Синкретичні другорядні члени речення з об'єктно-просторовим значенням

Функціонування словоформи у вторинній функції може мати два наслідки:

по-перше, воно може привести до зміни категоріального значення даної

словоформи, що говорить про її перехід в іншу частину мови; по-друге, воно

може привести до якісних змін самих синтаксичних функцій, до появи нових,

синкретичних функцій.

Синкретизм членів речення виникає в результаті того, що у вторинній

функції стикаються два значення, які не збігаються, - категоріальне і

синтаксичне, ці значення взаємодіють і виникає нове, синкретичне

синтаксичне значення.

Синкретизм може охопити і форму, в результаті чого з’являються

неморфологізовані члени речення (Чеснокова, 1988, №4, 41).

В.В. Бабайцева вважає, що синкретичні утворення – наслідок діахронних

і синхронних переходів, морфологічних способів словотворення, утворень "за

зразком". Причина синкретичних утворень зумовлена різними факторами,

головним із яких є потреба у вираженні певних компонентів за рахунок

наявних мовних засобів. Крім того, синкретичні утворення – конденсатори

семантики, один із засобів економії мовних засобів. Синкретичні утворення

характеризуються багатшою мовною семантикою, ніж ядерні слова; більш

різноманітною валентністю і різноманітнішими синтаксичними функціями.

Підсумовуючи, зауважимо, що вивчення синкретичних груп слів:

- дає більш гнучку, відповідну системі мови і мовлення, класифікацію

структурно-семантичних класів;

- виявляє перехідні (синкретичні) ланки, об’єднуючи частини мови у

динамічну систему взаємодіючих одиниць;

- допомагає уникнути категоричних трактувань синкретичних утворень;

- відтворює семантичну “місткість” слів, що входять у зону

синкретизму;

- пояснює різноманітність валентних властивостей синкретичних утворень

і їх мотивування багатокомпонентною семантикою (Бабайцева, 1983, №

5).

Синкретизм членів речення у синхронному плані може бути зумовлений

такими основними факторами:

- синкретичним категоріальним значенням компонента;

- невідповідністю змісту і форми;

- подвійними синтаксичними зв’язками;

- еліпсисом дієслівної форми;

- лексико-граматичними особливостями поєднуваних слів тощо.

Для синкретичних другорядних членів речення з об’єктно-обставинним

значенням, прийнятними є не всі названі фактори. Синкретичне значення

об’єктно-обставинних відношень зумовлене, насамперед, особливостями

синтаксичного зв'язку між компонентами (“… посереднє керування настільки

послаблює свою роль зв’язку … що починає мало чим відрізнятись від такого

типу підрядного зв’язку, як прилягання.”) (Удовиченко, 1968, 24);

семантичною і граматичною природою поєднуваних слів; невідповідністю змісту

і форми сполучуваних елементів; що найчастіше спостерігається у тих

випадках, коли лексичне значення словоформи відповідає одному типу

відношень, а форма – іншому, до цього ж ця форма співвідноситься з

валентними особливостями поширюваного слова, отже, за семантикою – це

обставинне значення, а за формою вираження – об’єктне; двоїстою природою

підпорядкованого елемента ("Двоїстість семантичної якості синкретичного

компонента утворюється в результаті специфічної взаємодії семантики форми і

лексичної семантики наповнювача форми, яка характеризується

різноспрямованістю різних семантик.") (Вихованець, 1992, 70) та

синкретизмом прийменника.

Одним із різновидів синкретичних членів речення з об’єктно-

адвербіальним значенням є синкретичні члени речення з об’єктно-просторовим

значенням, яке виявляється у тих випадках, коли поширюючий компонент

синкретичної конструкції позначає об’єкт цілеспрямованої дії, одночасно

вказуючи на локативність. За цих умов лексичне значення посередньо

керованих іменників відтісняється функціональним значенням – обставинним

(просторовим).

Один предмет, займаючи місце в просторі, завжди оточений іншими

предметами і перебуває в певному положенні щодо них. Тому виділення одного

матеріального об’єкта з навколишнього середовища і фіксація його нашою

свідомістю – це визначення не тільки його безпосереднього місцеперебування

в просторі, а й виявлення просторових координат щодо сусідніх об’єктів.

Отже, просторовість – це універсальна категорія діалектики, яка

відбиває зв’язки і взаємодію предметів та явищ навколишнього світу.

Просторові відношення – один з об’єктів філософії, логіки і

лінгвістики. У філософському плані категорія просторовості відображає

основні форми існування матерії. Як об’єкт філософії простір виражає

співіснування і відокремленість речей одна від одної, їхню протилежність,

порядок розташування однієї відносно іншої (Філософський словник, 1973,

420).

У мовній практиці просторовість визначається, з одного боку, як набір

мовних засобів (лексичних і граматичних), за допомогою яких встановлюються

просторові відношення суб’єктивної та об’єктивної дійсності, і з другого, -

як семантика, представлена цими засобами.

Реальне значення просторовості виражається іменниками таких розрядів:

1) назви населених пунктів і їх частин (місто, село, вулиця, двір,

площа і т.п.);

2) назви ділянок земельного рельєфу, географічних і космічних об’єктів

(ліс, гори, хмари, сонце, місяць);

3) назви адміністративно-територіальних одиниць (країна, держава,

край);

4) назви вимірів простору (сторона, бік);

5) назви будівель і їх частин (дім, стіна , вікно, двері);

6) назви речей вжитку, що служать для розміщення людини:

а) назви транспортних засобів (віз, сани);

б) назви меблів (стілець, ліжко);

в) назви тари (корзина, сумка);

г) назви предметів для розміщення тварин (клітка і т.п.).

Сутність протиставлення об’єктності просторовості полягає у намаганні

розрізнити власне предметне субстанціальне значення і значення

характеризуючі.

Оскільки кожне явище граматичної будови за своєю природою двобічне,

тобто має як внутрішню, так і зовнішню сторони, то при характеристиці

синкретичних членів слід враховувати два моменти:

по-перше, внутрішню, значеннєву основу, в якій відбиваються реальні

відношення між предметами, явищами та їх ознаками;

по-друге, "способи вираження синкретичних членів речення відповідними

утвореннями, тобто певне формальне їх вираження" (Кротевич, 1959, 4).

Формальні засоби синтаксичної організації речення становлять, таким чином,

ту матеріальну основу, на якій має базуватися науковий аналіз семантико-

синтаксичної структури речення. Але формальні засоби синтаксису не можуть

стати об’єктом справжнього синтаксичного аналізу у відриві від їх семантико-

синтаксичних функцій.

У дослідженнях власне мовної організації смислу речення відомі два

підходи: "від значення" і "від форми". Обидва шляхи ефективні, але

можливості їх неоднакові.

Шляхом "від значення" досліджується різноманітність форм, які

виражають певні значення, шляхом "від форми" – різноманітні значення, які

виражаються однією формою (Арват, 1984, 14). Такий підхід до аналізу мовних

явищ, в основу якого покладено дослідження лінгвістичних одиниць "від

значення до форми", є результативним, оскільки його реалізація дає

можливість простежити процес функціонально-семантичного зближення

структурно не тотожних засобів вираження, саме тому ми і вибрали цей шлях.

Синкретичні другорядні члени речення з об’єктно-просторовим значенням

формуються в результаті семантико-синтаксичної взаємодії головного і

залежного елементів конструкції. Будучи факультативними із структурного

погляду компонентами речення, такі синкретичні словосполучення значно

розширюють і семантично ускладнюють його інформативний план, вносячи

додаткове повідомлення.

Актуальним є дослідження засобів вираження синкретичних другорядних

членів речення, які охоплюють два типи:

1) прийменниково-відмінкові конструкції;

2) відмінкові форми.

Найбільш поширеним засобом вираження синкретичних ДЧР є прийменниково-

відмінкові конструкції. У конструюванні зворотів велика роль відводиться

прийменникам. Зв’язок прийменника з певною відмінковою формою грунтується

на відповідності їх значень. Прийменникові звороти є більш синтаксичні, ніж

відмінкові. Таким чином, роль прийменників у вираженні синтаксичного

зв’язку і формуванні лексико-граматичного значення конструкції дуже велика.

При характеристиці конструкцій з об’єктно-просторовим значенням, особливої

уваги заслуговує стрижневий, поширюваний компонент (Андерш, 1987, 97).

Позицію підпорядковуючого елемента займають дієслова, оскільки це найбільш

містка і складна категорія та найбільш конструктивний у структурі речення

компонент (Васильєв, 1984, 35).

Дієслово як частина мови характеризується такою категоріальною

семантикою, яка може бути самодостатньою або самонедостатньою, тобто може

не вимагати або вимагати для своєї реалізації доповнення певними

поширювачами (Андерш, 1987, 97).

У словосполученнях з об’єктно-просторовим значенням представлені

багаточисельні семантичні групи дієслів, серед яких найбільш продуктивними

є такі дієслова: руху (переміщення, пересування), зміни місцеположення,

спрямованої дії, розташування, перебування, буття, спостереження, праці,

стану та інші.

Функцію опорних членів зазначених конструкцій дієслова виконують у

всіх можливих для них формах, тобто в обох видових, усіх способових,

часових, особових, рядових і числових формах.

Домінуючим компонентом у конструкціях з синкретичним об’єктно-

просторовим значенням може виступати також предикативний прислівник (або

слова категорії стану), дієприкметник, дієприслівник та дієслівні форми на

–но, -то.

Залежними членами аналізованих словосполучень бувають іменники

конкретно-предметної та просторової семантики. Під цими загальними

значеннями об’єднуються широкі шари лексики, наприклад, іменники, які є

назвами різних споруд, прибудов, приміщень, установ, організацій, держав,

країв, відкритих площ, водних просторів, населених пунктів і т.п.

До складу синкретичних другорядних членів речення можуть входити

особові займенники, які заступають іменники та субстантивовані прикметники.

Однак роль цих частин мови в аналізованих словосполученнях невелика.

Іменники – основний лексичний матеріал для вираження синкретичних

другорядних членів речення з просторовим значенням - репрезентовані

формами усіх непрямих відмінків, серед яких явно переважають прийменниково-

відмінкові форми, що більш точно і тонко передають різноманітні відтінки

просторового значення, ніж безприйменникові форми. Майже всі первинні

прийменники, за винятками прийменників без, для, про та чимало вторинних

служать засобами передачі різноманітних відтінків просторового значення.

Відмінкові форми на вираження об’єктно-локального значення

представлені конструкціями типу "дієслово + орудний відмінок іменника" та

структурами із залежним родовим і знахідним, що вказують на просторово-

об’єктне значення, наприклад, дістатися берега, перейти міст, проїхали

село.

При цьому сполучення "дієслово + родовий просторового значення"

утворюється лише деякими дієсловами з префіксами до- (ді-) та окремими

іменниками просторової семантики і належать до малопродуктивних

словосполучних утворень, замість яких використовуються ідентичні за змістом

конструкції з прийменником до (дістатися до берега).

Конструкції, які включають до свого складу прийменники на вираження

об’єктно-просторового значення, відзначаються багатством структурно-

семантичних типів.

Уся багатогранність і різноманітність просторовості членується на

семантичні підгрупи. Так, З.І. Іваненко в межах просторового значення

виділяє чотири різновиди: місця, шляху, кінцевого і вихідного пунктів

переміщення (Іваненко, 1981, 31).

2. Синкретичні другорядні члени речення з об’єктно-просторовим

значенням місця дії

Синкретичні другорядні члени речення з частковим значенням місця дії

реалізуються прийменниково-відмінковими конструкціями іменниками таких

семантичних груп:

1) Назви конкретних предметів та об’єктів: одновимірних (дріт, роги,

палиця, стовп тощо), наприклад: Він на гарбі стоїть, силос скидає,

озирнувся, а старшокласниця його в низу, мов на гойдалці, на волячих

рогах колишеться (О.Г.) На стовпі забуто блищить електрична лампочка

(П.З.);

двовимірних (долина, підлога, колодязь, місто), наприклад: Помахавши

усім, що стоять біля колодязя, він бере курс на столицю радгоспу -

Центральну (О.Г.) Ти ж бачила, біля школи у нас їх повно сіють:

цупкі, високі ... (О.Г.) (до тривимірних);

тривимірних будь-якого типу (шафи, хата, погріб, сани, човен, віз,

школа), наприклад: Обідають вони на веранді ... (О.Г.) У вестибюлі

третього поверху чиясь невтомна рука направляла радіолу (П.З.);

2) назви осіб та істот (брат, мати, баба, люди, син та інші),

наприклад: Лукія підійшла і сіла біля сина, розглядаючи його аж

здивовано (О.Г.) Лукія зупиняється біля набурмосених переселенок,

виходить до них, намагаючись зрозуміти, чим вони на цей раз

розлючені (О.Г.);

2) назви частин тіла та органів людини (спина, очі, плечі, жили,

коліна, губи, руки, рот тощо), наприклад: У атлантів на плечах

покоїлося небесне склепіння з сонцем і хмарами, у тебе - земля, в

усій її красі й скорботі, всеплодющості і тісноті (П.З.) На кожній

руці в нього знаходиться по годиннику, один спішить, другий відстає,

так він поглядає на той, що спішить, по ньому пасе (П.З.);

3) назви дерев і трав’яних рослин та їх частин (дерево, барвінок,

ялинка, квітка, очерет, суцвіття, горіх тощо), наприклад: Може моя

чабанська радість - це просто отака он тополя, а під тополею стіл, а

на столі пляшка (О.Г.) Мачуха теж присіла у холодку під горіхом

(П.З.);

4) іменники з матеріально-речовинним значенням (цукор, сіль, сажа,

молоко, вода, кров тощо), наприклад: ... Він ще довго тримався на

воді ... (О.Г.) ... Ви скоро всі потонете в крові (П.З.);

5) власні імена та прізвиська, наприклад: Я завжди намагався стати

якомога ближче до Тоні. У неї (у Тоні) завжди було чим нас

пригостити ... (О.Г.) У сполученнях з назвами осіб, істот

посилюється об’єктне значення, а послаблюється просторове.

Серед зібраного лексичного матеріалу є випадки функціонування в ролі

синкретичних другорядних членів речення з об’єктно-просторовим значенням

займенників, що заступають іменники та субстантивовані прикметники

конкретно-предметної та просторової семантики, а також назви осіб, істот

тощо. Наприклад: Тільки в собі ти зможеш знайти справжню причину страждань

(О.Г.) Спогади ці завжди житимуть в мені (П.З.)

Для вираження синкретичних другорядних членів речення з об’єктно-

просторовим значенням місця дії в українській мові використовується до 60

конструкцій з вивідними, простими і складними прийменниками та іменниками

уже названих семантичних груп у місцевому, родовому та орудному відмінках.

Один предмет, займаючи місце в просторі завжди оточені іншими

предметами і перебуває в певному положенні щодо них. Тому виділення одного

матеріального об’єкта з навколишнього середовища і фіксація його нашою

свідомістю - це визначення і його місцеперебування в просторі і виявлення

місцеперебування сусідніх об’єктів (Іваненко, 1981, 30).

Місце перебування чи переміщення предметів стосовно сусідніх об’єктів

буває дистантним і контактним. Дистантне місцеперебування або рух може

відбуватися без орієнтації або з орієнтацією на конкретний бік предмета

(Верхній, нижній, лицьовий, боковий тощо). Контактне перебування чи рух

реалізується звичайно у внутрішній або центральній частині предмета, на

його поверхні або між рядом об’єктів. Усі ці відношення між предметами

об’єктивного світу узагальнюються і типізуються в нашій свідомості і

виражаються за допомогою певних лексичних і синтаксичних мовних засобів.

Найчисельнішу групу синкретичних ДЧР з частковим значенням місця дії,

що виражають контактне місцеперебування, становлять конструкції "на + м.в."

та "в + м.в.", що вживаються при дієсловах таких семантичних груп:

1) Дієслова процесуальної семантики:

а) жити, читати, писати, дрімати, купатися, нарізати, горіти тощо:

Льотчик мовчки переглянувся з сивуватим командиром і почав неквапом

нарізати на сковороді яєчню (О.Г.) Влітку найчастіше вона спить на

канапі (П.З.) Іван Дімак згорів у бомбардувальнику (П.З.) "Де ви

спите?" "У будці!" (О.Г.);

б) дієслова, що характеризують динамічні явища в природі: сохнути,

в'янути, рости, цвісти, блищати тощо, наприклад: Між хмарами в гіллі

самотнього обгорілого дерева блищали віщі зорі ... (О.Г.) Скільки

нас, окутаних полум'ям, на очах військ в повітрі вибухало, на

деревах зависало ... (П.З.);

в) різноманітні видозміни вихідного стану предметів, речовин:

парувати, кипіти, диміти, набрякати, палати, жаріти тощо, наприклад:

Він стоїть на узвишші коло цямрини, а поруч, на сталевому тросі,

яскраво жаріє, палає на весь степ червона, як серце, торпеда (О.Г.)

Вже випито першу чарку, і молодий валашок парує у мисках (П.З.)

Інколи дієслова цієї семантичної групи вживаються в переносному

значенні на позначення суспільних явищ та явищ людського буття. Але

такі приклади зустрічаються дуже рідко.

2) Дієслова емоційного стану (настрою) та емоційних переживань:

веселитись, плакати, радіти, горювати, соромитись, тремтіти тощо:

Похмурі зморшки посікли вздовж, впоперек і навкіс йому чоло,

надбрів'я, затремтіли в бровах (О.Г.)

2) Дієслова конкретної дії, а саме:

а) із значенням руху: йти, їхати, пливти, тікати, трястися, стрибати

тощо: В їхньому віщі він, капітан, уже плавав кухарчуком на байді

(О.Г.) Ну, та на мені не покатаєшся (П.З.) Вони стрибають мені на

язик ...;

б) дієслова із загальним значенням надання руху об’єктові

(суб’єктові): двигтіти, хилитись, гойдати, вигніздюватись,

вигинатися тощо: Трубка вигиналася на столі мов чорна зміюка (П.З.)

Знов вигніздюється на телефонах, знов графіки, зведення,

рапортування... (П.З.);

в) дієслова на позначення зміни кінетичного стану: падати, поринати,

випинатися тощо: Ось визиркують тугі нерозквітлі бутони, що

випинаються на вершечках (О.Г.).

4) Дієслова сприймання, а саме:

а) дієслова зорового сприймання: блищати, іскритися, миготіти,

відбиватися тощо: Ненажера Кузьма пластмасово поблискує на колосках,

випиваючи з них молоде молочко (О.Г.) Вона всміхається вже іскриться

в краплинках сліз ... (П.З.);

б) дієслова слухового сприймання, смаку, нюху: звучати, шарудіти,

шуміти, цівкати, дзвеніти, пахнути тощо: Тільки ластівки цівкають у

гнізді, приліпленому у кутку, під стелею (П.З.);

в) дієслова мовлення: говорити, балакати, кричати, голосити тощо: Така

будова, найбільший в Європі канал, в газетах про нього кричимо, і

така неувага до цих справді героїчних людей (О.Г.) Транзистор в

кишені чи в пазусі за ним говорить, а вони сидять, мовчать,

прислухаються до власного тіла (О.Г.).

5) Дієслова на позначення кількісних і якісних змін фізичного та

емоційного стану людини або істоти: чаїтися, покоїтися, зникати,

помирати, горіти, гибнути тощо: Тоді як вони випещуються на м’яких

Страницы: 1, 2, 3, 4