Синонимия и антонимия в поэзии

немило Терпіти лихо з голубом своїм? Гадав: коли б і справді був гладким Та

пишним паном – я б тебе любила?!" (1980, 206). При цьому вони вживаються

дистантно і виражають більш розчленоване поняття, ніж традиційне

фолькльорне думати – гадати.

Зрозуміле прагнення митця уникнути трафаретності й надати як своїй,

авторській, розповіді, так і мові персонажів свіжості. Для кожного

конкретного випадку позначення акту мислення Муратов шукає найбільш точне й

виразне слово. Загальновживане дієслово мислі думав, що служить для

простої фіксації акту мислення, у творах поета зустрічається не так часто.

У художньому творі поет не може обмежитись простою констатацією, а прагне

відтворити характер протікання процесу мислення з усією різноманітністю

відтінків значення. Так, дієслово думав виступає в парі з дуже близьким до

нього синонімом гадав. Дослідженя переконливо свідчать, що І. Муратов

використовує їх диференційовано: синонім гадав з’явився тоді, коли потрібно

наголосити, що думка має характер припущення.

Крім того, дієслівні синоніми, що позначають важливі для людини дії і

процеси, у стилістичному відношенні виразні й різноманітні. Розгляньмо,

наприклад, СР на позначення процесів горіння та спостереження: "Який я

червонястий! Горю весь час, Палаю скрізь. Та, мабуть, скоро згасну. Так і

пильнуй ввесь час і стеж, Аби не заплювали" (278 ). У даному фрагменті

переплітаються два дієслівних СР, які , доповнюючи один одного, глибоко і

повно розкривають зміст уривку. Вдало підібрані дієслова-синоніми дають

можливість гостріше відчути внутрішню форму звичайних і властивих поетичній

мові слів, а також усвідомити їх необмежені можливості. Метафоризовані

синоніми горю і палаю, що в даному тексті характеризують стан поета,

об’єднані спільним значенням – давати вогонь, полум’я, світло, але слово

палаю характеризує більш інтенсивну дію, ніж слово горю. До того ж ,

дієслово палаю, згідно зі стилістичним задумом автора, надає поетичним

рядкам високохудожнього пафосу. Динамічна напруга, задана синонімами горю-

палаю, спадає завдяки присутності антоніма згасну. Отож ми спостерігаємо

стилістично виправданий синонімічно-антонімічний трикутник.

Використовування синонімічно-антонімічних блоків – одна з характерних рис

поезії І. Муратова, що вирізняє його твори серед поезій інших письменників.

Друга пара синонімів – пильнуй – стеж доповнює, уточнює семантику

контексту: щоб не згаснути, не втратити вогню, ліричний герой повинен

оберігати полум’я, пильнувати і стежити, “аби його не заплювали”. Тому на

перший план виступає різниця у відтінках значення синонімів пильнуй – стеж,

бо пильнувати – значить уважно, пильно стежити за процесом, що

відбувається. Майстерність письменника виявляється в тому, що кожний із цих

синонімів підпорядковується ідейно-художньому замислові автора і його

вживання виправдане відповідними умовами його фразового оточення.

Широкий діапазон конкретно-образних дієслів-синонімів, що входять до

другої тематичної групи, дозволяє І. Муратову максимально уточнювати

загальне поняття – відтворювати найтонші його відтінки в кожному окремому

випадку, як-от: "Чимоло нас побив, понищив той фугас Американський, що без

цілі Влучав в усі об’єкти цілі…" (61). Синонімічні слова побив – понищив

відрізняються відтінком значення і водночас доповнюють одне одного.

Страхіття війни поет передає двома синонімами – побив і понищив, акумулюючи

їх в одне поняття – смерть. Синонім побити має значення: зруйнувати,

зламати життя, а понищити містить у собі додатковий відтінок – не просто

позбавити життя, а зробити це з особливою люттю й ненавистю.

Синоніми-дієслова, що становлять другу тематичну групу слів, втілюють

у собі семантичні риси конкретних дій і станів і тому не потребують

детальних розшифрувань: "Товаришу… Genosse… Camarado… Погинуть, щезнуть

зненависть і зрада! Коли у людства є такі слова!" (103); "Був дивосвіт, і

зник… Був щедрий дух. І щез" (335).

До третьої семантичної групи відносяться синонімічні дієслова на

позначення повноти чи неповноти дії, наприклад: "То, значить, від зрячих

нічого не можна Ані сховати, ані приховати У наймогильнішому мовчанні?"

(219). У цьому фрагменті дієслівні синоніми охоплюють і значення повноти

дії (сховати), і значення неповноти дії (приховати). Такий прийом поет

використовує з метою концентрації уваги на самій дії, тобто суттєвим є

спільне значення цих синонімів. Крім того, повторювана частка ані підсилює

семантичні відношення слів сховати – приховати у тексті з запереченням.

Четверта група дієслівних синонімів, як і попередня, у поета

малочисельна, але багата на оригінальні словесні образи, які виникли

внаслідок розвитку метафори. У тексті: "Хмара, як хоче, гойдає, колише

серце моє...” (1980, 143) синоніми на позначення переміщення у просторі

гойдає – колише мають метафоричне значення. Семантика цих синонімічних слів

досить близька. Контактне розташування синонімів підсилює позитивний

компонент значень слів, надає відповідного емоційного забарвлення

художньому текстові.

Здійснений аналіз ідеографічних синонімів третьої підгрупи свідчить,

що майстерність поета в доборі синонімів не обмежується якими-небудь

окремими групами дієслів: поряд з багатою і гранично точною синонімікою

дієслів на позначення процесів мислення, мовлення, бажання, спостереження

І. Муратов широко використовує синоніми-дієслова, що позначають дії і

стани з відтінком поширеності чи повторюваності, а також дієслівні синоніми

на позначення переміщення у просторі та повноти чи неповноти дії.

Синоніми, що підкреслюють якусь особливість. До четвертої підгрупи

ідеографічних синонімів належать синонімічні слова, що виражають

відмінності в характері дії. Дослідження виявило, що серед синонімів

ідеографічного типу ця підгрупа найбагатша у художньо-образній системі

поезій І. Муратова. У цілому вона включає:

1) синонімічні слова на позначення психічного стану людини: сміх – регіт

(90), плачуть – ридають (325), тужать – плачуть (185), глузуйте –

насміхайтесь (365), вагались – терзались (154), приборка – пригасить

(347), манить – зве (323), кличе – манить (44).

2) іменники-синоніми, що образно відтворюють різні явища природи:

завірюха – метелиця (56), хуртовина – завірюха (55).

Перша семантична група, до якої входять синоніми, що позначають

психічний стан людини, кількісно переважає другу. У ній домінують СР

плачуть-ридають – тужать, сміх (насміхатись) – регіт (глузувати), манить –

зве (кличе): "Не глузуйте, зайди-блискавиці, Насміхатись годі." (365), "І

вчорашнє у безвість пливе, І кубельце на затишній гілці, Як учора, не

манить, не зве" (323), "Кличе музика в сад, Манить в затишок присмерк

вечірній" (44), "Гайда-люлі – його діти, Вже не плачуть, не ридають, Батька

в небі виглядають" (321).

Художник поетичного слова виявляє неабияке мистецьке вміння,

об’єднуючи дієслова-синоніми на позначення різного психічного стану людини

в СР навколо слова плачуть: "Гайда-люлі – його діти, Вже не плачуть, не

ридають, Батька в небі виглядають" (321), "Десь на рейді тужать пароплави У

приморськім сивім тумані. Я і сам заплакав би з досади, та не можна плакати

мені" (185). Розгляньмо СР плачуть – ридають – тужать. Плач, як правило, є

наслідком збудження чи сильного переживання, або й фізичного болю. Причини,

що викликають плач, здебільшого не однакові за своїм характером, тому й

інтенсивність плачу різна. Дієсловом ридають поет передає сильний плач,

судомний, внаслідок туги дітей за своїм батьком.

В іншому тексті протиставляються синоніми тужити-плакати, де для

увиразнення опису афективного стану героя, який “заплакав би з досади”,

поет вживає метонімічний вираз “тужать пароплави”. Саме значення дієслова

тужать відповідає сполученню його з іменником-додатком пароплави, бо тужити

означає не просто плакати вголос, а протяжно плакати, що нагадує сумний

протяжний гудок пароплава. Як відомо, ідеографічні синоніми плачуть,

ридають, тужать відрізняться характером дії: плакати можна і беззвучно,

ридати – тільки вголос і судомно, а тужити – вголос і протяжно. Згідно зі

стилістичною заданістю, такі ідеографічні синоніми надають поетичним рядкам

образної динамічності, створюють картину, в якій поет і світ виступають

ніби в єдиному емоційному ключі і разом із тим відрізняються.

На позначення стану задоволення поет використовує синонімічні іменники

сміх – регіт: "Зачувся сміх. Я озирнувся: скрізь Мовчали скелі і гули

провалля. А сміх лунав, а сміх зростав дедалі І вже на дикий регіт

переріс" (90).

Використовуючи ці синоніми, поет не випускає з поля зору їх

розрізнювальні відтінки і ставить кожен із них на своє місце. Поряд із

словом сміх поет вживає слова, що доповнюють і деталізують характеристику

такого стану: сміх спочатку зачувся, потім лунав, зростав і насамкінець

переріс у регіт. Автор розташовує синоніми у послідовному наростанні їх

семантчних якостей, бо регіт – це вже голосний сміх, а дикий регіт –

надзвичайно голосний сміх. На цьому прикладі І.Муратов демонструє

народження експресії сарказму.

Проаналізувавши ідеографічні синоніми четвертої підгрупи, яка

представлена в основному дієслівною синонімікою на позначення психічного

стану людини, вважаємо, що добір і застосування таких синонімів поет

проводить з почуттям міри і художнього смаку, використовуючи синонімічні

слова в тканині поетичних творів як словесні штрихи до передачі психічних

особливостей людини. У виборі того чи іншого синоніма з наведених пар

Муратов орієнтується не тільки на їх смислову відмінність (вона досить

виразна), а на доречність його застосування у сполученні з іншими словами

фрази.

Синоніми, відтінки значення яких пов’язані з характером

сполучуваності, властивої кожному з членів синонімічного ряду (СР), або з

приналежністю до словотворчих парадигм різної повноти. П’яту підгрупу

ідеографічних синонімів складають синонімічні слова, відтінки значення яких

пов’язані з характером сполучуваності, властивої кожному з членів СР.

На думку дослідників, різна сполучуваність – це досить характерна

ознака ідеографічних синонімів, бо вона “відрізняє їх один від одного і

за широтою обсягу означуваного поняття, і за сферою вживання в мові” [СУЛМ:

ЛФ, 1973, 72]. До цієї підгрупи віднесемо також, за Л.А. Лисиченко, ті

синоніми, відтінки значення яких пов’язані з приналежністю до словотворчих

парадигм різної повноти. Кількісно такі слова поступаються іншим підгрупам

ідеографічних синонімів як у поезії І. Муратова, так і в українській мові

взагалі.

Проаналізуймо спершу синонімічні слова, які відрізняються характером

сполучуваності. Цей тип синонімічних відношень у поезіях І. Муратова

спостерігається переважно в іменниковій та прикметниковій синонімії.

Розгляньмо іменниковий СР: "У присмерку лиш контури існують – Домів...

дерев... Без суті. Без єства." (383). Іменник єство відрізняється від

синонімічного суть тим, що сполучається переважно з іменниками – назвами

осіб.

Відповідна залежність представлена і в прикметниках, де синоніми мають

різні можливості поєднання з іншими словами. Наприклад: "Подалі від

байдужих і інертних!.. Біографам щось віри я не йму" (390). Так, прикметник

байдужий, що означає бездіяльний, відрізняється від синонімічного інертний

тим, що сполучається переважно з іменниками назвами осіб. У подібному

тексті нейтралізується диференціальна сема, зумовлена сполучуваністю, тому

слова набувають більш близького значення й можуть виступати, як однорідні:

байдужі – інертні.

Така ж обмеженість у сполучуваності властива слову неживий порівняно з

синонімічним мертвий: "Без всіх живих, що стануть неживі На цій землі, коли

над мертвим її тілом..., Стерильно зацарює небуття" (397). Неживі – не

обов’язково мертві, адже нежива природа ніколи не була живою. Мертвий –

той, що був живий.

Вживання подібних синонімів в одному контексті потрібне авторові не

тільки для лексичного урізноманітнення тексту, а насамперед для розкриття

властивостей людини.

Обмеження в сполучуваності синонімів пов’язані з відмінностями в самих

явищах, які виражаються словами, відмінностями в значеннях слів. Така

синонімія, вважаємо, має велике стилістичне значення, бо передає своєрідний

авторський акцент на певному явищі чи його особливості.

До синонімів, що входять у п’яту підгрупу, відносять і ті, відтінки

значення яких пов’язані з приналежністю до словотворчих парадигм різної

повноти. Цей тип синонімів у Муратова представлений в основному іменниковою

синонімією на позначення психічного стану особи: зрада – омана (44), хиби –

помилки (65), фантазії – химери (101), вигадка – неправда (210), тортури –

муки (346); рідше дієслівною: калатай – бий (379) та прикметниковою:

заповітна – завітна (382).

Візьмімо для аналізу іменникові пари, що домінують у цьому типі

відношень: "І він повів тоді про інше, Про найболючіше, найгірше: Про наші

хиби, й помилки..." (65), "Ані зради не було, ні омани, Щастя не розбив їй

третій хтось" (44). Аналіз словотворчих можливостей кожного з іменників

показує, що до іменника хиба є відповідні дієслова хибувати, схибити, а в

синонімічного помилка таких відповідників не існує. З двох іменників зрада

і омана перший має в сучасній мові дієслово (зрадити) і форму дієслова

(зраджений), а другий таких співвідносних слів не має. Як видно з

прикладів, цей тип синонімічних відношень у І. Муратова спостерігається

переважно в іменників, що виражають психічні якості чи властивості людини.

Отже, наше дослідження свідчить, що в поетичній мові Муратова

переважають ідеографічні синоніми, вживання яких зумовлюється тим, що вони

виражають певні особливості в самому явищі, особливості, які враховуються в

значенні одного синонімічного слова і не виражаються в другому. Значне

місце серед цих синонімів посідають такі, що відрізняються мірою, ступенем

виявлення дії чи психічного стану особи.

2.1.3. Емоційно-експресивні синоніми в мові поезій І. Муратова

Другу велику групу синонімів, поширених у поезії І.Муратова,

становлять емоційно-експресивні. Ми зупиняємося саме на цьому терміні, хоч

наукова література знає й інші – понятійно-стилістичні та семантико-

стилістичні.

Словники звичайно визначають, що емоційно-експресивні синоніми – це

“синонімічні слова, що відрізняються додатковими значеннєвими відтінками і

стилістичною забарвленістю” [СЛТ, 1985, 250].

Подібне визначення цього типу синонімів знаходимо, наприклад, у

М.Ф.Палевської: “Семантико-стилістичні синоніми – це слова та їх

еквіваленти, що означають одне і теж явище об’єктивної дійсності та

відрізняються не тільки стилістичним забарвленням, а й відтінками

загального для кожного з них значення” [Палевская, 1964, 48].

У сучасній українській лінгвістичній літературі емоційно-експресивні

синоніми трактують як “такі, що розрізняються значеннєвими відтінками,

семантичним обсягом, емоційно-експресивним забарвленням” [СУЛМ:ЛФ, 1973,

70].

Справді, розташувавши емоціонально-експресивні синоніми в порядку

градації, легко виявити, що кожне наступне слово не тільки виражає дещо

більшу міру ознаки, інтенсивності дії тощо, а й має додаткове емоційне

забарвлення.

Заслуговує на увагу також тлумачення зазначеного типу синонімів у

Л.А.Лисиченко. Дослідниця зазначає, що так звані емоціонально забарвлені

(або експресивні) – це синоніми, значення яких відрізняється від інших слів

СР емоціональним компонентом, що виявляє ставлення особи чи колективу до

цього явища [Лисиченко, 1977, 75]. Мовознавець вважає, що в даному разі не

йдеться про слова, в яких оцінний елемент є предметно-понятійною основою

значення, а тільки про ті, що в них емоціональне забарвлення не пов’язане

із самим явищем, а виявляє ставлення до нього [Лисиченко, 1973, 45].

Таким чином, емоціональні синоніми в СР пов’язуються в складну

систему, що диференціюється за експресією. Отож, не можна досліджувати

емоціонально-експресивні синоніми, не звертаючись до проблеми мовленнєвої

експресії.

За В.П.Григор’євим, експресія – це виразність, те, що передбачає

вираження нетривіального змісту [Григорьев, 1979, 137]. Г.М.Колесник вбачає

в експерсії “те, що протиставляється стандарту, марковане, характерне”

[Колесник, 1978, 93]; виразністю висловлення називають експресію

Т.Г.Винокур [Винокур, 1980, 57], В.Д.Дєвкін [Девкин, 1979, 217], В.М.Телія

[Телия, 1988, 28], С.Я.Єрмоленко [Єрмоленко, 1976, 34], М.М.Пилинський

[Пилинський, 1982, 46].

На думку О.С.Ахманової, експресія – це “виражально-зображальні якості

мовлення, що відрізняють його від звичайного (або стилістично нейтрального)

і надають йому образності та емоційного забарвлення” [Ахманова, 1966, 524].

Майже таке ж тлумачення цієї категорії дають Д.Е.Розенталь і М.О.Теленкова

[Розенталь, Теленкова, 1976, 535].

Із цих і подібних визначень можна зробити висновок, що мовленнєва

експресія – це складна лінгвостилістична категорія, яка спирається на цілий

комплекс психічних, соціальних та внутрішньомовних факторів. Вона

уявляється як інтенсифікація виразності повідомлюваного, як збільшення

впливової сили вислову, надає мовленню образності та емоційного

забарвлення, особливої психологічно мотивованої піднесеності.

Експресивність та емоційність – нероздільні поняття. Експресивний відтінок

у слові нашаровується на його емоціонально-оцінне значення, причому в одних

словах переважає експресія, в інших – емоціональне забарвлення. Тому

розмежувати емоціональну та експресивну лексику практично неможливо. Це

ускладнюється ще й тим, що “типологія виразності поки що, на жаль,

відсутня” [Головин, 1980, 188]. Отож емоціонально-експресивні синоніми –

невичерпне джерело експресивності.

Природна експресивність емоціонально-експресивних синонімів у поезії

поєднується з емоціональним забарвленням.

Дослідники виділяють два типи емоціональних значень емоційно-

експресивних синонімів:

1. Синоніми, емоціональний, оцінний елемент в яких пов’язаний із

сутністю самого явища.

2. Синоніми, в яких характеризується не саме явище, а особливості його

сприймання [Лисиченко, 1993, 58-59].

Крім того, більшість мовознавців об’єднують близькі за експресією

слова в лексичні групи: слова, що виражають позитивну оцінку або

характеристику понять; слова, що виражають їх негативну оцінку.

У Л.А.Булаховського читаємо: “До складу слів, що супроводжуються більш

або менш виразним емоційним забарвленням... обов’язково входить оцінний

момент – визнання позитивності чи, навпаки, негативності того смислового

змісту, який становить значення слова” [Булаховський, 1955, 53].

Усередині цих груп існує свій розподіл за диференціальними семами.

Так, І.Б.Голуб до першої підгрупи відносить слова високі, пестливі,

жартівливі, іронічні, несхвальні, лайливі та ін. [Голуб, 1986, 105]. У

М.М. Кожиної знаходимо більш докладну диференціацію. Серед позитивних

відтінків вона виділяє урочистий, піднесений, близький до риторичного та

піднесено-поетичний, у яких переважає власне експресивна оцінка, а також

слова з емоційно-оцінним наголосом – схвальні, пестливі, жартівливі; до

слів з негативними відтінками відносить – несхвальні, презирливі,

докірливі, іронічні, зневажливо-фамільярні, лайливі та ін. [Кожина, 1983,

122-123].

Найбільш докладна і струнка класифікація позитивних і негативних

диференціальних ознак дається в С.Г.Бережана. Він деталізує позитивність –

на пестливість і піднесеність; негативність – на зневажливість,

іронічність, лайливість [Бережан, 1973, 140]. Досить часто ці нюанси важко

вловити, до того ж вони змінюються як історично, так і в залежності від

контексту: нейтральні слова можуть сприйматися як високі і урочисті, висока

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18