Синонимия и антонимия в поэзии

структурою слів і виразів, які обов’язково розрізнюються ще й внутрішньою

образністю.

2.2.3. Синонімічне протиставлення – засіб формування контексту

Досить часто зустрічаємо у поетичних творах І.Муратова використання

функції синонімічного протиставлення слів. Вона не менш яскраво і

оригінально реалізується поетом для активного формування семантико-

стилістичного контексту, аніж проаналізовані функції синонімів – уточнення

та заміщення.

Протиставляти синоніми один одному дозволяє відмінність у їх значенні.

З цього приводу слушно зауважує О.М. Гвоздєв: “Синоніми, означаючи одно

поняття, можуть висувати різні особливості або відмічати різне ставлення до

означеного ними предмета чи явища, внаслідок чого синоніми іноді не тільки

не замінюють один одного, а протиставляються один одному; в цих випадках

особливо яскраво вимальовується їх різниця в значенні та експресії”

(Гвоздев, 1955, 58). Такої ж думки дотримується про питання синонімічного

протиставлення і Д.М. Шмельов, який відзначає, що “різниця між словами-

синонімами, смислові та експресивні відмінності їх один від одного

проступають у тих випадках, коли вони певним чином протиставляються у

тексті”(Шмелев, 1977, 198).

Аналіз показує, що протиставлення синонімів в поетичній мові

І.Муратова виражається різними синтаксичними засобами: протиставні

сполучники, заперечні частки і т.ін. і реалізується в основному синонімами:

"І я пішов у темний ліс, Ні, не пішов: поліз житами" (47), "Скільки їх

могло пройти безслідно... Навіть не пройти, а промайнути" (221),

"Горобчисько і той за вікном не пищить, не цвірінькає, А співає натхненну

свою горобецьку осанну" (237). Роль дієслів, як відомо, в образному

відтворенні дійсності особливо велика. Як зазначає О.М. Толстой: “Рух і

його вираження – дієслово – є основою мови. Знайти потрібне дієслово для

фрази – це означає дати рух фразі” (Толстой, 1954, 377).

Дієслівні синоніми зазвичай виступають у реченні в ролі присудків при

різних підметах: “Бринить поезією світ, лунає музикою всесвіт” (380).

Синоніми бринить і лунає є присудками двох речень, підметами яких

виступають антонімічні в контексті “світ” і “всесвіт”. Таке сполучення

синонімів з антонімічними підметами не тільки підкреслює протиставлення

синонімів-дієслів, а й створює протиставлення двох речень і разом об’єднує

їх, малюючи єдину картину, в якій виражається буття у його суперечностях.

Іноді дієслова-синоніми у поета можуть виступати в суміжних реченнях

як присудки при синонімічних підметах: "Буря вщухне, вітер перевіє. Все

кругом лишиться, як було..." (367). У такому тексті протиставлення ніби

унаочнюється через зіставлення чи протиставлення підметів-синонімів буря –

вітер.

Дієслівні синоніми можуть протиставлятися як однорідні присудки при

одному підметі, наприклад: “І я пішов у темний ліс, ні, не пішов: поліз

житами” (47). Протиставляючи синонім пішов іншому синоніму поліз за

інтенсивністю вираженої ознаки, автор досягає різної мети. Дієслово поліз

поставлене в такі контекстуальні умови, які змушують його вступати у

синонімічні відношення з дієсловом пішов. Така синонімічна паралель

відтворює багатогранність відтінків у характері здійснення процесу руху: не

просто пішов, що означає поважний рух, а поліз, значення якого – рух,

утруднений тими чи іншими обставинами. Саме тому тут важливе заперечення

не. Використовуючи прийом протиставлення синонімів з різним стилістичним

забарвленням, поет підкреслює різницю в значеннях слів, що умовно

залишалася поза увагою читачів.

Або візьмімо іншу синонімічну пару. Співвідношення між дієсловами

пищить, цвірінькає та співає характеризується експресивно-стилістичним

забарвленням перших. І на цьому підкреслено специфічному забарвленні

будується така антитеза: "Горобчисько і той за вікном не пищить, не

цвірінькає, А співає натхненну свою горобецьку осанну" (237). Емоційно-

експресивні цвірінькає-пищить служать ніби тим фоном, на якому нейтральне

співає в оточенні емоційно-поетичних слів "натхненну", "осанну" набуває

додаткових експресивних відтінків значення.

Іноді зустрічається протиставлення іменників-синонімів: легіт – ураган

(375), гімн – ода (79), присвята – ода (79). На основі семантичного

протиставлення іменникових синонімів у І.Муратова може бути побудована

навіть ціла поезія, як це ми бачимо у ліричній мініатюрі “Підлещується

легіт до осички”, де протиставлення леготу і урагану з притаманними їм

ознаками створюють напружену драматичну колізію: "Підлещується легіт до

осички. Прилащується ніби мимохіть.., Аж поки в ньому лють не зареве, І,

ставши ураганом, цю осику Він геть із грунту вирве, розірве" (375). Як

бачимо, досить чітко зазначена функція проявляється в протиставленні

синонімів легіт – ураган, яке підкреслюється дієсловами підлещується –

прилащується в сполученні з словом легіт, вирве – розірве при

синонімічному слові ураган, а також формами “осички” і “осики”. Такі

синоніми можуть пов’язуватися з різними словами, але при цьому не тільки не

втрачати смислових зв’язків між собою в тексті, а навпаки, зв’язувати в

єдине ціле за значенням весь текст.

Аналогічне явище можна простежити у вірші “Мати й сонце”: "В небі

перше встало сонце, На землі ж найперша – мати. Сонце небо відкриває,

Відчиняє мати вікна – Сонце йде понад землею, По землі проходить мати...,

Сонце гріє нас безмовно, І без слів кохає мати..." (149-150). Перед нами

розгортається поетична картина, побудована на протиставленні двох образів –

матері і сонця, земного і небесного. Три пари синонімічних слів пронизують

увесь текст: відкриває (сонце) – відчиняє (мати), йде (сонце) – проходить

(мати), безмовно (гріє сонце) – без слів (кохає мати). Усередині кожної

синонімічної пари відбувається протиставлення, однак, протиставляючи

синоніми, митець уживає їх для оформлення структури цілого поетичного

тексту: синонімічне протиставлення ряду слів підводить до синонімічного

зближення слів сонце і мати. Такі ускладнені прийоми характерні для стилю

І.Муратова.

Отже, можна констатувати, що І.Муратов семантичним протиставленням

синонімів підкреслює експресивно-стилістичні відмінності слів-синонімів,

показує своє ставлення до змальованого, а також формує стилістику тексту.

Аналіз стилістичних функцій синонімів переконливо свідчить, що:

1) найбільш характерними для стилю І.Муратова є функції уточнення,

заміщення та семантичного протиставлення;

2) найуживанішою серед них є функція уточнення, оскільки саме ця

функція зумовлена потребою виразити найтонші семантичні, експресивні і

стилістичні відтінки значення синонімічних слів.

Для реалізації функції диференціації поет використовує такі прийоми,

як складання значень слів (благаю – заклинаю, жадання – мрії),

протиставлення за додатковими семами (звучи – лунай, несподівано –

зненацька), зіставлення слів з відтінком причини (шулерська – підступна,

колискова – ніжна), поєднання лексичного повтору і лексичних синонімів

(погину – погину – помру), вживання кількох СР в одному фрагменті (смутно –

тривожно, вічність – безвість, гаснуть – зникають);

3) синоніми, що виконують функцію заміщення, не тільки дають

можливість уникнути повтору в невеликому тексті (путь – шлях, посовітаюся –

спитаю ради), а й допомагають схарактеризувати поняття з різних сторін

(пахощі – запах, край – рубіж);

4) функцію синонімічного протиставлення поет використовує переважно

для активного формування семантико-стилістичного контексту. Протиставлення

реалізується в основному дієслівними синонімами з різним стилістичним

забарвленням (пищить – цвірінькає – співає).

Характерним для поетичного стилю І.Муратова є протиставлення

дієслівних синонімів як присудків при різних підметах (бринить світ – лунає

всесвіт), при синонімічних підметах (вщухне буря – перевіє вітер), як

однорідних присудків при одному підметі (я пішов – поліз).

На основі синонімічного протиставлення у поета може бути побудована

ціла поезія ("Підлещується легіт до осички", "Мати й сонце").

2.3. Роль синонімів в організації тексту в поезіях І.Муратова

При характеристиці стилістичної ролі синонімів у художньому тексті

мало визначити їх функцію, а необхідно ще й виявити способи введення

синонімів у текст.

У стилістиці звичайно визначають такі способи використовування

синонімів: контактне розміщення, дистантне, рамочне, градація.

Як відомо, під контактним розуміють розташування слів у безпосередній

близькості одно від одного; дистантне розташування мовних одиниць означає

що вони стоять на певній відстані; рамочна конструкція передбачає, що

синонімічні слова починають текст або фрагмент і закінчують його, а під

градацією мають на увазі таке розташування слів, при якому кожне наступне

містить у собі підсилення (чи послаблення) смислового або емоційно-

експресивного значення.

У поетичних творах І.Муратова зустрічаємо всі зазначені способи

стилістичного використовування синонімів. До того ж у поета знаходимо й

інші прийоми введення синонімів у текст: потрійне і більше використання

синонімічних структур, здвоєння синонімів.

Дистантне розташування синонімів. Найбільш широко представлене в

поезіях митця дистантне розміщення синонімів, при якому синоніми стоять на

відстані один від одного, але при цьому не втрачають смислових зв’язків між

собою в тексті і виступають засобами його організації: "Чи ви дивились коли-

небудь На дальній обрій крізь траву ... визираю Крізь хащі свіжого зела:

Ось візерунки небокраю..." (1972, I, 139). Здавалось би проста річ – лежить

людина у траві і дивиться на горизонт... Саме це й сказано в першому рядку.

Але ж вона не просто дивиться, а визирає і не через щоденну траву, а через

хащі свіжого зела і бачить не просто горизонт, а широкий обрій, небокрай.

І, здавалось би, така буденна картина спалахує яскравмим барвами

небуденності і поетичності.

Саме в таких текстах, де синоніми вживаються для формування структури

поезії, де вони становлять основу конструкції, що потім обростає

нейтральною лексикою з вкрапленням народнопоетичної або умовно поетичної,

можна чітко простежити вертикаль вірша:

дивились

обрій траву

визираю

зела

небокраю

У поезії Муратова синоніми – це не принагідна прикраса, а невід’ємна

складова частина його бачення світу і відповідно – мовної палітри. Він ніби

побачив предмет або явище, назвав його і відкрив у ньому ще одну грань, яка

потребує іншої назви; він назвав явище, але не виразив повністю свого

сприймання, тому через відстань дав ще одну назву: “Куди поділась денна

тиша, соснових просік німота?” (205). Денна тиша і сосен німота – складові

частини однієї картини природи: сосновий шум – це ніби мова дерев, а тиша –

це їх німота. Разом із тишею дня вони й створюють одну картину. Ужиті

дистантно синоніми тиша – німота виконують у тексті функцію уточнення.

Особливо часто зустрічаємо дистантне вживання синонімів у текстах, де

вони виконують роль підметів або присудків предикативних одиниць: "А серце

прагне звершень..., А дух воліє крил!" (174), "Парує лан. Клубочаться яри"

(320), "У присмерку лиш контури існують – ... Лиш обриси уявні

торжествують" (364).

Пристрасній натурі поета близькі й милі безмір океану, обшир,

безбережжя, глибини й т.ін., які відбивають його душевний світ: “Мені б не

серце – безмір океану, захмарне безбережжя й глибину...” (218). Розділені

обставиною і означенням синоніми безмір, безбережжя не втрачають своїх

якостей, а навпаки, завдяки дистанції між ними у читача розширюються

просторові уявлення.

Рамочне розміщення синонімів. Цікаві й інші способи стилістичного

використання синонімів, зокрема рамочний: "Лопухи... Забуяли і не

скаржаться На свою плебейську суть. Їх давило вже машинами, М’яло колесом

хребти... Їм же, бачте, лопушиними Любо квітами цвісти" (377). Синонімічні

слова забуяти –цвісти починають поезію і закінчують її. Поряд із цим СР

включено інший СР давило – м’яло, який розташовано всередині вірша. Завдяки

такій конструкції синоніми забуяти – цвісти, що обрамляють текст,

конденсують у собі позитивні емоції, незважаючи на те, що пропускають через

себе негативний зміст синонімічної пари давити – м’яти.

Таким чином, використання двох СР з протилежною оцінною семою в одному

фрагменті зумовлює наростання ознаки через перехресне уточнення, що

підвищує експресивну силу висловлювання.

У поезії “Сьогодні все фальшиве: сонні гави...” спостерігаємо інше

явище. Тут увесь текст розгортається на осі СР: вдають – придурюється –

видає – прикинулася: "Сьогодні все фальшиве: сонні гави Вдають, що

заклопотані вони; Придурюється місяць, що цікаво У двір наш зазирати з

вишини; За срібну видає себе калюжа, Дрібненька ціль – за обрії мети, Й до

мене, ось вже стільки літ байдужа, Ревнивою прикинулася ти" (357).

Синонімічні слова вдавати – придурюватися – видавати – прикидатися

виражають семантичну концентрацію понять, що створює високу динамічність

фрагменту. Розташування цих чотирьох синонімів нагадує рамку, за межами

якої міститься вже інший поетичний простір. Вжиті семантичні синоніми

виконують функцію заміщення, що дає можливість стилістично урізноманітнити,

збагатити виклад думки. Всередині рамки знаходимо ще один СР: ціль – мета.

Ці синоніми автор вводить, щоб підкреслити облудність намірів кожного з

персонажів вірша, показати, що їх мета фальшива, а ціль дрібна. Як видно з

прикладу, синоніми можуть служити смисловому оформленню, завершеності

цілого поетичного тексту, пронизаності синонімами, які проходять через твір

як яскравий пунктир.

Контактне розміщення синонімів. У поезіях І.Муратова поширене також

контактне вживання синонімів. Таке сполучення синонімічних слів є засобом

піднесення емоціонального впливу на слухача, а також має ритмо-мелодійне

значення. На рівні структурної будови контактне використання синонімічних

слів означає, що слова стоять поруч, а отже, мають тісні контактні зв’язки

між собою. Здебільшого такі синоніми вживаються як однорідні члени речення

з метою підсилення сказаного: "...І не вгаває квач Невидимий – розписує,

малює, А сокіл-сонце на чайок полює" (368), "Всі боління і тривоги

Пережитих нами літ... Ще первоцвіт, а не цвіт" (30), "Як же мені стрінуть

вас, Дужих та здорових? Руки вам потиснути, Міцно обійняти..." (183-184).

Наведені приклади яскраво демонструють, як контактна синонімія, з одного

боку, підсилює емоційність фрагменту, а з другого, впливає на ритмомелодику

вірша: не просто розписує, а малює; не просто дужі, а здорові; не просто

боління, а ще й тривоги.

Крім того, контактне вживання синонімічних слів дозволяє поетові

підкреслити ту чи іншу думку, створити певний настрій, підвищити виразність

оповіді, як-от: “Ну й намело, накучугурило! Кругом – Говерли снігові”

(148); або “Гурман від поезії любить, щоб усе було модно, модерно” (1980,

134). Як бачимо з наведених прикладів, контактні синоніми вживаються з

метою уточнення або визначення ступеня ознаки, дії або стану: синонім

накучугурило має вищий ступінь дії, ніж синонім намело (накучугурило –

“дуже-дуже” намело) та ще й містить елемент результату, а слово модерно

означає вищу ознаку, ніж слово модно (модерно – “дуже-дуже” модно).

Відомо, що контактні синоніми як однорідні члени речення з’єднуються

сполучником або безсполучниково. Однак у І.Муратова зустрічаємо досить

оригінальний контактний зв’язок дієслова та дієслівної форми: "Ворота

відчини свої дубові, Оті, що ти за мною зачинила, Замкнувши їх на засуви

залізні!" (1969, 60). Такий спосіб потрібен авторові для вираження певного

змісту конкретної дії. Ліричний герой вимагає зачинити ворота, та не

звичайні ворота, а дубові, міцні. У такому оточенні синонім зачинити

набуває надзвичайної сили і твердості. Але поет підсилює динаміку дії цього

слова, ставлячи поряд дієприслівник замкнувши, і знову сполучає слово із

значенням залежних від нього слів “засуви залізні”, і в такий спосіб

досягає експресії тексту, що характерне для індивідуального стилю цього

поета.

Градація. Створенню емоційно-експресивного ефекту сприяє також

градація семантично односпрямованих одиниць. За СЛТ, градація –

“стилістична фігура, що полягає в такому розташуванні частин висловлення,

при якому кожна наступна містить у собі підсилення (чи послаблення)

смислового або емоційно-експресивного значення” [СЛТ, 1985, 52]. Таким

чином, синоніми, пов’язані між собою відношенням градації, становлять СР, у

якому кожний наступний член виражає більш високий (або низький) ступінь

виявлення певної характеристики, ніж попередній.

Слід зауважити, що у СР, компоненти якого протиставляються оцінним

елементом (який, як відомо, може бути позитивним чи негативним), слова

можуть розташовуватися у двох напрямках щодо домінанти – у висхідному

(позитивне забарвлення) і у спадному (негативне забарвлення). Тобто

градація може бути висхідна, коли слова “розташовуються у порядку

підсилення їх значення” або спадна, коли слова “розташовуються у порядку

послаблення їх значення” [СЛТ, 1985, 52]. У таких випадках виникає взаємне

або перехресне уточнення, коли кожен із синонімів виступає як деталізуючий

до другого.

Розгляньмо спершу висхідне вживання синонімів, або висхідну градацію:

"І не прийшла до них чужа зажура, – Прийшли свої і жаль, і біль, і щем"

(336). Синонімічне слово біль не вказує конкретно, який саме біль відчуває

людина, але якщо уточнити це поняття синонімом щем, то можемо допустити, що

це гострий тривалий біль. Отож значення слів біль – щем виражають одне

поняття, але, крім цього, слово щем має додатковий семантичний елемент.

Щоб створити емоційну напругу в тексті, автор складає смисл не двох, а

трьох слів. Такий прийом отримав назву “нанизування” синонімів, а

нанизування синонімів спричиняє градацію. Включення в ряд слова жаль

переносить весь синонімічний ряд у площину вираження не фізичного, а

психічного стану, чим створюється складна метафора.

Візьмімо інший приклад висхідної градації: “Ти ж повертайся, вертайся

додому... додому... Ждане повернення вибори, вимоли, виболій...” (109). З

кожним наступним контекстуальним синонімом ступінь дії зростає, поверення

додому герой повинен не просто вистраждати, а виболіти всією душею.

Підсилює експресію в цій конструкції повторення слів вертайся та додому,

що разом задає ритм поезії і напругу дії.

Яскравим зразком надзвичайно вимогливого підходу Муратова до слова,

кропіткого і вдумливого зважування його смислових і стилістичних нюансів

може служити і наступний фрагмент: "Бражним духом відгонить смородини листя

сухе, Захмелію, згадаю все прикре, болюче, лихе" (151). Поет використовує

експресивні синоніми прикре – болюче – лихе з метою підкреслення,

підсилення негативної ознаки. Він розгортає значення слова прикре, додаючи

до нього значення слів болюче і лихе, цим самим створюючи у тексті емоційну

напругу.

Таке нагромадження, нагнітання синонімічних слів із зростаючою

експресивністю, з градацією наростання міри ознаки, інтенсивності дії є

мовною фігурою, стилістичним засобом, що називається ампліфікацією [СЛТ,

1985, 15].

Емоціональний елемент значення пов’язується також і зі спадною

градацією. Наприклад: "Насміхайтеся з мене, глузуйте Ви, аматори модних

химер! Перед власним блюзнірством плазуйте, Шкірте зуби з інтимних печер"

(77), "Зазирнути у жовті щілини І тішитись, тішитись, тішитись довго… І –

далі, і вдертись в їх затишні житла, … Де сині арійські баньки з колисок… О

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18