Право колективної власності

відповідні функціональні органи.

За своїми зобов'язаннями консорціум несе солідарну майнову відповідальність

перед кредиторами.

Що стосується створення консорціуму на основі статуту, то в даному випадку

є певні труднощі в усвідомленні логіки законодавця, який визначив

консорціум саме як статутне об'єднання.

Незрозуміле чому тимчасове об'єднання підприємств має створюватись на

основі статуту, а не установчого договору, адже тимчасово об'єднуватись для

досягнення певної мети можуть і абсолютно незалежні одне від одного

підприємства і таке об'єднання породжує між ними договірні відносини. В

чинному законодавстві України існує договір про спільну діяльність, згідно

з яким підприємства об'єднуються для досягнення певних цілей і який має

схожу з консорціумом юридичну природу. В законодавстві Російської

Федерації, ФРН, Франції та інших зарубіжних країн створення і

функціонування консорціумів також носить договірний характер. І тому, на

мій погляд, консорціум, як тимчасове об'єднання підприємств, повинен

створюватись і функціонувати на основі установчого договору, а не статуту.

Конгломерат — статутне об'єднання підприємств, які здійснюють спільну

діяльність на основі добровільної централізації функцій виробництва,

науково-технічної, інвестиційної, фінансової діяльності, а також для

організації комерційного обслуговування. Конгломерат схожий з вертикальним

концерном і утворюється із підприємств, технологічно взаємозв'язаних

процесом виробництва. Основною відмінністю конгломерату від концерну є те,

що його учасники користуються широкою економічною автономією: ця форма

об'єднання дозволяє учасникам більший маневр щодо своїх капіталів,

можливість інвестування його в багтообіцяючий проект без отримання згоди на

це інших учасників конгломерату.

Холдінг - холдінгове добровільне об’єднання підприємств з метою управління

іншими компаніями задопомогою володіння контрольними пакетами їх акцій.

Розрізняють два види холдінгу - чистий холдінг, який утворюється спеціально

для виконання зазначеної вище функції, а також змішаний холдінг, який поряд

з управлінням за допомогою контрольних пакетів акцій здійснює також

підприємницьку діяльність в промисловості, кредитно-банківській,

торгівельній, транспортній та інших сферах. Функції холдінгу фактично

здійснює будь-яка велика компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій

інших компаній.

Холдінги мають різноорганізаційну форму - господарського товариства,

одноосібного, державного підприємства. Як правило, учасники холдінгу мають

досить широку економічну незалежність в оперативно-господарській

діяльності.

Промислово-фінансова група (ПФГ) - об’єднання, до якого можуть входити

промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові

і проектні установи, інші установи і організації всіх форм власності, що

мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Уряду

України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку

пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки

України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також

виробництва кінцевої продукції.

Характерні риси:

господарська організація корпоративного типу;

добровільність створення, але на підставі рішення Уряду України;

вимоги до учасників — наявність статусу юридичної особи;

належність ПФГ до господарських організацій, які здійснюють управління

діяльністю (координацію діяльності) їх учасників і є вторинними

структурами;

відсутність (як основної) мети отримання прибутку;

різний склад учасників (підприємства та інші господарські організації

певної або різних галузей народного господарства);

тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність погодження питання

створення ПФГ з Антимонопольним комітетом та здійснення цим органом

контролю за діяльністю ПФГ;

відсутність статусу юридичної особи;

мета створення — реалізація державних програм розвитку пріоритетних галузей

виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництво

кінцевої продукції;

заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування,

побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання,

транспортних послуг;

обов'язкова участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного банку в

ПФГ;

наявність певних умов для створення ПФГ:

а) мети створення;

б) укладення між майбутніми учасниками ПФГ генеральної угоди про сумісну

діяльність;

в) подання уповноваженої особи ініціатора (ініціаторів) створення ПФГ

передбаченого законом пакету документів і узгодження питання створення ПФГ

з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна,

Антимонопольним комітетом тощо);

г) мінімального розміру розрахункового обсягу реалізації кінцевої

продукції ПФГ, еквівалентного сумі в 100 млн дол. США, починаючи з другого

року після створення ПФГ;

тимчасовість діяльності ПФГ (створення на певний строк);

обов'язковість укладення генеральної угоди про сумісну діяльність між

головним підприємством та іншими учасниками ПФГ, що регулює відносини між

ними (всередині ПФГ);

відсутність спеціально створених органів управління, функції яких, у тому

числі і здійснення представництва ПФГ у відносинах з третіми особами,

покладається на головне підприємство, до якого закон встановлює певні

вимоги (виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також

сплата податків в Україні і обмеження/заборона для певних категорій

господарських організацій (торговельних підприємств, підприємств в сфері

громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного

постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бути головним

підприємством ПФГ;

особливий порядок реєстрації для ПФГ, який здійснюється Мінекономіки;

вихід головного підприємства або іншого учасника ПФГ, що здійснюється

прийняттям постанови Кабінету Міністрів і обов'язково тягне за собою

реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Мінекономіки;

діють на підставі Закону України “Про промислово-фінансові групи в

Україні”, постанови Кабінету Міністрів України про створення відповідної

ПФГ, генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та

іншими учасниками ПФГ.

Порівняльна характеристика правового становища господарського об'єднання

відповідно до ст. 3 Закону України “Про підприємства в Україні” і

промислово-фінансової групи згідно із Законом України “Про промислово-

фінансові групи в Україні”

Спільні риси:

господарські організації корпоративного типу;

добровільність створення;

вимоги до учасників — наявність статусу юридичної особи;

належність до організацій, які здійснюють управління діяльністю

(координацію діяльності) їх учасників і є вторинними структурами;

відсутність мети отримання прибутку;

мета створення — координація діяльності учасників і об'єднання їх зусиль

для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення

спільних соціальних та економічних результатів);

різний склад учасників (підприємства та інші господарські організації

певної або різних галузей народного господарства);

тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди

Антимонопольного комітету на створення господарського об'єднання і ПФГ та

здійснення цим органом контролю за їх діяльністю.

Відмінні риси:

наявність у господарського об'єднання статусу юридичної особи і відсутність

такого статусу у ПФГ;

наявність у ПФГ мети реалізації державних програм розвитку пріоритетних

галузей виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництва

кінцевої продукції, що необов'язково для добровільних господарських

об'єднань;

заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування,

побутового обсуговування населення, матеріально-технічного постачання,

транспортних послуг (щодо господарського об'єднання закон таких обмежень не

встанолює);

обов'язкова участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного банку в

ПФГ (щодо господарського об'єднання таких обмежень і вимог не

встановлюється);

наявність певних (непритаманних господарському об'єднанню) умов створення

ПФГ:

а) мети реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей

виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництва

кінцевої продукції;

б) укладення між майбутніми учасниками ПФГ генеральної угоди про сумісну

діяльність;

в) подання уповноваженою особою ініціатора (ініціаторів) створення ПФГ

передбаченого законом пакету документів і узгодження питання створення ПФГ

з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна,

Антимонопольним комітетом тощо);

г) мінімального розміру розрахункового обсягу реалізації кінцевої продукції

ПФГ, еквівалентного сумі в 100 млн дол. США, починаючи з другого року після

створення ПФГ;

тимчасовість діяльності ПФГ, в той час як господарські об'єднання можуть

створюватися як на певний строк, так і без визначення терміну діяльності;

обов'язковість укладення генеральної угоди про сумісну діяльність між

головним підприємством та іншими учасниками ПФГ;

що регулює відносини між ними; в частині господарського об'єднання

(концерні, консорціумі) таку функцію (нарівні з іншими) виконує статут, а в

інших (асоціації, корпорації) — договір;

створення господарського об'єднання на добровільних засадах за рішенням

самих учасників, а ПФГ — за рішенням Уряду України;

ґрунтовне регулювання на законодавчому рівні порядку створення, діяльності,

реорганізації та ліквідації ПФГ на відміну від господарського об'єднання,

внутрішня організація яких, порядок управління, представництва тощо

визначаються самими учасниками в установчих документах;

здійснення представництва ПФГ його головним підприємством, а об'єднанням чи

його головним підприємством, чи створеним учасниками виконавчим органом

господарського об'єднання (ці питання регулюються установчими документами

господарського об'єднання);

встановлення законом до головного підприємства ПФГ певних вимог:

виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплати

податків в Україні і обмеження/заборона для певних категорій господарських

організацій (торговельних підприємств, підприємств у сфері громадського

харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання,

банків, фінансово-кредитних установ) бути головним підприємством ПФГ, у той

час як питання представництва господарського об'єднання вирішуються на

локальному рівні (тобто самими учасниками господарського об'єднання);

особливий порядок реєстрації для ПФГ, який здійснюється Мінекономіки;

господарське об'єднання реєструються в загальному для всіх суб'єктів

підприємницької діяльності порядку;

здійснення виходу головного підприємства або іншого учасника ПФГ прийняттям

постанови Кабінету Міністрів України, а вихід учасника з господарського

об'єднання — внесенням відповідних змін до установчих документів і

відомостей державної реєстрації;

вихід або виключення з ПФГ головного підприємства обов'язково тягне за

собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Міністерстві економіки; у

разі виходу або виключення одного з учасників (у тому числі і головного

підприємства) з господарського об'єднання необхідно внести відповідні зміни

до установчих документів і до відомостей державної реєстрації

господарського об'єднання;

Господарські об'єднання можуть створюватися за галузевою, територіальною

ознаками, або залежно від ступеня централізації функцій управління

діяльністю їх учасників (асоціації, корпорації, концерни) та за іншими

ознаками; для ПФГ такого розмаїття форм і видів закон не передбачає;

Господарські об'єднання діють на підставі договору та/або статуту і

відповідно до положень ст.3 Закону України “Про підприємства в Україні”, а

ПФГ — на підставі Закону України “Про промислово-фінансові групи в

Україні”, постанови Кабінету Міністрів України про створення ПФГ,

генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та

іншими учасниками ПФГ.

Франчайзинг. На сучасному етапі розвитку України франчайзинг є тією формою

організації бізнесу, виробленою світовою практикою, яка в комплексі з

іншими ринковими структурами могла б стимулювати антикризові процеси та

сприяти відродженню вітчизняної економіки.

Слово франчаизинг походить від французького franchir, яке означає

“звільняти”; у англійському варіанті franchising — це право, привілегія.

Зміст франчайзингу зводиться до наступного:

головна компанія (франчайзер) надає індивідуальному підприємцю (франчайзі)

або групі підприємців ліцензію (франшизу) на виробництво продукції,

торгівлю товарами або надання послуг під торговельною маркою даної компанії

на обмеженій території, на термін і умовах, які визначені договором. Таким

чином франчайзі отримує готове підприємство. І саме в цьому головна

привабливість франчайзингу. Франчайзі не потрібно створювати підприємство

крок за кроком, як повинен це робити підприємець, який починає все з нуля.

Навпаки, підприємство франчайзі виникає за ніч. І, ймовірно, воно буде

копією усіх підприємств у франшизній системі. За фіксовану плату франчайзі

отримує кваліфіковану допомогу, яка б у противному випадку була б значно

дорожчою для його окремого підприємства. У сутності, франчайзинг процвітає

тому, що поєднує стимул до власності малим підприємством з управлінською

майстерністю великого бізнесу.

Структуру франчайзингової системи можна розглянути та проаналізувати за

допомогою мал. 1.

Перевагою для починаючого підприємця є те, що приналежність до єдиної

франчайзингової системи і використання торговельної марки значно знижує

ризики.

Постійна підтримка і контроль з боку франчайзера дає можливість власникам

франшиз навчитися ефективним методам управління бізнесом, підвищити свій

професіоналізм і компетентність. Проте, їх підприємницька ініціатива

обмежена: крім того, що франчайзер втручається у всі сфери діяльності

підприємства, він може приймати важливі рішення, не враховуючи думки

окремих франчайзі. Та все ж франчайзі має справу з перевіреним бізнесом;

послуги франчайзера конкурентоспроможні, а товари надійні. І ті, і інші

стандартизовані, і турбота про подальше удосконалення якості повністю

лежить на франчайзері. Відповідно, ініціатива власника франшизи по

оновленню і розширенню асортименту і специфікацій обмежена цими

стандартами. Безперебійне постачання продукції, сировини і матеріалів, які

повністю забезпечують потреби підприємства, безперечно, позитивний фактор.

Але у деяких випадках асортимент чітко регламентований умовами договору, і

франчайзі не має права його порушувати, продаючи інші товари або послуги,

оскільки може скласти конкуренцію товарам франчайзера. До того ж обсяги

продажу, можна вважати, нав'язуються власнику франшизи у відповідності з

політикою маркетингу компанії-франчайзера і дуже часто не відповідають

планам і можливостям франчайзі.

Франчайзі контролює визначений район; він має гарантію від вторгнення

франшиз-конкурентів і, так би мовити, стає монополістом. Проте, і ріст його

бізнесу обмежений територією, яка закріплена за ним згідно договору.

Франчайзер повністю відповідає за маркетинг продукції та послуг, включаючи

організацію рекламний компаній; витрати франчайзі на рекламні заходи в

основному полягають у незначних відрахуваннях в централізований рекламний

фонд франчайзингової системи. Проте, напрямок і цілі реклами визначає також

франчайзер, а кошти на неї франчайзі відраховує незалежно від фактичної

віддачі, яку отримує власник фраишизи від рекламної кампанії. В цілому,

франчайзі може розраховувати на різноманітні фінансові пільги, як при

купівлі самої франшизи, так і під час розрахунків за постачання, але

постійні відрахування франчайзеру згідно договору франчайзинга можуть

значно знижувати загальний дохід власника франшизи.

Практика франчайзингу в зарубіжних країнах продемонструвала, що франчайзі,

знаходячись безпосередньо біля споживача, більш чутливо вловлюють його

настрої, коливання попиту і умови конкуренції. Для франчайзера вони можуть

стати продуктивним джерелом новаторських ідей та вдалим випробувальним

стартом для апробацій нових товарів та послуг. Як власник підприємства

франчайзі ефективніше і надійніше найманого керівника або службовця. З

іншого боку, як самостійний підприємець, він гостріше усвідомлює свою

залежність від франчайзера і прагне її позбавитись. Для власника

франчайзингової системи — це потенційна загроза. Вихід окремого франчайзі з

франчайзингової мережі відразу ж складає конкуренцію на визначеному

сегменті ринку,а його банкрутство підриває репутацію франчайзера, навіть

якщо його безпосередньої вини у провалі: немає.

Отже, франчайзинг — явище специфічне. Особливість цієї форми підприємництва

у тому, що підприємства, які працюють у системі франчайзингу, не дивлячись

на юридичну самостійність, є по суті своїй частиною єдиної системи. Таким

чином, франчайзинг, з одного боку, допомагає уникнути цілий ряд перешкод,

пов'язаних з функціонуванням незалежного малого бізнесу, а з іншого боку,

породжує проблеми, які притаманні будь-якій корпоративній структурі.

Розвиток франчайзингу в Україні буде сприяти рішенню багатьох проблем

формування малого підприємництва. В тому числі, по-перше, притягнення до

бізнесу великого кола осіб, які не можуть прийняти рішення займатися

бізнесом без підтримки та навчання. По-друге, освоєння малим бізнесом нових

технологій, розширення сфер діяльності малих підприємств. По-третє,

підвищення якісного рівня підготовки кадрів для вітчизняного малого

підприємництва.

На вітчизняному ринку перспективним є розвиток та створення франчайзингових

систем у таких сферах діяльності, як: підприємства споживання, будівництво,

послуги по працевлаштуванню, побутове обслуговування населення,

обслуговування автотранспорту, готельне господарство тощо.

Господарські товариства

Господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації,

створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом

об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання

прибутку.

Діяльність господарських товариств забеспечується Законом України “Про

господарські товариства” від 19 вересня 1991р., який дає широке теоретичне

визначення про основні принципи діяльності господарських товариств, а саме

види господарських товариств, правила їх створення, а також права і

обов'язки їх учасників та засновників. До господарських товариств

належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю,

товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні

товариства. Всі вони є юридичними особами, мають рівні права, можуть від

свого імені виступати в арбітражному та третейському суді, набувати

майнових та особистих немайнових прав, вступати в забов`язання, отримувати

кредити в банківських установах та здійснювати інші професійні операціїї,

які не суперечать закону.

Власність передана учасниками господарського товариства, а також власність

придбана за рахунок продажу акцій та господарської діяльності стає

власністю товариства. Отже суб`єктом права власності господарських

товариств є господарські товариства як юридичні особи, а не їх засновники

та учасники.

Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки,

споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права

користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками,

спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на

інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Вклад, оцінений у карбованцях, становить частку учасника та засновника у

Страницы: 1, 2, 3, 4