Анатомия человека

внутрішніх органів і стінок живота (серед яких варто назвати ворітну вену

. Вона утворюється злиттям верхньої і нижньої брижових та

селезінкової. За розмірами вона поступається лише порожнистій. Вона несе

кров від кишечника, шлунка та інших нутряних органів до печінки).

Між системами верхньої та нижньої порожнистих вен є анастомози: кава-

кавальні та порто-кавальні.

Серце (cor) розташоване в середньому середостінні асиметрично. Більша

його частина розташована в лівій частині грудної клітки. Довга вісь

(близько 12-13 см) серця розташовується зверху вниз, зправа наліво, ззаду

наперед. Найбільший поперечний переріз серця - 9-10 см, а передньо-задній -

6-7 см.

Межі серця проектуються на грудну стінку таким чином. Верхівка

знаходиться на 1 см досередини від лівої середньоключичної лінії у 5-му

міжреберному проміжку. Верхня межа іде на рівні верхнього краю третіх

реберних хрящів. Права лежить на 1-2 см вправо від правого краю грудини

від 3 до 5 ребер. Нижня проходить косо від хряща 5 правого ребра до

верхівки серця; ліва - від хряща 3 ребра до верхівки серця.

Це порожнистий орган, розділений всередині на камери: 2 передсердя і

два шлуночки (праві і ліві). Зовні передсердя відділені від шлуночків

вінцевою борозною, шлуночки - передньою і задньою міжшлуночковими

борознами. Передсердя розділені між собою міжпередсердною перетинкою, на

якій є овальна ямка. В утробному періоді тут був овальний отвір, крізь який

передсердя сполучалися між собою. З народженням цей отвір заростає.

У ліве передсердя відкриваються 4 легеневі вени. У праве - порожнисті

вени - верхня і нижня.

На межі між передсердям і шлуночком є передсердно-шлуночковий отвір,

по краю якого розташований передсердно-шлуночковий клапан: у лівій частині

- двостулковий, у правій - тристулковий. У тристулкового клапана є передня,

задня і перетинкова стулки (складки ендокарда із щільною волокнистою

сполучною тканиною, вкритою ендотелієм). На шлуночковій поверхні стулок

прикріплюються сухожильні хорди, протилежні кінці яких приєднуються до

сосочкових м'язів (їх на дні правого шлуночка.

3). Внутрішня стінка шлуночків ребриста - вкрита трабекулами, які

розташовані впоперек і вздовж. Із правого шлуночка бере початок легеневий

конус чи стовбур. В його основі розташований кишеньковий клапан із 3-х

кишеньок - ліва, права і передня.

Двостулковий клапан (мітральний) між лівими передсердям і шлуночком

має дві стулки - передня і задня. З лівого шлуночка бере початок аорта, в

основі якої є також кишеньковий клапан з 3-х кишеньок: лівої, правої і

задьної.

Міжшлуночкова перетинка складається з двох ділянок: більша (знизу, від

верхівки) має м'язеву будову. Менша (верхня її ділянка) - із фіброзної

тканини. Перетинка з обох боків вкрита ендокардом.

Розміри серця корелюють з розмірами тіла, серце людини приблизно таке,

як кулак лівої (у лівшів) руки.

Стінка серця складається з трьох шарів: зовнішнього (епікард),

середнього (міокард) і внутрішнього (ендокард). Стінка лівого шлуночка

приблизно 20 мм товщиною, правого - 5-8 мм, передсердь - 2-3 мм.

Епікард це вісцеральна пластинка серозного перикарду. Епікард обгортає

серце, початкові відділи легеневого стовбуру і аорти, кінцеві відділи

легеневих і порожнистих вен, а потім переходить в паріетальну пластинку

серозного перикарду. Таким чином утворена навколосерцева сумка.

Переважна частина серцевої стінки - міокард - тобто м'язевий шар,

утворений серцевим смугастим м'язом. Кардіоміоцити майже прямокутної форми

(L = 50-120 мкм, d = 15-20 мкм.), в центрі мають 1-2 овальних ядра і багато

мітохондрій; міофібрили розташовані по периферії строго прямолінійно.

Клітини контактують між собою вставочними дисками, через які відбувається

передача імпульсів.

Міокард передсердь ізольований від міокарду шлуночків , тобто працюють

вони відокремлено. Вони починаються від двох фіброзних кілець, розташованих

навколо лівого і правого передсердно-шлуночкових отворів.

У передсердях два шари м'язів: поверхневий - циркулярних або поперечно розташованих волокон, глибокий

- повздожні волокна.

Навколо гирл великих венозних стовбурів (порожнстих і легеневих вен),

які впадають у передсердя, є циркулярні пучки міоцитів.

У шлуночках є три шари м'язів: поверхневий - поздовжній, його м'язеві

пучки починаються на фіброзному кільці і ідуть косо вниз. На верхівці серця

вони утворюють загин і переходять у внутрішній поздовжній шар, який своїм

верхнім кінцем прикріплюється до фіброзного кільця. Між ними розташований

середній шар - циркулярний. Цей шар самостійний для правого і лівого

передсердя.

М'язевий шар лівого шлуночка значно товщий ніж у правого.

Ендокард вистилає зсередини камери серця, вкриває сосочкові м'язи,

хорди і клапани. Ендокард товщий у лівих камерах серця, особливо на

міжшлуночковій перетинці та на початку аорти і легеневого конусу. Ендокард

утворений ендотелієм, який лежить на товстій базальній мембрані, під якою

розташовані сполучнотканинний (субендотеліальний) і м'язево-еластичний

шари. На межі з міокардом лежить зовнішній сполучнотканинний шар

(субендокардіальна основа).

Кровопостачання серця забезпечується двома вінцевими артеріями, які

починаються від цибулини аорти з під лівої та правої кишеньки клапану.

Розташовуються артерії по вінцевій та міжшлуночкових борознах. Вінцеві

артерії розгалужуються до капілярів у всіх трьох оболонках стінки серця,

папілярних м'язах, трабекулах. Кров із капілярів збирається у серцеві вени,

венозний синус і безпосередньо у праве передсердя.

Перикард - замкнений мішок із двох шарів: зовнішній – фіброзний

перикард переходить у зовнішню оболонку великих судин, спереду при-

кріплюється до грудної кістки. Внутрішній - серозний перикард - має два

листки: вісцеральний (епікард) і паріетальний (він зрісся з фіброзним). Між

цими листками є перикардіальна порожнина з невеликою кількістю рідини.

Робота серця здійснюється автоматично завдяки наявності у ньому

провідної системи у вигляді скупчень атипових м'язевих волокон. Тут

виділяють: синусно-передсердний вузол, передсердно-шлуночковий, пучок Гіса

(передсердно-шлуночковий), його ніжки і розгалудження (волокон Пуркіньє).

Синусно-передсердний вузол розташований під епікардом правого

передсердя між місцем впадання верхньої порожнистої вени і вушком правого

передсердя. Передсердно-шлуночковий - на міжпередсердній

перетинці ближче до стулкових клапанів. Від нього відходить пучок Гіса у

бік шлуночків. Він у верхній частині міжшлуночкової перетинки ділисться на

праву (менша) і ліву (більша) ніжки. Ніжки під ендокардом розгалужуються і

в товщі міокарду шлуночків на більш тонкі, які закінчуються волокнами

Пуркіньє, що контактують з кардіоміоцитами.

Дихальна система

поділяється на повітроносні шляхи і респіраторний відділ. Повітроносні

шляхи включають порожнину носа, глотку, гортань, трахею, бронхи різних

калібрів, включаючи бронхіоли. Тут повітря зігрівається (охолоджується),

очищається від різноманітних частинок і зволожується. Респіраторний відділ

складається із альвеолярних ходів і альвеол, які утворюють ацинуси. У них

відбувається газообмін.

Порожнина носа розпочинається ніздрями, які ведуть до присінка носової

порожнини. Внутрішня поверхня присінка вистелена незроговіваючим

багатошаровим плоским епітелієм і має волосся, сальні і потові залози.

Слизова оболонка стінок порожнини носа виконує нюхову та дихальну функції,

тому має різну будову. Дихальну функцію забезпечує більша частина слизової

оболонки носа і вона вкрита війчастим псевдобагатошаровим епітелієм з

великою кількістю бокалоподібних гландулоцитів, що виділяють слиз. Слиз

завдяки рухам війок пересувається назовні і видаляється. В порожнину носа

виділяється секрет багаточисельних слизових альвеолярно-трубчастих залоз.

Слиз зв'язує пилеподібні частки повітря і зволожує вдихуване повітря.

Власна пластинка слизової оболонки і підслизова основа дуже добре

васкуляризовані і забезпечують вирівнювання температури вдихуваного повітря

до температури тіла.

Три носові раковини збільшують загальну поверхню порожнини носа і

утворюють носові ходи (верхній, середній та нижній). У нижній носовий хід

відкривається носослізний канал. У верхній - задні чарунки решітчастої

кістки і (дорзальніше) пазухи клиноподібної кістки. У середній - середні і

передні чарунки решітчастої і пазухи лобної та верхньощелепної кісток.

Нюхова ділянка слизової оболонки верхньої носової раковини і

відповідної їй частини перегородки та задній відділ верхньої стінки

порожнини носа - це частина слизової оболонки носа, вкрита війчастим

псевдобагатошаровим епітелієм, до складу якого входять спеціальні

сприймаючі нюхові нейросекреторні біполярні клітини.

Повітря із порожнини носа надходить крізь хоани до носової, а потім

ротової частини глотки і в гортань.

Глотка (pharynx) - лійкоподібний канал довжиною 11-12 см, звернений

розширеною частиною краніально і сплющений в дорзо-вентральному напрямку.

Верхня частина глотки зрощена з основою черепа. На рівні межі 6 і 7 шийних

хребців глотка переходить у стравохід. У дорослої людини глотка вдвічі

довша рота. В глотці відбувається перехрест шляхів повітря і їжі.

Порожнину глотки ділять на 3 ділянки: носову, ротову і гортанну

(відповідно: носоглотка, ротоглотка і гортаноглотка). Спереду носоглотка

сполучається з носовою порожниною через хоани, ротоглотка з порожниною рота

сполучається зівом, гортаноглотка гортанним отвором сполучається з

гортанню. Задня стінка глотки відділена від передньої поверхні хребта

прошарком рихлої сполучної тканини, тому глотка рухлива. На рівні хоан на

бічних стінках носоглотки з обох боків розташовані глоткові отвори слухових

(Євстахієвих) труб, крізь які порожнина середнього вуха сполучається з

довкіллям. Поблизу цього отвору (між ним і піднебінною занавіскою)

розташовані трубні мигдалики. На межі між верхньою і задніми стінками

глотки розташовується непарний глотковий мигдалик. Стінка глотки

складається з 3 шарів: слизової оболонки (вкрита одношаровим багаторядним

війчастим епітелтієм), фіброзної оболонки (зрощена з слизовою, зверху з

основою черепа).

Гортань (larynx) - дихальна трубка і голосовий апарат. Г. розташована

на рівні 4-6 шийних хребців і сполучається зв'язками з під'язиковою

кісткою. Зверху гортань сполучається з порожниною глотки, знизу - з

трахеєю.

Скелет гортані утворений кількома рухливо сполученими між собою

гіаліновими хрящами. Найбільший - щитоподібний (непарний), у якого

розрізняють дві сполучені між собою під майже прямим (у чоловіків) або

тупим (120(, у жінок) кутом чотирикутні пластинки. Від задніх країв

пластинок відходить дві пари ріжків (верхні і нижні). Основу гортані

складає перстнеподібний хрящ (гіаліновий), його дуга звернена вперед, а

пластинка - назад. Перстнетрахеальна зв'язка сполучає нижній край хряща з

першим хрящем трахеї. Перстнеподібний хрящ сполучається з щитоподібним і

черпакуватими хрящами двома парами суглобів.

Найважливішими (функціонально) у гортані є черпакуваті хрящі, від

основи яких вперед відходить голосовий відросток, назад - м'язевий. До

останнього прикріплюється м'яз, який змінює положенння голосових

відростків, що натягують голосові зв'язки. Ріжкоподібний хрящ маленький,

конічної форми, своєю основою ніби сидить на верхівці черпакуватого.

Клиноподібний хрящ більший, видовжений, непостійної форми і величини, часто

рудиментарний. Обидва хрящі еластичні. Зверху гортань вкрита надгортанним

хрящем, який прикріплений до щитоподібного хряща і під'язикової кістки за

допомогою щитонадгортанної і під'язиково-надгортанної зв'язок.

Надгортанник (epiglottis) збудований з еластичного хряща, за формою

подібний до листка дерева. Звуженою частиною (стебельцем) він приєднаний до

внутрішньої поверхні кута щитоподібного хряща за допомогою зв'язки, а

розширеною частиною виступає над щитоподібним хрящем позаду кореня язика.

Еластичний надгортанний хрящ може легко згинатись і знову випростовуватись,

що і відбувається під час ковтання.

Усі хрящі сполучаються між собою суглобами і зв'язками. Є два суглоби

перснеподібно-черпакуваті і два перснеподібно-щитоподібні. Це справжні

суглоби, в яких є сумка, суглобові поверхні і суглобова порожнина з

синовіальною рідиною. Сумки їх посилені зв'язками.

Трахея (trachea) лежить спереду від стравоходу, заходячи в грудну

порожнину через верхній її отвір, і йде до рівня 4-го або 5-го грудного

хребця, де поділяється (біфуркація) на два головні бронхи. Довжина трахеї

варіює в межах від 8,5 до 15 см, частіше вона рівна 10-11 см.

Стінка трахеї складається із слизової оболонки, підслизової основи,

волокнисто-м'язево-хрящевої та адвентиціальної оболонок. Слизова оболонка

трахеї вистелена війчастим псевдобагатошаровим епітелієм, у якому є багато

бокалоподібних гландулоцитів. Власна пластинка слизової оболонки має багато

еластичних волокон, лімфоцитів і лімфоїдних вузликів.

Підслизова основа поступово переходить у щільну волокнисту сполучну

тканину - охрястя трахеї. Тут є багато змішаних серозно-слизових залоз, які

виділяють секрет до слизової оболонки.

Волокнисто-м'язево-хрящева оболонка трахеї утворена з 16 - 18(20)

гіалінових хрящів, що не дають спадатись її стінкам і забезпечують

безперебійне надходження повітря до легень. Хрящі трахеї мають вигляд

непових кілець. Незамкнена їх частина звернена до стравоходу (дорзально).

Кінці хрящових дужок з'єднуються між собою сполучною тканиною із

гладенькими м'язами - перетинчаста стінка трахеї. Півкільця сполучаються

між собою сполучною тканиною. Перетинчаста стінка трахеї дозволяє вільному

проходженню грудки їжі.

Спереду до трахеї прилягають м'язи, розташовані нижче під'язикової

кістки, а у верхньому її відділі - щитоподібна залоза.

Трахея вкрита адвентиціальною оболонкою, яка складається із рихлої

волокнистої незформованої сполучної тканини.

Починається трахея у грудних дітей на рівні 4-5 шийних хребців, у

дорослих - на рівні 6-го, у стариків опускається до 7-го шийного хребця. У

жінок початок трахеї лежить вище, ніж у чоловіків. Біфуркація у дітей до 1-

го року розташована на рівні 3-го грудного хребця, від 2 до 6 років - на

рівні 4-5, від 7 до 12 років на рівні 5-6 грудного хребця.

Головні Бронхи (bronchus) збудовані як і трахея. Вони розходяться і

входять у ворота легень. Правий бронх ширший і коротший (в ньому 6-8

хрящових півкілець) від лівого (тут є 9-12 півкілець), за напрямком правий

бронх є ніби продовженням трахеї. Від правого головного бронха беруть

початок 3 часткові бронхи - верхній (під ним проходить права легенева

артерія), середній і нижній. Лівий головний бронх зразу ділиться на 2

часткові бронхи - верхній і нижній. Через лівий головний бронх

перегинається дуга аорти, через правий - непарна вена.

Головні бронхи дають початок вторинним (частковим) бронхам. Від них

відходять третинні (сегментарні) бронхи, які далі поділяються дихотомічно.

Міжнародна класифікація передбачає певні назви кожного бронхолегеневого

сегмента та їх номерацію (див. таблицю).

Далі бронхи поділяються на субсегментарні (9-10 генерацій), часточкові

і внутрішньочасточкові.

Таблиця із стор. 241 Сапіна

Із зменшенням калібру бронхів їх хрящі поступово змінюють форму:

спочатку це півкільця, потім хрящові пластинки різної величини, і зовсім

вони зникають у бронхіолах діаметром близько 1 мм. У стінках

внутрішньолегеневих бронхів є круговий шар міоцитів, що розташовуються між

слизовою оболонкою і хрящами.

У дрібних бронхах (діаметром до 1-2 мм) поступово зникають хрящові

пластинки і залози, а м'язева пластинка слизової оболонки стає відносно

товстою.

Внутрішньочасточкові бронхи розпадаються на різну кількість кінцевих

(термінальних) бронхіол (18-20), які є кінцевими розгалудженнями

повітроносних шляхів і мають діаметр близько 0,5 мм.

Бронхи вистелені війчастим псевдобагатошаровим епітелієм з великою

кількістю бокалоподібних клітин. Є клітини Клара (секреторні), які

виділяють ферменти для руйнування сурфактантів. Сурфактант (фосфоліпіди,

білки і глікопротеїди) - поверхневоактивна речовина, яка підтримує

поверхнвий натяг альвеол. Має бактерицидні властивості.

Легені (pulmo pulmones) мають вигляд конуса, основа якого звернена до

діафрагми. Верхівка легень виступає над ключицею в ділянку шиї. Легені

мають опуклу реберну поверхню (іноді на легенях є відбитки від ребер),

увігнуту діафрагмальну і серединну поверхню, обернену до серединної площини

тіла. Ця поверхня називається медіастинальною (середостінною). Всі органи,

що розташовані між легенями посередині складають середостіння

(mediastinum). На середостінній поверхні легень розташовані їх ворота, куди

заходить бронх, входять і виходять судини і нерви. На медіастінальній

поверхні лівої легені є досить глибока серцева яма, а на передньому краї -

серцева вирізка. Основна частина серця розташована саме тут - зліва від

серединної лінії.

Легені складаються з часток, розділених глибокими вирізками. Права

легеня має 3 частки, ліва - 2.

Частки легень - це окремі, певною мірою ізольовані, анатомічно

відокремлені ділянки легень з власним частковим судинно-нервовим

комплексом.

У дітей тканина легень блідно-рожевого кольору. У дорослих тканина

легень поступово темніє за рахунок часточок вугілля, пилу, які

відкладаються у сполучнотканинній основі легень.

Сегмент - ділянка легеневої тканини із своїми судинами і нервами та

сегментарним бронхом. Кожний сегмент в цілому нагадує зрізаний конус,

вершина якого спрямована до кореня легень, а широка основа вкрита

вісцеральною плеврою. Чітких меж сегменти на поверхні плеври не мають.

Сегменти утворені легеневими часточками, кількість яких у сегменті досягає

приблизно 80 штук. Часточки розділені міжчасточковими сполучнотканинними

перегородками.

Форма часточки нагадує неправильну піраміду з діаметром основи 0,5-2

см. У верхівку часточки входить часточковий бронх, який галузиться на 3-7

кінцевих (термінальних) бронхіол діаметром близько 0,5 мм. Їх слизова

оболонка вистелена одношаровим війчастим епітелієм, між клітинами якого

розташовуються секреторні клітини (Клара). Вважається, що вони забезпечують

відновлення епітелію кінцевих бронхіол. Власна пластинка слизової оболонки

багата на еластичні волокна, які переходять в еластичні волокна

респіраторного апарату. Це забезпечує їх не спадання. Залози відсутні.

Зовні є пучки міоцитів.

Функціональною одиницею легень є ацинус (їх у легенях близько 800

тисяч) - система розгалуджень однієї кінцевої бронхіоли, яка ділиться на 14-

16 дихальних (респіраторних) бронхіол, що утворюють до 1500 альвеолярних

ходів із 20000 альвеолярних мішечків і альвеол. У одній легеневій часточці

налічується 16-18 ацинусів. У людини на один альвеолярний хід припадає в

середньому 21 альвеола.

Альвеоли нагадують міхурці неправильної форми, вони розділяються

міжальвеолярними перегородками товщиною 2-8 мкм. Кожна перегородка є

стінкою двох альвеол, у перегородці розташована густа сітка кровоносних

капілярів, еластичних, ретикулярних і колагенових волокон і клітин

сполучної тканини. У перегородках часто є пори, якими альвеоли сполучаються

між собою.

У легенях налічується 600-700 млн, їх поверхня коливається в межах 40-

120 кв.м.

Альвеоли вистелені дихальними (сквамозними) і великими (гранулярні

клітини) альвеоцитами. Дихальні вкривають близько 97% альвеолярної поверхні

і розташовані на власній базальній мембрані. Великі альвеоцити - синтезують

сурфактант, речовина ліпопротеїнової природи, що вистилає альвеоли з

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10