Самодіяльний хор як чинник культуротворення

Для запису хорового твору існує загальноприйняті правила, завдяки яким мелодійна лінія кожної партії чітко видна. Це досягається різними способами. Частіше за все кожна партія записується на окремому нотному стані. Практикується також і такий спосіб, при якому на одному стані розміщують дві, а інколи й більше, партії; це залежить від складу хору і від ступені складності хорового твору.

Запис тим чи іншим загальноприйнятим способом хорового твору носить назву хорової партитури.

Найбільш поширений спосіб написання хорової партитури для змішаного хору – чотирьохрядковий (див. мал. 3).

Малюнок 3. - Звичайний вид чотирьохрядкової партитури для змішаного хору:

Нерідко практикується зручний для нескладних партитур спосіб запису змішаного чотирьохголосного хору та трьох рядках (трьохрядкова партитура) (див. мал. 4).

Малюнок4

Поширений також запис змішаного хору на двох рядках (двохрядкова партитура) (див. мал. 5).

Малюнок 5

Такий вид партитури зручний для читання на інструменті, але для запису менш практичний, оскільки у тенорів у басовому ключі нерідко будуть зустрічатися додаткові лінійки, що можна уникнути, тільки застосовуючи попередній спосіб запису, тобто розміщуючи партію тенорів на окремому рядку.

Для однорідних хорів також повинен по перевазі зберігатися принцип запису кожної партії на окремому рядку (див. мал. 6).

Малюнок 6 - Партитура двохголосного хору:

Двохрядковий спосіб написання хорової партитури можна зберегти і при трьохголоссі, якщо воно не є постійним, а тільки зустрічається епізодично (див. мал. 7).

Малюнок 7

При розвинутому трьохголоссі і чотирьохголоссі в однорідному хорі, коли кожний з трьох (або чотирьох) голосів грає самостійну роль, рекомендується застосування трьох- і чотирьохрядкової партитур (див. мал. 8).

Малюнок 8

І, на кінець, можна припустити запис партитури однорідного хору на одному нотному стані.

Чотири партії голосів – сопрано, альт, тенор, бас – можуть представляти хор, якщо кількість співаків в кожній партії буде приблизно однаковим. Найменше число голосів в партії хору повинно дорівнювати трьом. При такій кількості співаків, коли виконується протяжний звук, один співак може змінити дихання, в той час як голоси інших двох продовжують звучати. Завдяки цьому зберігається основна прикмета хорового співу – колективність. При наявності ж двох співаків в партії в момент взяття дихання одним з них продовжує звучати тільки один голос, що суперечить принципу колективності. Таким чином, мінімальним складом для змішаного хору потрібно вважати 12 осіб:

С. 3+А. 3+Т. 3+Б. 3=12

Подібний змішаний хор, а також однорідні хори (чоловічі, жіночі або дитячі) з мінімальною кількістю співаків в кожній партії правильніше називати вокальними ансамблями:

С. 3+А. 3=6;                 Т. 3+Б. 3=6

Більш повноцінним є подвоєний склад хору в кількості 24 чоловіки – так званий малий хор. Окрім підсилення звучності партії, при такій кількості співаків можливий розподіл кожної партії на дві групи, тобто divisi:

С. 6+А. 6+Т. 6+Б. 6=24

При відповідному і рівномірному збільшенні всіх партій кількість співаків в хорі може досягнути 100–150 осіб.

Досвід показує, що подальше збільшення числа співаків не завжди дає потрібний художній ефект, особливо в умовах самодіяльності, де через надмірну кількість хористів ускладнюється необхідних контроль диригента над кожним виконавцем.

Хори в 200-300 і більше чоловік нерідко носять масовий характер. Організація таких колективів переслідує головним чином мету приваблення до хорового співу великої кількості людей. Цей вид хорової роботи може існувати і існує в самодіяльності як один з важливих засобів художнього виховання мас. Так на святах пісні, особливо в Прибалтійських країнах, багатотисячні хори згуртовано виконують складні хорові твори.

В умовах художньої самодіяльності не завжди можна досягнути повної кількісної відповідності голосів в хорі. Тому є припустимі і інші комбінації голосів. Нерідко в самодіяльному хорі кількість жіночих голосів перевищує чоловічу групу. Якщо при цьому співаки малодосвідчені і чоловічі голоси важко розрізнити на високі і низькі, їх можна об’єднати в одну партію, доручивши їй самостійну роль в хорі.

Одноголосний хор може бути однорідний і мішаний. У мішаному одноголосному хорі жіночі (або дитячі) голоси виконують мелодію на октаву вище від чоловічих. Однорідний одноголосий хор можна утворити з однотипних голосів, наприклад, з самих басів або з самих тільки тенорів і т.д. Так само можна утворити і мішаний хор, поєднавши однотипні голоси чоловічі і жіночі. Якщо теситура висока, то найприродніше буде утворити октавно-унісонний хор із сопрано і тенорів. Середня теситура дає можливість брати участь в одноголосному хорі як високим, так і низьким голосам.

Хорової літератури, спеціально написаної для одноголосного хору, не так багато. Найчастіше вона розрахована для використання в школі, в дитячих садках або для масового виконання; зрідка одноголосні хори зустрічаються в оперній літературі. З погляду практичної придатності одноголосий хор – незамінний для організації народних святкувань, у дитячих садках тощо.

Для концертного виконання до одноголосного хору конче потрібен інструментальний супровід. Діапазон одноголосних хорів взагалі невеликий – на одну-півтори окати, а то й менше, виходячи з розрахунку на середні регістри і подекуди захоплюючи верхні.

Двоголосний хор. Двоголосний хор поділяється на дві групи – 1-го і 2-го голосу. В однорідному складі цього хору партію 1-го голосу виконують високі голоси (сопрано або тенори), партію 2-го голосу – низькі (баси або альти). Якщо склад хору мішаний, то партію 1-го голосу виконують сопрано і тенори, а партію 2-го голосу – альти і баси. Література для двоголосого хору здебільшого розрахована на однорідний склад – жіночий або дитячий. Що ж до так званих масових пісень, то вони здебільшого можуть виконуватися і мішаним складом хору.

Діапазон двоголосного хору такий самий, як і одноголосного, якщо не рахувати небагатьох винятків.

Триголосний хор. Він має три самостійні партії. Розподіл їх такий: 1-й голос – сопрано перші або тенори перші; 2-й голос – сопрано другі або тенори другі; 3-й голос – альти або баси. Спів триголосних хорів мішаним складом не дає художнього ефекту і в літературі не зустрічається, проте в педагогічній практиці він можливий.

Триголосний склад дає повнішу гармонію, а тому допускає цілковиту можливість виконання a cappella, що й спостерігається в хоровій літературі.

Діапазони триголосних однорідних хорів звичайно вкладають в одну, півтори октави і тільки зрідка сягають двох октав. Але в тих випадках, коли триголосний склад – мішаний, діапазон його виходить за межі двох октав.

Чотириголосний хор. Це нормальний тип вокального ансамблю, який має чотири самостійні групи. Такий хор може дати повний акорд, а тому має цілковиту можливість обходитись без усякого супроводу, хоч може бути і з супроводом.

Літератури для чотириголосного хору багато для співу як a cappella, так і з супроводом. Хори чотириголосного складу можуть бути трьох типів: однорідний чоловічий, однорідний жіночий або дитячий і мішаний.

Кожен з них має свої, тільки йому властиві, характерні риси і діапазон ширший, ніж розглянуті раніше хори.

Чоловічий чотириголосний хор. Склад його такий: перші тенори, другі тенори, перші баси, другі баси. Діапазон чоловічого хору широкий. Він сягає від Ре-До до до2.

Жіночий чотириголосний хор. Чотири групи голосів жіночого хору розподіляються так: перші сопрано, другі сопрано, перші альти, другі альти.

Діапазон жіночого хору сягає від соль малої октави до ля2-сі бемоль2. Такий широкий діапазон передбачає особливу необхідність мати в жіночому хорі низькі альти або, як їх інакше звуть, контральто.

Мішаний чотириголосний хор – це поєднання жіночих або дитячих голосів з чоловічими в один загальний співочий колектив. Основні його групи – сопрано, альти, тенори, баси – при кількісній та якісній повноцінності поділяються на 1-і й 2-і голоси. У такому разі мішаний хор являтиме собою поєднання двох однорідних типів хору – повного чотириголосого жіночого хору з таким же чоловічим.

Такий мішаний хор можна назвати найдосконалішим з усіх видів і типів хорових колективів. Він має дуже широкий діапазон – понад чотири октави від Ля, Соль контроктави до до3 і володіє багатством звукових барв і технічних можливостей.

При якісній (голосові сили) і технічній рівноцінності мішані хори за кількісною ознакою поділяються на три види: малий мішаний хор – 12-15 чол. (по 3-4 співаки в кожній партії); середній – 25-35 чол. (по 6-8 співаків на партію) і великий – 50-60 чол. і більше (по 12-15 співаків у кожній партії).

Кожен з цих видів хору має певні виконавські можливості.

Малий мішаний хор звичайно звуть неповним, бо в ньому неможливо поділити основні групи на 1-і й 2-і голоси. Цьому хорові доступна література тільки з строго чотириголосною фактурою. Щодо якості інтерпретації, то і в малому хорі вона може бути доведена до найвищого ступеня досконалості і художньої виразності.

Середній мішаний хор можна вже назвати повним, бо, поділивши основні групи голосів на 1-х і 2-х, матимемо вісім партій, а за наявності октавістів – навіть дев'ять. Репертуарні можливості в такому хорі значно ширшають, для нього доступно багато з одно хорової вокально-ансамблевої літератури a cappella або з фортепіанним супроводом.

Великий мішаний хор має можливість виконувати всю хорову літературу, включаючи і великі вокально-ансамблеві форми (ораторії, меси, кантати) в супроводі симфонічного оркестру.

Інтерпретаційні можливості як середнього, так і великого хору необмежені. Художнє враження від майстерного, натхненного виконання може бути потрясаючим.

Одним з дуже важливих організаційних питань є розміщення співаків. До цього треба підходити серйозно і з великою уважністю. Який повинен бути керівний принцип у цьому питанні? Взаємодопомога і практична зручність – ось основні міркування при розміщенні.

Треба розміщувати співаків хору так, щоб найбільш знаючі і досвідчені могли допомагати менш знаючим, менш досвідченим. Отже досвідчені співаки повинні бути поруч з недосвідченими або близько від них. Часто це роблять так: спереду сидять малодосвідчені, а позаду них – досвідчені.

Само собою зрозуміло, що хор повинен сидіти або стояти групами (сопрано, альти, тенори, баси). Кожна група може поділятися на дві підгрупи (басова група поділяється на три). Перші голоси у всіх групах (перші сопрано, перші тенори, перші альти, перші баси) відносяться до легких голосів; їх треба розміщувати на передньому плані. Другі голоси належать до важких, їх треба розміщувати на другому плані.

Хор звичайно розташовують у вигляді віяла у декілька рядів (при великому складі), у два ряди (при малому складі). Праворуч від диригента розміщаються баси й альти, ліворуч – сопрано, тенори. Кожен ряд співаків на концертній площадці повинен стояти на голову вище від попереднього ряду. для цього звичайно роблять дерев’яні станки. Таке розташування хору найбільш практичне: кожен співак добре бачить диригента і посилає свій звук прямо до залу. Розміщення хору в одній площині треба визнати невдалим: не всі співаки добре бачать диригента і співають у потилицю своїм товаришам, що стоять спереду.

Розстановка легких і важких груп хору звичайно буває така: з країв розміщуються 1-і голоси, ліворуч від диригента – перші сопрано й тенори, в центрі – другі сопрано й тенори; праворуч від диригента крайніми будуть перші альти, а ззаду за ними – перші баси; до центра біля других сопрано – другі альти, а за ними – другі баси й октавісти:

перші тенори	другі тенори	октавісти й другі баси	перші баси
перші сопрано	другі сопрано	другі альти	перші альти

Таке розташування не є єдино можливим, можуть бути й невеликі відхилення. Наприклад, існувало в хоровій практиці розташування групи тенорів за альтами, а басів за сопрано. Зважаючи на те, що в хоровій літературі ми часто спостерігаємо використання мелодії тенорами і сопрано, а часом навіть пряме дублювання сопрано тенорами, і до того ж тенори щодо звукового обсягу ближчі до сопрано, нам здається, що можна віддати перевагу першому варіантові розстановки хору.

При однорідному складі хору чотириголосного типу тенори й сопрано (перші і другі) розміщуються спереду, а за ними – баси й альти (перші і другі).

перші баси	другі баси	або	перші альти	другі альти
перші тенори	другі тенори		перші сопрано	другі сопрано

Триголосний хор звичайного складу (перші і другі тенори або сопрано і баси або альти) можна розмістити в два ряди: в передньому будуть 1-і і 2-і голоси, а в другому – 3-і, тобто баси або альти. Хор – це колектив, який має своєю метою співати гуртом, спільно. Звідси виникає специфічна особливість хорового співу – спільне звучання окремих співаків хору в одному, загальному цілому, що й зветься ансамблем.

Ансамбль – слово французьке (еnsemble – разом, вкупі, ціле, узгодженість); воно висловлює поняття про спільний, колективний труд.

Кожен колективний труд може бути різних кваліфікацій щодо своєї організованості – від неналагодженого і малопродуктивного – до чіткого, точного і високопродуктивного.

Таку ж картину ми можемо спостерігати і в ансамблі хору – або це буде лише несмілива і невміла спроба налагодити спільний спів, або ж шляхом наполегливого і впертого труда колектив підніметься на високий ступінь довершеності і майстерності.

Під ансамблем високої майстерності треба розуміти точну інтонаційну злагодженість звучання співаків у хорі, злитість і врівноваженість щодо сили й тембру всіх голосів, наслідком чого буде соковитий, насичений, барвистий, але без найменшого виділення тембрів голосів окремих співаків, повноцінний унісон кожної партії, а досконалі унісони партій дадуть чудове, чарівне, врівноважене гармонічне співзвуччя.

Первісним елементом хорового ансамблю є так званий ансамблевий звук. Це звук певної висоти, відтворюваний кількома співаками. Він може бути двох родів: унісонний і гармонічний.

Унісонний ансамбль ми маємо в одноголосному хорі або в звучанні окремої партії хору.

Гармонічний ансамбль є співання акорду кількома співаками або хоровими партіями.

Якщо на кожен акордовий звук припадає по одному співакові, то ми маємо сольний гармонічний ансамбль.

Мінімальна кількість співаків для унісонного ансамблю – три чоловіки. В той час, як один із співаків братиме дихання, двоє інших звучатимуть. Найменша кількість співаків для гармонічного ансамблю – шість чоловік, бо двоголосся – це первісна стадія гармонії. Отже, мінімальний чотириголосний хор повинен складатися з дванадцяти співаків.

Само собою зрозуміло, що відсутність зазначених умов впливатиме на унісонний ансамбль негативно. Якщо, наприклад, у групі співаків якої-небудь партії знайдуться люди з голосами різкого і неприємного тембру, що не зливаються з іншими, то на хороший ансамбль партії розраховувати неможливо; або якщо серед співаків знайдеться людина з дуже сильним голосом, то вона завжди рискує на нюансі forte виділитись. Взагалі нюанс forte – дуже небезпечний для хорового ансамблю, навпаки, нюанси ріаnо і mezzo-piano дають більше можливостей для злиття голосів групи співаків у монолітний звук.

Правильне положення рота при відтворенні голосних дуже істотно впливає на ансамблеву злитість та якість звука як такого. Зрештою, брак ансамблевого досвіду, музичної й загальної культури безперечно впливає на ансамбль. Зручна теситура і природний, пов'язаний з теситурою, нюанс – це умови настільки зрозумілі, що будь-яких пояснень не потребують.

Гармонічний ансамбль, тобто врівноваженість і злиття всіх тонів акорду в одне правильне, м'яке і органоподібне звукосполучення, може до певної міри регулюватися дотриманням деяких умов, а саме: кількісної та якісної рівноваги хорових груп, зручного розміщення акорду, мелодичного положення акорду, теситури, виду акорду, нюансу, темпу, кваліфікації співаків хору та їх природних музичних даних.

Розгляньмо нарізно кожну з перелічених умов.

Приблизна кількісна і якісна рівновага груп хору становить одну з перших вимог досягнення хорошого гармонічного ансамблю. Якщо, наприклад, група сопрано складається з 10 чоловік, то розділити їх на перших і других можна або нарівно, або ж трохи відхилитися в бік збільшення перших сопрано, а саме: перших сопрано – б чол., а других – 4, враховуючи, що густота звука других сопрано цілком урівноважить деяку кількісну перевагу (на 2 чол.) перших. В ім'я кількісної рівноцінності можна часом пожертвувати суворою кількісною однаковістю. За кількісною і якісною побудовою однієї партії будуються і комплектуються інші партії хору. Не можна здобути хороше звучання акорду, якщо три партії матимуть по 10 чоловік, а одна – три тощо.

Досвід і спостереження показали, що академічно правильне розміщення акорду дає найсприятливіші умови для гармонічного ансамблю, причому тісне розміщення являє собою особливо сприятливий ґрунт для благополучного і хорошого звучання акорду, широке розміщення – менш зручне, а відхилення від академічних норм становить певні труднощі в досягненні гармонічного ансамблю і приводить до так званого неприродного ансамблю.

Суть неприродного ансамблю полягає в тому, що змінами динамічного напруження в групах хору можна деякою мірою усунути незручності розміщення акорду.

Мелодичне розміщення акорду і теситурні умови в свою чергу впливають на ансамбль.

Мелодичне положення герції і зручна для співаків теситура становлять найсприятливішу для ансамблю обстановку.

Мелодичне положення основного тону менш зручне для досягнення ансамблю, а мелодичне положення квінти ще менш сприятливе, особливо при широкому розміщенні голосів, хоч би :й при зручній теситурі.

Вид акорду істотно впливає на освоєння співаками ансамблевого звучання.

Прості гармонічні звукосполучення, розміщені зручно для співу, легко й швидко засвоюються співаками і майже без труда звучать в ансамблі.

Навпаки, складні гармонічні сполучення (побічні акорди, зменшені, альтеровані акорди з затриманням, передйомами, модуляціями) не можуть бути зразу освоєні співаками, отже становлять значні труднощі в досягненні ансамблю. В кожному разі складні звукосполучення можуть зазвучати в ансамблі тільки після значного труда і не так швидко. Для того, щоб складні сполучення зазвучали легко й просто, потрібний час. Недаремно існує серед співаків прислів'я: «Щоб проспівати просто, треба повторити разів зо сто».

Дуже часто нюанс є вирішальною умовою для досягнення ансамблю. Наприклад, акорд у високій теситурі при нюансі forte звучить добре, легко, природно тобто в ансамблі. Той же самий акорд при нюансі ріаnо стає важким для хорошого звучання і вимагає штучного пристосування.

Темп теж впливає на якість ансамблю. Повільні і помірні темпи являють собою сприятливі умови для досягнення ансамблю. Виконавці встигають ясно усвідомити звучання акорду і інстинктивно дають хорошу ансамблеву злагодженість. Швидкі темпи такої зручності не дають.

Коли ми говорили про гармонічний ансамбль, як про наслідок рівноваги голосових груп хору, то цього в жодному разі не можна розуміти буквально.

Рівновагу, врівноваженість усіх музичних тонів, які входять до складу акорду, треба розуміти відносно. Якщо взяти тризвук мажору або мінору, то не всі тони в акорді однакові своєю значимістю. Основний тон, як база гармонічного співзвуччя, є найважливіший своєю значимістю; далі йде терція тризвуку, як характерний інтервал, що надає акордові мажорного або мінорного звучання; нарешті, квінта тризвуку, яка надає акордові повноти й насиченості, але з погляду ладової характеристики (мажору або мінору) нейтральна.

Відповідно до значимості кожного елемента в акорді – і врівноважування тонів мусить дотримуватись у певній градації. Як же це робити, і які загальні норми звучання акорду?

Терція акорду робить співзвуччя або мажорним, або мінорним, – ясно, що цей інтервал повинен бути так динамічно підкреслений, щоб утворилось цілком визначене, ясне враження мажору або мінору.

Квінта, як нейтральний інтервал, повинна бути подана в такій мірі, щоб надати акордові повноти і соковитості звучання.

Зрозуміла річ, що це нормування звучання акордів дуже умовне і невизначене. Як все це робити – підкаже не стільки розум, скільки ансамблеве почуття.

Перейдімо тепер до розгляду найголовніших акордів і простежимо, як вони звучать у хорі та в якій мірі вони зручні для досягнення хорового ансамблю.

Теситурні умови і мелодичне положення акорду, незважаючи на широке розміщення, створюють цілком сприятливу обстановку для хорового ансамблю. З будь-яким нюансом цей акорд звучить в ансамблі.

Для створення самодіяльного хору потрібні певні умови: матеріально-технічна база, репетиційне приміщення, музичні інструменти, необхідні для роботи хору меблі, а також грошові кошти на оплату праці керівника хору і його помічників, придбання концертних костюмів, нотної бібліотеки, фонотеки тощо.

 

1.2 Організація занять і методи розучування репертуару

Важливо, щоб репетиційне приміщення було придатне для роботи в ньому хорового колективу. Для репетиційних занять хору бажано мати декілька ізольованих приміщень, оснащених музичними інструментами. Це дозволить хору проводити репетиції по партіях (групам). Практика показує, що такі умови для роботи з хором виникають дуже рідко. Для занять хору повинно бути відведено як мінімум два просторі приміщення. Необхідно, щоб кожне приміщення було з хорошою акустикою, вентиляцією і освітленням. Акустичні умови репетиційних приміщень вимагають особливої уваги. Кімнати з поганою акустикою (повне поглинання звуку або віддзеркалення його з ефектом «ехо-камера») абсолютно непридатні для занять.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6