Диплом: Організація безготівкових розрахунків і шляхи їх удосконалення

Рис. 2.2. Класифікація векселів Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування торговельних операцій. Він визначає умови погашення векселедавцем-боржником своїх обов'язків перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи. Простий (соло-вексель) виписується і підписується боржником (векселедавцем) і є його борговим зобов'язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, вказаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов'язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя. Переказний вексель (тратта) виписує та підписує кредитор (трасант). Трасант — особа, що видає тратту, тобто переказує свій платіж на іншу особу. Переказний вексель означає наказ трасату — особі-боржнику векселедавця — сплатити в установлений термін визначену у векселі суму третій особі (ремітенту) або пред'явнику тратти. Ремітент — власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або банк, що утримує на свою користь відповідний відсоток від суми платежу — комісійну винагороду за надану банком послугу щодо переказу вказаної у векселі суми у встановлений термін з рахунку векселедавця на рахунок власника векселя [7]. Забезпечений вексель — це вексель, гарантований заставою, яка надається кредиторові, банку або продавцеві доти, доки борг не буде сплачено. Заставою може бути дебіторська заборгованість, това­рні запаси, цінні папери, основні виробничі засоби, обладнання. Векселі на пред'явника — це такі векселі, що оплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачується в термін, указаний у документі, називається строковим. Доміцільований вексель — це такий вексель, у якому вказано конкретне місце платежу. Доміцілювання простого векселя здійснюється для того, щоб встановити місце та умови опротестування даного векселя. Доміцілювання переказного векселя може інколи підвищити його внутрішню вартість, тому що усуває труднощі, що могли б виникнути при здійсненні платежу в іншому місці [48]. Вексель може існувати в паперовій або безпаперовій формі — як записи на електронних рахунках [43]. Основними суб'єктами економічних відносин при розрахунках векселями є: — векселедавець (трасант, перший набувач векселя); — векселедержатель (ремітент); — платник (трасат) [31]. Розглянемо основні схеми обігу векселів, і почнемо з простого векселя. Простий вексель видається боржником кредитору. Тому для боржника це борговий документ, а для кредитора — доказ відпуску цінностей та забезпечення отри­мання в погоджений термін їхнього грошового еквівалента [51]. Обіг простого векселя здійснюється за схемою, наведеною на рис. 2.3. 1 — векселедавець (покупець) передає вексель; 2 — перший власник векселя (ремітент) пред'являє вексель до акцепту; 3 — векселедавець погашає вексель і передає його ремітенту; 4 — власник векселя (ремітент) вручає погашений вексель векселедавцеві. Рис. 2.3. Простий вексельний обіг Основною відмінністю простого векселя від переказного є те, що при розрахунках за допомогою простого векселя векселедавець і платник є однією особою. Переказний вексель, або трата, містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Ремітент — одержувач грошей, який володіє векселем, пред'являє його до оплати трасату і одержує гроші [30]. Обіг переказного векселя розглянемо на прикладі вексельного обороту з перепорученням вексельного права і призначенням особливого платника (рис. 2.4.) [32]: 1 – призначення особливого платника; 2 – видача векселя; 3 – передача права по векселю (індосація); 4 – перепоручення вексельного права (індосамент перепоручення); 5 – пред'явлення векселя до платежу; 6 – погашення векселя; 7 – отримання вексельної суми останнім векселетримачем; 8 – вручення погашеного векселя (з розпискою в отриманні платежу); 9 – вручення погашеного векселя (з розпискою в отриманні платежу). Рис. 2.4. Вексельний оборот з перепорученням вексельного права і призначенням особливого платника. На кінець розглянемо вексельний обіг із опротестуванням векселя і призначенням посередника (рис.2.5.) [51]. 1 — видача векселя; 2, 3 — передача права за векселем (індосація); 4 — перепоручитель-ство за векселем (перепоручительний індосамент); 5 — пред'явлення векселя до акцепту (презентація); 6 — підтвердження акцепту; 7 — пред'явлення векселя до платежу; 8 — відмова від платежу за векселем; 9 — опротестування векселя; 10 — нотаріальна вимога щодо сплати за векселем; 11 — відмова від нотаріальної вимоги щодо сплати за векселем; 12 — пов­торне опротестування; 13, 14 — повернення опротестованого векселя; 16 — призначення посередника; 17 — здійснення платежу за векселем; 18 — вручення оплаченого векселя (з роз­пискою в отриманні платежу). Рис. 2.5. Вексельний обіг із опротестуванням векселя і призначенням посередника для задоволення претензій власника векселя Розділ 3. Шляхи удосконалення безготівкових розрахунків в господарському обороті України Кожна з форм безготівкових розрахунків має свої переваги і проблеми. Розрахунки платіжними дорученнями завжди прості, зручні і забезпечують швидке здійснення платежу. Але, вони мають і недолік – не гарантують платіж постачальнику. Щоб подолати цей недолік в банківській практиці використовуються розрахунки акцептованими банком платіжними дорученнями. Також в останній час дуже широко стала використовуватися попередня оплата поставок. Але ці міри вигідні для постачальників і ставлять в тяжкий фінансовий стан платників, так як з обороту завчасно відвертаються обігові кошти [15]. Відносно новою, мало розповсюдженою формою розрахунків є розрахунки платіжними вимогами-дорученнями. Такі розрахунки дозволяють закріпити договірну дисципліну, дозволить ширше упровадити акцепт матеріальних цінностей та визволити установи банків, обслуговуючих постачальника та покупця від формального контролю за правильністю оформлення документів і документообігу. Але вони потребують вдосконалення в напрямку збільшення відповідальності платника, прискорення документообігу, використання фінансових санкцій [23]. Найбільш розповсюдженою формою розрахунків в ринковій економіці є акредитивна форма розрахунків. Це сама безпечна й надійна форма розрахунків, при якій більша доля відповідності лягає на банки. Ця форма розрахунків більш вигідна для постачальника, ніж для покупця, тому що останній несе видатки по відкриттю акредитиву, крім того, сума, на яку відкритий акредитив, вилучається з обороту до виплати по ньому, що негативно відображається на фінансовому стані цього підприємства [37]. В Україні дуже слабо використовуються розрахунки чеками. В таких умовах чек залишається виключно технічним інструментом платежів по банківським рахункам, що визначає обмеженість сфери його використання. Чекова форма забезпечує контроль платника за товарною угодою і дозволяє максимально приблизити платіж до моменту одержання товару, прискорити обіговість коштів в розрахунках. Також чекова форма розрахунків має перевагу – простота розрахунків. Використання цієї форми вигідне як для постачальника, так і для покупця, але для останнього інколи не вигідне, оскільки пов’язане з резервуванням коштів для покриття чеків. Цей недолік можна усунути у випадку надання чекової книжки без попереднього депонування грошей під гарантію банку [10]. Від правильного вибору форми безготівкових розрахунків залежить точність оцінки діяльності підприємства, виконання його планових завдань, своєчасність отримання коштів для безперервного поновлення виробничого процесу, оперативність і правильність утворення відповідних фондів. В безготівковому платіжному обороті усі форми розрахунків за товари засновані на руху обігових коштів на стадії товар – гроші та гроші – товар. І разом з тим, кожна з форм має специфічний обернений вплив на співвідношення вартості товару та обсягу обігових коштів у сфері обігу. Один товарний оборот може залучати в процес своєї реалізації більшу чи меншу масу обігових коштів в залежності від форми безготівкових розрахунків. Тому вибір форм безготівкових розрахунків має велике значення для ефективності використання форм розрахунків, яка визначається співвідношенням часу руху товарів до тривалості відвернення обігових коштів в розрахунки при даній конкретній формі [41]. Ефективність форми розрахунку тим вище, чим більший час відвернення обігових коштів в розрахунки наближається до часу руху товару в локальній сфері обігу між підприємствами. І навпаки, зменшення ефективності форм розрахунків визначається відносним продовженням тривалості вкладення коштів в розрахунки у порівнянні з часом руху товару від виробника до споживача. Підприємства-клієнти банків постійно виказують незадоволеність тим, що платежі у банків дуже довго знаходяться “в дорозі”. Затримка з переказами астрономічних сум приносять банкам гроші, а підприємствам – великі збитки. Раніше платежі проводилися на протязі 2-3 робочих днів, але сьогодні з використанням механізованих систем зв’язку це робиться значно швидше. Безготівковий розрахунок може бути проведений в одному банку на місці з допомогою запису про переказ з одного рахунку на інший. Від дебетування рахунку до запису на кредит проходить не більше одного бухгалтерського дня. Але переказ може зачепити і декілька інститутів, які займаються безготівковими розрахунками. Чим більша відстань між містом відправлення і отримання платежу, тим довший час його проходження [12]. Таким чином, по ефективності використання у господарському обороті форм безготівкових розрахунків можна зробити такі висновки: По-перше, мінімальне відвернення коштів у розрахунки за реалізований товар досягається при розрахунках чеками. Розрахунки чеками за отриманий товар дозволяє різко скоротити обсяг обігових коштів, відвернених в розрахунки як підприємством-постачальником, так і підприємством-покупцем, одночасно збільшується кількість вкладених ресурсів банку. Але в цілому обсяг обігових коштів ресурсів у сфері обігу скорочується. По-друге, в сфері розрахунків безперервно відбувається процес суперечливого, взаємовиконуючого руху обігових коштів постачальників, покупців та ресурсів банку. При інших рівних умовах чим більше обігових коштів постачальників відвертається у товари відвантажені, тим менше обігових коштів покупців притягується у матеріальні цінності в дорозі й тим менше ресурсів банка вкладається у розрахунки. Чим більше банківських ресурсів бере участь у розрахунках, тим менше підприємства, як постачальники, так і покупці, відвертають обігові кошти в сферу обігу. По-третє, вкладення обігових коштів в товари відвантажені і матеріальні цінності в дорозі мають визначену схожість і різницю. Їх схожість визначається тим, що вони функціонують у розрахунках, забезпечуючи процес реалізації товарів. Різниця – не тільки в тому, що товари відгружені показують обігові кошти, вкладені в розрахунки з постачальником, а матеріальні цінності в дорозі – покупцем. В формі “матеріальні цінності в дорозі” обігові кошти відвертаються з сфери виробництва в сферу обігу, і межа цього відвернення чітко обкреслена часом руху товару від постачальника до покупця. Вкладені обігові кошти в розрахунки у формі товарів відвантажених не мають такої межі. По-четверте, випередження в момент акту отримання товару в порівнянні з актом його сплати при акредитивній формі розрахунків супроводжується утворенням такої кредиторської заборгованості, яка вже в мить свого виникнення є заборгованістю на депозитному рахунку акредитивів. В такому випадку кредиторська заборгованість не є джерелом функціонуючих обігових коштів підприємств. Таким чином, введення в безготівковий платіжний оборот найбільш ефективних форм розрахунків, створення умов для росту ефективності діючих форм зменшує масу обігових коштів, які залучаються в обіг. І навпаки, застосування менш ефективних форм веде до необгрунтованого залучення обігових коштів в розрахунки, що супроводжується рядом негативних явищ. Сьогодні промислові підприємці України потрапили у своєрідний циклічний процес: відсутність оборотних засобів не дозволяє модернізувати та розвивати виробництво, щоб випускати продукцію світового рівня, а неконкурентоспроможну продукцію неможливо реалізувати за «живі» гроші, що створює умови для товарообмінних ланцюжків. Бартер, у свою чергу, поглиблює фінансову кризу. Неплатежі підприємств до бюджету та партнерам — одна з характерних властивостей бартерної економіки. Використання натурообміну тягне за собою зростання цін на продукцію, а також збільшення взаємної заборгованості і невиплат у бюджет усіх рівнів. Це призводить до парадоксальної ситуації, коли ціни у посередників істотно нижчі, ніж у виробників. Сьогодні через поширення процесу бартеризації держава зазнає великих втрат. Це — зменшення податкової бази, і, як наслідок, скорочення валютних та бюджетних надходжень, та, зрештою, процвітання тіньової економіки. Нині практично весь бартерний сектор торгівлі «сирий», оскільки переважна більшість його учасників, як правило, не сплачує податків. Окрім того, бартерні угоди настільки заплутані і обтяжені посередницькими операціями, що виробники, які змушені вдаватися до послуг посередників, втрачають на цьому величезні гроші. За оцінками фахівців, промислові підприємства України торік через реалізацію продукції за бартером не отримали кілька мільярдів гривень доходу [49]. Значних втрат зазнав і бюджет. Для поступового викорінення бартеру як неефективної форми розрахунків ми пропонуємо використовувати в розрахунках вексель — просту форму кредитних грошей для оплати товарів та послуг, надання позик, гарантій міжбанківських кредитів. Вагомість векселя у сучасній ринковій економіці досить значна. Цю вагомість надає векселю безспірність оплати за ним. У більшості країн світу з ринковою економікою у разі оголошення фірми- боржника за векселем банкрутом, з реалізації її активів покриваються, в першу чергу, всі вексельні претензії до неї, незалежно від строків платежу за ним. Тому платіж за векселем і має безспірний та першочерговий характер. Чим вищий рівень економії грошей у платіжному обороті, тим він стійкіший, тому при проведенні безготівкових розрахунків шляхом передачі боргів з допомогою векселя досягається економія не тільки грошей, а й часу на проведення розрахунків, знижуються втрати від інфляції, закріплюються господарські зв'язки [27]. Особливого значення у практиці передачі боргів набувають векселі у разі простроченої кредиторської заборгованості, погашенні остаточної частини заборгованості за розрахунками під час заліку взаємозаборгованості. Вексель може забезпечити значно інтенсивнішу систему боротьби з неплатежами та заборгованістю. Крім того, вексель можна застосовувати в міжнародних кредитних відносинах, тому необхідно налагодити функціонування вексельного обігу на основі сучасного міжнародного вексельного права [53]. Як зазначалося вище, на сьогодні промислові підприємці не мають достатньо коштів, щоб розвивати виробництво, а банки вже не надають незабезпечених кредитів. Ми пропонуємо використовувати в такому разі вексель як заставу кредиту банка. Схема таких розрахунків подана на рис.3.1. Для нормального застосування векселів, обліку їх та діяльності судочинства вексельний обіг слід регулювати законами з вексельного законодавства та ратифікувати Женевську угоду з вексельного законодавства. Ці питання має вирішити й узаконити Верховна Рада України. Слід так відрегулювати закон "Про банкрутство", щоб у разі неплатоспроможності підприємства, оголошення його банкрутом усі вексельні претензії покривались, як і в більшості країн світу, в першу чергу. 1 – надання документів для розгляду питання про видачу кредиту, забезпеченого векселем; 2 – видача розписки в отриманні векселя; 3 – юридична і економічна експертиза документів; 4 – повернення векселя (з розпискою заставника), якщо прийняте рішення про відмову у видачі кредиту або про прийняття такого векселя в забезпечення зобов'язань; 5 – укладення договору про видачу кредиту, забезпеченого векселем; 6 – оформлення заставного індосамента векселя; 7 – підписання акту прийому-передачі векселя; 8 – видача кредиту; 9 – неповернення кредиту і (або) процентів по ньому; 10 – звернення стягнення на закладені векселі (через судові органи). Рис. 3.1. Надання кредиту, забезпеченого векселями.

Висновки

Кризисний стан економіки України при переході до ринкових відносин супроводжується руйнуванням взаємних торгових та платіжних відносин між підприємствами. Ситуація, яка склалася в економіці потребує прийняття конструктивних заходів для формування ефективної системи розрахунково-платіжних відносин між підприємствами. Щоб вийти з цієї ситуації, необхідно модернізувати безготівкову систему розрахунків, зробити її більш надійною і різноманітною. В першому розділі розглянуті принципи організації системи безготівкових розрахунків у господарському обороті України, котрі регулюються Інструкцією №7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України". Розглянуті форми системи безготівкових розрахунків, наведені схеми розрахунків по цим формам. В другому розділі подана організаційна характеристика ВАТ “Гумотехніка”, зроблений аналіз його фінансово-майнового стану. Було встановлено, що дане підприємство останні роки збиткове, але виявлене поступове, хоча й не значне поліпшення стану. Запропоновано більш активно запроваджувати в ВАТ “Гумотехніка” вексельну форму розрахунків як засіб зменшення його дебіторської заборгованості. Також були детально розглянуті види векселів та операції з ними. В третьому розділі вказуються шляхи вдосконалення безготівкових розрахунків в господарському обороті України: запровадження відродження системи заліків взаємної заборгованості підприємств, так як становлення в нашій країні розгалуженої системи клірингових палат потребує великих матеріально-технічних і фінансових механізмів; обновлення розрахунків між підприємствами чеками з лімітованих чекових книжок, які гарантують здійснення оплати; більш активне використання акредитивної форми розрахунків як більш цивілізованої в порівнянні з передоплатою, яка витиснула інші форми розрахунків; підприємства повинні вибирати оптимальні форми безготівкових розрахунків; вводити в розрахунки простий та переказний вексель, як найбільш перспективну форму безготівкових розрахунків в даній ситуації. Запропоновані рекомендації можуть сприяти налагодженню цілісного розрахунково–платіжного механізму і покращенню фінансового стану підприємств України.

Список використаних джерел

1. Про банки і банківську діяльність. Закон України від 20 березня 1991 р. №872 – XII. 2. Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності. Указ Президента України від 14.09.94р. 3. Про розширення сфери обігу векселів. Указ Президента України від 26.07.95р. 4. Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України та оформлення простроченої заборгованості векселями. Постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 1995 ро­ку №379. 5. Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України. Інструкція №7, затверджена постановою Правління НБУ від 2 серпня 1996 р. № 204. 6. Порядок проведення банками операцій з векселями. Положення, затверджене Правлінням Національного банку України від 25.02.1993 р. 7. Про переказний і простий вексель. Положення, прийняте відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10.09.1992 р. № 528. 8. Андрійчук О. Міжнародний кліринговий центр як альтернативна модель розрахунків // Вісник Національного банку України. – 1998. – №1 – с.30-32. 9. Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ: Учебное пособие. – М.: Дис, 1997. – 128 с. 10. Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємства : Підручник. – К.: Либідь, 1998. – 312 с. 11. Банковское дело / Под ред. проф. В.И. Колесникова и проф. Л.П. Кроливецкой. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 476 с. 12. Банковское дело : Учебник / Под ред. О.И. Лаврушина. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 576 с. 13. Бервено С. Особенности вексельного обращения // Бизнес информ. – 1996.– №14 – с.36-39. 14. Бервено С., Соболев В. Посредники в вексельном обороте // Бизнес информ. - 1996.– №23 – с.51-55. 15. Бухвальд Б. Техника банковского дела. Справочная книга и руководство к изучению банковских и биржевых операций. Пер. с нем. А.Ф. Каган-Шабшай. – М.: АО «ДИС», 1994. – 234 с. 16. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами. – М.: Перспектива, 1996. – 799 с. 17. Введение в банковское дело: Учебное пособие. – М.: Научная книга, 1996. – 530 с. 18. Вексель – 100 вопросов и ответов : метод. Пособие. – М.: Менлтеп- информ, 1995. – 180 с. 19. Возможности использования векселей в практике хозяйствования в Украине. Материалы к семинару. – К.: Кортеск, 1997. – 400 с. 20. Войтюк Д. Денежные потоки: классификация и влияние на денежную массу и денежную базу // Экономика Украины. – 1999. – №5. – с.15-19. 21. Вступ до банківської справи: Навчальний посібник /Під ред. М.І. Савлука. – К.: Лібра, 1998. – 344 с. 22. Грицин Ю.Н. Проблемы дефицита денег и особенности вексельного кредитования // Финансы. – 1996. – №12. – с.20-22. 23. Деньги, кредит, банки : Учебник / Под ред. О.И. Лаврушина. – М.: финансы и статистика, 1998. – 448 с. 24. Иванов Д.Л. Вексель. – М.: АО«Консалтбанкир», 1994. – 111 с. 25. Івасів Б.С., Івасів І.Б. Проблеми формування ринку векселів в Україні // Фінанси України. – 1997. – №2. – с.15-19. 26. Ковалёв В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчётности. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 512 с. 27. Коробкіна С. Безготівкові розрахунки та шляхи вдосконалення їх // Банківська справа. – 2000. – №1. – с.49-52. 28. Кочетков В.Н. Современная система денежных расчётов. – К.: Либра, 1998. – 192 с. 29. Красько И.Е., Жушман В.П. Справочное пособие по вексельному обороту. – Х.: Консум, 1997. – 76 с. 30. Крисевич С.О. Вексельний обіг в Україні // Вісник Національного банку України. – 1996. – №3 – с.21-23. 31. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг : Навчальний посібник. – К.: Знання, КОО, 1998. – 169 с. 32. Лысенков Ю.М. и др. Вексельное обращение. – К.: ТОО «Задруга», 1996. – 324 с. 33. Лукасевич И.Я. Анализ финансовых операций. Методы, модели, техника вычислений. – М.: Финансы, Юнити, 1998. – 400 с. 34. Макеев А.В., Савенко В.Н. Вексель. Практическое пособие по применению. – М.: Концерн «Банковский деловой центр», 1997. – 240 с. 35. Макеев А.В. Применение векселя в финансово – хозяйственной деятельности. Санкт-Петербург: Университет экономики и финансов, 1995. – 87 с. 36. Маркова О.М. Коммерческие банки и их операции. – М.: Банки и биржи, Юнити, 1996. – 288 с. 37. Моргачев В. Очарование аккредитива //Бизнес. – 1997. – №3. – с.8-10. 38. Мороз Ю.Н. Вексельное дело. – К.: Наукова думка, Лад, 1996. – 471 с. 39. Морозов Ю. Вексельные операции, их характеристика // Бухгалтерия. Налоги. Бизнес. – 1997. – №34. – с.29-31. 40. Основы банковского дела / Под ред. А.Н. Мороза. – К.: Либра, 1994. – 330 с. 41. Павлова Л.Н. Финансы предприятий : Учебник для вузов. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998. – 639 с. 42. Проблеми та перспективи розвитку фінансової системи України // Вісник Національного банку України. – 1997. – №11 – с.18-22. 43. Романченко Е. Вексель в электронных системах // Экономика Украины. – 1999. – №6. – с.8-11. 44. Русак Н.А., Русак В.А. Финансовый анализ субъекта хозяйствования: Справ. пособие. – Мн.: Выш. шк., 1997. – 309 с. 45. Савін К. Платіжні картки як сучасний інструмент банківського маркетингу // Банківська справа. – 2000. – №1. – с.40-46. 46. Свистович М. Аккредитив // Бизнес. – 1997. – №5. – с.4-12. 47. Селиванов Д. Финансовый вексель // Бизнес. – 1997. – №11. – с.25-28. 48. Справочник финансиста предприятия. – М.: ИНФРА – М, 1996. – 368 с. 49. Федоренко В. Бартер в економіці України // Економіка. Фінанси. Право. – 2000. – №3. – с.49-52. 50. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник / Под ред. Е.С. Стояновой. – М.: Перспектива, 1999. – 656 с. 51. Фінанси підриємств : Підручник / Під ред. А.М.Поддєрьогіна. – К.: КНЕУ, 1998. – 368 с. 52. Харченко В.І. Безготівкові розрахунки в господарському обороті України // Вісник Національного банку України. – 1996. – №3 – с.24-26. 53. Яковлев В.И. Некоторые особенности вексельных отношений // Финансы. – 1998. – №2. – с.24-25.

Додатки

Додаток А Додаток Б Додаток В Рецензія на дипломну роботу по спеціальності «Фінанси» слухача Української академії банківської справи Величко Віталія Миколайовича на тему: «Організація безготівкових розрахунків і шляхи їх удосконалення» На даному етапі розвитку ринкових відносин в Україні є сучасними і актуальним дослідження організації безготівкових розрахунків. У даній роботі Величко Віталій Миколайович комплексно розглянув низку питань, пов'язаних з організацією безготівкових розрахунків, розглянув їх на прикладі відкритого акціонерного товариства “Гумотехніка”, а також запропонував шляхи удосконалення розрахунків. У роботі була розглянута організаційна структура ВАТ “Гумотехніка”; також був проведений фінансовий аналіз досліджуваного підприємства за даними бухгалтерської звітності, було запропоновано зменшити відносно високий рівень бартеризації за рахунок використання вексельних форм розрахунків. Дипломна робота була виконана відповідно до представленого плану. При написанні роботи використовувався статистичний і аналітичний матеріал, а також ряд законодавчих і нормативних актів. Робота висвітлена зрозуміло, конкретно. У роботі є недолік - слід було більш стисло подати матеріал першого розділу, який стосується сутності, основ та принципів організації безготівкових розрахунків, та більш детально прокоментувати наведені схеми розрахунків за допомогою векселів Загалом, висловлене зауваження не знижує загальної позитивної оцінки роботи. Потрібно зазначити на основі вищевикладеного, що робота відповідає всім вимогам, що пред'являються до неї, написана на досить високому рівні і заслуговує оцінки «відмінно», а її автор Величко Віталій Миколайович –присвоєння кваліфікації фахівця з спеціальності 7.050104 - "Фінанси". РЕЦЕНЗЕНТ: Комерційний директор ВАТ “Гумотехніка” ___________________ Чепурний В.В. Шановні члени Державної екзаменаційної комісії! До Вашої уваги дипломна робота на тему: “Організація безготівкових розрахунків і шляхи їх удосконалення”. Кризовий стан національної економіки України супроводжується деформаціями механізмів безготівкового грошового обігу. Хронічні, а часто й безнадійні, неплатежі — характерна риса діючої системи безготівкових розрахунків. Основною формою взаємовідносин між постачальниками, виробниками та покупцями продукції все більше стає неефективний натуральний обмін – бартер. Зрозуміло, що при бартері кошти на розрахункові рахунки господарських суб'єктів у банківських установах не надходять. Успішне здійснення економічних реформ неможливе поза становленням впорядкованої, ефективно і синхронно діючої системи безготівкових розрахунків. Нормалізація системи безготівкових розрахунків сприятиме становленню нормальних ринкових відносин. Проблема органічного зв'язку системи безготівкових розрахунків з ринковим середовищем, що формуються у вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності. Об'єктом дослідження дипломної роботи є Сумське відкрите акціонерне товариство “Гумотехніка”. Метою даної роботи є вивчення організації безготівкових розрахунків і шляхів їх удосконалення. Виходячи з зазначеної мети задачами дипломної роботи є розгляд сутності та принципів безготівкових розрахунків, вивчення документообігу при використанні різних форм розрахунків, а також виявлення шляхів їх удосконалення. Суть безготівкових розрахунків. Безготівкові розрахунки — це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли кошти списуються з рахунку платника і переказуються на рахунок отримувача коштів. Безготівкові розрахунки у господарському обороті України регулюються Законом України “Про банки і банківську діяльність” та Інструкцією №7 "Про безготівкові розрахунки в господар-ському обороті України", що затверджена постановою Правління НБУ. Безготівкові розрахунки в своїй цілісній сукупності формують певну систему. Система безготівкових розрахунків є складовою загальної національної грошової системи. Одна з актуальних наукових проблем — визначення структурно-функціональних компонентів системи безготівкових розрахунків. Важливо розрізняти такі складові даної системи: принципи безготівкових розрахунків; способи безготівкових розрахунків; форми розрахунків; розрахункові документи; механізм контролю за станом розрахунків. Взаємозв'язки між структурними компонентами системи безготівкових розрахунків можна зобразити у вигляді схеми (рис.1.): У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують два основних способи платежу: 1. перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них; 2. зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів. Форми безготівкових розрахунків виражають конкретний спосіб існування, внутрішню організацію змісту системи безготівкових розрахунків. Форми безготівкових розрахунків охоплюють сукупність розрахункових документів, порядок їх оформлення та приймання установами банків, відповідний документооборот. У сучасних умовах використовуються наступні основні форми безготівкових розрахунків: - Платіжне доручення - Платіжна вимога-доручення - Розрахунковий чек - Грошові чеки - Акредитив - Платіжна вимога Організацію безготівкових розрахунків ми розглядали на прикладі ВАТ “Гумотехніка”. Відкрите акціонерне товариство «Гумотехніка» засновано відповідно до наказу Міністерства промисловості України від 9 березня 1994 року. Метою діяльності Товариства є одержання прибутку, а також задоволення потреб споживачів продукцією промислово-технічного призначення, товарів широкого вжитку, послугами науково-технічного, побутового та іншого характеру. Предметом діяльності Товариства є виробництво формованих і неформованих гумотехнічних виробів широкого вжитку, науково-технічні розробки по виробництву виробів з гуми, виробництво товарів народного споживання і продукції промислово-технічного призначення та виконання інших робіт та послуг. Статутний фонд Товариства становить 513.030 грн. Статутний фонд Товариства поділений на 2.052.120 шт. простих іменних акцій номінальною вартістю – 0,25 грн. кожна. Товариство має право збільшувати або зменшувати розмір статутного фонду. Для з’ясування фінансово-майнового стану ВАТ “Гумотехніка” була розрахована система показників, що детально й всебічно характеризує господарське становище підприємства. В процесі розрахунків показників використовувалися фактичні дані форм № 1, № 2 і №3 за 1998-99рр. Резуль-тати розрахунків згруповані в таблиці 1. Прокоментуємо деякі коефіцієнти: Так, коефіцієнт загальної ліквідності, який показує, скільки грошових одиниць оборотних засобів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань, дорівнював 0,85 в 1998р., що в межах нормативу (0,8-1,0). За рік цей коефіцієнт зріс до 0,87. Це означає, що на кожну гривню короткострокових зобов'язань в 1999р. припадає на 0,03 грн. більше оборотних засобів, ніж в 1998р. Коефіцієнт фінансової залежності, що є зворотнім коефіцієнтом по відношенню до показника фінансової незалежності також в межах норми (2,0): 1,31 за 1998р. та 1,33 за 1999р. Коефіцієнт прибутковості власного капіталу характеризує ефективність інвестицій у власний капітал. На підприємстві цей коефіцієнт становить -0,02 (1998р.). В загалі коефіцієнт прибутковості власного капіталу повинен бути більше нуля. Від’ємне значення пояснюється відсутністю на підприємстві в останні роки прибутку. Слід відзначити, що в 1999р. в порівняні з минулим роком коефіцієнт прибутковості власного капіталу змінився в 10 раз і становить -0,002. Це стало можливим за рахунок зменшення збитків з 1 мільйон 259 тисяч грн. до 115 тисяч грн. Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів у майні підприємства, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Якщо значення коефіцієнту перевести у відсотки, то отримаємо 52% зношених основних засобів у майні підприємства на початок 2000р., що на 0,23% більше, ніж за попередній рік. Негативний також той факт, що в товаристві зовсім відсутній приріст незавершеного будівництва – воно тільки зменшується замість того, щоб збільшуватися, або, в крайньому випадку, зоставатися сталим. Значення –0,26% показника рентабельності основних фондів говорить про збитковість підприємства і неефективність використання основних фондів. Наведені показники дають нам змогу зробити висновок, що ВАТ “Гумотехніка” збиткове і знаходиться в тяжкому кризовому стані, хоча й прослідковується поступове незначне покращення. Деякою мірою збитковість ВАТ “Гумотехніка” обумовлена не досить ефективною організацією безготівкових розрахунків. На досліджуваному підприємстві використовуються наступні форми розрахункових документів: платіжні доручення; чеки; векселі. Розрахункові чеки на підприємстві із-зі збитковості останнього і відсутності грошей на поточному рахунку використовуються лише для одержання готівки в касу для видачі заробітної плати. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями не здійснюється, тому що в минулому по виписаним вимогам-дорученням підприємства-партнери розраховувалися звичайними платіжними дорученнями, і тому такий вид безготівкових розрахунків в товаристві через недоцільність не використовується. Через відносно високу вартість розрахунки акредитивною форою також відсутні. Слід відзначити, що в ВАТ “Гумотехніка” високий рівень бартеризації. Однак, така ситуація присутня не тільки на цьому підприємстві – на більшості підприємств України бартерні форми товарного обігу існують паралельно з грошовою, і, незважаючи на те, що вони низькі і примітивні в порівнянні з нею, перевищили грошовий обіг. На нашу думку, проведення розрахунків готовою продукцією або сировиною породжує додаткові проблеми: ігнорується важлива функція грошей як універсального засобу обігу, і, як наслідок цього, обмежується кількість торгових операцій; стримується економічний розвиток; суб'єкти господарювання ухиляються від сплати податків, а від цього страждають бюджети всіх рівнів; механізм визначення реальної ціни продукції, без якого неможливо визначити ефективність її виробництва, стає, по суті, недієздатним. Тому, на наш погляд, доцільно було б запровадити на підприємстві альтернативу бартерній формі товарного обігу – вексельну форму безготівкових розрахунків. Вексельна форма розрахунків — це розрахунки між постачаль­ником і покупцем з від­строчкою платежу, яка оформлюється векселем. Вексель — це письмове зобов'язання, боргова розписка стандар­тної форми, що дає право її власникові вимагати сплати відповідної суми від особи, яка видала вексель, у відпові­дний строк і у відповідному місці. Векселі, які застосовуються в господарському обороті як в Україні, так і в міжнародних розрахунках, досить різноманітні. Простий, або соло-вексель, виписується і підписується боржником (векселедавцем) і є його борговим зобов'язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, вказаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов'язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя. Cхема обігу простого векселя на рис.2.: Переказний вексель (тратта) виписує та підписує кредитор (трасант). Трасант — особа, що видає тратту, тобто переказує свій платіж на іншу особу. Переказний вексель означає наказ трасату — особі-боржнику векселедавця — сплатити в установлений термін визначену у векселі суму третій особі (ремітенту), або пред'явнику тратти. Ремітент — власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або банк, що утримує на свою користь відповідний відсоток від суми платежу — комісійну винагороду за надану банком послугу щодо переказу вказаної у векселі суми у встановлений термін з рахунку векселедавця на рахунок власника векселя. Обіг переказного векселя розглянемо на прикладі вексельного обороту з перепорученням вексельного права і призначенням особливого платника (рис.3.): На сьогодні промислові підприємці не мають достатньо коштів для розвитку виробництва і створення конкурентноспроможної продукції, а банки вже не надають незабезпечених кредитів. Ми пропонуємо використовувати в такому разі вексель як заставу кредиту банка. Схема таких розрахунків на рис.4.: Таким чином, для поступового викорінення бартеру як неефективної форми розрахунків та отримування виручки від реалізації продукції, а відтак і надходження коштів на поточний рахунок ми пропонуємо використовувати в розрахунках вексель — просту форму кредитних грошей для оплати товарів та послуг, надання позик, гарантій міжбанківських кредитів. Використання векселя дозволить здійснити погашення як простроченої кредиторської заборгованості, так і остаточної частини заборгованості за розрахунками під час заліку взаємозаборгованості. Вексель може забезпечити значно інтенсивнішу систему боротьби з неплатежами та заборгованістю в порівнянні з іншими операціями. Крім того, вексель можна застосовувати в міжнародних кредитних відносинах, тому необхідно налагоджувати функціонування вексельного обігу на основі сучасного міжнародного вексельного права. Доповідь закінчено. Дякую за увагу. Рис.1. Система безготівкових розрахунків. Таблиця 1 Показники фінансово-майнового стану ВАТ “Гумотехніка”

Показник	Формула	1998	1999
1. Поточний, або загальний коефіцієнт покриття	Ф1((А2-р.120 +А3) : П3)	0,9633	0,9919
2. Коефіцієнт загальної (швидкої) ліквідності	Ф1((А2+А3- р.80) : П3)	0,8527	0,8761
3. Коефіцієнт покриття запасів та витрат	Ф1((П1-А1- р.490) : А2	-0,6110	-0,6334
4. Коефіцієнт автономії (незалежності)	Ф1(П1 : Валюта балансу (р.330))	0,7618	0,7548
5. Коефіцієнт фінансової залежності	Ф1(Валюта балансу (р.330) : П1)	1,3127	1,3249
6. Коефіцієнт прибутковості власного капіталу	Ф2(р.100-р.200) : Ф1 ((р.495гр.3+р.495гр.4)*0,5)	-0,0210	-0,0021
7. Операційна рентабельність продажу	Ф2(р.100-р.200) : Ф2(р.010-р.015-р.020)	-0,1654	-0,0117
8. Коефіцієнт прибутковості активів	Ф2(р.100-р.200) : Ф1 ((р.330гр.3+р.330гр.4)*0,5)	-0,0164	-0,0016
9. Коефіцієнт продуктивності праці	Ф2(р.010-р.015-р.020) : Ф3(р.360)	5,1966	11,9367
10. Оборотність власного капіталу	Ф2(р.010-р.015-р.020) : Ф1 ((р.495гр.3+р.495гр.4)*0,5)	0,1269	0,1783
11. Загальне обертання капіталу	Ф2(р.010-р.015-р.020) : Ф1(р.330)	0,1011	0,1408
12. Коефіцієнт зносу основних засобів	Ф1(р.011) :Ф1 ((р.012гр.3+р.012гр.4)*0,5)	0,51713	0,51935
13. Коефіцієнт оновлення основних засобів	Ф3(р.430гр.4) : Ф3(р.430гр.6)	0,00638	0,00046
14. Коефіцієнт вибуття основних засобів	Ф3(р.430гр.5) : Ф3(р.430гр.3)	0,04346	0,01797
15. Фондовіддача	Ф2(р.010-р.015-р.020) : Ф1 ((р.012гр.3+р.012гр.4)*0,5)	0,07740	0,10247
16. Фондомісткість	Ф1((р.012гр.3+р.012гр.4) * 0,5) :Ф2(р.010-р.015-р.020)	12,91922	9,75914
17. Рентабельності основних фондів	Ф2(р.100) : Ф1(р.010гр.4)	–0,02642	–0,00255

1 — векселедавець (покупець) передає вексель; 2 — перший власник векселя (ремітент) пред'являє вексель до акцепту; 3 — векселедавець погашає вексель і передає його ремітенту; 4 — власник векселя (ремітент) вручає погашений вексель векселедавцеві. Рис. 2. Простий вексельний обіг 1 – призначення особливого платника; 2 – видача векселя; 3 – передача права по векселю (індосація); 4 – перепоручення вексельного права (індосамент перепоручення); 5 – пред'явлення векселя до платежу; 6 – погашення векселя; 7 – отримання вексельної суми останнім векселетримачем; 8 – вручення погашеного векселя (з розпискою в отриманні платежу); 9 – вручення погашеного векселя (з розпискою в отриманні платежу). Рис.3. Вексельний обіг з перепорученням вексельного права і призначенням особливого платника. 1 – надання документів для розгляду питання про видачу кредиту, забезпеченого векселем; 2 – видача розписки в отриманні векселя; 3 – юридична і економічна експертиза документів; 4 – повернення векселя (з розпискою заставника), якщо прийняте рішення про відмову у видачі кредиту або про прийняття такого векселя в забезпечення зобов'язань; 5 – укладення договору про видачу кредиту, забезпеченого векселем; 6 – оформлення заставного індосамента векселя; 7 – підписання акту прийому-передачі векселя; 8 – видача кредиту; 9 – неповернення кредиту і (або) процентів по ньому; 10 – звернення стягнення на закладені векселі (через судові органи). Рис.4. Надання кредиту, забезпеченого векселями.

Страницы: 1, 2, 3