Диплом: Організація безготівкових розрахунків і шляхи їх удосконалення

Диплом: Організація безготівкових розрахунків і шляхи їх удосконалення

Національний банк України Українська академія банківської справи Допущена до захисту Завідуюча кафедрою фінансів ___________ Науменкова С.В. (підпис) «____»_______________2000р. Дипломна робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста Тема роботи: “Організація безготівкових розрахунків і шляхи їх удосконалення” Виконав слухач денної форми навчання група ПФ-92Д спеціальність Фінанси Величко Віталій Миколайович Науковий керівник дипломної роботи: Кандидат економічних наук, доцент ________________ Школьнік І.О. (підпис) «_____»__________________ 2000 р. Виконавець – випускник ________________ Величко В.М. (підпис) «_____»__________________ 2000 р. Суми – 2000 Зміст Вступ..........................................................................4 Розділ 1. Безготівкові розрахунки і їх роль в господарському обороті України...................................................................... ............. 6 1.1. Зміст грошового обороту...................................................6 1.2. Сфери грошового обороту...................................................8 1.3. Безготівковий грошовий обіг...............................................9 1.3.1. Суть, основи організації та народногосподарське значення безготівкових розрахунків.................................................................. .................... 9 1.3.2. Поняття системи безготівкових розрахунків..............................11 1.3.3. Принципи організації безготівкових розрахунків....................... 15 1.3.4. Способи безготівкових розрахунків......................................18 1.4. Форми безготівкових розрахунків..........................................21 1.4.1. Розрахунки платіжними дорученнями......................................21 1.4.2. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями.................... 22 1.4.3. Розрахунки чеками......................................................24 1.4.4. Розрахунки акредитивами................................................27 1.4.5. Розрахунки платіжними вимогами.........................................30 1.4.6. Інкасові доручення (розпорядження).....................................31 Розділ 2. Організація безготівкових розрахунків підприємств України на прикладі ВАТ “Гумотехніка”.............................. 33 2.1. Економіко – організаційна характеристика ВАТ “Гумотехніка” 33 2.2. Особливості організації безготівкових розрахунків в ВАТ “Гумотехніка” 46 2.3. Вексель як інструмент безготівкових розрахунків...................... 47 2.3.1. Історія розвитку.......................................................48 2.3.2. Правове забезпечення...................................................49 2.3.3. Види векселів та операції з ними.......................................51 Розділ 3. Шляхи удосконалення безготівкових розрахунків в господарському обороті України......................................... 58 Висновки......................................................................65 Список використаних джерел................................................... 67 Додатки.......................................................................71

Вступ

Сьогодні економіка України потребує швидких структурних та технологічних перетворень при одночасному вдосконаленні механізму безготівкових розрахунків, так як сучасний її стан характеризується розладом платіжно–розрахункової системи та платіжною кризою. Своєчасна і повна сплата доставленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг, інших боргових зобов’язань є однією з головних передумов та ознак ефективності функціонування економіки в цілому і кожного його суб’єкта окремо. Від стану безготівкових розрахунків, своєчасного і повного надходження від платників коштів залежить стан грошового обігу, ціноутворення, кредитні відносини, фінансовий стан підприємств і, як підсумок, соціальний стан населення. В період економічної кризи порушується система безготівкових розрахунків, збільшується попит на готівку та кредит банків. Крім того, лібералізація цін ускладнила формування кредитних процесів банків, негативно вплинула на проведення безготівкових розрахунків. Таким чином, в сучасних умовах, коли спостерігається зниження рівня платоспроможності підприємств, порушення товарного і грошового обігу, неефективність діючого механізму розрахунків між підприємствами, який не стимулює їх до своєчасного виконання платежів, необхідно не тільки технічно здійснювати розрахункові операції, але і вдосконалювати організацію безготівкових розрахунків. Беручи до уваги вищенаведене, актуальність даної роботи очевидна. Метою дипломної роботи є вивчення організації безготівкових розрахунків і шляхів їх удосконалення. Виходячи з зазначеної мети задачами дипломної роботи є розгляд сутності та принципів безготівкових розрахунків, вивчення документообігу при використанні різних форм безготівкових розрахунків, виявлення шляхів удосконалення безготівкових розрахунків. Об'єктом дослідження даної роботи є ВАТ “Гумотехніка”. Методи, які були використані при роботі на дипломною роботою: статистичний, аналітичний, порівняльний, графічний, економіко-математичний (програмний пакет Microsoft Excel). При написанні дипломної роботи був використаний статистичний, аналітичний матеріал, дані фінансової і бухгалтерської звітності; також використовувалася як періодична література, книги, так і законодавчі, нормативні і інструктивні матеріали, що стосуються даної теми. Розділ 1. Безготівкові розрахунки і їх роль в господарському обороті України

1.1. Зміст грошового обороту

В національній економіці відбувається безперервний кругооборот доходів і продуктів, який опосередковується відповідним оборотом грошей. Грошовий оборот — це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Грошовий оборот — це сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві [31]. У процесі руху доходів і продуктів (товарів і послуг) виникають взаємопов'язані, але протилежні за напрямком товарні і грошові потоки. У розвинутому ринковому господарстві грошовий оборот не може здійснюватися без участі й активної ролі банків. Банки стають необхідними посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями, установами та окремими фізичними особами [17]. Банк є найважливішим грошово-кредитним інститутом суспільства, в якому створюються і зберігаються гроші. Гроші проходять через банки в міру здійснення платежів. Побудуємо модель грошового обороту, що описує потік товарів і послуг, якими обмінюються підприємства (фірми) і населення, збалансований контрпотоком грошових платежів, які здійснюються при цьому обміні. Товарні потоки закономірно створюють зустрічний рух грошових коштів — як у національній, так і в іноземній валюті [31]. Базова модель грошового обороту (рис.1.1.) включає в себе: - ринки ресурсів і продуктів; - банки; - суб'єкти народногосподарського обороту — підприємства і населення. Потоки товарів і послуг на цьому малюнку спрямовані за годинниковою стрілкою; потоки грошових платежів — проти годинникової стрілки. У базовій моделі допускається, що всі ресурси належать населенню (хоча насправді йому належить тільки один ресурс — робоча сила). Банк є вихідним і кінцевим пунктом моделі, через який здійснюється кругооборот готівки і безготівкових платежів, тому банки зображені в центрі малюнка. Потоки економічних ресурсів, з одного боку, і грошовий потік доходів та споживчих витрат, з іншого здійснюються одночасно. Будь-які затримки, крім тих, які викликані продажем товарів у кредит, створюють ситуацію неплатежів, що загрожує дезорганізацією народногосподарського обороту [31]. Базова модель грошового обороту дає загальне уявлення про функціонування національної грошової системи. Альтернативою грошового обороту є неефективний бартерний обмін. Криза неплатежів сприяє розширенню прямого безгрошового обміну товарами і послугами [28]. Рис.1.1. Базова модель грошового обороту. Складнішою модель грошового обороту буде тоді, коли в ній враховуватимуться заощадження, інвестиції, фінансові ринки, державний сектор, а також міжнародні економічні зв'язки [31].

1.2. Сфери грошового обороту

Грошовий оборот поділяється на дві взаємопов'язані частини: сферу безготівкового обігу і сферу готівкового обігу. Готівка, як правило, використовується при виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій (тобто при утворенні доходів населення), а також при купівлі товарів і послуг у роздрібній торгівлі, розміщенні коштів у банківських внесках тощо (тобто при витрачанні доходів населення). У сфері безготівкового грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум через рахунки в банках. У безготівковій формі здійснюється переважна більшість грошових операцій у народному господарстві: розрахунки між підприємствами (фірмами), деякі види розрахунків підприємств і організацій з населенням (наприклад, перерахування грошових коштів, у тому числі заробітної плати і пенсій, на поточні рахунки, відкриті в установах банків) тощо [11]. Таким чином, за своєю специфікою готівковий обіг призначений для обслуговування споживчого ринку, тоді як фінанси підприємств функціонують у формі безготівкових грошей. Оскільки безготівкова і готівкова грошові сфери обслуговують різні кола народногосподарського обороту, вони мають виконувати різні економічні завдання й працювати по-різному. Безготівковий грошовий обіг має переваги порівняно з обігом готівки: економляться кошти, прискорюється оборот грошей. На підтримку сфери готівкового обігу доводиться витрачати значні кошти на друкування, рахування, сортування, упаковку, інкасацію готівки тощо. Крім того, готівковий обіг вимагає значного штату касирів і контролерів. Торговельні автомати поки що дуже дорогі, і тому, по суті, не використовуються у вітчизняній торговельній мережі [21]. Проблема неплатежів — взаємної неплатоспроможності підприємств (фірм) — є протиприродною для нормального грошового кругообороту. Рух товарів і послуг у народногосподарському обороті нині наштовхується на серйозну перешкоду — нестачу платіжних засобів у покупців [52]. Криза монетарної і фінансової систем вітчизняної економіки призвела до широкого розвитку бартерної (натуральної) сфери народногосподарського обороту. Значна частка матеріально-речового і вартісного обороту нині обслуговується різноманітними видами грошових сурогатів і бартером. Правилом стали дезорганізація розрахунків, затримка майже всіх видів платежів, включно з виплатою заробітної плати, стипендій і пенсій, надходження податків у бюджет тощо [10].

1.3. Безготівковий грошовий обіг

1.3.1. Суть, основи організації та народногосподарське значення безготівкових розрахунків Безготівковий грошовий обіг — це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержанням товарів та оплатою їх. Безготівкові розрахунки — розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки поділяються на міжбанківські та міжгосподарські, які обслуговують, відповідно, відносини між банками та між клієнтами банків. Безготівкові розрахунки є розрахунками (платежами) за продукцію та послуги, що здійснюються двома основними способами: акцептно-інкасовим, коли поставка передує оплаті, та акредетивним, —коли оплата передує відправленню продукції. Акцепт у даному разі виступає як згода на оплату розрахункових документів. Інкасо — це банківська розрахункова операція, завдяки якій банк одержує гроші за дорученням клієнта і зараховує ці гроші на його банківський рахунок на підставі поданих розрахункових документів. Акредитив — це розрахунковий документ, за яким один банк доручає іншому здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені чи надані послуги [46]. Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це, по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку [31]. Кризовий стан національної економіки України супроводжується деформаціями механізмів безготівкового грошового обігу. Хронічні, а часто й безнадійні, неплатежі — характерна риса діючої системи безготівкових розрахунків. Основною формою взаємовідносин між постачальниками, виробниками та покупцями продукції все більше стає неефективний натуральний обмін (бартер). Зрозуміло, що при бартері кошти на розрахункові рахунки господарських суб'єктів у банківських установах не надходять. Успішне здійснення економічних реформ неможливе поза становленням впорядкованої, ефективно і синхронно діючої системи безготівкових розрахунків. Велике значення має встановлення ринкових розрахунково-платіжних відносин між господарськими суб'єктами. Суть таких відносин можна передати формулою: "Перш ніж продати продукцію, слід зважити, кому продаєш" [27]. Загальні принципи організації системи безготівкових розрахунків у господарському обороті України визначені в Інструкції №7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", що затверджена постановою Правління НБУ від 2 серпня 1996 р. № 204 [5]. Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності, підприємствами без створення юридичної особи і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банк шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Кошти з рахунка клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягування та безакцентне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускаються [36]. Господарські суб'єкти самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні договорів. Установи банків здійснюють контроль за додержанням правил розрахунків, а також за станом розрахунків підприємств. Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також мають контролювати проведення безготівкових розрахунків. Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у прискоренні обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в максимально короткий час грошової компенсації виробникам — власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Прискорення міжгосподарських розрахунків важливе як з мікро-, так і з макроекономічної точок зору [27].

1.3.2. Поняття системи безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки в своїй цілісній сукупності формують певну систему. Система безготівкових розрахунків є складовою загальної національної грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль безготівкових розрахунків як важливого самостійного і відособленого об'єкта економічних відносин, а відповідно й окремого предмета дослідження економічної науки [12]. Завдання економічної науки полягає в тому, щоб науково відображаючи й обґрунтовуючи практику безготівкових розрахунків, одночасно впливати на неї, виробляти правильні прикладні рекомендації щодо вдосконалення і раціональної зміни системи безготівкових розрахунків. Одна з актуальних наукових проблем — визначення структурно-функціональних компонентів системи безготівкових розрахунків. Важливо розрізняти такі складові даної системи: — принципи безготівкових розрахунків; — вимоги до організації розрахунків; — форми розрахунків; — розрахункові документи; — способи безготівкових розрахунків; — механізм контролю за станом розрахунків. Взаємозв'язки між структурними компонентами системи безготівкових розрахунків можна зобразити у вигляді схеми (рис.1.2.) [10]. Оскільки безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського обороту, необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових документів та вчасністю їх проходження. Як правило, безготівкові розрахунки поділяють за об'єктом розрахунків, тобто у залежно від призначення платежу, на дві групи: — розрахунки за товарних операцій — платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи; — розрахунки за нетоварних операцій — сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо. В залежності від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють: — внутрідержавні (внутріміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські — за межами цього пункту); — міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав) [51]. Рис.1.2. Система безготівкових розрахунків. Безготівкові розрахунки класифікуються також як: — гарантовані, тобто такі, що забезпечують гарантію платежу за рахунок депонування грошових засобів; — негарантовані, тобто такі, за яких платіж не гарантується. Залежно від способу реалізації продукції безготівкові розрахунки можуть бути: — прямі — здійснюються безпосередньо між постачальником і покупцями; — транзитні — здійснюються за наявності проміжних структур (ланок) [40]. У сучасних умовах досить чітко проявились основні проблеми подальшого розвитку системи безготівкових розрахунків у народному господарстві України. Серед них: — оптимізація форм і способів безготівкових розрахунків, їх організації; — вибір найраціональніших у певних економічних умовах форм розрахунків, які б давали найбільший ефект; — проблема оптимізації в широкому розумінні зачіпає всі складові системи безготівкових розрахунків; — інтенсифікація і прискорення розрахунків; — чим швидше обертаються гроші і здійснюються платежі, тим більше можливостей для одержання вищих доходів і прибутків; — неплатежі — це справжній "тромб" кризової економіки; — зекономлені внаслідок прискорення розрахунків кошти можуть додатково спрямовуватися у сферу виробництва; — підвищення самостійності господарських суб'єктів за умови досконалої організації і здійснення безготівкових розрахунків у господарському обороті; — грошова відповідальність підприємств за недоодержання грошових коштів після відправлення товарів чи надання послуг вимагає, щоб ці ж підприємства мали право вільно діяти в сфері безготівкового обігу; — постійний пошук нових механізмів організації безготівкових розрахунків, які б дозволяли на економічній основі подолати кризові явища і процеси в грошовій сфері [51]. Система безготівкових розрахунків має бути найтіснішим чином пов'язана з реальним товарним оборотом. Тільки за такої умови забезпечуватиметься безперебійний кругооборот коштів господарських суб'єктів і, як результат, розвиватиметься та якісно вдосконалюватиметься виробництво. Нормалізація системи безготівкових розрахунків сприятиме становленню нормальних ринкових відносин. Проблема органічного зв'язку системи безготівкових розрахунків з ринковим середовищем, що формуються у вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності [41].

1.3.3. Принципи організації безготівкових розрахунків

Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принципове значення має правильне визначення її принципів — основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту. В економічній науці склалося неоднозначне тлумачення принципів безготівкових розрахунків. Загальноприйнятою стала точка зору про виділення загальноекономічних і специфічних властивостей принципів організації безготівкових розрахунків. Специфіка принципів безготівкових розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення). Безумовно, що принципи організації безготівкових розрахунків на макроекономічному рівні мають розглядатися у взаємозв'язку з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків випливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб'єктів сфери безготівкового обігу — платника, одержувача грошових коштів і банку. Принципи безготівкових розрахунків — це вихідні положення, які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюються також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи. Виділяються такі основні принципи організації безготівкових розрахунків [52]: 1. Грошові кошти всіх господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому зберіганню на розрахункових, поточних та інших рахунках в установах банків. При кризовому стані економіки недотримання цього принципу призводить до відтоку грошей з легальних каналів грошового обороту і, як наслідок, до посилення "тіньового" характеру економіки. 2. Грошові розрахунки і платежі підприємств (організацій) усіх форм власності здійснюються через установи банків, як правило, в безготівковому порядку за документами, що передбачені правилами проведення цих розрахунків. Готівкові розрахунки характерні лише для невеликих за сумою міжгосподарських платежів і обмежених витрат на внутрігосподарські потреби. В кризовій економіці здійснення розрахунків між господарськими суб'єктами готівкою (а часто й валютою іноземних держав), минаючи установи банків і поза їхнім контролем, посилює нелегальний режим функціонування багатьох підприємств і організацій, призводить до розширення дефіциту реальних "живих" грошових коштів. 3. Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги провадяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг. Максимальне наближення моменту проведення платежу до терміну відпуску товарів — необхідна умова забезпечення економічності безготівкових платежів. Проведення оплати товарів і послуг після їх відвантаження (відпускання, надання) без затримки платежу свідчить про високу платоспроможність підприємств і ефективну платіжну та договірну дисципліну в народногосподарському обороті країни. 4. Платежі за товари і послуги з рахунка підприємства здійснюються, як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов. У разі порушення умов договору платник може відмовитися від оплати розрахункових документів, про що повідомляє постачальника у порядку і в терміни, передбачені договором. Цей принцип організації безготівкових розрахунків відображає основоположну роль споживача (покупця) в системі ринкових відносин. 5. Безготівкові розрахунки проводяться за рахунок і в межах коштів, що є на рахунку платника, або його права на одержання кредиту (банківського чи комерційного). Якщо на рахунку покупця немає достатніх грошових коштів, платежі не можуть бути здійснені в принципі. "Не постачати, не маючи гарантій оплати" — правило ринкових відносин. Банком відкривається і обслуговується картотека не оплачених вчасно розрахункових документів. Платежі проводяться в міру надходження грошових коштів на рахунок платника. 6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум з рахунка платника. Банк зобов'язаний контролювати ці рахунки, щоб попередити зловживання, що мають місце під час оплати безтоварних документів. Якщо буде встановлено факт подання в банк безтоварних розрахункових документів, то банк зобов'язаний стягнути штраф з підприємства (організації), яке виписало такий документ. 7. Постачальники і покупці (споживачі) мають право вільного вибору форми безготівкових розрахунків і способу платежу, що узгоджується при укладанні договорів поставок або договорів підряду. Банк не втручається у договірні відносини та вибір форм розрахунків і способу платежу. Платники й одержувачі коштів контролюють вчасне проведення розрахунків і претензій, що виникають, розглядають їх у встановленому претензійно-позовному порядку без участі банківських установ. Необхідним є використання найраціональніших форм і способів безготівкових розрахунків у даних фінансово-господарських умовах. Специфіка прояву принципів організації безготівкових розрахунків у вітчизняній економіці виражається нині несприятливими кризовими умовами господарювання. Недотримання принципів організації безготівкових розрахунків призводить до кризи всієї системи розрахунків (платіжної кризи). Наявні принципи розрахунків охоплюють регулюючим впливом усі важливі елементи системи безготівкових розрахунків, і насамперед способи та форми розрахунків [27].

1.3.4. Способи безготівкових розрахунків

Спосіб безготівкових розрахунків у широкому розумінні — це економічно і фінансове обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Способи розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб'єктами своїх грошових зобов'язань один перед одним. Різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію. Спосіб платежу у вузькому розумінні характеризує порядок списання коштів з рахунків платників. У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують два основних способи платежу: — перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них; — зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів [28]. Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в погашенні грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб. Критерії вибору способу платежу пов'язані з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновості, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообороту коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації (продажу) продукції. В умовах платіжної кризи розширюється практика застосування такого неринкового способу розрахунків, як бартерні угоди, тобто взаємні товарообмінні операції з передачею права власності на товари (натуральний обмін) без грошових розрахунків. Бартерні операції — це форми натурального заліку взаємних вимог. У сучасній кризовій економіці України на перший план виходить такий спосіб платежу, як попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до відвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг. Спосіб попередньої оплати підкреслює аномальність економічних відносин, що існують у вітчизняній економіці, не дає можливості на ділі оптимізувати економічні інтереси суб'єктів системи безготівкових розрахунків. Порядок попередньої оплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних покупців (несправних платників). Нормативними актами (чи договором) передбачаються максимальні терміни від дня отримання оплати (як правило, не пізніше 3-х робочих днів), коли продавець (виробник) повинен відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги покупцеві (замовнику). Використання способу платежу на основі попередньої оплати — це наслідок дисбалансу між товарними і грошовими потоками, монополізму постачальників, нестачі обігових коштів на багатьох підприємствах, зниження платоспроможності. У цих умовах попередня оплата розрахункових документів певним чином дає змогу підтримувати господарський оборот в належному стані. Відзначимо, що в колишній плановій економіці попередня оплата товарно- матеріальних цінностей та послуг заперечувалась; за її проведення до порушників застосовувались досить жорсткі санкції [51]. За своїм економічним змістом попередня оплата є своєрідною формою примусового безплатного кредиту, який одержує постачальник. В умовах платіжної кризи зростає значення способу розрахунків на основі здійснення заліку взаємної заборгованості. Розрахунки, засновані на заліку взаємозаборгованості платників, — це розрахунки, за якими взаємозобов'язання господарських суб'єктів один до одного погашаються в рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов'язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства. При заліку взаємозаборгованості використовуються постійно діючі та разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. Розрахунки за заліком взаємозаборгованості ведуться на основі угоди між підприємствами; строки і порядок розрахунків погоджуються з установами банків, що обслуговують дані підприємства. Таким чином, на основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових зобов'язань між господарськими суб'єктами. Залік взаємної заборгованості у міжнародних розрахунках називають клірингом [8]. Заліки надають можливість скоротити взаємну заборгованість господарських суб'єктів і тим самим прискорити розрахунки. Однак їх негативна роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємозаборгованості обмежують оборот реальних грошових коштів, що означає ненадходження відповідної суми податків до бюджету [10].

1.4. Форми безготівкових розрахунків

1.4.1. Розрахунки платіжними дорученнями

Платіжне доручення — це письмове доручення власника рахун­ку перерахувати відповідну суму зі свого рахунку на рахунок отри­мувача коштів [5]. Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місце­вих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обер­тання обігових коштів; запобігають виникненню кредиторської за­боргованості в покупців. Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільових централізованих фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позиками. Платіжне доручення банк приймає тільки в межах коштів на роз­рахунковому рахунку, крім доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів, обов'язкових платежів і внесків до державних цільових фондів. Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунку в банку або розрахунки між постачальником і покупцем платіжним доручен­ням неможливі, підприємство може виконати розрахунок гарантова­ним платіжним дорученням через підприємства зв'язку. Гарантовані платіжні доручення застосовуються за переказу коштів на виплату за­робітної плати робітникам, що заготовляють сільськогосподарську продукцію в населених пунктах, де відсутні банківські установи. Так само переказують окремим громадянам пенсії, заробітну плату, ав­торський гонорар, витрати, пов'язані з відрядженням тощо [15]. Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою (рис. 1.3.). 1 — постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги): 2 — постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги: 3 — покупець подає до банку, то його обслуговує, платіжне доручення; 4 — банк покупця списує з його рахунку кошти; 5 — банк покупця повідомляє покупця — власника рахунку про списання коштів: 6 — банк покупця передає електронним зв'язком або надсилає платіжне доручення па відповідну суму до банку постачальника; 7 — банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника; 8 — банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунку. Рис.1.3. Розрахунки платіжними дорученнями

1.4.2. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями

Платіжні вимоги-доручення — це комбінований розрахунко­вий документ, який складається з двох частин. Верхня частина — вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця спла­тити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина — доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати суму грошових коштів з його рахунку на рахунок постачальника [5]. Цей розрахунковий документ заповнює по­стачальник (отримувач коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів). Покупець (платник коштів), коли він згоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документа і на­правляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матері­альні цінності, виконані роботи, надані послуги. Їх не застосовують сто­совно розрахунків претензійного характеру навіть тоді, коли вони випли­вають з реальних відносин щодо поставки товарів і надання послуг. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право повністю відмо­витися від акцепту платіжної вимоги-доручення, коли товари (послуги) не було замовлено; коли товари відвантажено не на пого­джену адресу; коли їх доставлено достроково; коли вони недобро­якісні, некомплектні; коли не погоджено ціну товару. Часткова від­мова від акцепту платіжної вимоги-доручення може бути, коли поряд із замовленими відвантажено і якісь додаткові товари; коли документально встановлено наявність недоброякісної або неукомплектованої частини товарів, у разі завищення цін, арифметичних помилок у товарно-транспортних документах тощо. Основою відмови від акцепту може бути також порушення умов контрактів (угод). Про відмову від акцепту платник зобов'язаний у встановлений строк повідомити банк і постачальника, зазначивши причини відмови. Відмова від акцепту не приймається банком, якщо її недостатньо мотивовано або мотиви суперечать законодавству чи інструкціям банку [41]. Розрахунок за допомогою платіжної вимоги-доручення здійснюється за такою схемою (рис. 1.4.). 1 — постачальник відвантажує продукцію покупцеві; 2 — разом з документами на відван­тажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату; 3 — покупець передає платіжну вимогу-доручення в банк, який його обслуговує, для переказу коштів; 4 — банк покупця (платника коштів) списує з рахунку покупця кошти; 5 — банк покупця сповіщає випис­кою покупця — власника рахунку про списання коштів з його розрахункового рахунку; 6 — банк покупця направляє в банк постачальника платіжну вимогу-доручення; 7 — банк постачаль­ника зараховує кошти на рахунок постачальника (отримувача коштів); 8 — банк постачальника сповіщає постачальника (власника рахунку) про надходження коштів на рахунок (випискою з розрахункового рахунку). Рис. 1.4. Розрахунок платіжною вимогою-дорученням

1.4.3. Розрахунки чеками

У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові чеки. Розрахунковий чек — це документ стандартної форми з дору­ченням чекодавця своєму банкові переказати кошти з рахунку чеко­давця на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів) [5]. Розрахун­ковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству — отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарсь­кої операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати. Існує кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцепто­вані банком, з лімітованих і нелімітованих книжок. Останні засто­совуються у місцевих розрахунках за отримані товари, надані по­слуги, у постійних розрахунках з транспортними організаціями (оплата фрахту), з підприємствами зв'язку. Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємст­вами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробі­тної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати. Платником по чеку завжди є банк або інша кредитна установа. Право чекодавця — звертатися до банку з вимогою щодо оплати че­ка; обов'язок банку — виконати цю вимогу, виходячи з угоди між банком і клієнтом. Відповідно до чекової угоди клієнту дозволяєть­ся використовувати його власні, а також залучені кошти для оплати своїх чеків. Банк сплачує готівкою або безготівковим переказом коштів з рахунку чекодавця на рахунок пред'явника чека. Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодав­ством, а визначається потребою комерційного обороту. Через це роз­рахунки чеками мають умовний характер: видача боржником чека ще не означає оплати його зобов'язань перед кредитором. Зобов'язання погашається тільки після повної оплати чека банком- платником. Чекова форма розрахунків потребує від банківської установи дотримання відповідних правил: банк зобов'язаний упевнитися в достовірності чека (форма, термін дії, відсутність виправлень, відповідність підпису чекодавця зразкові підпису, який є в банківській установі). Чек може бути оплачений тільки тій особі, яку вказано в ньому (іменний чек), або пред'явнику, коли чек видано на пред'явника. Че­кодавець не тільки несе відповідальність за оплату чека банком-платником, а й зобов'язаний забезпечити цей платіж, заздалегідь на­давши банку необхідні кошти для покриття своїх чеків (кошти на ра­хунку чекодавця чи кредит). За видачу чека без покриття чекодавець несе відповідальність. Банк-платник, підпис якого на чекові відсутній, як правило, не несе відповідальності перед власником чека за його оплату, крім випадків, коли чек банком акцептовано. Розрахунок чеком здійснюється за схемою, наведеною на рис. 1.5. 1 — постачальник передає товар покупцеві; 2 — покупець передає чек постачальнику; 3 — постачальник передає чек у свій банк; 4 — банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця; 5 — банк платника списує кошти з рахунку покупця товару; 6 — банк платни­ка повідомляє платника про списання коштів; 7 — банк платника переказує банку постачаль­ника відповідні кошти; 8 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 9 — банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок. Рис. 1.5. Розрахунок чеком Чекова форма розрахунків має певні переваги перед іншими формами [21]. Це, передовсім, відносна швидкість розрахунків і над­ходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє змен­шенню дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками такої форми розрахунків є недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів, не-можли­вість розрахунків чеками на велику суму, складність оформлення чека.

1.4.4. Розрахунки акредитивами

Акредитив — це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно- транспортних документів за відван­тажений товар [5]. Акредитив застосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями. Документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в акредитивній заяві покупця. Коли використовують акредитивну форму розрахунків, оплата документів за відвантажений товар, надані послуги здійснюється або в банківській установі постачальника за рахунок коштів платни­ка, там задепонованих для цієї мети, або в банку платника — так званий гарантований акредитив. Акредитивна форма розрахунку га­рантує платіж постачальнику. Ця форма розрахунків застосовується за наявності угоди між постачальником і платником щодо такої фо­рми розрахунків. Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазна­ченням умов використання задепонованих коштів (власних або за­лучених). Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником. Його не можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками чи для виплати грошей готі­вкою. Чинність акредитива, як правило, не перевищує 15 днів з мо­менту відкриття. Платнику надано право змінювати умови акредитива, достроково відкликати невикористані кошти. Після повідо­млення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджу­ють відвантаження. Коли документи відповідають умовам акреди­тива, кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачаль­ника [37]. Існує кілька видів акредитивів. Покритий — це такий акредитив, який передбачає попереднє депонування коштів. У цьому разі банк платника (банк-емітент) списує кошти з розрахункового рахунку платника і переказує ці кошти в банк постачальника (банк-виконавець) на окремий балансовий ра­хунок «Акредитив». Депонування коштів в установі банку постачальника можна здій­снити також і за рахунок кредиту, отриманого платником у банку-емітенті. Проте для кожного конкретного акредитива можна вико­ристати тільки одне джерело платежу, тобто виставляти акредитив частково за рахунок власних коштів, а частково за рахунок кредиту не дозволяється. Непокритий — це акредитив, коли платежі постачальнику гаран­тує банк. У такому разі платник звертається до свого банку з клопо­танням виставити для нього гарантований акредитив. Таке клопо­тання банк-емітент задовольняє тільки стосовно платоспроможних клієнтів і за умови встановлення між клієнтом і банком, який від­криває акредитив, кореспондентських відносин. Відкриваючи гарантований акредитив, банк-емітент дає банку-виконавцю право списувати платежі на користь постачальника-отримувача коштів зі свого кореспондентського рахунку [37]. Відзивний — це акредитив, який може бути змінений або анульо­ваний банком- емітентом на вимогу покупця без попереднього пого­дження з постачальником. Але банк-виконавець повинен оплатити документи, які були виставлені постачальником і прийняті банком, до отримання останнім повідомлення про зміну чи анулювання ак­редитива. Безвідзивний — це акредитив, який не можна змінити або анулю­вати без згоди постачальника, на користь котрого було відкрито ак­редитив. Підставою для відкриття акредитива платником є повідомлення постачальника про готовність до відвантаження товару. Для відкриття акредитива платник подає в банк заяву встановленого зразка з необхі­дними реквізитами (номер договору, згідно з яким відкривається ак­редитив; термін чинності акредитива; рахунок платника і банк, який його обслуговує; документи, згідно з якими здійснюються виплати за акредитивом; строк їх подання; вид акредитива та сума акредитива). Закриття акредитива в банку постачальника здійснюється: - на заяву постачальника щодо відмови від подальшого викорис­тання акредитива до закінчення терміну його чинності; - після закінчення терміну чинності акредитива; - на заяву покупця про відкликання акредитива повністю або част­ково. Акредитив закривається в день отримання повідомлення від банку-емітента [17]. Невикористана сума акредитива повертається банку платника для зарахування на рахунок, з якого депонувалися кошти. Схему здійснення рахунків з використанням акредитивної форми наведено на рис. 1.6. 1 — покупець доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив: 2 — банк покупця відкриває акредитив; 3 — банк покупця сповіщає покупця про відкриття акредитива; 4 — банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкре­тну суму; 5 — банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива; 6 — відвантаження товару; 7 — покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива, тобто дає наказ на розкриття акредитива; 8 — банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива; 9 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачаль­ника; 10 — банк постачальника повідомляє про це свого клієнта. Рис. 1.6. Розрахунок з використанням акредитива Акредитивна форма розрахунку дає постачальнику впевненість, що відвантажений товар буде своєчасно оплачено. Для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату. Покупцям розрахунки з використанням акредитива не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств- покупців [51].

1.4.5. Розрахунки платіжними вимогами

Платіжна вимога — розрахунковий документ, за яким кошти списуються з розрахунку без згоди його власника. За допомогою платіжної вимоги здійснюється безспірне стягнення та безакцентне списання коштів [5]. Безакцентне списання коштів — це списання коштів з рахунка платника без його згоди, на підставі документів, поданих банкові одержувачем коштів. Безспірне стягнення та безакцептне списання коштів здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством України. Безспірне стягнення коштів здійснюється через банк списанням коштів з рахунка відповідних підприємств (організацій). При цьому до розрахункового документа додається оригінал виконавчого документа або належним чином оформлений дублікат. Платіжна вимога — це наказ одержувача коштів (постачальника) про переведення йому коштів з рахунка платника. Платіжна вимога із супровідним реєстром подається стягувачем (одержувачем) у банк, в якому він обслуговується. У платіжній вимозі має бути зазначене призначення платежу та відповідна стаття законодавчого акта, якою передбачене право безспірного стягнення та безакцентного списання коштів. Відповідальність за обгрунтованість і правильність внесення даних у розрахункові документи у разі безспірного стягнення та безакцентного списання коштів несе стягувач [12]. Розрахунки платіжними вимогами здійснюються за такою схемою (рис. 1.7.): 1 – одержувач коштів виписує і здає в установу банку, що його обслуговує, платіжну вимогу до платника і реєстр платіжних вимог; 2 – банк одержувача пересилає платіжну вимогу і реєстр банку платника; 3 – банк платника видає платникові платіжну вимогу і повідомляє про платіж; 4 – на основі перевіреної платіжної вимоги установа банку списує зазначену суму з рахунка платника; 5 – з банку платника надходять документи про перерахування коштів у банк одержувача; 6 – банк одержувача зараховує зазначену суму на рахунок одержувача коштів. Рис. 1.7. Розрахунок платіжною вимогою

1.4.6. Інкасові доручення (розпорядження)

Інкасові доручення (розпорядження) застосовуються при одержанні від боржника платежу за виконавчими або прирівняними до них документами, які подав на інкасо стягувач. Інкасове доручення — це розрахунковий документ, який складають фінансові органи, банки, інші підприємства й організації у тих випадках, коли їм надане право безспірного (безперечного) стягування коштів. У рядку "Призначення платежу" інкасового доручення (розпорядження) вказується назва законодавчого акту, яким передбачене право безспірного стягнення коштів (його дата, номер і відповідний пункт), і документ, на підставі якого здійснюється стягнення. Інкасове доручення може складатися на бланку платіжної вимоги, в якому замість найменування "платіжна вимога" зазначається "розпорядження" або "інкасове доручення". У разі, якщо в інкасовому дорученні не зроблено посилання на акт чинного законодавства, банк повинен повернути його без виконання. Відповідальність за достовірність даних інкасового доручення (розпорядження) покладається на стягувача. Документи на безспірне стягування та безакцентне списання коштів приймаються банками незалежно від наявності коштів на рахунках підприємств. Банки виконують ухвали судів, суддів, постанов прокурорів, слідчих прокуратури, внутрішніх справ та Служби безпеки України щодо накладення арешту на кошти юридичних та фізичних осіб. Ухвала суду або постанова прокурора, слідчого надсилається безпосередньо до банку, в якому відкрито рахунок юридичної або фізичної особи, на кошти якої накладений арешт. У разі накладення арешту на кошти на рахунку банком припиняється списання коштів за розпорядженням власника рахунка (в тому числі використання коштів на потреби підприємства та виплату заробітної плати і прирівняних до неї платежів), за винятком платежів до бюджету [51]. Розділ 2. Організація безготівкових розрахунків підприємств України на прикладі ВАТ “Гумотехніка” 2.1. Економіко – організаційна характеристика ВАТ “Гумотехніка” Відкрите акціонерне товариство «Гумотехніка» засновано відповідно до наказу Міністерства промисловості України від 9 березня 1994 року № 29-а в порядку, передбаченому Указом президента України від 15 червня 1993 року «Про корпоратизацію підприємств». Місцезнаходження Товариства: Україна, 244007 м.Суми, вул. Прикордонна, 47. Мета та предмет діяльності Товариства: Метою діяльності Товариства є задоволення потреб споживачів продукцією промислово-технічного призначення, товарів широкого вжитку, послугах науково- технічного, побутового та іншого характеру з метою одержання прибутку. Предметом діяльності Товариства є: 1) виробництво формованих і інформованих гумотехнічних виробів, регенерату, гумового взуття, губчатих виробів, виробництво гумових виробів широкого вжитку та інших виробів з гуми; 2) торгово-закупівельна діяльність, комісійна торгівля, комерційне посередництво; 3) ремонтно-будівельні роботи, ремонт шин і устаткування; 4) виробництво товарів народного споживання та продукції промислово-технічного призначення; 5) виробництво будівельних виробів і конструкцій; 6) виробництво, закупівля, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції, в тому числі закупівля сільськогосподарської продукції у населення за готівкові кошти; 7) оптова та роздрібна торгівля; 8) надання побутових послуг населенню; 9) виробництво продукції харчування, організація роботи пунктів громадського харчування; 10) внутрішні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, надання транспортно-експедиційннх послуг; 11) науково-технічні розробки по виробництву гумотехнічних виробів. Юридичний статус Товариства: Товариство є юридичною особою. Права та обов'язки юридичної особи Товариство набуває з дня його державної реєстрації. Товариство має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, круглу печатку зі своєю повною назвою, фірмовий знак (символіку), а також інші необхідні реквізити. Статутний фонд: Статутний фонд Товариства становить 513030 грн. Статутний фонд Товариства поділений на 2052120 шт. простих іменних акцій номінальною вартістю – 0,25 грн. кожна. Товариство має право збільшувати або зменшувати розмір статутного фонду. Збільшення статутного фонду здійснюється шляхом : — випуску нових акцій; — збільшення номінальної вартості акцій; — обміну облігацій на акції. Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом : — зменшення номінальної вартості акцій ; — зменшення кількості акцій через їх придбання з подальшим апелюванням. Організаційна структура ВАТ “Гумотехніка” показана на рис.2.1. Розглянемо управління ВАТ “Гумотехніка”. Вищим органом управління Товариством є Загальні збори акціонерів. Щороку Товариство проводить Загальні збори акціонерів. Учасниками Загальних зборів є юридичні та фізичні особи, що володіють будь-якими акціями Товариства згідно з випискою із реєстру власників іменних цінних паперів на дату проведення Загальних зборів. Брати участь у Загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть члени виконавчого органу Товариства та особи, які запрошені на збори акціонерами, що володіють сукупно більш ніж 10% акцій. Члени Спостережної ради можуть бути присутніми на Загальних зборах. Спостережна рада здійснює контроль за діяльністю Правління Товариства. Спостережна рада складається з п'яти членів, що обираються терміном на 5 років. Спостережна рада має такі повноваження: — рекомендує акціонерам розмір, умови та порядок збільшення або зменшення статутного фонду Товариства; — рекомендує Загальним зборам розмір дивідендів; — затверджує укладання угод Товариства, розмір яких становить від п’ятдесяти до сімдесяти залишкової вартості основних фондів; — затверджує, за поданням Правління Товариства, рішення про здійснення Товариством капіталовкладень, розмір який перевищує десять відсотків річного обігу Товариства за попередній рік; — розглядає та затверджує звіти за кожний квартал поточного року, за минулий рік, які подаються Правлінням Товариства, ревізійною комісією;

Страницы: 1, 2, 3