Подготовка к экзамену по МИ

p> ESPRIT 2

Предмет программы: Электроника, микроэлектроника, обработка информации, информационные технологии.

Цели: снабжение Европейской Индустрии Информационных технологий основными необходимыми технологиями

Подпункты программы: Три области исследования и развития:
. Микроэлектроника и периферийная электроника. Дать возможность индустрии микроэлектроники Содружества поддерживать Информационные Технологии, необходимыми системами и технологиями
. Информационные системы для обработки данных: Соединить программное обеспечение и производство компьютеров в высококачественную комплексную систему, которая так необходима в 90-е года.
. Применение информационных технологий. Повышение интеграции ИТ в ряд описаний, включая интегрированное производство компьютеров, домашних и офисных систем.

Осуществление программы освещается двумя представителями в каждой стране-члене ЕС, и контролируется одним представителем ЕС. План определяет разные объекты различных типов проектов и деятельностей относительно взятых на себя финансовых обязательств, которые расширяются с каждым годом.
Каждый проект должен включать в себя участие , как минимум, двух независимых партнеров из хотя бы двух стран-членов ЕС. Проекты могут включать в себя организации и предприятия (включая университеты) из стран, которые не являются членами ЕС, с которыми те имеют соглашения о научном и техническом сотрудничестве.

Темпус (Программа транс европейского сотрудничества в сфере высшего образования)

Программа Темпус содействует сотрудничеству между высшими учебными заведениями в Новых Независимых Государствах, Монголии и Европейском Союзе с целью поддержки, развития и реструктуризации систем высшего образования в странах партнерах.

Темпус представляет собой программу, построенную “снизу вверх” с учетом конкретных потребностей отдельных учебных заведений и стран партнеров. Проекты разрабатываются университетами в Новых Независимых
Государствах и Монголии в сотрудничестве с партнерами из Европейского
Союза, а университеты ЕС предоставляют имеющиеся у них - ноу-хау и опыт.

Темпус поддерживает высококачественные проекты, направленные на реструктуризацию и разработку учебных программ и материалов, модернизацию учебной инфраструктуры и/или совершенство механизмов управления высшими учебными заведениями в странах партнерах. Акцент делается на распространении передового опыта среди учебных заведений в соответствующих регионах.

Программа Темпус осуществляется на основе безвозмездного финансирования проектов сотрудничества между высшими учебными заведениями в
ЕС и странах партнерах в приоритетных областях, определенных соответствующими странами партнерами Европейской Комиссии, причем эти проекты должны соответствовать общему процессу социально экономических peформ в странах партнерах. Приоритеты программы Темпус определяются по согласованию с ' национальными Координационными бюро Тасис и министерствами образования.

Основными приоритетами Темпус являются:
. экономика
. право
. международные отношения и европейские исследования
. общественные науки
. совершенствование управления высшими учебными заведениями.

Какие проекты финансируются?

По линии Тасис финансируются две категории проектов: совместные европейские проекты и “компактные” проекты.

Совместные европейские проекты представляют собой трехлетние проекты, на осуществление которых выделяется до 500 тыс. ЭКЮ. Цель этих проектов заключается в укреплении учреждений получателей и оказания содействия в создании центров по распространению передового опыта среди других учебных заведений в соответствующих странах партнерах. Эти проекты ориентированы на разработку и модернизацию программ обучения по приоритетным дисциплинам, определенным странамипартнерами совместно с Европейской Комиссией. Кроме того, в ходе этих проектов может осуществляться пересмотр и совершенствование организационной структуры и методов управления высшими учебными заведениями В 1993 году совместные европейские проекты будут финансироваться лишь для России Украины и Узбекистана. Появление в 1998 году новых совместных европейских проектов -Мобильность- позволит оказать
Российской Федерации поддержку с целью расширения практики обмена студентами.

Продолжительность "компактных" проектов составляет до двух лет при объеме (финансирования не более 200 тыс. ЭКЮ. Они ориентированы на удовлетворение конкретных точно сформулированных насущных потребностей соответствующих учреждений, особенно, в таких направлениях, как управление университетами и установление контактов между странами партнерами и ЕС.
Кроме того, в рамках этих проектов оказывается поддержка в разработке целевых учебных программ в соответствии с приоритетами, согласованными с властями страны партнера, а также в проведении мероприятий по распространению опыта.

Концепція інформаційної політики України. Міжнародна стратегія та національна специфіка

. Національна інформаційна політика – це комплекс принципів і норм, що регулюють функціонування та використання міжнародної інформації світовим співтовариством.

Головна мета інформаційної політики держави – захист своїх національних інтересів у внутрішній і зовнішній політиці через ЗМІ. У цьому зв'язку роль державних ЗМІ полягає в тому, щоб бути засобом впливу на масову свідомість суспільства, процес формування громадської думки.
Інформаційна політика держави повинна будуватись на принципах формування єдиного інформаційного простору і як наслідок єдиної нації, при збереженні ідентичності кожної національності.

На внутрішньому інформаційному ринку держава повинна:

. стати регулятором діяльності ЗМІ
. удосконалювати механізм їх законодавчого регулювання
. недопущення інформаційної дискримінації держави.

При цьому як газетний, так і ефірний ринок повинен регулюватися законами, які виключають їх монополізацію. Нормальний розвиток ЗМІ можлиий лише за умов проведення державою політики, що націлена на створення дійсно демократичних масс-медіа.

Кожна країна своїм законодавством визначає кордони своєї території і звичайно, кордони своєї інформаційної території. Звичайно термін
"інформаційна територія держави" – це дещо умовний термін, тому що держава не в силах припинити прийом інформації, що передається через численні канали штучних супутників Землі її громадянами. Вона може лише контролювати транслювання цих каналів на своїй території. Але за прийнятою конвенцією
"Про використання сигналів, що передаються через штучні супутники Землі", країна має заплатити за право транслювання таких каналів, при порушенні цієї умови на країну накладаються штрафні санкції до кількох млрд. доларів.

Декотрі країни в основі своєї інформаційної політики мають певні ідеологічні засади, які забороняють населенню використовувати певну інформацію. Зовсім недавно, коли в Ірані до влади прийшли релігійні партії, вони заборонили прийом світської інформації на телеприймачі своєї країни, таким чином обмеживши участь країни у світових інформаційних потоках.

Політика держави в галузі інформаціщйної безпеки повинна спрямовуватися на створення дійового мезаніхму, нейтралізації усіх видів інформаційної загрози для підтримки інформаційного суверенітету держави.
Дуже важливим є питання забезпечення інформаційної безпеки у сфері коммунікацій. Важливим є питання уникнення інформаційного шантажу, використання іноземними користувачами локальних мререж (у тому випадку коли ці діяльність підриває інформаційний суверенітет держави.

Інформаційна політика України (із закону про інформацію).

. Державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації.

Головними напрямами і способами державної інформаційної політики є:

1. забезпечення доступу громадян до інформації;
2. створення національних систем і мереж інформації;
3. зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;
4. забезпечення ефективного використання інформації;
5. сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;
6. створення загальної системи охорони інформації;
7. сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.
8. посилення інформаційної присутності України у МІП.

Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції.

В Україні створена правова база для споживачів інформації, яка забезпечує (фіктивно) право на отримання інформації. Право на інформацію в
Україні забезпечується конституцією, Законом України «Про інформацію»,
Законом України «Про прессу та інформацію», Законом України «Про друковані засоби», Законом України «Про державну таємницю», Законом України «Про радіо та телебаченя», Законом України «Про авторське право».

Цей пакет законодавчих актів створює нормативно правові засади розвитку державної політики у галузі інформації.

Нова концепція інформаційной політики у галузі інформації повинна враховувати ті недоліки, що існують у механізмі реалізації законодавства через кримінально-процессуальне, цивільне та адміністративне законодавство
України.

Europe and the global information society

Европейское сообщество с 1994 года поставило задачу построения информационного общества в число наиболее приоритетных. Достигнут значительный успех в реализации Плана действий (Europe and the global information society. Recommendations to the European Council, May 1994), который определил стратегию движения Европы к информационному обществу:
. - успешно начата либерализация телекоммуникационного сектора;
. - предприняты усилия для обеспечения социальной ориентации информационного общества, поддержки региональных инициатив для достижения согласованного развития;
. - сформулирован план действий в области образования;
. - оказана поддержка европейской индустрии производства содержания, которая, как ожидается, создаст дополнительно около 1 млн рабочих мест в течение следующих 10 лет;
. - успешно воплощены программы научных разработок;
. - Европейская Комиссия стала важным инструментом выработки общих правил, которые необходимы для перехода к глобальному информационному обществу.

Концепція інформаційної безпеки України (за щорічною доповіддю інституту стартегічних досліджень.

Взагалі, проблема забезпечення інформацфйної безпеки в нашій країні розв'язується недосить ефективно.

Турбує:

1. нерозуміння серйозності інформаційної небезпеки у її повному обсязі як широким громадським загалом, так і в державних структурах, котрі мали б цим займатися за обов'язком;

2. неадекватністю конкретного реагування держави та суспільства на ті інформаційні загрози Україні, котрі відомі і проявляють себе;

3. фактично відсутність конкретних заходів держави по забезпеченню конституційного права громадян України на свободу думки і слова та права на інформацію і гарантування цього права.

У червні 1995 року в Києві проведено Всеукраїнський форум:
"Інформаційний простір і безпека України". Відомі державні та громадські діячі висловили слушні думки і пропозиції щодо необхідності захисту національного інформаційного простору, пропонували перетворити форум у постійно діючу громадську організацію "Українська рада захисту інформаційного простору".

Держава також робить свою справу. Найвагомішим внеском у цю справу було прийняття Конституції України, де чітко сказано: "Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього
Українського народу" (стаття 17). Очевидно, має бути в першу чергу створена необхідна правова база такого забезпечення. Звичайно, цьому сприятимуть уже прийняті Верховною Радою законодавчі акти щодо правового регулювання в інформаційній сфері.

Зокрема це Закони "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства". "Про рекламу", "Про державну таємницю", "Про авторські і суміжні права". Їх виконання, безумовно, сприяло б забезпеченню прав громадян на свободу думки і слова, на інформацію, і тоді, можливо, сьогодні б не так гостро стояло питання про інформаційну безпеку країни.

Треба зазначити, що система інформаційної безпеки будь-якої країни є невід’ємною частиною загальної національної системи безпеки. Іншими словами, в системі національної безпеки інформаційна безпека виступає як її підсистема. Інформаційну безпеку слід розуміти як сукупність засобів забезпечення інформаційного суверенітету України, захист інформаційної сфери від зовнішніх і внутрішніх інформаційних загроз. Ця безпека має включати і ефективну протидію сукупності інформаційних загроз, які небезпечні не лише для суто інформаційної сфери.

Потреба забезпечення інформаційної безпеки обумовлюється:

1. необхідністю забезпечення національної безпеки України в цілому;

2. існуванням таких загроз інформаційній сфері країни, які можуть завдавати значної шкоди загальним національним інтересам;

3. врахуванням того, що за допомогою інформації можна впливати на зміну свідомості і поведінки великих мас людей.
. Завдання інформаційної безпеки — це створення системи протидії інформаційним загрозам, та захист власного інформаційного простору, інформаційної інфраструктури, інформаціиних ресурсів держави.

Також до інформаційної безпеки відносять і забезпечення права юридичних та фізичних осіб, всього населення своєчасно отримувати повну інформацію. Важлива роль тут належить ЗМІ України.

До інформаційної безпеки варто віднести й реалізацію конституційного права громадян на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34 Конституції України).

З Концепції національної безпеки України (Схвалена Верховною Радою

України 16 січня 1997 року)

Концепція національної безпеки України має забезпечити:

. єдність принципів формування і проведення державної політики національної безпеки;
. поєднання підходів до формування відповідної законодавчої бази, підготовки доктрин, стратегій, концепцій, державних і відомчих програм у різних сферах національної безпеки.

Загальні положення і принципи

Національна безпека України як стан захищеності, життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх нагроз є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей.

Головними об'єктами національної безпеки є:

. громадянин — його права і свободи;
. суспільство — його духовні та матеріальні цінності;
. держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність кордонів.
. Основними принципами забезпечення національної беазпеки є:
. пріоритет прав людини; верховенство права; пріоритет, договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів;
. адекватність заходів захисту національних інтересів реальним та потенційним загрозам;
. демократичний цивільний контроль за воєнною сферою, а також іншими структурами в системі забезпечення національної безпеки;
. додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їхня взаємна відповідальність;
. чітке розмежування повноважень органів державної влади.

Національна безпека України досягається шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих доктрин, стратегії, концепцій і програм у таких сферах, як політична, економічна, соціальна, воєнна, екологічна, науково-технологічна, інформаційна тощо.

Конкретні засоби і шляхи забезпечення національної безпеки України обумовлюються пріоритетністю національних інтересів, необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз цим інтересам, і грунтуються на засадах правової демократичної держави.

Загрози національній безпеці України

Основні можливі загрози національній безпеці України в найбільш важливих сферах життєдіяльності
. У політичній сфері

В економічній сфері:

> неефективність системи державного регулювання економічних відносин;

> наявність структурних диспропорцій, монополізму виробників, перешкод становленню ринкових відносин;

> невирішеність проблеми ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн;

> економічна ізоляція України від світової економічної системи;

> неконтрольовапий підплив за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів;

> криміналізація суспільства, діяльність "тіньових" сгруктур.
. У соціальній сфері.
. У воєнній сфері.
. У науково-технологічній сфері.

Основні напрямки державної політики національної безпеки України

Державна політика національної безпеки визначається виходячи з пріоритетності національних інтересів та загроз національній безпеці
України і здійснюється шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій і програм у різних сферах національної безпеки відповідно до чинного законодавства.

В економічній сфері:

. недопущення незаконного використання бюджетних коштів і державних ресурсів, їхнього перетікання у “тіньову” економіку;
. контроль за експортно-імпортною діяльністю, спрямованою на підтримку важливих для Украйни пріорітетів та захист вітчизняного виробника;
. боротьба з протиправною економічною діяльністю, протидія неконтрольованому відпливу національних, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інших ресурсів.

Система забезпечення національної безпеки України

Для формування збалансованої державної політики та ефективного проведення комплексу узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів по всіх сферах створюється система забезпечення національної безпеки
України.

Основні функції системи забезпечення націоналбної безпеки в усіх сферах її діяльності такі:

1. Створення і підтримка в готовності сил та засобів забезпечення національної безпеки;

2. Управління діяльністю системи забезпечення національної безпеки;

3. Здійснення планової та оперативної діяльності щодо забезпечення національної безпеки;

4. Участь у міжнародних системах безпеки;

Концепція побудови єдиного інформаційного простору СНД. Позиції держав- учасниць і підходи авторів концепції.

Поява транснаціональних економічних структур, інформаційних та телекомунікаційних систем свідчить про перехід від індустріальної до інформаційної орієнтації розвитку економіки і суспільства. Глобальні інформаційні системи зв!язують світ в єдине ціле і роблять всі держави інформаційно взаємозалежними, заставляючи проявляти максимум уваги до якості інформаційної взаємодії в різноманітних сферах життєдіяльності суспільства.

Вирішення проблем інформаційної взаємодії має випереджати за часом кожний наступний час в налагодженні співробітництва в тій чи іншій сфері.

Формування інформаційного простору СНД дозволить повніше координувати реформи, створювати належні умови для функціонування ринків товарів, послуг, капіталів та робочої сили, забезпечувати рівні права на придбання майна в приватну власність, володіння, користування та розпорядження ним на території країн-учасниць СНД, проводити «согласованную» політику в різних сферах.

Задачі, що стоять перед країнами-учасницями СНД в контексті формування інформаційного простору не обмежуються проведенням внутрішньої інформаційної політики, розвитком національного інформаційного простору. Ці задачі зв!язані також з виявленням шляхів та засобів розширення таких можливостей, які дозволили б країнам-учасницям отримати максимум «вигод» з розвитку світової інформаційної інфраструктури.

У сфері формування інформаційного простору СНД існують особливості, загальні для всіх країн Співтовариства і специфічні для кожної з держав.
Причина цих специфічних особливостей полягає в тому, що не всі елементи інформаційного простору, як і суспільні структури окремих країн знаходяться в один і той же час на одній і тій же стадії розвитку. Процес розвитку країн-учасниць СНД не є лінійним і швидкість входження кожної з країн в світовий інформаційний простір може бути різною.

Виходячи з вищевикладеного, Концепція передбачає:

. етапи формування та розвитку інформаційного простору СНД;
. розвиток нормативно-правової бази взаємодії в інформаційній сфері;
. підвищення активності інформаційної взаємодії в погоджених сферах;
. розвиток соціальних та культурних зв!язків;
. захист національних інтересів у сфері інформації та інформатизації.

Концепція являється основою співробітництва країн-членів СНД в сфері інформації та інформатизації і буде запроваджувати в погоджених сферах дії через національні програми інформатизації та цільові програми міждержавного співробітництва.

Мета та задачі формування та розвитку інформаційного простору

СНД

Основною метою робіт з формування інформаційного простору країн- учасниць СНД є забезпечення взаємодії національних інформаційних просторів країн Співтовариства на взаємовигідній основі, враховуючи національні та загальні інтереси у справі розвитку співробітництва в погоджених сферах діяльності.

У складі загальних інтересів країн Співтовариства можуть бути названі:

1) збереження та розвиток контактів громадян;
2) розповсюдження інформації про життєдіяльність країн-членів СНД та органів Співтовариства;
3) розвиток освіти, науки, техніки та культури;
4) забезпечення доступу громадян, підприємств та організацій, органів державного управління до національних та міжнародних інформаційних ресурсів;
5) забезпечення інформаційної безпеки;
6) взаємодія у сфері надзвичайних ситуацій, стихійних лих та катастроф, своєчасне інформування з цих питань та інформаційне супроводження під час їх ліквідації;
7) утворення умов взаємовигідного використання інформаційних ресурсів країн- учасниць СНД.

Забезпечення інформаційної безпеки в інформаційному просторі СНД

Однією з найважливіших проблем формування інформаційного простору країн-членів СНД є забезпечення кожною з них власною інформаційною безпекою та захистом свого інформаційного суверенітету. Для своєчасного вирішення цих питань кожна країна-учасниця СНД здійснює своєчасний моніторинг
“протиріч” в інформаційній політиці та загроз інформаційному суверенітету.

Автоматизована система інформаційного обміну між країнами- учасницями СНД (АСІО СНД)

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9