Самодіяльний хор як чинник культуротворення

Зазвичай в приміщенні для поліпшення акустики задрапіровуються кути. Для занять хору мають бути добре налагоджені музичні інструменти відповідно до прийнятого стандарту (для першої октави – 440 герц). Бажано, щоб стільці в репетиційному приміщенні були розташовані з невеликим підвищенням кожного ряду (амфітеатром).

Створення і організація хорового колективу – складний процес, що вимагає великої зацікавленості і допомоги від керівництва організації, при якій створюється колектив. В процесі організації хору слід використовувати різні засоби реклами, агітації і пропаганди: оголошення про створення хору по місцевому радіо і у пресі і так далі.

2. Керівник хору як педагог-організаторта генератор традицій

2.1 Методи організації роботи керівника самодіяльного хору

Хормейстер (від нім. Meister – майстер, керівник; нім. еквівалент Chorleiter) – керівник хору, хоровий диригент. Хормейстер керує (диригує) хором при розучуванні нових і репетуванні і виконанні нових і старих хорових партій. Художній керівник хорового колективу, на якого, крім диригентських, покладені обов’язки забезпечення художнього рівня творчої діяльності хору називається головним хормейстером.

Окреслимо значення даного вербального виразу. Існує чимало конкретно-історичних форм і найменувань професійної діяльності музиканта, який виконує провідні функції в хоровому співі, наприклад: корифей, хорег, хореарх, доместик, капельмейстер, регент, диригент, художній керівник і т.п. Для спрощення викладу ми користуємося переважно терміном «хормейстер». Останній розуміється як узагальнюючий термін. Він прирівнюється до різних типів та найменувань спеціальності, що виникали в різних історично-локальних умовах. Отже, термін хормейстер відбиває весь можливий комплекс функцій спеціаліста в галузі хорового мистецтва, до якого входять керування, диригування, навчання, художнього виховання, заспівування, виконання провідної вокальної партії тощо.

Поняття професіоналізму давно увійшло до числа основних понять, що характеризують діяльність музиканта. Найбільшу увагу та широке застосування одержало явище композиторського професіоналізму. У застосуванні до композиторської творчості термін професіоналізм відбиває, насамперед, особливий характер діяльності творців музики, їхній соціальний статус, а також особливий вид музичного продукту. Саме в такому ракурсі це поняття трактується в наукових працях І. Ляшенко, Ю. Малишева, С. Мірошніченко, Є. Назайкінського, О. Сохора та інших музикознавців.

Нерідко вживається слово «професіоналізм» і в літературі з хорознавства. Зазвичай цей вираз використовується в одному контексті з поняттями «дилетантизм», «аматорське і самодіяльне хорове мистецтво», «народне хорове мистецтво», «фольклорне музикування». Незважаючи на очевидний факт його поширеності в літературі, не можна вважати, що слово «професіоналізм» має в хорознавстві статус наукового терміна. Зіставлення відтінків його музично-соціологічного, історичного, психологічного, педагогічного значень свідчить про велику розбіжність розуміння, невизначеність границь даного виразу.

Однак, не можна ігнорувати уявлення про професіоналізм, що склалися в теорії та методиці хорового мистецтва. Проблема хормейстерського професіоналізму часто обговорюється в тому чи іншому вигляді у хорознавчих монографіях, статтях, підручниках, методичних розробках. Цікаві, глибокі і практично важливі зауваження про характер діяльності і професійні якості диригента-хормейстера ми знаходимо в наукових і учбово-методичних працях Г. Дмитревського, А. Єгорова, Д. Загрецького, В. Ільїна, С. Казачкова, М. Колесси, В. Краснощекова, Д. Локшина, В. Мартинова, А. Мархлевського, Я. Мединя, В. Мініна, К. Ольхова, К. Пігрова, К. Птиці, В. Соколова, А. Серебрі, В. Чернушенко, П. Чеснокова, Л. Шаміної, В. Шипа та ін.

Питання хормейстерського професіоналізму обговорюються і в сучасній хорознавчій літературі на основі нових наукових методів. Наприклад, оригінальні концепції, що мають безпосереднє відношення до вивчення професіоналізму хормейстера були запропоновані А. Лащенко (учений розглянув хорове мистецтво в широкому контексті актуальних проблем музичної естетики і культурології, у тому числі сучасних завдань української культури); Л. Бутенко (дослідник своєрідно інтерпретував образну семантику хорового інтонування і функції хору в системі засобів оперного твору); О. Бенч-Шокало (проблема професіонального хорового мистецтва розглядається у взаємозв'язку з фольклорними витоками музичної культури України, сучасними тенденціями професійної композиторської творчості й питаннями виконавської стилістики), Т. Смірнової (автор репрезентує широкий спектр проблем хормейстерської освіти) та ін. У вітчизняному музикознавстві інтенсивно вивчається історія професійного хорового виконавства в руслі церковної традиції (наприклад, дослідження Н. Герасимової-Персидської, В. Іванова, Л. Корній, Ю. Ясиновського,та ін.).

До середини ХІХ століття керівництвом хору – складова частина діяльності регента, кантора, капельмейстера. Близькі до функцій хормейстера обов’язки у французьких співочих школах і церквах виконував керівник капели (maotre de chapelle). Поява хормейстера пов’язана з процесом розвитку музичного виконання, виділенням хорового мистецтва в самостійну область, розділом сфер музично-виконавчої і музично-педагогічної діяльності.

Найбільш важкою частиною роботи керівника самодіяльного хору являється створення творчого колективу улюбленців хорового співу. В цьому колективі одна із головних задач – виховання гарних відносин між його учасниками, потреби до спільного спілкування, головною ціллю якого являється хоровий спів.

Хибне захоплення хоровим співом виникає не одразу. Потрібна система психологічних контактів, здатних об’єднати людей в єдиний колектив: взаємне відвідування художньо-творчих заходів, вечорів-відпочинку, диспути з різних проблем життя і т.п. В усій цій праці значення керівника хору важко оцінити.

Створення дружнього колективу неможливе без глибокої поваги і навіть від ставлення його учасників до свого керівника.

Керівник хору повинен уважно відноситися до кожного учасника хору, знати його труднощі і проблеми, вміти доброю порадою і конкретним ділом допомогти членам хорового колективу, бути їх справжнім товаришем. Керівник хору повинен любити не тільки хорове мистецтво, але и багатопланову роботу, пов’язану з організацією колективу, віддавати цій роботі всього себе.

В завдання керівника хору (хормейстера) входить:

·   підбір репертуару;

·   музично-педагогічна діяльність;

·   організація і проведення репетиційної роботи;

·   концертно-виконавчої діяльності;

·   організація творчих зустрічей з різноманітними самодіяльними і професійними колективами;

·   організація і виконання гастрольних поїздок хору;

·   ділові контакти.

В завдання керівника хору входить не тільки навчання його учасників правильним співочим і хоровим навичкам, розвиток музичності, але і виховання у них хорошого художнього смаку, високої духовності, любові до хорового мистецтва. Ця задача ускладнюється тим, що керівнику приходиться працювати з людьми різного віку, різного освітнього і культурного рівня.

Такий широкий і різноманітний спектр діяльності керівника самодіяльного хору вимагає від нього не тільки знань, умінь і навичок в області хорового мистецтва, але і широкої загальної ерудиції і педагогічної вихованості. Він повинен бути різносторонньо підготовленим, творчо активним педагогом. Для цього необхідно більш знань з області літератури, театру, образотворчого мистецтва, суспільних наук, основ психології. Керівник хору повинен володіти розвиненим інтелектом і силою волі. Робота з самодіяльним хором вимагає від керівника великої працездатності, терпіння і міцного здоров’я, а також оптимізму і, звичайно, почуття гумору.

Всі ці знання, вміння, навички, можливості і риси характеру являються по суті, професійними якостями керівника самодіяльного хорового колективу.

Хормейстер керує роботою хорового колективу (ансамблю пісні і танцю), що має звання «народний» (для дорослих) або «зразковий» (для дітей). Бере участь у підготовці щорічних і перспективних планів роботи клубного закладу, проведенні художніх заходів. Організовує та очолює роботу з підготовки та випуску нових концертних програм, забезпечує їх належний рівень. Бере участь у роботі художньої ради, методичного кабінету щодо організації та проведення масових видовищних заходів, тематичних вечорів, театралізованих свят, народних гулянь тощо. Забезпечує навчально-виховний процес у колективі, проводить групові та індивідуальні заняття з учасниками колективу з розучування хорових партій за загальномузичною освітою учасників. Веде облік репетицій, виступів, занять. Бере участь у складанні кошторису витрат. Головний хормейстер районного будинку культури надає методичну й практичну допомогу профільним колективам району.

Хормейстер повинен знати: чинне законодавство в галузі культури і мистецтва, чинні нормативні акти з питань розвитку художньої творчості, основи теорії та практичні навички хорового співу, теорію диригування, методологію творчого процесу, основи вокального мистецтва; сучасний та класичний репертуар та принципи його формування; основи методології та організації навчально-виховного процесу в колективі; досвід роботи кращих вітчизняних колективів; основи економіки, організації праці та управління; основи авторського та трудового права; правила й норми охорони праці, виробничої санітарії та протипожежного захисту; правила внутрішнього трудового розпорядку.

Кваліфікаційні вимоги хормейстера: повна вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст). Стаж роботи за професією хормейстера: для магістра – не менше 2 років, спеціаліста – не менше 3 років.

2.2 Психолого-педагогічні особливості розміщення самодіяльного хору:педагогіка співробітництва

Успішна творча діяльність хору багато в чому залежить від правильного розташування його учасників на репетиціях і концертній естраді.

У самодіяльних хорах беруть участь співці, що мають не лише різні вокальні дані, але і неоднакову музичну підготовку і досвід співу в хорі. Окрім цього вони розрізняються за віком, освітою, родом основної трудової діяльності, комунікабельності, психологічній адаптивності і культурному рівню. Успіх репетиційної роботи хорового колективу визначається не лише вокально-хоровою майстерністю його учасників, але і психологічною атмосферою в хоровому колективі. Особливо це відноситься до артистів хору, що знаходяться на репетиції і концертній естраді поруч один з одним. Вони в першу чергу повинні відчувати дружню еманацію всередині хорової партії. Це необхідно враховувати керівникові хору при розташуванні співців усередині кожної хорової партії.

Нерозуміння керівником виняткової важливості цього аспекту приносить колективу багато неприємностей. При знаходженні хоча б пари співаків в конфліктній ситуації, керівникові слід прийняти всі міри для її погашення чи винесення за межі хорового колективу. Якщо в даний момент часу це є неможливим, то в процесі репетиції чи концерту конфліктуючі співаки не повинні розміщуватися в зоні «особистого простору» один одного. «Собака не виновата, что она собака. Кошка не виновата, что она кошка. Просто не следует сажать их в один ящик», – пише Роберт Шоу в своїй педагогічній монографії «Хор. Маленькие инструкции».

Безумовно, маестро перебільшує, але в цьому вислові закладений один з принципів, яким повинен керуватися керівник самодіяльного хору в таких ситуаціях. Окрім психологічного аспекту, при взаємному розміщенні артистів хору потрібно керуватися їх вокальними даними. Голоси співців, що знаходяться поруч, мають бути гранично органічні між собою по тембру і силі. При розташуванні співців в хоровій партії слід враховувати не лише вокально-хорові уміння і навики, але і музичну грамотність учасників хору.

Гарний результат виходить, коли разом зібрана група співців з хорошими співецькими і хоровими навиками, але при цьому не мають бути ізольовані і початківці, малодосвідчені артисти хору.

З метою успішного і найбільш швидкого подолання відставання одних співців від інших в самодіяльних хорах поширена система наставництва. До дослідного, музично грамотного співця прикріпляються один-два початкових артистів хору.

На репетиції вони повинні розміщуватися разом. Таке розміщення співців в хоровій партії створює сприятливі умови для активного процесу самонавчання учасників хору, сприяє не тільки швидкому вивченню репертуару, але що особливо важливо, росту вокально-хорової майстерності малодосвідчених учасників хору.

В молодих хорах буває так, що досвідчених співаків дуже мало або їх немає зовсім. В таких випадках слід найбільш здатних, голосистих сіваків розмістити разом, враховуючи і їх товариські погляди. Це буде сприяти швидкому створенню міцної основи хору.

Нерідко, новачків, які прийшли в досвідчений хоровий колектив, розташовують з краю, для того, щоб перший час вони, знаходячись в хорі, більше вслуховувалися в спів своїх досвідчених товаришів і плавно входили в виконавський процес. Необхідно, щоб учасники хору розміщувалися на репетиціях і концертній естраді в строго визначеному керівником хору порядку. Всі переміщення співаків здійснюються тільки з дозволу і за вказівкою керівника хору.

На концертній естраді слід разом розміщувати артистів, які добре компонують один з одним в процесі репетицій. Найбільш кваліфіковані співаки з гарними вокальними даними розміщуються в центрі хорового колективу.

Самодіяльні хори створюються при різних закладах: вузах, будинках культури, культурних центрах і асоціаціях і т.д.

Як було сказано вище, організаційна робота тісним чином пов’язана з роботою педагогічної і виконується протягом всієї діяльності колективу.

В час відродження нашої духовності, розбудови нашої незалежної держави, перед композиторами, діячами мистецтва стоять важливі завдання з питань музичного виховання підростаючого покоління. А саме в піснях, хорових творах, показати історію нашого народу, його звичаї, традиції, обряди, незламність духу у боротьбі за волю України. Адже музичне виховання відіграє важливу роль у духовному становленні особистості людини.

«Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння і переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику й діставати насолоду від неї» – Володимир Сухомлинський, саме цією думкою і слід керуватися в процесі вдосконалення змісту музично-виховної роботи в школі.

Художнє виконання пісенно-хорового репертуару у дитячому хорі може бути лише на основі розуміння і відчуття учнями художнього образу. Це є першою і обов'язковою умовою художнього співу. Проте однієї цієї умови недостатньо, потрібно ще вміти передати зміст і характер пісні під час співу, а разом з тим володіти мінімальною вокально-хоровою технікою, тобто вокально-хоровими навичками.

Вокально-хорові навички – це комплекс автоматизованих дій різних часин голосо-дихального апарату, які відбуваються під час співу і підкоряються волі співака, його виконавським бажанням, узгодженого співу в колективі. Починати прищеплювати вокально-хорові навички слід з роз'яснення правильного положення корпусу співака.

Співоча постава.

У поняття співочої постави входять: навичка правильного тримання корпусу і голови під час співу, а також вміння природно розкривати рот. Співаючи, треба стояти чи сидіти прямо, не витягуючи шиї, не напружуючи її м'язів. Руки краще вільно опустити вниз ( це під час співу стоячи), чи вільно покласти на коліна (під час співу сидячи). Язик і губи не повинні бути скованими, млявими, а навпаки – рухливими і пружними; голову не опускати і не задирати вгору, дивитися прямо перед собою. При такій поставі складаються умови для вільного дихання. Корпус не повинен бути млявим або напруженим.

У всій поставі повинна бути активність, готовність до співу. Правильна постава є наслідком внутрішньої активності, в той же час сама постава добре впливає н внутрішній стан дитини, добре її організовує. Щодо проведення уроків музики, то у педагогічній практиці існує дві точки зору. Одні вчителі вважають, що уроки музики треба проводити стоячи, інші, навпаки – сидячи. Для правильності співочої постави корпусу краще під час співу стояти. Але, враховуючи, що на уроці приходиться не тільки співати, а й записувати, співати по нотах, тому практичніше проводити ці уроки сидяче. Коли пісня вивчена можна співати її стоячи. Незалежно від того чи учні сидять під час співу, чи стоять, положення корпусу повинно бути прямим, природнім, вільним. Голова під час співу повинна бути злегка піднятою, таке положення голови буде сприяти кращому положенню горлянки. Рот треба відкривати вільно, нижня щелепа повинна теж вільно опускатися вниз, бо від правильного положення голосового апарату залежить якість звуку. На початковому етапі навчання співу зустрічається ряд недоліків, які полягають у неправильній роботі артикуляційного апарату.

Артикуляція.

Артикуляцією зветься робота органів мови: губ, язика, м'якого піднебіння, голосових зв'язок.

Отже, самим найпоширенішим недоліком у співі є скована нижня щелепа. При такому положенні рот дуже мало відкритий, звук повітрям вільно не виштовхується, голос звучить неприродно, а також виникає різниця між голосними звуками. Ліквідувати такий недолік можна під час співу різноманітних нотних прикладів, вправ на різноманітні склади. Наприклад, ай-ай; ля-ля; дай-дай; та-та; ля, ля, ля, ля, ля, ля, ля, ля, ля, ля, ля, ля.

Така вправа сприяє звільненню нижньої щелепи і правильному положенню роту.

Другим недоліком є пасивно опущена щелепа, при цьому обличчя співака не виразне, безтурботне. Щоб усунути такий недолік слід співати вправи на склади: ду-ду; ту-ту; му-му; мо-мо.

ду-ду-ду, ду-ду-ді; мо-мо-мо, мо-мо-мо;

ту-ту-ту, ту-ту-ту; му-му-му, му-му-му.

Третім - дуже поширеним недоліком у співі є розтягнутість губ у сторони. При такому положенні роту утворюється «відкритий», «плоский», «білий» звук (наводжу приклади власним співом).

Одним із кращих прийомів у роботі по усуненню незваних недоліків у співі буде особистий приклад вчителя, тобто вчитель сам повинен наочно показати правильний спів, а наочність, як один із основних дидактичних принципів, повинна займати основне місце на уроці, бо наочність в музиці - це і є сама музика. Бажано, щоб кімната, в якій проводяться уроки музики, була відповідно обладнана (плакати із зображенням співочої постави, портрети композиторів, пісенний репертуар, який включений у програму, крилаті вислови про музику, різні правила співу, нотна дошка, музичний інструмент, шафа для зберігання нот, методичної та хорової літератури, програвач, грамплатівки тощо). Отже, виховання правильної співочої постави повинно бути у центрі уваги вчителя музики.

Дихання.

Дихання є найважливішим елементом співацького процесу. Є дихання, без якого неможливо художнє виконання твору. Як відомо повітряний струм викликає коливання голосових зв'язок, внаслідок чого народжується звук, який попадаючи у резонаторні порожнини, посилюється і набуває вокального звучання. Від дихання залежить сила звуку і всі його відтінки: краса, чистота звуку, виразність співу.

Характер видиху та вдиху зумовлюється характером звуку. Занадто сильний вдих веде до форсованого нерівного звучання і підвищення інтонації. Мляве дихання позбавляє звук барвистості і викликає пониження інтонування. Видих завжди повинен бути економним. Для цього деякі педагоги-вокалісти радять різноманітні вправи: лежачи, набирати повітря на певну кількість секунд і рівномірно випускати його. Тривалість видиху та вдиху слід з кожним днем збільшувати. Згодом виробляється широке, тривале дихання та вільний видих.

Існують різні типи вокального дихання. Найбільш визнане сучасною вокальною педагогікою – це, так зване, грудно-діафрагматичне дихання, яке дає можливість зробити найповніший і найглибший вдих.

Грудне дихання, при якому повітря набирається у верхню частину легенів і груди злегка спрямовуютьсяються вперед.

Костоабдомінальне – в ньому беруть участь нижні ребра, діафрагма і м'язи черевного преса. (Costa – ребро, abdomen – живіт).

Співацьке дихання, як і звичайне, складається з двох моментів: вдиху і видиху. Співацьке, порівняно із звичайним, розмовним у 2-2,5 раз більше.

Характер вдиху, як перед початком виконання твору, так і в процесі співу залежить від характеру твору. Для творів повільних кантиленних природнім є вдих спокійний, глибокий. У творах швидкого темпу вдих повинен бути коротким, але також глибоким.

Перед співом треба взяти дихання, на якусь долю секунди затримати подих, ніби зробити опору, почати спів за знаком вчителя, економно витрачаючи повітря до кінця фрази. Дихання береться між фразами і завжди за одну долю до початку співу.

Якщо при звичайному диханні вдих чергується з видихом незалежно від нашої волі, то у співі дихання повинне бути цілком підпорядковане волі виконавця, бо тут воно відіграє дуже важливу роль, як основа формування співочого звука. Для співаків важливіше значення має видих, бо завдяки йому утворюється співочий звук. Вдих перед початком хорового співу має бути завжди організований та одночасний, повинен відповідати характерові твору. Набирати повітря треба безшумно, не піднімаючи плечей. Дихання при якому піднімаються плечі шкідливе. Таке дихання називається ключичним, воно дуже розповсюджене у шкільній практиці. Плечові рухи вказують на те, що повітрям заповнюється лише верхня частина легенів і такого дихання не вистачає до кінця фрази.

Завдання вчителя – навчити учнів економно, рівно і поступово витрачати повітря, навчити рівно «тягнути» звук.

Щоб краще розвинути тривалість дихання, корисно співати різні вправи: діти по руці вчителя беруть дихання, затримавши подих, зробивши опору на першому звуці, починають співати на голосну «у». При цьому вчитель рахує на рахунок «раз», «два», «три», «чотири» і т.д. це викликає у дітей інтерес, активність, бажання хто довше протягне звук. Такі вправи проводяться на початковому етапі, коли учні ще не знайомі з нотами. Коли ж учні ознайомляться з нотами, можна співати вправи по нотах: А У А У.

Над розвитком навичок співацького дихання треба працювати систематично. Перша вимога до правильного співацького дихання – це правильний одноразовий вдих повітря. Друга вимога – видих.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6