканиною. Воно

може бути фіброзним (синдесмози), хрящовим (синхондрози) і кістковим

(зростання).

Синдесмози - зв'язками і мембранами (міжкісткові перетинки передпліччя

і гомілки, жовті зв'язки дуг хребців та швами (зубчасті, лускаті і прямі).

До синдесмозів належить і вбивання (зуби).

Синхондрози - між кістками розташовується хрящ (рукоятка або

мечеподібний відросток з тілом грудної кістки). Кісткові сполучення

з'являються при скостенінні синхондрозів.

До хрящових сполучень належать і напівсуглоби або симфізи. У таких

хрящах є порожнини, які позбавлені синовіальної оболонки. До цього типу

сполучення згідно з PNA відносяться міжхребцеві симфізи, лобковий симфіз та

симфіз рукоятки грудини.

Суглоби є перервним (синовіальним) сполученням кісток у яких є вкриті

гіаліновим хрящем ( за винятком скроневонижньощелепного та

грудиноключичного суглобів - тут хрящ волокнистий) суглобові поверхні

кісток, суглобова капсула, порожнина, синовіальна рідина. Товщина хряща

(0,2 - 6,0 мм) залежить від функціонального навантаження на суглоб. Хрящ

позбавлений кровоносних судин на охрястя, містить в собі багато органічних

сполук (колагенові волокна та протеоглікани ). З боку суглобової поверхні хрящ вкритий шаром аморфної

речовини. Змащування суглобових поверхонь забезпечується синовіальною

рідиною, яка продукується синовиіальною мембраною (внутрішній шар

суглобової сумки). Синовіальна мембрана має багато ворсинок і складок, що

збільшує її поверхню. Вона добре васкуляризована, капіляри лежать

безпосередньо під шаром епітеліальних клітин (секреторні синовіоцити), які

і виробляють синовіальну рідину

(основним компонентом якого є гіалуронова кислота). Фагоцитарні синовіоцити

мають властивості макрофагів.

Щільний зовнішній шар суглобової капсули (фіброзна мембрана)

прикріплюється до кісток поблизу біля країв суглобових поверхонь і

переходить у окістя. Суглобова капсула біологічно герметична. Вона, як

правило, укріплюється позасуглобовими (в товщі капсули) зв'язками. Зв'язки

не тільки укріплюють суглоб, а і спрямовують і обмежують рухи. Тиск у

суглобовій сумці нижчий від атмосферного.

Суглобові поверхні рідко повторюють (доповнюють) одна одну за формою.

Для досягнення конгруентності (від лат. congruens - відповідний) у суглобах

є ряд допоміжних утворів - хрящових дисків, менісків, губ, синовіальні

сумки і піхви. Так, наприклад, у скронево-нижньощелепному суглобі є

хрящовий диск, зрощений з капсулою по зовнішньому краю; у колінному -

півкільцеві медіальний і латеральний меніски, які розташовані між

суглобовими поверхнями стегнової та великої гомілкової кісток; по краю

вертлюжної впадини є одноіменна губа, завдяки якій суглобова поверхня

тазостегнового суглоба поглиблюється і більше відповідає кулястій голівці

стегнової кістки. Синовіальні сумки і піхви - невеликі порожнини

синовіальної мембрани, які розташовуються у фіброзній мембрані (оболонці) і

заповнені синовіальною рідиною. Вони полегшують рух розташованих поряд

сухожиль, зв'язок, кісток.

В залежності від кількості суглобових поверхонь у суглобі їх поділяють

на прості (дві суглобові поверхні), складні (більше двох) і комплексні (між

зчленівними поверхнями є диск або меніск, що ділять порожнину суглоба на

два відділи) та комбіновані (анатомічно розрізнені суглоби працюють як одне

ціле ).

Форма зчленівних поверхонь зумовлює кількість площин, у яких можуть

здійснюватися рухи. В залежності від цього суглоби поділяють на одно-

(циліндричні, блокоподібні), дво- (еліпсоподібні, сідлоподібні) та

багатовісні (кулясті і плоскі).

Для зручності форму суглобової поверхні порівнюють з відрізком тіла

повертання і на цій підставі виділяють суглоби: циліндричні (серединний

атлантоосьовий, проксимальний променево-ліктьовий), блокоподібні - це

власне циліндричні, але розділені заглибленням або горбиком (міжфалангові

кисті, плечо-ліктьовий), еліпсоподібні (променево-зап'ястковий, колінний

(комплексний>, атланто-потиличний ), сідловидні (зап'ясно-

п'ястковий великого пальця , кулясті (плечовий,

кульшовий), плоскі (міжзап'ясні, передплесно-плесневі).

В суглобах навколо поперечної осі відбувається згинання і розгинання,

навколо сагітальної - відведення і приведення, навколо фронтальної -

кручення.

Сполучення окремих відділів скелету.

М’язи

Скелетна мускулатура складається з окремих м’язів, побудованих з

м’язової (посмугованої) тканини, сполучної тканини, нервів і судин, які в

ній проходять. В давнину м’яз порівнювали з мишею (musculus - миша), а тому

у ньому виділяли головку, черевце і хвіст. За головку (origo) у м’язі

прийнято вважати ту його частину, яка залишається нерухомою при скороченні

цього ж м(яза. Відповідно рухливий кінець називають хвостом (insertio).

Ці м(язи утримують тіло у рівновазі, переміщують його в просторі та

рухаючи кістки змінюють положення органів, утворюють стінки грудної та

черевної порожнин, тазу, входять до складу глотки, верхньої частини

стравоходу, гортані, рухають очне яблуко і слухові кісточки, забезпечують

ковтання та дихальні рухи, утворюють зовнішній анальний сфінктер.

М(яз в цілому побудований з пучків м(язових волокон. Кожне волокно

має форму циліндра і вкрите сполучнотканинною оболонкою (ендомізій).

Довжина м(язового волокна коливається від 1 до 40 мм, товщина - до 0.1 мм.

Розрізняють (за кількістю міоглобіну) червоні та білі м(язові волокна.

Червоні м(язи мають багато міоглобіну і мітохондрій. Це найтонші волокна з

груповим розташуванням міофібрил. Білі волокна містять мало міоглобіну і

мітохондрій, міофібрил у них багато і розташовані вони рівномірно. Є і

проміжний тип волокон.

Білі волокна скорочуються швидше, але швидко і заморюються. Червоні

м(язи скорочуються триваліше і довше не заморюються. У людини більшість

м(язів мають усі три типи волокон.

Групи волокон об(єднуються в пучки 1-го порядку сполучною тканиною

(внутрішній перимізій), яка їх охоплює і щільно з(єднує їх між собою. Пучки

1-го порядку об(єднуються сполучною тканиною в пучки 2-го порядку. Так само

утворюються пучки 3-го і інших порядків, і, нарешті, сполучна тканина

охоплює весь м(яз в цілому. Ця зовнішня сполучнотканинна оболонка

називається зовнішнім перимізієм або епімізієм. Внутрішня сполучна тканина,

що охоплює пучки волокон, називається внутрішнім перимізієм. Окремі великі

м(язи або групи м(язів вкриваються поверх їх зовнішнього перимізія ще

особливими пластинками сполучної тканини - фасціями. Це своєрідні футляри,

які вкривають окрмі м(язи, групи м(язів, все тіло людини (поверхнева та

власна фасції) порожнини торсу зсередини, внутрішні органі, судини тощо.

Скелетні м(язи приєднуються до кісток (рідше до хрящів, фасцій,

сухожилків) своїми сухожилками (tendo). Сухожилки збудовані з волокон

щільної сполучної тканини і в поперечному перерізі мають форму кола чи

овалу. Підходячи до кінців м(язових волокон, пучки сухожилкових волокон

роз(єднуються і охоплюють ці кінці так, що тонкі сухожилкові волоконця

переходять у структури сарколеми. Таким способом встановлюється міцний

зв(язок між сухожилком і м(язом.

У м(язах м(язові волокна можуть розташовуватись по різному до осі

м(яза. Саме за цією ознакою м(язи поділяють на перисті, прямі, колові,

поперечні тощо.

В залежності від розташування м(язи поділяють на: поверхневі і

глибокі, медіальні і латеральні, зовнішні і внутрішні.

Назви м(язів часто вказують на їх форму (ромбопо-дібний,

трапецієподібний, квадратний) величину (великий, малий, довгий), напрямок

(поперечний, косий), кількість головок, назви кісток, до яких вони

прикріплені, виконувана функція (згинач, розгинач тощо).

За формою м(язи поділяються на довгі, короткі і широкі. Довгі м(язи

мають довгасте черевце (venter), в якому зосереджені м(язові волокна, а на

його кінцях - два (як мінімум) сухожилки, якими м(яз прикріплюється до

кісток. Широкі м(язи мають і широкі сухожилки - апоневрози. Короткі м(язи

відрізняються від довгих лише розмірами (звідси і назва). У деяких м(язів є

два черевця - це двочеревцеві м(язи. Крім того, довгі м(язи можуть

починатися від кісток не одним, а 2-ма, 3-ма і навіть 4-ма сухожилками або

головками (caput). Вони так і називаються - дво-, три- та чотириголовими.

Для того щоб відбувався рух м(язи мають кріпитися до різних кісток,

проходячи мимо суглоба, в якому виконується даний рух, а перетинаючи, якщо

не самий суглоб, то вісь обертання цього суглоба. Деякі м(язи минають не

один а два суглоби. Наприклад, двоголовий м(яз плеча проходить спереду від

плечового суглоба, розпочинаючись на лопатці, і спереду від ліктьового,

приєднуючись до променевої кістки. Він діє на обидва ці суглоби. Це

двосуглобові м(язи.

Кожний м(яз може виконувати не один рух, а два (наприклад, одночасно

приведення і пронацію), але не може робити двох протилежних рухів у тому

самому суглобі. Для цих рухів існують окремі групи м(язів (антагоністи).

Наприклад, згиначі ліктьового суглоба проходять спереду від нього, а

розгиначі - ззаду.

Згідно з усіма можливими рухами навколо трьох осей обертання існує

шість основних груп м(язів: згиначі (флексори) - розгиначі (екстензори),

привідні (аддукто-ри) - відвідні (абдуктори), пронатори (обертання до серендини) - супінатори (ротація назовні).

М(язи мають допоміжєні апарати: фасції, зв(язки, слизові піхви

сухожилків, блоки, сесамоподібні кістки.

Від внутрішньої поверхні фасцій відходять фасціальні перетинки, які

йдуть у глибину поміж сусідніми групами м(язових волокон і прикріплюються

до кісток. Таким чином вони відділяють одну групу м(язів від іншої,

охоплюючи їх фіброзною або кістково-фіброзною піхвою. Це має функціональне

значення, бо піхви утримують м(язи при їх скороченні в певних межах. Крім

того фасції мають значення в патології, створюючи опір (бар(єр) поширенню

запальних процесів. Фасції бувають різної міцності. Деякі з них слабенькі,

тісно зв(язані із зовнішнім перимізієм так, що й розділити їх важко, інші

міцні, блискучі, нагадують собою апоневрози. Найбільшого розвитку фасції

досягають у людей важкої фізичної праці.

Зв(язки - це місцеві потовщення фасцій у вигляді блискучих фіброзних

пучків, косих або поперечних, які перекидаються між кістковими виступами

над сухожилками м(язів, що тут проходять з одного відділу кінцівки на

другий, наприклад, з гомілки на стопу. Ці зв(язки ніякого відношення не

мають до суглоба. Перекидаючись над сухожилками м(язів, вони утворюють для

них фіброзні піхви. Піхви утримують сухожилки в певному положенні під час

скорочень м(язів, не даючи їм відходити вбік.

Слизові сумки утворюються в місцях, де сухожилки м(язів під час

скорочень найбільше труться об тверді сусідні утвори, найчастіше біля місця

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10