Право колективної власності

Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу

можуть бути також і особи, які не є учасниками

товариства.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства,

за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників.

Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу

частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції

(директора).

Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організує виконання їх

рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові

для учасників товариства.

Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених

даним Законом та установчими документами.

Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені

товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим

правом.

Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою

зборів учасників товариства.

ТОВАРИСТВО З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство,

статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими

документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його

боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум

- додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників

кратному розмірі до внеска кожного учасника.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих

документах.

До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються

норми статей 4, 11, 52-64 цього Закону з урахуванням особливостей,

передбачених даною статтею.

Товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на

підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство -

установчого договору. Установчі документи товариства у випадках,

передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним

комітетом України.

Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства,

предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників,

найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення

статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та

компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень,

включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або

кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих

документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для

відмови у державній реєстрації товариства.

До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать

законодавству України.

Учасники товариства зобов'язані:

а) додержувати установчих документів товариства і виконувати

рішення загальних зборів та інших органів управління товариства;

б) виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому

числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади

(оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими

установчими документами;

в) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну

інформацію про діяльність товариства;

г) нести інші обов'язки, якщо це передбачено цим Законом,

іншим законодавством України та установчими документами.

КОМАНДИТНЕ ТОВАРИСТВО

Командитним товариством визнається товариство, яке включає поряд з одним

або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов'язаннями

товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників,

відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства

(вкладників).

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з

повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за

боргами товариства.

Командитне товариство створюється і діє на підставі установчого

договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених

чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом

України.

Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства,

предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників,

найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення

статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та

компетенцію органів товариства, розмір часток кожного з учасників з

повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів,

форму їх участі у справах товариства та порядок прийняття ними рішень,

включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або

кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих

документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для

відмови у державній реєстрації товариства.

До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать

законодавству України.

В установчому договорі стосовно вкладників вказуються тільки сукупний

розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок

внесення ними вкладів.

Вкладник може вступити до командитного товариства шляхом внесення

грошових або матеріальних вкладів.

Вкладники командитного товариства мають право:

діяти від імені командитного товариства тільки у разі

наявності доручення і згідно з ним;

вимагати першочергового повернення вкладу (ніж учасникам з

повною відповідальністю) у разі ліквідації товариства;

вимагати подання їм річних звітів і балансів, а також

забезпечення можливості перевірки правильності їх складення.

Вкладники командитного товариства повинні вносити вклади і додаткові

внески у розмірі, способами і у порядку, передбаченими установчим

договором.

Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 відсотків

майна товариства, зазначеного в установчому договорі.

На момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників

повинен внести не менше 25 відсотків свого внеску.

Управління справами командитного товариства здійснюється тільки

учасниками з повною відповідальністю.

У командитному товаристві, де є тільки один учасник з повною

відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником

самостійно.

Вкладники не вправі перешкоджати діям учасників з повною

відповідальністю по управлінню справами командитного товариства.

Якщо вкладник командитного товариства укладає угоду від імені і в

інтересах товариства без відповідних повноважень, то у разі схвалення

його дій командитним товариством він разом з учасниками з повною

відповідальністю відповідає за угодою перед кредиторами усім своїм

майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення.

Якщо схвалення не буде одержано, вкладник відповідає перед третьою

особою самостійно усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства

може бути звернено стягнення.

Вкладник командитного товариства відповідає за борги товариства,

які виникли до його вступу у товариство, перед третіми

особами в тому ж порядку, як і інші вкладники.

Командитне товариство припиняється у разі вибуття всіх учасників з

повною відповідальністю.

При вибутті усіх вкладників учасники з повною

відповідальністю вправі замість ліквідації товариства перетворити його в

повне товариство. У цьому випадку, як і у випадку ліквідації

товариства, необхідно внести відповідні зміни до установчого договору

і державного реєстру.

Наявні у командитного товариства грошові кошти, включаючи і виручку від

продажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці

найманих працівників товариства і виконання обов'язків перед банками,

бюджетом, іншими кредиторами у першу чергу розподіляються між

вкладниками для повернення їм їх вкладів, а потім між учасниками

з повною відповідальністю у порядку і на умовах, передбачених цим

Законом та установчим договором. У разі недостатності коштів

товариства для повного повернення вкладникам їх вкладів наявні кошти

розподіляються між вкладниками відповідно до їх долі у майні товариства.

Відмінність об'єднань підприємств від господарських товариств

Набирає сили процес добровільного об'єднання діяльності підприємств для

вирішення виробничих і соціальних завдань, В цьому проявляється потреба в

безпосередній взаємодії з іншими підприємствами і колективному використанні

науково-технічного, виробничого, фінансового, інформаційного потенціалу

кожного з них. Одночасно поширилось об'єднання зусиль і майна підприємців

для проведення спільної діяльності в формі організації господарських

товариств. Схожість об'єднань підприємств і господарських товарисгв, яка

може виявитися при першому ознайомленні з їх правовим статусом, містить

небезпеку різночитань при застосуванні правових форм і виникнення

суперечливих правових ситуацій. Практика свідчить, що нерідко під одним і

тим же родовим поняттям діють різні в економічному і правовому розумінні

формування.

Так, господарська організація "Вуглесорб" засновувалась як господарська

асоціація. В той же час за своїм правовим статусом була кваліфікована як

товариство з обмеженою відповідальністю. Головною метою "Вуглесорбу" стала

спільна діяльність 12 підприємств по виробництву і впровадженню сорбентів

медичного, технічного та сільськогосподарського призначення, устаткування з

їх застосуванням, діагностичного і лікувального обладнання, надання

різноманітних послуг комерційного посередницького та іншого характеру. В

коло діяльності асоціації не ввійшла координація основної господарської

діяльності підприємств-учасників.

З прийняттям Декрету Кабінету Міністрів України під 31 грудня 1992 р. № 24-

92 "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності,

створених за участю державних підприємств" виникла правова ситуація, яка

потребувала вирішення питання про віднесення "Вуглесорбу" до сфери його

дії. В результаті асоціація припинила свою діяльність.

В цьому зв'язку здається актуальним висвітлити відмінність господарських

об'єднань як об'єднань підприємств від господарських товариств як об'єднань

підприємців.

Найперша з них полягає в суб'єктному складі, адже засновниками і учасниками

господарського товариства можуть бути не тільки господарські організації, а

й громадяни. До того ж товариство на відміну від об'єднань підприємств може

складатися лише з одного учасника. Товариство з обмеженою відповідальністю,

що складається з одного учасника, легалізоване в багатьох країнах ЄЕС, в

тому числі і після прийняття Радою Європейських Спілок в 1989 р.

відповідної Дванадцятої директиви по праву компанії.

Основна господарська діяльність учасників товариства незалежна від його

функціонування.

Об'єднання ж підприємств є цілісною системою, в якій засновники доручають

сформованому ними центру виконання постійної координації їх господарської

діяльності у вирішенні складних виробничо-технічних, фінансово-

господарських, соціально-економічних проблем, що виходять за межі окремих

підприємств. Для цього підприємства делегують об'єднанню частину своїх

повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з них,

доручають виконання певних функцій, що не характерно для господарського

товариства.

Відмінною рисою об'єднання є можливість покладення його функцій на одного з

учасників об'єднання (згідно з договором або рішенням Уряду про створення

об'єднання). Майно та результати фінансово-господарської діяльності таких

об'єднань обліковуються на балансі того підприємства, на базі якого

об'єднання виконує свої функції. Господарської ж товариство завжди має

спеціальний апарат. Певна відмінність передбачена в законодавстві за

складом потрібних установчих документів різних видів господарських

товариств, хоча явної необхідності в цьому і не вбачається. Так, акціонерне

товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою

відповідальністю створюються і діють на підставі статуту, а повне і

командитне — установчого договору. Причини такої градації не зрозумілі.

Різний підхід був би,' наприклад, виправданим; якби повні та командитні

товариства не визнавались юридичними особами, як не визнаються такими повні

та прості командитні товариства нормами німецького, голландського та

італійського права, а також партнерство в англійському праві.

Практика складається так, що господарські товариства і господарські

об'єднання в переважній більшості за власною ініціативою чи на вимогу

органів, які виконують реєстрацію, затверджують свій статут, навіть якщо в

законодавстві цього не вимагається. Мабуть, це пояснюється тим, що за

раніше діючим законодавством всі юридичні особи мали свій статут

(положення). Так чи інакше зміст статуту і установчого договору практично

збігаються, що вносить певний дискомфорт до процесу створення господарської

організації, виявляючи недоцільність такого підходу. Необгрунтованою

виглядає, також відмова в діючому законодавстві від необхідності укладати

установчий договір при створенні консорціуму, концерну: сторони

домовляються про добровільне об'єднання і їх спільне рішення повинно бути

закріплене у відповідному документі — багатосторонній угоді.

Установчі документи господарського товариства містять виключну інформацію

про умови договірної угоди його учасників. В той час при створенні

об'єднань можливе укладення окремих угод між об'єднаннями і його членами,

які доповнювали б чи конкретизували права та обов'язки сторін.

На відміну від товариства, створюваного шляхом укладення договору,

об'єднання може формуватися також за рішенням Уряду. Йдеться про управління

державним сектором економіки.

В цьому плані відмінне також правове становище державних підприємств щодо

права створювати об'єднання підприємств і господарські товариства: державні

підприємства мають рівне з підприємствами інших форм власності право

членства в об'єднанні, але позбавлені права засновувати товариства.

Принципово відрізняються цілі створення цих двох видів організацій.

Господарське товариство створюється з конкретною метою одержання законного

прибутку і розподілу його між учасниками шляхом виконання поставлених

завдань, що входять до його спеціальної правоздатності. Ці завдання за

своїм характером є локальними і не збігаються з поняттям основної

господарської діяльності. Об'єднання ж утворюється для постійної

координації основної господарської діяльності його учасників. З викладеного

випливає різниця між господарським товариством і об'єднанням підприємств як

комерційною і некомерційною організацією. Товариство, діяльність якого

спрямована на одержання прибутку, є комерційною організацією. Об'єднання

має бути визнане некомерційною організацією, оскільки його господарська

діяльність або взагалі не пов'язана з одержанням прибутку, або прибуток від

діяльності одержують безпосередньо підприємства, або він служить лише

реалізації завдань, передбачених установчими документами.

Треба зазначити, що завдання і напрями діяльності об'єднань підприємств і

господарських товариств частково можуть збігатися. Як статутом товариства,

так і статутом об'єднання може бути передбачена організація спільних

виробництв на основі об'єднання учасниками своїх фінансових і матеріальних

ресурсів для виробництва продукції і реалізації її третім особам. Однак

правовий режим спільних виробництв, і в першу чергу, механізм розподілу

одержаного прибутку, абсолютно різний. Розподіл прибутку відбувається

відповідно до цілей створення товариства (об'єднання). Прибуток останнього

використовується, як правило, на утворення фондів об'єднання — резервного

фонду розвитку виробництва, соціального розвитку тощо — для наступного

використання в досягненні поставленої мети.

Відмінною рисою товариства є право його учасників на одержання дивідендів

пропорційно до своєї частки в майні товариства. Прибуток, що залишився,

використовується за іншими напрямами, які визначаються господарським

товариством у відповідності з установчими документами.

Відмінний також правовий режим майна господарського товариства і об'єднання

підприємств, яке формується з внесків їх учасників. Він базується на праві

спільної власності сторін договору, але для товариства це — спільна

часткова, а для об'єднання — спільна сумісна власність. Створене учасниками

договору господарське товариство (об'єднання підприємств) як самостійний

суб'єкт права володіє, користується і розпоряджається наданим йому майном

на засаді повного господарського відання. Майно товариства розподілено на

частки, належні його учасникам. Останні мають право за згодою решти його

членів поступитися своєю часткою (частиною) іншим учасникам товариства чи

третім особам. Винятком з правила може бути передбачене установчими

документами право акціонера без узгодження з іншими акціонерами

розпоряджатися своїми акціями (продати, подарувати, передати у спадщину),

повідомивши про це органи управління акціонерним товариством. Це

пояснюється відмінністю правового статусу паю і акції. Остання визнається

цінним папером і знаходиться у вільному обігу, за винятком випадків,

передбачених законодавством або установчими документами щодо іменних цінних

паперів. Членство в товаристві, яке не є акціонерним, може засвідчуватися

пайовим свідоцтвом, як в Швейцарії, але воно не є цінним папером.

У об'єднанні підприємств частка його учасників визначається лише в разі

виходу з об'єднання або його ліквідації. Об'єктом спільної сумісної

власності в даному разі є спільні фінансові й інші фонди, які акумулюють

майно, передане об'єднанню як вступні, додаткові, цільові внески, а також

прибуток, одержаний від їх використання. Частка в прибутку визначається

відповідно до участі кожного з власників своєю працею і майном.

Вихід із господарського товариства здійснюється за згодою всіх його

учасників, які несуть повну відповідальність за зобов'язаннями товариства.

Об'єднання підприємств користуються принципом безперешкодного виходу з

нього: потрібно лише завчасно повідомити об'єднання про свій вихід.

Відрізняються принципи участі в управлінні об'єднанням і товариством.

Члени господарського товариства беруть участь в управлінні справами

товариства відповідно до своєї пайки: за принципом "одна акція — один

голос" тощо.

Члени об'єднань підприємств беруть участь в їх управлінні на засадах

рівності: "Члени асоціації мають рівні права та обов’язки" (наприклад, ст.

4.1. Статуту асоціації українських банків - додаток 1).

Різниця є також у вирішенні питання про відповідальність. Учасники

об'єднання не несуть відповідальності за його зобов'язаннями (наприклад,

ст. 7.2. Статуту асоціації українських банків - додаток 1). . Інакше

вирішується питання в товаристві з додатковою відповідальністю, повному та

командитному товаристві. У товаристві з додатковою відповідальністю

учасники відповідають за боргами своїми внесками в статутному фонді, а при

недостатності цих сум — додатково до внеску кожного з них належним їм

майном в однаковому для всіх учасників розмірі. Граничний розмір

відповідальності передбачається в установчих документах. Учасники повного

товариства і деякі з учасників командитного несуть за його зобов'язаннями

солідарну відповідальність всім своїм майном.

Певна різниця властива і праву вступу до складу іншого об'єднання

(товариства). Для учасників товариства, як і більшості видів об'єднань, цс

право не обмежене. Однак воно недоречне при створенні концерну.

Нагадаємо про можливість поєднання правових характеристик акціонерного

товариства і об'єднання підприємств в одному організаційному формуванні, що

обумовлено економічною та соціальною роллю акціонування у всіх ланках

економіки.

Література

1. Конституція України

2. Цивільний Кодекс України

3. Закон України “Про підприємства в Україні”

4. Закон України “Про власність”

5. Закон України “Про підприємництво”

6. Закон України “Про господарські товариства”

7. Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної

конкуренції в підприємницькій діяльності”

8. Закон України “Про промислово-фінансові групи в Україні”

9. Закон України “Про антимонопольний комітет”

10. Указ Президента України “Про створення Національної акціонерної

холдінгової компанії “Укрнафтогаз”

11. Постанова Кабінету Міністрів України від 11.11.94 р. №765 “Про

запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків”

12. Положення про холдінгові компанії, що створюються в процесі

корпортизації та приватизації, затвердженим Указом Президента України

від 11.05.94 за № 224/94

13. Положення про порядок одержаня згоди Антимонопольного комітету Укарїни

на створення холдінгових компаній в процесі корпоратизації та

приватизації

14. Роз’яснення Вищого Арбітражного суду України від 13.02.98 р. № 01-8/55

“Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних із створенням,

реорганізацією та ліквідацією підприємств”

15. Підопригора О.А., Боброва Д.В. “Цивільне право”, 1997р.

16. Березюк О. “Господарські об’єднання: стан законодавства та перспективи

розвитку”. Право України.- 1998- № 3

17. Вінник О. “Характерні риси господарських організацій”.

Предпринимательство, хозяйство и право.- 1998- № 6

18. Грудницкая С. “Порядок формирования объединений предприятий: структура

и компетенция органов объединения” . Предпринемательство, хозяйство и

право.- 1996- № 9

19. Грудницька С. “Відмінність об’єднань підпрємств від господарських

товариств”. Право України.- 1994- № 9

20. Дикань В. “Про створення фінансово-промислових груп в Україні” .

Економіка України.-1995- № 11

21. Комаров В. “На межгосударственном уровне определен порядок создания и

регулирования деятельности транснациональных корпораций”.Риск.1998№ 4

22. Кожевников В., Гончарова І. “Корпорация по-украински”. Финансовая

консультация.- 1998- № 27

23. Мамубов В.К., Чувпило О.О. “Господарське право зарубіжних країн”

24. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право (курс лекцій), 1996 р.

25. Терещенко М. “Франчайзинг як партнерський бізнес” . Економіка, фінанси,

право.- 1998- № 10

26. Уманцив Г., Уманцив Ю., Лысенко О. “Некоторые экономико-правовые

аспекты функционирования объединения предприятий в Украине”.

Предпринимательство, хозяйство и право.-1997-№ 5

27. Хомяк С. “Вы решили ликвидировать общество - как это сделать?” Баланс.-

1998- № 31

28. Шакун В.І., Мельник П.В. Правові аспекти підприємницької діяльності.

Київ. Джерела.- 1997 р.

29. Шовкун І. “Законодавчі аспекти створення холдінгових компаній”. Закон і

бізнес.- 1994

30. Шемшученко Ю.С. Юридический справочник предпринимателя

Страницы: 1, 2, 3, 4