Підприємництво

гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства.

Підприємство при здійсненні господарської та іншої діяльності має право з

власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать

законодавству України.

Таким чином, органи державної влади, органи місцевого самоврядування,

суб'єкти підприємницької діяльності та посадові особи повинні діяти на

підставі законності, прав і свобод громадян.

У справі забезпечення законності, високої організованості, дисципліни і

порядку велике місце відводиться праву - регулятору громадських відносин.

Це значить, що господарюючі суб'єкти зобов'язані:

здійснювати свою діяльність відповідно до правових приписів органів

державної влади; самостійно, з допомогою локальних нормативних актів

регламентувати різні сфери своєї діяльності; використовувати можливості

різних договорів. Таким чином, в процесі своєї статутної діяльності

господарюючі суб'єкти повинні використовувати весь арсенал правових засобів

(нормотворче і правове регулювання) по впорядкуванню суспільних відносин

для вирішення завдань, які поставлені перед ними. Вся ця діяльність

господарюючих суб'єктів і є правовою роботою у народному господарстві.

Правова робота у народному господарстві і в агропромисловому комплексі,

як одній із найважливіших його галузей, — особливий, багатоплановий вид

діяльності. Яку б ділянку суб'єктів підприємницької діяльності не

характеризували, обов'язково спираємось на поняття і ознаки юридичної

особи, її праводієздатність, виникнення і припинення, класифікація,

укладання господарських або трудових Договорів, їх зміст та виконання,

правове регулювання відносин, банкрутства, оренди, приватизації, цін та

ціноутворення, кредитно-розрахункових відносин тощо.

Таким чином, правова робота за змістом носить універсальний

характер, так як вона охоплює всі сторони діяльності суб'єктів

підприємницької діяльності.

Правова робота - невід'ємна частина діяльності всіх структурних

підрозділів акціонерних товариств, сільськогосподарських підприємств.

Найважливіше місце займає юридична служба як ведучий спеціалізований

правовий структурний підрозділ. Організація і проведення правової роботи

Покладається на керівників підприємств, незалежно від форм власності і

господарювання.

У Загальному положенні про юридичну службу міністерства, іншого

центрального органу державної виконавчої влади, державного підприємства,

установи, організації, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України

від 27 серпня -1995 року № 690, зазначено про універсалізм правової роботи.

Перша і основна вимога законності - добре продумана система правових

демократичних законів та інших нормативно-правових актів. Від якості

законів залежить вся діяльність правоохоронних органів, громадських

організацій, підприємств, які засновані на різних формах власності і

господарювання. Діяльність суду повністю залежить від якості законів.

Закони повинні бути якісні, однозначні для всіх громадян і посадових

осіб.

В Україні проходить повне оновлення системи законодавства,

почалась правова реформа.

Друга вимога законності - відповідність підзаконних нормативних актів

законам і Конституції.

Третя вимога законності - чітке формулювання і закріплення

компетенції, функціональних прав і обов'язків всіх державних органів та їх

посадових осіб, підприємців, організацій тощо.

Законність - це є одночасно метод і режим діяльності всіх суб'єктів

суспільних відносин. Це процес реалізації правових норм на підставі

автономного, імперативного, дозволяючого методів правового регулювання.

Результатом цього процесу є стан правопорядку, стан правовідносин

суспільства.

Таким чином, законність - це особливий режим або процес діяльності

держави та інших суб'єктів суспільних відносин, суть якого зводиться до

трьох основних вимог: наявність добре продуманої системи правових законів і

підзаконних нормативно-правових актів; точне і повне закріплення правового

статусу (прав і обов'язків) всіх учасників правовідносин; точне й неухильне

виконання і дотримання законів та інших нормативно-правових актів всіма

посадовими особами і громадянами.

Режим законності є необхідним елементом політичного режиму. Законність

безпосередньо зв'язана з відповідним демократичним режимом - дотримання і

виконання демократичних правових законів.

Всі державні органи діють на підставі законів. Законність е конституційний

принцип, який конкретизується в таких принципах і вимогах: принцип єдності

законності на всій території України; принцип загальної законності - всі

без винятку державні органи, громадські об'єднання, посадові особи і

громадяни зобов'язані дотримувати і виконувати закони; дотримання і охорона

прав громадян - одна з основних вимог законності; верховенство права над

законами і підзаконними нормативне правовими актами - важливий принцип

законності у правовій державі;

принцип єдності законності і доцільності; невідворотність юридичної

відповідальності за вчинені правопорушення - один із принципів законності.

В пункті 2 загального Положення про юридичну службу зазначено, що основне

завдання юридичної служби - організація правової роботи, спрямованої на

правильне застосування, неухильне додержання та запобігання невиконанню

вимог актів законодавства, інших нормативних документів міністерством,

підприємством, а також їх керівниками й працівниками під час виконання

покладених на них завдань та функціональних обов'язків.

У зв'язку з тим, що в діяльності суб'єктів підприємницької діяльності ще

під час укладання і виконання господарських договорів, оренди майна,

здійснення розрахунково-кредитних відносин, іншої діяльності, а також під

час прийому на роботу працівників, їх переведення на іншу роботу та

звільнення допускаються порушення чинного законодавства, юридична служба

має право перевіряти додержання законності в діяльності структурних

підрозділів.

З метою додержання законності в діяльності підприємства юридична служба

бере участь у підготовці або перевіряє і візує проекти наказів, інструкцій,

положень та інших документів правового характеру, які приймаються на

підприємстві. Юридична служба підприємства несе відповідальність за

відповідність законодавству документів, які вона візує.

При виявленні порушення законності в роботі структурних підрозділів або

посадових осіб юридична служба зобов'язана доповісти керівнику підприємства

про ці порушення для прийняття необхідних заходів щодо усунення їх.

В разі невідповідності чинному законодавству проектів документів, які

представляються на підпис керівнику (наказів, положень, інструкцій і т.

д.), юридична служба не повинна візувати їх, а зробити відповідні висновки

з пропозиціями про приведення цих документів у відповідність з чинним

законодавством.

Тільки після цього документ може бути прийнятим.

Багато актів, які оформляються на підприємстві, носять характер

облікових, які фіксують стан і переміщення товарно-матеріальних цінностей,

юридичною службою не візуються.

З практики роботи відомо, що розрахункові документи, транспортні

накладні юридичною службою не візуються, але вони носять правовий характер.

Робота з оформлення цих документів носить техніко-операційний характер,

оскільки зводиться до заповнення встановлених форм. Отже, нема

необхідності здійснювати попередній контроль за відповідністю їх чинному

законодавству. Бажано на підприємстві мати встановлений конкретний перелік

документів, які повинні візуватись юридичною службою. Він повинен

відповідати конкретним умовам діяльності даного підприємства: колективний

договір, накази, інструкції, положення, стандарти, правила внутрішнього

трудового розпорядку, господарські договори, договори про колективну

(бригадну) або повну індивідуальну матеріальну відповідальність за

зберігання товарно-матеріальних цінностей.

Візування чітко встановленого переліку документів дає можливість

юридичній службі зосередити увагу на організаторській роботі щодо

попередження порушень законності в діяльності підприємства. Для належного

дотримання законності в діяльності підприємств юридична служба повинна

постійно працювати над систематизацією законодавства, в яке при переході до

ринкових відносин постійно вносяться зміни і доповнення. З цією метою

необхідно слідкувати за новинами в

законодавстві, читати Відомості Верховної Ради України, Офіційний вісник

України, газету "Голос України".

Нормативно-правові акти підлягають певній систематизації. Це дає можливість

мати ті нормативні акти, які потрібні для застосування.

В окремих галузях права існує надзвичайно багато нормативно-правових

актів, особливо з цивільного і трудового права. Без систематизації ними

важко користуватись.

Систематизації законодавства є три види:

1. Інкорпорація - це така систематизація нормативних актів, яка не вносить

ніяких змін у зміст норм права і нормативних актів.. Вона може проводитись

на основі різних підстав: хронологічно (за роками видання нормативних

актів); за сферами правового регулювання (збірники Постанов Кабінету

Міністрів України).

За юридичним значенням інкорпорація може бути офіційною і неофіційною; за

обсягом - загальна, галузева, спеціальна.

За критерієм об'єднання нормативно-правових актів - предметна,

хронологічна, суб'єктна.

2. Кодифікація це така систематизація нормативних актів, яка

пов'язана з переробкою їх змісту.

Кодифікація може бути тільки офіційною; за обсягом - галузева,

міжгалузева, спеціальна. За формою вираження - кодекси, статути, закони.

3. Створення зводу законів - це поєднання всіх форм систематизації, в

тому числі і прийняття нових нормативних актів.

Юридична служба повинна постійно працювати над підвищенням свого

професійного рівня. Це допоможе їм належно виконувати обов'язки. Крім

придбання юридичної літератури, журналів, газет, юридична служба повинна

вести довідкову картотеку, в якій реєстраційні картки повинні розміщатись у

певному порядку. Картки повинні розкривати склад і зміст законів,

нормативних актів і т. д., забезпечити оперативний пошук їх і отримання

необхідної інформації з питання, яке виникло. Кількість і вид картотек

визначає сама юридична служба з врахуванням специфіки підприємства.

Серед договірних умов, крім істотних, виділяють також звичайні та

випадкові умови. Звичайні - це ті умови, які передбачаються у законі чи

іншому нормативному акті І стають обов'язковими для сторін внаслідок самого

факту укладення договору. Від істотних вони відрізняються тим, що не

потребують окремого погодження: про них не обов'язково застерігати у тексті

договору. Випадковими прийнято вважати такі умови договору, які погоджені

сторонами у відступ від положень диспозитивних норм або з метою вирішення

питань, що взагалі не врегульовані законодавством.

Нерідко буває так, що після укладення договору приймається законодавчий

акт, який передбачає інші правила, ніж ті, що ними керувалися сторони при

укладенні договору, і ці нові правила погіршують становище однієї чи обох

сторін договору. У Законі "Про оренду майна державних підприємств та

організацій" (пункт 3, стаття 11) на цей випадок передбачено, що умови

договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору і тоді,

коли після його укладення законодавством установлено правила, які

погіршують становище орендаря. Проте це положення стосується лише орендних

відносин і не поширюється на інші види договорів.

Крім зміни або розірвання договору, допускається продовження (пролонгація)

його дії на новий строк. Найчастіше продовження дії договору оформляється

угодою сторін, надсилаючи листи, телеграми, або інші способи.

Організації, які мають право юридичної особи, укладають договори від свого

імені. Структурні підрозділи (філіали, представництва тощо) юридичними

особами не є, але можуть укладати різні договори від імені і за довіреністю

юридичної особи, в структуру якої вони входять. Довіреністю визначається

письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для

представництва перед третіми особами. Довіреність юридичній особі може

бути видана тільки на укладення угод, що не суперечать її статутові.

Довіреність від імені юридичних осіб видається за підписом й керівника з

печаткою цієї організації. Довіреність за змістом і обсягом повноважень,

які надаються, може бути обмежена здійсненням визначених дій (спеціальна

довіреність) або видаватись на здійснення декількох дій (загальна або

генеральна довіреність). Строк дії довіреності не може перевищувати трьох

років. Якщо строк довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом

одного року з дня її вчинення. Довіреність, в якій не зазначена дата її

вчинення, недійсна.

В процесі укладання договорів юридична служба надає постійну методичну

допомогу структурним підрозділам і особам, які виконують договірну роботу,

дають роз'яснення та консультації з питань застосування законодавства.

Юридична служба повинна візувати договірні документи лише за наявністю віз

всіх зацікавлених підрозділів і за умови, що ці документи складені

правильно по суті та по формі. При візуванні договору слід звернути увагу

на відображення в ньому всіх суттєвих умов, необхідних для належного

виконання обов'язків за договором, повноту і чіткість викладеного тексту

договору. Обов'язки у договорі слід формулювати так, щоб вони забезпечували

чітку і повну регламентацію взаємовідносин сторін. Наявність у договорі

неясних або неточно визначених умов може призвести до непорозуміння в

результаті різного тлумачення сторонами своїх обов'язків. В той же час не

слід включати в текст договору пункти, які повторюють текст законів,

нормативних актів.

Тільки після того, як проект договору буде завізований юридичною службою,

він передається керівнику організації на підпис у встановленому порядку.

Формування державних ресурсів сільськогосподарської продукції,

забезпечення населення продовольством, а переробних підприємств необхідною

сировиною значною мірою залежить від чітко налагодженої системи договірних

відносин по закупках цієї продукції в сільськогосподарських виробників.

Забезпечення потреб у продукції сільського господарства для бюджетної

сфери, формування державного резервного та елітного насіннєвих фондів і

генетичного фонду у тваринництві здійснюється через державний контракт.

Виробники сільськогосподарської продукції самостійно розпоряджаються своєю

продукцією, реалізуючи її за контрактними (включаючи державні) та іншими

договорами через біржі, торгові та контрактові будинки, заготівельні та

посередницькі організації.

В міру створення в Україні спеціалізованих аграрних бірж закупки частини

сільськогосподарської продукції здійснюються шляхом торгів ф'ючерсними і

договірними контрактами на цих біржах. Оскільки біржова торгівля

сільгосппродукції ще тільки налагоджується, закупки цієї продукції

заготівельними та іншими організаціями безпосередньо у виробників її

здійснюється переважно за договорами контрактації.

За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції

зобов'язується виробити і передати заготівельникові такої продукції

(контрактантові) у власність, повне господарське відання або оперативне

управління вироблену ним продукцію в обумовлені договором строки в

кількості та асортименті, передбаченими цим договором, а контрактант

зобов'язується сприяти виробникові у виробництві ним сільськогосподарської

продукції, прийняти та оплатити її за встановленими цінами.

Сторонами у договорі контрактації виступають, з одного боку, підприємства,

організації, на які в установленому порядку покладено функції державної

закупівлі сільгосппродукції (заготівельні, переробні, торговельні тощо).

Зокрема, замовниками сільгосппродукції, що реалізується за державним

контрактом, виступають міністерства, відомства, установи та організації,

яким виділені з цією метою кошти з державного бюджету. Замовниками

продукції за регіональними державними контрактами можуть бути організації,

яким виділені кошти з місцевого бюджету.

Друга сторона в договорах контрактації - це підприємства та організації

будь-яких форм власності, що виробляють сільськогосподарську продукцію.

До них відносяться колективні сільськогосподарські підприємства, селянські

(фермерські) та інші господарства, підсобні господарства об'єднань у

промисловості, дослідно-виробничі господарства сільськогосподарських

навчальних закладів і науково-дослідних інститутів, селекційні та дослідні

станції тощо. Отже, коротко сторони в договорі можна назвати так:

заготівельник і господарство. Іноді заготівельник видає господарству так

звану відвантажувальну рознарядку про відправку продукції не за своєю

адресою, а за адресою іншої організації-одержувача, з якою він перебуває в

договірних відносинах з поставки. Тоді просування сільгосппродукції від

господарства до споживача (промислового чи торговельного підприємства)

оформляється двома договорами - договором контрактації і договором

поставки. Договір поставки зв'язує заготівельника і одержувача продукції.

Предметом договору контрактації є сільськогосподарська продукція у сирому

вигляді або така, що пройшла первинну обробку. Проте при укладенні договору

сторони можуть передбачити, що в рахунок виконання зобов'язань щодо здачі

продукції у свіжому (натуральному) вигляді господарство частину продукції

продає у переробленому вигляді.

За предметом і змістом договір контрактації близький до договору купівлі-

продажу і поставки.

Сільгосппродукція у сирому вигляді є предметом договору поставки, коли

він укладений між заготівельною організацією і промисловим підприємством.

За загальним правилом на реалізацію переробленої продукції укладається

договір поставки. Проте, щоб уникнути укладення двох договорів з одним

господарством - на реалізацію сільгосппродукції у сирому вигляді і окремо у

переробленому вигляді, - укладають тільки договір контрактації. Взагалі,

сторонам надається можливість вибору правової форми реалізації

сільгосппродукції (купівля-продаж, контрактація або поставка). Якщо одна із

сторін заперечує проти укладення договору поставки на реалізацію

сільгосппродукції у сирому вигляді чи після первинної обробки, то

арбітражний суд при вирішенні спору виносить рішення про укладення договору

контрактації незалежно від того, що сторони раніше укладали договори

поставки. У цьому найбільше зацікавлене господарство, оскільки за договором

контрактації на заготівельника можуть покладатися зобов'язання, наприклад,

щодо сприяння в організації виробництва сільгосппродукції, забезпечення

господарства тарою 1 пакувальними матеріалами, відпуску промислових чи

продовольчих товарів або комбікормів у порядку зустрічного продажу, що не

передбачено законодавством про поставки.

Укладення договорів на реалізацію сільгосппродукції на спеціалізованих

аграрних біржах визначається правилами організації та проведення торгів

ф'ючерсними та форвардними контрактами під закупку сільськогосподарської

продукції та продуктів її переробки. Порядок укладення, зміни 1 розірвання

договорів поза біржею, як 1 інших господарських договорів, визначено

статтями 10, 11 Арбітражного процесуального кодексу України, про що

говорилось вище. Договірні відносини з контрактації регулюються типовими

договорами контрактації, іншими нормативними актами.

За договором контрактації господарство і заготівельник пов'язані взаємними

правами і обов'язками. У ньому мають бути зазначені назва, кількість (за

видами продукції), якість, ціна, строки, загальна сума договору, порядок та

умови доставки, місця здачі-приймання, вимоги до тари й упаковки, порядок

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13