Экзаменационные вопросы по курсу "Международное финансирование" укр

122. Форфейтинг, як метод фінансування зовнішньої торгівлі. Купівля торгових зобов”язавнь назначається на певну дату, але без права обороту (регресу) до попереднього власника. Форфейтер надає фінансове забезпечення для покупців, що знаходяться за кордоном і негайно розраховується з експортером без права обороту. Імпортер повинен надати простий вексель з гарантією банку. Експортер продає його форфейтинговому банку зі знижкою, частіше всього основаній на превалюючій на даний момент процентній ставці. Форфейтер приймає на себе усі політичні та комерційні ризики. ФОРФЕЙТИНГОВА ОПЕРАЦІЯ – купівля експортних вимог форфейтиром (банком або спеціалізованою фінансовою кампанією ) з виключенням права регресу на експортера (форфейтиста ) у випадку несплати. ФОРФЕЙТИНГОВІ ІНСТРУМЕНТИ – Вексель; Інші цінні папери. Форфейтинг застосовується у фінансових операціях – з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов*язань, в експортних операціях для сприяння надходження готівки експортеру, який надав кредит зарубіжному покупцю. ЕТАПИ ПРОВЕДЕННЯ ФОРФЕЙТИНГОВОЇ ОПЕРАЦІЇ: ПЕРШИЙ – підготовка операції :Експортер визначає :вимоги форфейтера до гарантії можливий розмір дисконту до завершення операції з імпортером. Форфейтер розглядає заявку експортера; збирає інформацію про можливу операцію; проводить кредитний аналіз; визначає тверду ціну; ДРУГИЙ – документальне оформлення операції. Досягнення попередньої домовленості сторін про укладення форфейтингової угоди. ТРЕТІЙ – підписання угоди Експортер : готує серію переводних векселів або підписує угоду про прийняття простих векселів від покупця; отримує гарантію або аваль на свої векселі

123. Міжнародний лізинг, як метод фінансування зовнішньої торгівлі. Міжнародний лізинг : Прямий міжнародний лізинг являє собою угоду, де всі операції здійснюються між комерційними організаціями з правом юридичної особи з двох різних країн. Привабливість його полягає в тому, що: -лізингодавець має можливість одержати експортний кредит в своїй країні і тим самим розширити ринок збуту своїхтоварів і послуг; -орендатор забезпечує повне фінансування використання сучасних машин, устаткування і прискорене технічне переоснащення виробництва. Експортна лізингова операція - міжнародна операція, в якій лізингодавець купує предмет оренди в національної фірми і надає внайми іноземному лізингоодержувачу. Імпортна лізингова операція - лізингова операція, в якій лізингодавець купує предмет оренди в іноземної фірми і надає його вітчизняному лізингоодержувачу. Транзитний (непрямий) міжнародний лізинг – лізингова операція, в якій лізингодавець однієї країни бере кредит чи купує необхідне устаткування в іншій країні і постачає його орендатору, котрий знаходиться в третій країні.За фомою орг-ї угоди: Прямий лізинг - має місце, коли постачальник сам без посередників здає об’єкт в лізинг, що дозволяє самому виробнику одержувати всі економічні переваги від лізингу своєї продукції і звертати їх на розширення та технічну реконструкцію виробництва. Непрямий лізинг передбачає участь посередників: лізингодавець спочатку фінансує покупку засобів виробництва виробника і постачає їх орендарю, а потім одержує лізингові платежі від орендаря.Зворотній лізинг - полягає в тому, що власник майна спочатку продає його майбутньому лізингодавцю, а потім сам орендує цей об’єкт у покупця, тобто одна і та ж особа ( початковий власник) виступає і в якості постачальника, і в якості лізингоодержувача. Лізинг постачальнику - відрізняється від зворотнього тим, що постачальник хоча і виступає в ролі продавця і орендаря одночасно, але він не є користувачем майна, яке він зобов’язується передати в сублізинг третій особі.За тривалістю угоди: Фінансовий лізинг- це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, не менший терміну, за який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення сроку договору об’єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю; Оперативний лізинг-це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на срок, менший сроку, за який амортизується 90% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення сроку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.Пайовий (leveraged) - суть якого полягає у об’єднанні декількох фінансових закладів для фінансування крупної операції з лізингу. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів згідно Закону України «Про лізинг» не може становити більше 80% вартості набутого для лізингу майна. Груповий лізинг - в якості орендодавця виступає група учасників (акціонерів). Вони засновують спеціальну корпорацію і призначають довірену особу, яка здійснює в подальшому всі операції із лізингових відносин.За об”ємом обслуг-ня: Чистий лізинг - угоду, при якій за всіх інших умов технічне обслуговування устаткування, переданого у користування, лягає на лізингоодержувача. «Мокрий» лізинг звільняє лізингоодержувача від цього зобов’язання, оскільки лізингова фірма пропонує йому цілий набір послуг із експлуатації вказаного майна.За об”єктом :Лізинг нерухомості лізингодавець будує або купує нерухомість за дорученням орендаря і передає йому для користування у виробничих та комерційних цілях з правом викупу або без нього, по закінченні строку договору. Лізинг рухомого майна поділяється на лізинг виробничого і будівельного обладнання, комп’ютерів, транспортних засобів, верстатів і т.д.За відношенням до податкових пільг: Фіктивний лізинг має спекулятивний характер і розрахований на одержання прибутку за рахунок діючих в країні податкових та інших пільг. Ця угода здійснюється для прикриття операцій купівлі-продажу в розстрочку, яку б хотіли здійснити сторони насправді. Дійсний лізинг - в правовому відношенні повинен відповідати діючому законодавству і економічному змісту лізингу.

124. Зустрічна торгівля, як метод фінансування зовнішньої торгівлі. Види:Бартерна торгівля її прикладом може слугувати у 1984 р. Саудівська Аравія оплатила свою покупку десяти реактивних двигунів для боїнгів нафтою в кількості =1 млрд. дол. Контркупівля В теперешній час контркупівля представляє собою найбільш широкорозповюджуваний вид зустрічної торгівлі, її популярність пояснюється тим, що цей метод сприяє продажу розвинутими країнами своїх коштовних товарів, або засобів вир-ва. Країни що роз. Прагнуть збереження валюти і розвитку вир-чої інфраструктури повністю сприймають контркупівлю, як метод фін-ня торгівлі. Прикладом можна привести угоду укладену у 1989 р. Тунісом і групою виробників автомобілей (Пежо та Фольксваген), які погодились придбати електронні та механічні виготовлені вТунісі. Країна не тільки зекономила валютні засоби, але і отримав вигідні зобов”язання від постачальників машин про купівлю ними техн.продуктів. Угода про зворотню купівлю Класичним прикладом, може слугувати угода укладена між компаніями Зах.Европи і Росії на поч. 80 рр. ЗЕ-кі компанії постачали Росії заводи, обладнання, технології і надавали технічну допмогу у зв”язку з будівництвом газопроводом. Росія в свою чергу, після завершення проекту повинна була надати газ цим країнам по обумовленим цінам. Торгівля “світч” Практика торгівлі світч, передбачає перевод надлишку що створився у двох країнах, третій стороні. Н-д Колумбія закупила нафту у Лівії і оплатити її дол. В свою чергу Колумбія може використати своє активне сальдо торгового балансу з операцій з Угорщиною, яка бажає придбати колумбійську каву, і таким чином надати необхідні засоби в дол.для розрахунків з Лівією. Зуст.торгівля звичайно використ. Європ., азіатським, л.амераканськими фірмами, але це стало причиною виникнення деяких питань пов”язаних з міжн.регулюваням та забов”язаннями. ГАТТ повністю відхилила цей вид операції, на основі того що ЗТ використ. Для того щоб обійти постановлення ген.угоди. Особливо ті з них які пов”язані з практикою торгівлі на недискримінаційній основі, а також пов”язані з тарифами і квотами.

125. Консигнація, як метод фінансування зовнішньої торгівлі. Згідно угоди про консигнацію. Експортер транспортує свої товари імпортеру, але при цьому зберігає право власності на ці товари до тих пір поки імпортер не продасть їх та не розрахується з експортером ( консигнатором). Експотер проводить фні-ня своїх власних товрів і приймає на себе значний ризик. Ця угода частіше всього укладається у випадку, якщо екс-р повністю довіряє імпортеру, або якщо положення товару на ринку неможливо передбачити (наприклад у випадку з новим товаром). Банки часто не йдуть на проведення фінансування консигнації, тому що закони інших країн перешкоджають отриманню належних засобів у випадку невиконання забов”язань імпортера.

126. Інституціональна структура фінансування зовнішньої торгівлі.

§ Приватні організації

§ Ділові корпорації, торгові асоціації ( зайняті у виробництві або у торгівлі)

§ Комерційні банки

§ Міжнародна торгова палата

§ Державні органи країн

§ Світові організації

Взагалі інститути, що сприяють зовн.торгівлі і здійснюють її фінансування можна поділити на чотири групи: приватні орг-ї, державні органи, державні органи іноз.країн та міжнародні організації. Корпорації надають своїм клієнтам інформацію про те, як можна замовити та здійснити фінансування їх продукції по експортним каналам. Також ці корпорації, як правило мають свої власні підприємства, яким вони сприяють щожо міжнародної торгівлі та її фінансуванню. Комерційні банки представляють собою головну основу фінансування зовн.торгівлі, як правило вони здійснюють всі види фін-ня починаючи з акредитивів і закінчуючи зустрічною торгівлею. Міжнародна торгова палата (була організована в 1919р). Її головними функціями було забезпечення більшої свободи світової торгівлі, узгодження та розробка практики ділових та торгових відносин. Головною задачею работі МТП є розробка правил управління міжнар. Торговими кредитами. Прикладом держ.органу розглянемо товарно-кредитну корпорацію США. Вона здійснює чотири програми : доларове фінансування. В основному до 12 місяців, а іноді до 36; продаж с/г товрів, розрахунки по якому можуть здійснюватися з зарубіжними імпортерами в валюті своєї країни; Продаж надлишків товарі вможуть проходити на довгостроковій кредитній основі; можуть використ. Бартерні операції. Всі ці продажі по цим програмам проводяться через приватних експортерів ( також приклади держ органів інших країн: ВБ, департамент гарантії експортних кредитів, Фр- фр. Компанія страхування зовнішньої торгівлі, Яп- експортно-імпортний банк Яп., Нім.- консорціум нім. Комерц. Банків,) Міжнародні орг-ції- МВФ, надані кредитів країнам учасницям у випадку, якщо вони знаходяться в умовах “тимчасової нерівноваги платежів”; МБРР- фін-ня потреб що виник.у зв”язку з ек.зростанням країн учасниць що розв., експорне фін-ня, у випадку коли товариімпортуються згідно з проектами розвитку інфраструктури. Міжн. Фін. Корпорація – здійснює прямі інвестиції та надає кредити вир-чим приватним під-вам в країнах що розв.

127. Методи мінімізації затрат та ризиків у фінансуванні зовнішньої торгівлі. Експортери та імпортери повинні усвідомлювати загрозу регіонального ризику с кожного боку, тому що ці ризики впливають на витрати та прибуток. В широкому розумінні, аналіз ризику по країні вкл: Політичний ризик, як р. при зміні в уряді або політиці; Економічний р, як зміні в економічних умовах; Фінансовий р, як зміни в процентних ставках і валютних курсів; Соціальний р., як винекнення громадянських безпорядків. Екс-ри повинні врах. Заходи щодо регул-ня експорта, такі як податки на експорт, страхування експорту, фінансови установи, кінцеві розрахунки, та зміні в курсах валют, коливання вартості валюти імп-ра можуть вимусит екс-ра наполягати на використанні для оплати товарів стабільної валюти. Н-д японський екс-р може здійснити перевезення товарів в Мексику, але наполягати на проведенні всіх розрахунків в долларах США. Для мінімізації витрат та ризиків екс-ри млжуть використ. Різноманітні стратегії, так наприклад, Дженерал Електрик здала в оренду Нігерії ядерні реактори в 70 рр. за допомогою своїх організацій по експортному кредиту, або здійснила продаж автобусів Бразилії який був фінансований факторинговою фірмою банку, що мала інформацію про кредитний статус Імп-ра та екс-ра. ТНК можуть відкрити фабрику в країні імпортера для того щоб обійти високі тарифи, що введені вцій країні. Також для покращення умов в торгівлі товари між своїми зар. Філіалами використ. Відкритий рахунок. Імп-ри можуть використ. Різноманітні методи в цілях управління фін-ням торгівлі товарами на основі низьких витрат та низького ризику, н-д у випадку здійснення імпорту засобів вир-ва в ході прведення програми фінансування країни, що розв. , ця країна може добитися підтримки МБРР і держ. Кред. Установ. Поновлюючий акредитив може справити позитивний вплив на зниження виттрат на численні перевезення товарів.

128. Якщо торгова операція буде фінансуватися на основі консигнації, то які будуть ризики та затрати для експортера та для імпортера ? Якщо експортер здійснює перевезення вантажу імпортеру на основі консигнації, то він може отримати тільки після того імпортер продасть товар , це пов”язано напряму з платіжним ризиком для експортера, причиною якого може стати наприклад урядове зоблокування здійснення виплат іноземним компаніям. Також існує і ймовірність того що експортер не отримає оплати за свої товари, якщо ці товари не відповідають умовам урядових служб країни імпортера. В даній ситуації імпортер не стикається з даним ризиком, так як він не здійснює оплату на перед на консигнаційні товари, хоча несе відповідальність за певним контрактом.

148. Структура світового ринку боргових цінних паперів.

За ознаками їхньої економічної природи цінні папери, як правило, підрозділяють на пайові папери, боргові та похідні фін. Інструменти. Боргові папери опосередковують кредитні відносини ( облігації, ощадні сертифікати, депозитні сертифікати векселі та ін.)

Залежно від мети їхнього випуску цінні папери поділяються на фондові та комерційні. Усі комерційні папери без будь-якого винятку є борговими. Вони випускаються не державними емітентами та без спеціального забезпечення. У певному розумінні комерційні папери є кредитними грошима і лише частково служать для інвестування капіталу.

149. Євроринок: характеристика, понятійний апарат.

Євроринок — це світовий фінансовий ринок, на якому операції з різноманітними фінансовими інструментами здійснюються у євровалютах. Цей ринок включає декілька секторів, а саме:

— єврогрошовий ринок, тобто власне ринок євровалют, де представлені короткострокові (до одного року) міжбанківські депозити;

— ринок банківських єврокредитів, тобто середньострокових (на 2—10 років) кредитів, які оформлюються кредитними угодами;

— ринок капіталів, який на сучасному етапі представлений в основному ринком єврооблігацій, але існують також євроакції, євровекселі та ін.

Ринок євровалют і ринок єврооблігацій дуже залежні один від одного.

До єврогрошей (євровалюти) належать кошти, які банк:

— отримує у вигляді депозитів у валюті, відмінній від валюти

країни, в якій розміщується цей банк;

— позичає своїм клієнтам у валюті, відмінній від валюти країни, де розміщується цей банк.

Мова йде лише про конвертовані валюти та міжнародні розрахункові грошові одиниці (наприклад СДР або, до недавнього часу, екю).

Комерційні банки, які реєструють у своєму балансі подібні

операції, є євробанками. Будь-яка банківська установа може відігравати роль євробанкіра у тій частині своїх операцій з валютою, в якій ця установа здійснює відповідні операції на території, розташованій за межами країни походження даної валюти.

Характеристики рынка евровалюты.

1.Это оптовый, а не розничный рынок, поскольку оперируют на нем, как правило, большими суммами. Основные заемщики — государственные организации, такие, как правительства, центральные банки и корпорации государственного сектора. Более того, почти 4/. рынка евровалют приходятся на межбанковские операции.

2. Этот рынок почти не подвержен регулированию.

3. Вклады на рынке в основном краткосрочные, так как большинство вкладов — межбанковские, имеющие преимущественно краткосрочный характер. Однако большинство займов в евровалютах выдается на более длительные сроки.

4. Рынок евровалют существует для сбережений и срочных вкладов, а не для текущих вкладов, выдаваемых по требованию вкладчика. Иными словами организации , которые делают вклады в евровалютах, не снимают с этих вкладов суммы в национальных валютах для приобретения товаров или услуг.

5. Рынок евровалют – это преимущественно рынок евродолларов.

151. Організація випуску єврооблігацій.

На світовому ринку облігацій обертаються два види цінних паперів: іноземні облігації та єврооблігації. Основна відмінність між ними у тому, що перші продаються на певній біржі, тоді як другі не обов'язково котируються у певному географічному місці. На сучасному етапі емісія єврооблігацій значно перевищує емісію іноземних облігацій.

Іноземні облігації — це цінні папери, випущені нерезидентом у національному фінансовому центрі в національній валюті. Їх емісія регламентується законодавством по цінних паперах країни-емітента, але на практиці їх обіг значною мірою відповідає

принципам євроринків.

Залежно від країни емісії іноземні облігації можуть мати спеціальні назви: Yankee Bonds — у США, Samourai Bonds — в Японії, Bulldog Bonds — у Великобританії, Chocolate Bonds — у Швейцарії.

Єврооблігації є борговими зобов'язаннями, що випускаються позичальником для отримання довгострокової позики на євро-ринку. Як правило, такі облігації розміщуються одночасно на фінансових ринках декількох країн. Валюта єврооблігаційної позики для кредиторів є іноземною, хоча для окремих кредиторів може бути й національною. Гарантійне розміщення єврооблігацій

здійснюється емісійним синдикатом.

Єврооблігації мають декілька різновидів:

—звичайні облігації з фіксованою відсотковою ставкою на весь період позики;

— облігації з плаваючою відсотковою ставкою (використовуються у період різких коливань відсоткових ставок);

—облігації, що конвертуються в акції; цей вид облігацій приносить їх власнику дохід менший, ніж попередні два види, але через певний термін власник облігацій має право обміняти їх на акції компанії-позичальника;

—облігації з нульовим купоном, відсотки по яких враховуються при встановленні емісійного курсу; за певних умов такі облігації надають їх власникам додаткові пільги;

— облігації, що поєднують риси наведених вище видів облігацій.

152. Характеристика інструментів ринку єврооблігацій.

Єврооблігації мають декілька різновидів:

—звичайні облігації з фіксованою відсотковою ставкою на весь період позики;

— облігації, що поєднують риси наведених вище видів облігацій.

См. 151

153. Розвиток та об’єми ринку єврооблігації.Рынок еврооблигаций не имеет национальных границ, хотя его центр расположен в Европе. В отличие от большинства выпусков обычных облигаций еврооблигации реализуют одновременно в нескольких финансовых центрах при посредничестве транснациональных синдикатов страхователей, а покупает их международное сообщество инвесторов, простирающееся за пределы выпускающих эти облигации стран.

В отдельных случаях выпуски еврооблигаций позволяют кредитору требовать уплаты в одной из нескольких валют, что снижает валютный риск, заложенный в иностранных облигациях в одной валюте. Вместе с тем в большинстве случаев и проценты, и основная сумма по еврооблигациям выплачиваются в долларах США. За последние несколько лет рынок еврооблигаций превратился в рынок выраженных преимущественно в долларах облигаций как иностранных, так и американских заемщиков, которые покупают инвесторы вне США.

Пытаясь расширить круг заинтересованных вкладчиков капитала, корпорации-заемщики все более переходят от простых выпусков документов задолженности к облигациям, которые можно превратить в обычные акции, причем выбор способов такого превращения производится по усмотрению держателя облигаций конвертируемого выпуска. Для инвестора-нерезидента один из главных аспектов привлекательности конвертируемого выпуска состоит в том, что он, как правило, приносит более высокий текущий доход, чем дивиденды от обладания самими акциями.

За последнее десятилетие рынок еврооблигаций стремительно развивался по целому ряду причин, но в основном в связи с отменой регулирования. Ослабление доллара в 1985 г. также вызвало сдвиг от долларов к выпускам в евроиенах и евромарках. Кроме этого, к большому спросу на финансовые активы привели успехи в контроле над инфляцией в промышленно развитых странах, что позволило различным компаниям выпускать облигации в невиданных ранее количествах и в разнообразных валютах. Итак, главные достоинства рынка еврооблигаций состоят в том, что он практически не регулируется, почти свободен от налогообложения и проявляет большую гибкость в выпуске облигаций, чем в условиях исключительно национальных

рынков. Помимо сказанного, этот рынок представляет собой значительный шаг вперед по пути к полностью интегрированному европейскому рынку капитала. Иена является важнейшим потенциальным источником финансирования рынка еврооблигаций в силу огромных валютных излишков во внешней торговле, которые Япония имела в последние годы.

В последнее время все более возрастает роль ЭКЮ в кредитовании на рынке еврооблигаций.

Рынок еврооблигаций, хотя и вырос в 1989 г. по сравнению с 1988 г. на 20% и достиг 212,7 млрд. долл. США, все еще уступает рынку облигаций США объемом в 275 млрд. долл., но превосходит рынок облигаций Японии объемом в 80 млрд. долл. Важность рынка еврооблигаций в том, что он позволяет размещать выпуски облигаций с меньшими затратами и более эффективно, чем внутренние рынки.

156 . Ринок євронот.

Євроноти —цінні напери, які випускають корпорації на строк від трьох до шести місяців зі змінною ставкою, яка базується на LIBOR. (LIBOR — це ставка міжбанківського лондонського ринку з надання коштів у євровалюті. Вона є плаваючою і переглядається за зміни економічних умов. Ставка LIBOR розраховується на базі 360 днів. Оскільки євроноти за своєю природою є короткостроковими цінними напорами, вони, як правило, використовуються для надання середньострокового кредиту. Комерційні банки за домовленістю з фірмами-позичальниками зобов'язуються придбати в них євроноти протягом 5—10 років у міру закінчення строку попереднього випуску. Власне кажучи, банки фактично гарантують емітенту євронот середньострокове кредитування. Інколи банки перепродають придбані євроноти іншим покупцям. Тоді європоти на ринку євровалют виступають одночасно в ролі банківського кредиту й облігаційної позики. Ринок євронот. став активно розвиватися з кінця 70-х років.

157. Ринок дериватив: інструменти та характеристика.

Ринок валютних операцій поділяється на: ринок спот (spot) операцій та ринок строкових операцій.

На валютному ринку строкових операцій розрізняють:

а) ринок форвардних угод (forward);

б) ринок угод «своп» (swap);

в) ринок ф'ючерсних контрактів (futures);

г) ринок опціонів (options).

Отже, фінансовими інструментами строкового валютного ринку є форвардні свопські, фьючерсні та опціонні угоди. Оскільки строковий валютний ринок е похідним від валютного ринку«спот», зазначені фінансові 1нструменти називають ще похідними інструментами, або деривативами (derivatives).

А)Форвардні операції (fwd) здійснюються не на банківському ринку, тобто у вигляді міжбанківських операцій та операцій банків з клієнтурою. Ці строкові операції, як правило, закінчуються поставкою активів, які були предметом угоди. Форвардні операції є угодами з обміну валют за наперед узгодженим курсом, які укладені сьогодні, але дату валютування (value date- дату виконання) відкладено на певний термін у майбутньому. Форвардні угоди укладаються, як правило, на термін до 1 року з фіксованими датами виконання в один, два, три, шість і 12 місяців.

Форвардні операції здійснюються за форвардним курсом, який відрізняється від курсу по поточних операціях на величину форвардної маржі. Остання може бути у вигляді премії (курс «форвард» вищий за курс «спот») або дисконту (курс «форвард» нижчий за курс «спот»). Курси валют за строковими операціями, визначені методом премії чи дисконту, мають назву «курси аутрайт».

Величина форвардної маржі залежить в основному від різниці між відсотковими ставками за однотипними кредитними інструментами у відповідних валютах. Валюти з відносно низькими відсотковими ставками котируються з премією проти валют з відносно високими відсотковими ставками.

Форвардні операції поділяються на два види:

•угоди «аут-райт» (out-right) — одинична конверсійна операція з датою валютування, відмінною від дати «спот»;

•угоди «своп» (swap) — комбінація протилежних конверсійних операцій з різними датами валютування.

термін «своп» все ширше вживається для позначення одночасної купівлі та продажу іноземної валюти на приблизно рівні суми за умови розрахунків по них на різні дати.

Б) Операції „своп”

Операції «своп» майже повністю усувають валютний ризик. Якщо валюта не може бути куплена або продана, вона може бути отримана або надана у кредит на період «своп».

Існують такі види «свопів»:

і. Відсоткові «свопи» — фіксована ставка проти плаваючої

ставки; плаваюча ставка проти плаваючої.

2. Валютні «свопи» — постійний обмінний курс проти змінного обмінного курсу.

3. Валютно-відсоткові «свопи» — будь-які комбінації з (1) та (2).

4. Диференціальні «свопи» — свопи з нетто-платежем однієї

сторони на користь іншої при укладанні контракту.

Операції «своп» можна описати і як такі, що пов'язані з купівлею або продажем іноземної валюти на найближчу дату з одночасною контругодою на певний термін. Тобто одна валюта продається, а інша купується. Одна з цих валют може бути національною, хоча це й не обов'язково.

Угоди «своп» застосовуються для покриття валютного ризику та отримання можливого зиску у майбутньому.

В) Ринок ф’ючерсів

Ф'ючерсні операції здійснюються на товарних і фондових біржах. Основною метою ф’ючерсної угоди є отримання різниці в цінах (курсах) активів на момент закінчення угоди. Всі розрахунки за фьючерсними угодамиздійснюються через клірингову (розрахункову) палату. Вона стає посередником між продавцем і покупцем і гарантом виконання зобов'язань. До початку операції у клірингову палату вноситься певна (невелика) сума, яка є гарантією виконання угоди.

Більшість ф'ючерсних операцій не закінчуються поставкою фінансового активу, який був об'єктом угоди. Головною метою

таких операцій є хеджування (страхування) поточних активів або зобов'язань від зміни їх цін.

Рух курсів валют на спотовому та ф'ючерсному ринках практично синхронний. Характерні риси ринку ф'ючерсів такі:

• горгівля ф'ючерсними угодами здійснюється на біржах через брокерські фірми, які є членами біржі;

• відсутній ризик втрати активу клієнта у разі банкрутства брокерської компанії, оскільки облік і зберігання цих активів

здійснюється незалежно від брокера кліринговою корпорацією, що обслуговує біржу;

• використовується єдина спеціалізована система клірингу, як;і підвищує безпеку та швидкість розрахунків;

•операції на ринку ф'ючерсів можливі із значно меншими, ніж на міжбанківському ринку, сумами (від $5 тис.);

•продаж чи купівля валюти здійснюється, як правило, за долари США;

» торгівля здійснюється стандартними лотами (угодами);

• ф'ючерсна угода підлягає ліквідації у наперед обумовлений термін;

• при купівлі / продажу угоди (відкриття валютної позиції) на рахунку клієнта у кліринговій компанії блокується певна сума

страхового депозиту (як правило, $1,5 тис. — 2,0 тис. за кожну відкриту угоду);

• при закритті позиції сума повертається клієнту;

• існує можливість підтримування відкритих позицій протягом тривалого часу (близько 9—12 місяців);

•ринок ф'ючерсів дає змогу здійснювати торгівлю не тільки валютними угодами, але й угодами на інші види товарів (індекси, ставки, сільськогосподарська продукція, метали та ін.)

Г) Опціони

Валютний опціон є угодою, за якою інвестор має право (а не обов'язок) здійснити обмін валют. Вадою опціону є те, що інвестор повинен платити високу надбавку, щоб заохотити іншу сторону підписати таку угоду.

Існує декілька понять, пов'язаних з опціонами. Власник опціону — це особа, яка придбала опціон і якій надано право купити / продати у зазначений термін певну кількість валюти за обумовленим курсом. Продавець опціону — це особа, яка продає право на купівлю («опціон кол») або продаж («опціон пут») валюти.

Ціна виконання опціону— це ціна, яку власник опціону повинен сплатити, якщо вирішить реалізувати своє право купити / продати певну кількість валюти. Наприклад, придбано опціон на купівлю через два тижні 3,4 тис. фунтів стерлінгів по ціпі $1,92 за кожний фунт стерлінгів.

Внутрішня вартість опціону — це різниця між тією величиною, яку треба було б заплатити за валюту (ринковий обмінний курс) без опціону, та тією, яку платять, скориставшись опціоном (ціною виконання).

Надбавка (премія) до опціону — це різниця між ринковою ціною опціону та його внутрішньою вартістю. Наприклад, якщо опціон продається за $0,14 за фунт, то премія складає $0,06 за фунт, тобто $0,14-$0,08.

Опціонні операції вигідні за курсових коливань, що перевищують розмір премії. Опціонами торгують як на біржовому ринку, так і на міжбанківському. При сприятливому русі цін власник опціону може скористатися правом купити / продати валюту за умовою опціону, а при несприятливому — ні. У останньому випадку ним буде втрачено суму (премію), сплачену за придбання опціону.

Основною метою операцій з опціонами є хеджування та спекуляція.

158. Поясніть у чому важливість євровалютного ринку для розвинених країн та країн, що розвиваються?

Євроринки набули світового масштабу. На них задіяні найбільші міжнародні банки, фінансові центри та всі конвертовані валюти. На цих ринках здійснюються операції з різноманітними фінансовими інструментами у валютах, відмінних від валюти країни, в якій розміщуються банки, що здійснюють ці операції. Такі ринки народжені не урядовими рішеннями, а потребами інвесторів і користувачів інвестицій. їх операції не є об'єктом державного валютного та податкового регулювання даної країни.

З'явившись на світ у Європі у 50-х роках XX ст., надалі євро-ринки завоювали весь світ. Лондон, Люксембург, Париж, Брюссель і Цюрих були колисками євровалют. До них швидко приєднались азійські фінансові центри — Сінгапур і Гонконг, центри офшор Нассау та Кайманових островів. З початку 80-х років Нью-Йорк став центром євроринків із створенням «вільних» зон міжнародних банківських послуг. Наприкінці 1986 року було створено міжнародний фінансовий ринок у Токіо.

Сучасний прогрес у галузі комунікацій значною мірою делокалізував операції євроринку. Тільки бухгалтерський облік, фіксуючи проведення операцій конкретним учасником євроринку, дає змогу локалізації у момент здійснення. Банки мають змогу виконувати арбітражні валютні операції саме завдяки бухгалтерським записам.

Комерційні банки, які реєструють у своєму балансі подібні

160. Пряме зарубіжне інвестування ТНК: визначення, мотивація, ризики.

Пряме іноземне інвестування – це будь-яке надання кредиту чи придбання власності зарубіжного підприємства , певна частка якого перебуває у власності резидентів країни-інвестора.

Особливістю операцій ТНК у другій половині 80-х років став глобальний інвестиційний бум —різке збільшення вивозу прямих інвестицій.

Протягом останніх двадцяти років спостерігалися три цикли інвестиційного буму: 1978—1981 рр., 1986—І990 рр., 1993-1997 рр. Кожен із циклів характеризувався дедалі значнішим зростанням прямих іноземних інвестицій.

Якщо в 1980-—1985 рр. середні темпи зростання вивозу прямих капіталовкладень становили 2 %, то в 1986—1990 рр. —26 %.

Третій інвестиційний бум став не тільки більш тривалим (його не зупинила навіть азійська фінансова криза 1997 р.) і масштабним (загальні кумулятивні інвестиції в іноземні філії досягли 1,6 трлн. дол.), а й мав свої особливості. У 1979-1981 рр. головну роль відігравали інвестиції ТНК до нафтодобувного сектора, в 1986—1990 рр. провідною сферою інвестицій були промислове розвинугі країни. Останній (третій) інвестиційний бум характеризувався значною участю у ньому країн, що розвиваються (1/3 усього припливу прямих іноземних інвестицій).

Показники другого циклу інвестиційного буму були значно перевищені в середині 90-х років. Приплив прямих іноземних

інвестицій постійно зростав і досягнув у 1997р. рекордною рівня — 424 млрд дол. Небувале зростання вивозу іноземних прямих інвестицій було викликане низкою причин:

циклічні фактори. Як показують емпіричні дослідження, коливання економічної активності, пов'язані з економічним циклом у країнах, що вивозять капітал, і в країнах, які приймають іноземні інвестиції, суттєво впливають на інвестиційну стратегію ТНК. Зростаюча взаємозалежність світової економіки породжує тенденцію до дедалі більшої уніфікації умов економічною зростання як у країнах базування ТНК, так і за кордоном (ідеться саме про тенденцію, оскільки ці умови можугь дуже різнитися). Циклічні коливання у країні базування виливають на інвестиційні плани ТНК, на їх здатність мобілізувати необхідний капітал для здійснення зарубіжних інвестицій. Економічний спад, наприклад, призводить до зменшення прибугку материнських компаній, скорочення «домашнього», а іноді й зарубіжного виробництва, відстрочки нових інвестицій. Водночас стабільні темпи зростання (як у країнах базування, так і в країнах, що приймають) спонукають фірми до розширення інвестиційних планів, стимулюють зростання зарубіжних інвестицій.

Ще однією причиною інвестиційного буму стали фактори економічної політики різних країн. У багатьох країнах свіїу з середини 80-х років розпочалася значна лібералізація зовнішньоекономічного курсу, були переглянуті закони, які стосуються іноземних інвестицій, значно поліпшений інвестиційний клімат для ТНК. Відіграли свою роль і загальна зміна світової ситуації, посилення міжнародного й регіонального співробітництва між країнами.

Тенденції вивозу капіталу в другій половині 80-х років не можна зрозуміти без урахування структурних факторів світової економіки. Кумулятивний обсяг інвестицій ТНК досягнув на той час такої величини, що кількість перейшла в нову якість — зародилися глобальні виробничі мережі ТНК, що об'єднують десятки тисяч материнських компаній і сотні тисяч зарубіжних філій підконтрольних (прямо чи опосередковано) підприємств у єдину інтегровану систему виробництва. На початку 90-х років світовий обсяг прямих інвестицій досягнув 1,9 трлн дол., а обсяг продажів у межах глобальних виробничих мереж ТНК —5,5 трлн дол., цю значно перевищує обсяг світового експорту.

Ризик - звичайно , що при ПІІ існу. Великий ризик втрат, ця форма виходу на заруб. Ринок більш ризикована порівняно з ліцензуванням.

166. Характеристика фін. Зв’язків системи ТНК. В організаційній структурі більшості ТНК виділяють три основні блоки: фінансово-економічний, індустріально-промисловий, торгово-комерційний. Згідно з основним принципом створення і функціонування ТНК всі блоки та їх елементи мають бути рівноправними і нести повну відповідальність за виконання покладених на них функцій. Особливість фінансово-економічного блоку порівняно з рештою двома полягає в тому, що його функціонування забезпечує нормальну діяльність усіх структурних підрозділів компанії.

Фінансово-економічний блок - це мережа кредитно-фінансових установ: комерційні банки, страхові, інвестиційні, лізингові, фінансові, пайові, трастові, пенсійні фонди і компанії.

Головне завдання фінансової складової ТНК - залучення й акумулювання фінансових коштів. Крім залучення капіталу, на фінансово-економічний блок покладається управління фінансами на основі підтримки стійкого балансу між ресурсами і заявками на ці ресурси з боку інших учасників ТНК, вироблення інвестиційної політики і здійснення капіталовкладень, забезпечення економічної безпеки, управління ризиками, правильна й ефективна побудова внутрішньої економіки всієї групи.

З огляду на функціональне призначення фінансово-економічного блоку провідна роль у ньому відведена комерційним банкам. Здійснення фінансово-кредитної діяльності в міжнародних масштабах передбачає наявність у структурі ТНК банківського об'єднання, що має розгалужену систему філій і відділень.

168. Загальні принципи управління грошовою готівкою ТНК.

Для мобільного переказу крсдитно-фінансових ресурсів з однієї країни в іншу міжнародні корпорації використовують "міжнародну систему управління готівкою''(international cash management) суть полягає в тому, що ТНК організовує внутрішньофірмові грошові потоки таким чином, щоб максимально знизити податки, втрати від неналежної кон'юнктури, сильної інфляції, зниження курсу валюти. В рамках системи міжнародного управління готівкою виділяють такі основні канали переміщення засобів усередині ТНК: прямий переказ капіталу; переказ дивідендів; плата за послуги (управлінські, науково-дослідницькі та ін.); плата за ліцензії; трансфертні ціни у внутрішньофірмовій торгівлі;

внутріїпньофірмові кредити; внутрішньофірмове страхування.

У явній формі з внутрішньофірмового руху фінансових

ресурсів здійснюється тільки прямий переказ капіталу і переказ дивідендів. Прямий переказ капіталу за кордон зазвичай пов'язаний із реалізацією великого проекту: відкриттям філії або захопленням іноземної фірми. Виплата дивідендів та їх переказ є нормальним результатом функціонування закордонного дочірнього підприємства.

Для вирішення інших завдань ТНК використовують приховані методи переказу прибутку, які набувають вигляду обміну товарами і послугами між різними підрозділами фірми. Завдяки цім каналам, міжнародний концерн виводить свої прибутки з-під контролю держави, що дає можливість ухилятися від сплати податків, уникати різноманітних обмежень (наприклад, при вивезенні прибутків із країн, що розвиваються), приховано субсидувати певну філію (зокрема, для підтримання низьких цін).

В умовах інфляції ТНК повинна розумно керувати своїми рахунками дебіторів і рахунками постачальників і кредиторами. В країнах з високим рівнем інфляції потрібно :

· Затягувати розрахунки з постачальниками та кредиторами,

· Прискорювати інкасацію коштів, які повинні бути сплачені фірмі, за допомогою добре навчених спеціалістів відділу кредитів та інкасації платежів, а також мати надійну систему звітності.

· Після інкасації запаси “не працюючої” готівки повинні бути мінімальні. Кошти слід повертати у касовий центр головної компанії або інвестувати в активи, що забезпечують прибуток більший ніж інфляційні збитки.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7

МЕНЮ

Экзаменационные вопросы по курсу "Международное финансирование" укр

ИНТЕРЕСНОЕ