: Госбюджет, дефицит бюджета

Як видно з таблиці 20, при розподілі дотацій більшість країн надає пере­вагу

формулам, оскільки вони дають змогу більш об'єктивно оцінити потребу місцевого

бюджету в централізованій підтримці. Однак сама по

собі фор­мула ще не вирішує проблеми, оскільки дуже важливий набір критеріїв,

вра­хованих у ній, та значення їх ваги. За винятком Франції та Швеції в усіх

країнах мало не щорічно відбувається перегляд та уточнення формул. Проте у

Франції та Швеції точаться жваві суперечки відносно правомірності вклю­чення у

формулу певних показників.

3. Ступінь свободи місцевих органів влади у використанні вертикальних

трансфертів визначається співвідношенням між зв'язаними ПБТ (субвенції та

субсидії) та незв'язаними. Чим істотніша частка бюджетних дотацій у ПБТ — тим

більшу свободу мають місцеві колективи. Дуже часто поряд з об'єктив­ними

чинниками найвагомішими тут виявляються політичні, а саме: нама­гання центру

забезпечити собі лояльність регіонів. Так, у Росії це виявилось у різкому

зростанні частки незв'язаних трансфертів. Така ж картина — у Швеції, хоча тут

першу роль відіграли економічні фактори. Як видно з таб­лиці 21, у

країнах із стабільною економікою та розвинутими традиціями само­врядування саме

бюджетні дотації відіграють головну роль (ФРН, Франція, Швеція), тоді як у

країнах, що трансформуються, найчастіше — зв'язані трансферти (Польща, Латвія,

до останнього часу Росія). Загалом про опти­мальне співвідношення між формами

ПБТ навряд чи можна говорити. Про оптимізацію може йтися лише в окремій країні,

хоча тенденція до глоба­лізації ПБТ у світі існує.

Таблиця 21. Співвідношення різних видів ПБТ (у % до доходів місцевих колективів)

Країна	Усього ПБТ	У тому числі
		Дотації	Субвенції та Субсидії
ФРН землі комуни	8,1 41,6	1,4 31,0	6,7 10,6
Росія	20,1	2,4	17,7
Франція	23,0	15,3	7,7
Швеція муніципалітети лени	20 17	15,0 11,0	5,0 6,0
Польща	29,2	11,9	17,3
Латвія	61,7	9,2	52,5
Литва	8,7	5,7	3,0
Україна	3,1	3,1	—

Слід зазначити, що у багатьох країнах бюджетні дотації застосовуються як

інструмент фінансового вирівнювання, хоча останнє може здійснюватися і

безпосередньо між територіальними колективами. Найбільшого рівня роз­будови цих

інструментів посягли у

ФРН та Швеції.

Таблиця 22. Наявність спеціальних механізмів фінансового вирівнювання

серед місцевих колективів

Країна	За рахунок ПБТ	За рахунок горизонтального перерозподілу
ФРН	Додаткові дотації	Горизонтальні трансферти
Росія	Фонд підтримки регіонів	—
Франція	Дотація рівномірного розподілу	Фонд солідарності територіальних колективів
Швеція	Гарантована доходна база	Міжмуніципальні вирівнювальні платежі
Польща Субвенція на вирівнювання		—
Латвія	Фонд вирівнювання	Фонд взаємної допомоги
Литва		—
Україна	-	—

Ефективність функціонування системи ПБТ в окремих країнах прямо пов'язана із

ступенем досконалості та усталеності нормативної бази, що їх регулюють. Рівень

нормативної закріпленості ПБТ у досліджуваних країнах дуже відрізняється. Серед

країн із сформованою нормативною базою, яка переглядається дуже рідко, можна

відзначити ФРН, Францію, Швецію. Так, у ФРН визначення основних виді» ПБТ

землям закріплені в Основному За­коні (так звана Фінансова конституція).

Механізм надання ПБТ визначаєть­ся спеціальними законами ("Про вирівнювання

різної економічної сили зе­мель", "Про фінансову допомогу Фед

ерації...", законами про окремі види грошових

виплат, віднесених до спільної компетенції). У Франції основні види ПБТ

визначаються спеціальними законами, які зведені в Адміністра­тивний кодекс по

місцевому самоврядуванню. Кодекс комун тощо.

У країнах, що переживають період становлення нових

засад місцевого самоврядування, законодавство відрізняється більшою

різноманітністю, яка, проте, не позбавляє їх необхідності по декілька разів

переглядати одні й ті самі законодавчі акти, поновлені згідно з новими умовами.

В більшості країн прийнято закони про місцеве самоврядування, де визначено

фінансові основи місцевої влади і види ПБТ, які еони можуть отримувати; є також

і закони про місцеві бюджети, де визначається доходна база місцевих

колек­тивів, їх права на отримання ПБТ.

Обсяг ресурсів для ПБТ у розрізі їх окремих видів визначається закона­ми про

бюджет, які приймаються щорічно. Вони створюють нормативну ба­зу ПБТ у

країнах, де поки що немає спеціальних законів щодо окремих їх форм, але

роблять процес їх надання непередбачуваним та нестабільним, ос­кільки в

багатьох з цих країн бюджети мають великі дефіцити. Це скорочує фінансові

ресурси для підтримки місцевого самоврядування, а негативний ефект

підсилюється затягуванням бюджетних дебатів, частими корекціями бюджетних

видатків.

Однак у постсоціалістичних країнах іде інтенсивний процес законотвор­чості в

цій галузі, і через певний час вони матимуть досить відпрацьовану нормативну

базу надання ПБТ. Що стосується України, то тут нормативна ба­за надання ПБТ

практично відсутня. У галузі законотворчості для місцевого самоврядування ми

відстали від сусідніх держав на 3—4 роки, що не могло не­гативно не вплинути

на розбудову місцевого самоврядування. Проте з прий­няттям нового Основного

Закону незалежної України надія на прискорення розбудови фінансових відносин

між різними рівнями держави, включаючи і ПБТ, істотно зростає, хоча, на наш

погляд, їх засади сформульовані занадто загально, а тому підлягають

конкретизації у спеціальному законодавстві.

ВИСНОВКИ ІЗ СВІТОВОГО ДОСВІДУ ДЛЯ УКРАЇНИ

Стан ПБТ в Україні може бути охарактеризований так: ~ по-перше, відсутнє

законодавче закріплення (і навіть визначення) ос­новних видів вертикальних

трансфертів, не з'ясовані механізми надання ПБТ. Із видів ПБТ, на які згідно

з бюджетним законодавством мають права місцеві колективи, практикується лише

один — бюджетні дотації (до 1996 р. їх безпідставно називали бюджетними

субвенціями);

— по-друге, частка ПБТ порівняно із досліджуваними країнами, включа­ючи й ті,

котрі переживають постсоціалістичну ламку усталених відносин, надзвичайно

мала щодо загальної суми доходів місцевих бюджетів, що свідчить про фактичну

нерозвинутість механізму ПБТ як такого;

— по-третє, не розроблені нормативні засади розподілу ПБТ, який здій­снюється

за принципом "від досягнутого" і не створює стимулів для актив­нішої доходної

політики місцевих урядів.

З цього, враховуючи світовий досвід, можна зробити такі висновки: 1. Треба

створювати нормативну базу для надання ПБТ. Вона має чіткіше визначити

компетенцію місцевих органів влади та держави, розме­жовувати джерела їх

доходів. Доцільно було б прийняти спеціальний закон про місцевий бюджет, де

були б чітко визначені основні доходи й видатки місцевих бюджетів, порядок їх

виконання тощо, рамковий закон про основи надання прямих бюджетних

трансфертів. Можливо, необхідні й спеціальні закони, де визначалося б, в яких

випадках і які види ПБТ можуть отримува­ти місцеві колективи, яка процедура

надання їх, контролю за використанням тощо.

2. Слід ширше використовувати весь спектр видів ПБТ, що практикуєть­ся у

світі. Крім бюджетних дотацій, позитивне значення ми.-- б мати засто­сування

насамперед бюджетних субвенцій із закритою датою. При цьому зовсім не

обов'язково це приведе до збільшення видатків централізованого бюджету, якщо

кошти на народне господарство, що проходять через міністерства, передати

частково на місця як фінансову базу для субвенцій. Це дозволить забезпечити

їх цільове використання з урахуванням місцевих інтересів. На перших порах

співвідношення між незв'язаними та зв'язаними ПБТ може бути на користь

перших. В міру підвищення дієвості системи місцевого самоврядування частка

бюджетних дотацій поступово може підви­щуватися.

3. Джерелом бюджетних дотацій, що залишатимуться вагомим елементом ПБТ,

доцільно зробити не бюджетні асигнування, як це практикується нині, а пул

(набір) національних податків, надходження від яких характеризується

найбільшою стабільністю — ПДВ та прибутковий податок з громадян.

4. Серед механізмів розподілу бюджетних дотацій перевагу слід віддати

структурній формулі, яка б включала в себе компонент вирівнювання. Згідно з

рекомендаціями фахівців Світового банку, на першому етапі (до 5 років) можна

обмежитись лише вирівнюванням за бюджетними доходами, а після нагромадження

достатнього досвіду вирівнювання — вирівнюванням за бюд­жетними видатками, що

має здійснюватися також на нормативній основі. Основні компоненти формули, їх

ваги повинні бути предметом щорічних уточнень, які мають проводити

Міністерство фінансів з радою регіонів (на рівні областей — фінансове

управління та асоціації місцевих рад). Це необ­хідно тому, що соціальна-

економічна ситуація в країні у цілому та в окремих регіонах може змінюватися

дуже швидко.

5. Механізм горизонтального вирівнювання, на наш погляд, поки що вводити

недоцільно внаслідок абсолютної недостатності фінансових ресурсів навіть у

розвинутих регіонах. Такий механізм слід вводити в дію після більш-менш

.тривалого періоду стабілізації економіки країни. Крім того, міжрегіональний

перерозподіл може викликати у даний момент і небажані політичні наслідки

через невдоволення еліти регіонів, які мають робити, до них внески.

ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА: НЕОБХІДНІСТЬ ЗБАЛАНСОВАНОГО БЮДЖЕТУ

Під фіскальною політикою розуміємо процес змін у системі оподаткування та

урядових видатках. Для того, щоб : а) зменшити коливання ділових циклів б)

сприяти швидкому зростанню економіки з високою зайнятістю та без високої

неконтрольованої інфляції.

Гостра дискусія навколо питань фіскальної політики в Україні багато в чому

нагадує подібну ситуацію в країнах Латинської Америки наприкінці 1980-х рр.,

коли назрілі зміни — скорочення дефіциту бюджету, впорядку­вання урядових

видатків, податкова реформа — сприймалися неоднозначно, а інфляційна інерція

та масове ухиляння від сплати податків ускладнювали будь-які практичні кроки.

Процес радикального реформування економік ла­тиноамериканських країн

свідчить: 1) без досягнення збалансованого бюд­жету неможливо забезпечити

тривалу макроекономічну стабілізацію, 2) при скороченні дефіциту бюджету

проведенню податкової реформи повинно пе­редувати впорядкування урядових

видатків, 3) зниження ставок оподаткуван­ня сприяє зростанню бюджетних

надходжень за умов розширення податко­вої бази та посилення відповідальності

за ухиляння від сплати податків.

1 Переваги збалансованого бюджету Макроекономічні показники чоти­рьох

найбільших країн Латинської Америки — Аргентини, Бразилії, Мекси­ки та Чилі —

переконують у справедливості відомих теоретичних аргументів на користь

збалансованого бюджету: припинення інфляції, збільшення при­ватних інвестицій,

поліпшення сальдо поточного рахунка, прискорення темпів економічного зростання

(таблиця 23).

Істотне скорочення або (ще краще) досягнення додатного сальдо бюджету не лише

обмежує потребу в емісійних кредитах центрального банку, а й фор­мує

сподівання цінової та грошової стабільності (результат, необхідний для

по­долання інфляційної інерції). Важливо зауважити, що існує і зворотний

зв'язок — гальмування інфляції збільшує надходження до бюджету (ефект Олівери

— Танзі). Загалом це дає змогу знизити процентні ставки. В Аргентині динаміка

процентних ставок майже ідеально повторює зміни в стані бюджету: якщо в 1991

— 1993 рр. поліпшення сальдо бюджету мало наслідком стрімке зниження

процентних ставок, то в 1994 — 1995 рр. деяке погіршення цього показника

поєднується із вищими процентними ставками, навіть незважаючи на подаль­ше

зниження інфляції. У Мексиці реалії збалансованого бюджету сприяли

од­ночасному зниженню інфляції та процентних ставок протягом 1990 — 1993 рр.,

однак експансійна політика з початку 1994 р. (у серпні цього року відбувалися

президентські вибори) спричинила стрімке падіння мексиканського песо,

по­новлення інфляції та зростання процентних ставок у наступному, 1995 р.

У Бразилії зв'язок між сальдо бюджету, інфляцією та процентними став­ками не

такий промовистий, однак визначальну роль фіскальної рестрикції в успішному

проведенні антиінфляційного плану "Real" (липень 1994 р.) важко заперечити. У

минулому в цій країні не раз виявлялося, що навіть екc-

Таблиця 23. Макроекономічні показники країн Латинської Америки (у %),

1990 -1995 рр.

Країна	Показник	1990	1991	1992	1993	1994	1995
	Сальдо бюджету	-0,4	-1,3	0,4	1,2	-0,1	-0,5
	Інфляція		72,0	24,6	10,6	4,3	3,3
	Процентні ставки		71,0	15,0	6,0	8,0	11,0
Аргентина	Інвестиції	14,0	14,6	16,7	18,2	19,2	17,8
	Зростання ВВП	0,1	8,9	8,7	6,0	7,4	-0,7
	Поточний рахунок	6,6	-0,4	-2,9	-2,9	-3,6	-8,8
	Сальдо бюджету	-6,2	-0,5	-3,9	0,3	1,3	-5,0
Бразилія	Інфляція		459,0	1229,0	2491,0	941,0	23,2
	Процентні ставки	1082,8	2494,3	1489,0	5756,8	56,4	39,0
	Інвестиції	22,9	19,3	19,5	20,0	20,8
	Зростання ВВП	-4,6	0,3	-0,8	4,2	5,8	4,2
	Поточний рахунок		-2,5	0,1	0	-0,3
Мексика	Сальдо бюджету	-2,8	-0,2	1,5	0,4	-0,8	-0,7
	Інфляція	26,5	22,7	15,5	9,7	6,9	35,0
	Процентні ставки	37,4	23,6	18,9	17,4	16,5	50,5
	Інвестиції	22,8	23,4	24,4	23,2	23,5	19,4
	Зростання ВВП	4,5	3,6	2,8	0,7	3,5	-6,9
	Поточний рахунок	-1,1	-1,7	-2,4	-2,0	-2,3	0,0
Чилі	Сальдо бюджету	0,8	1,2	2,2	1,9	1,6	2,6
	Інфляція	26,6	22,0	15,6	12,1	12,0	7,9
	Процентні ставки	48,8	28,6	23,9	24,3	20,3	18,2
	Інвестиції	26,3	24,5	26,8	26,8	26,8	27,4
	Зростання ВВП	3,3	7,3	10,7	6,7	4,2	8,5
	Поточний рахунок	-5,8	0,9	-4,5	-11,4	-2,9	0,6

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16