: Госбюджет, дефицит бюджета

нижчих бюджетів: субвенції /безповоротне цільове фінансування видатків нижчих

бюджетів за рахунок вищих/, дотації /безповоротне на­дання коштів для

відшкодування дефіциту нижчого бюджету/; взаємоза­ліки /виділення коштів

нижчим бюджетам на відшкодування видатків, пов'язаних із передачею їм

видаткових функцій згідно з рішенням цент­ральних органів влади /; позики з

вищих бюджетів.

Найсерйозніший недолік чинного механізму бюджетного субсидуван­ня в тому, що

застосовуються не взаємозв'язані, а різноманітні і до того ж не

регламентовані відповідними нормами форми перерозподілу бюд­жетних коштів.

Тому сфера чинності кожної з названих чотирьох форм, їх поєднання, конкретні

розміри фінансових ресурсів, які перерозподіля­ються, щоразу визначаються по-

різному, індивідуально. В результаті вплив цих методів призводить до

адміністрування і суб'єктивізму при прийнятті конкретних рішень.

Отже, необхідно виробити єдині критерії організації всіх видів фінан­сової

допомоги, максимально реалізувати потенціал їх цілеспрямованого впливу на

економіку регіону. Фінансову допомогу регіонам треба надава­ти так, щоб

спонукати органи державної влади на місцях розширювати власну доходну базу,

розвивати інвестиційну активність, структурно пере­будовувати економіку

регіонів.

ОСОБЛИВОСТІ ЗБАЛАНСУВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

Збалансування річних бюджетів належить до ключових проблем бюд­жетної

системи. Згідно із ст.21'3акону України "Про бюджетну систему України",

"збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, є

необхідною умовою фінансово-бюджетної політики". Відповідні правові рішення з

цього питання не тільки забезпечують чітке й ефективне функціонування

бюджетної системи, але й визначають фак­тичні можливості діяльності різних

органів влади. В найзагальніших рисах під "збалансуванням" необхідно розуміти

забезпечення рівноваги. В свою чергу, термін "бюджетна рівновага" означає, що

бюджетні видатки покри­ваються бюджетними доходами. Якщо бюджетні видатки

перевищують до­ходи, то це значить, що існує бюджетний дефіцит. У цьому

випадку рівно­ваги немає. Якщо ж доходи вищі від податків, існує профіцит

бюджету, або бюджетний надлишок. Однак цього разу можна сказати, що бюджет

відзначається відсутністю рівноваги. Отже, стан бюджетної рівноваги не

означає тільки рівновагу в арифметичному розумінні, тобто коли доходи

дорівнюють видаткам. Бюджет знаходиться у стані рівноваги як тоді, коли

доходи дорівнюють видаткам, так і тоді, коли доходи вищі від видатків. Іншими

словами, бюджетної рівноваги немає тільки тоді, коли видатки перевищують

доходи, тобто має місце існування бюджетного дефіциту. Це стосується і

місцевих бюджетів. Принцип їх збалансованості завжди мав велике значення. Він

відображається в багатьох правових документах.

Доходна та видаткова частини місцевих бюджетів визначаються в ос­новному

затверджуваними парламентом нормами. Це означає, що дер­жавні органи

створюють систему місцевих бюджетів, основною умовою існування якої має бути

гармонія між доходною та видатковою сторонами місцевих бюджетів, тобто

рівновага. Передача обов'язків і відповідаль­ності місцевим органам влади має

супроводжуватися забезпеченням цих органів відповідними фінансовими

ресурсами. З правової точки зору про відповідність між зв'язками та

фінансовими ресурсами можна говорити тоді, коли обов'язки супроводжуються

правами та компетенціями на ви­користання джерел доходів. Ці компетенції

можуть визначатися по-різно­му - від прав на використання ресурсів до

нормативних компетенцій, тобто прав щодо встановлення податків. Місцеві

органи влади повинні мати юридичне закріплені джерела доходів, достатні для

покриття обо­в'язкових видатків. Це, звичайно, не означає, що місцеві органи

влади можуть мати можливість виконувати тільки обов’язкові функції. Може бути

ситуація, за якої місцеві органи влади мають на своїх рахунках необхідні

фінансові кошти, але не мають відповідних прав щодо їх викорис­тання. Існує

небезпека, що чіткий розподіл обов'язків і ресурсів змен­шить самостійність

місцевих органів влади. Однак така небезпека не оз­начає зв'язку між

збалансованим бюджетом та недостатньою самостійністю. Збалансована система

доходів і видатків має забезпечувати відповід­ний рівень самостійності

місцевих органів влади як у видатковій, так і в доходній частині.

Закладання в українському законодавстві принципів збалансованості місцевих

бюджетів було спричинено загальною складною фінансовою си­туацією та

інфляцією. Приводом цього було також побоювання, що при набутті значної

відносної самостійності місцеві органи перевищать власні доходи і це стане

зайвим тягарем для надто дефіцитного бюджету держа­ви. Частково з такими

думками можна погодитись. Однак за відсутності протягом років достатніх

власних місцевих доходів прийняте положення фактично обмежувало самостійність

регіонів, змушуючи їх скорочувати видатки. 'Цю ситуацію не можна вважати за

правильну. В багатьох випад­ках намір самостійності місцевих органів влади

може залишитися лише декларативним, підкреслюючи також теоретично визнану

регіональну са­мостійність територіального планування.

В міру розвитку вітчизняної системи місцевої влади необхідно давати оцінку

взаємовідносинам між органами місцевого самоврядування, регіо­нами та урядом.

Така оцінка має стосуватися впливу зазначених взаємо­відносин на можливості

участі у співпраці за умов глобалізації світової економіки. У ситуації

обмеженості публічних бюджетів уряд може відмо­витися від деяких програм з

метою збалансування бюджету держави. По­стає ряд питань. Чи повинні міоцені

органи влади у відповідь на такі об­меження також призупинити діяльність у

цих сферах? Якщо ні, то яким способом має фінансуватися місцева сфера послуг"

Чи нові обов'язки ма­ють передаватися від уряду місцевим органам влади разом

із додатковою фінансовою підтримкою у вигляді дотації або нових джерел

доходів? До якого рівня уряд має втручатися у розбіжності, які виникають з

непра­вильного закріплення компетенцій у галузі видатків і з різного

податково­го потенціалу?

Під час пошуку відповідей на ці питання необхідно пам'ятати про певні засади,

якими треба керуватися. Основне питання, яке виникає в дискусіях про місцеві

податки та доходи місцевих бюджетів, - чи повинні особи, які користуються

публічними послугами та майном в міру своїх можливостей за них платити? Коли

люди можуть користуватися майном чи послугами за цінами, нижчими від їх

вартості, ними користуються у більших обсягах, ніж тоді, коли ціни вищі. Якщо

особи, які послуговуються публічним секторам, не зобов’язані за них платити,

то на такі програми необхідно виділяти надто багато коштів за рахунок інших.

Це спричиняє марнотратство обмежених засобів та створює ситуацію, коли особи,

які користуються послугами, субсидуються тими, хто ними послу­говує. Така

ситуація видається несправедливою. З вимоги, щоб ті, хто ко­ристується

послугами, платили за них, випливає кілька правил. Зокрема залежно від рівня

відповідальності органів місцевої влади за надання по­слуг вони повинні мати

доступ до диференційованих джерел доходів, щоб мати більші можливості

пов'язувати пропоновані послуги із податками, що стягуються в даному регіоні.

Щодо проектів, доходи з яких надійдуть тільки в майбутньому, відпо­відним

способом фінансування є боргові зобов'язання. В іншому випадку теперішні

платники податків субсидують майбутніх користувачів послуга­ми, через що

зменшуються і ефективність, і справедливість, оскільки до­ходи мають

випереджати видатки з метою збору відповідно великих фондів для початку

інвестиції. Тим більше строк сплати боргу має відпо­відати, наскільки це

можливо, строкам надходження доходів з даної інвестиції. Борг є тимчасовим і

неостаточним джерелом фінансування і, нарешті, пін має бути сплачений. Цей

принцип мінімізує субсидування майбутніх користувачів теперішніми платниками

податків, виконуючи тим самим одночасно вимоги ефективності та

справедливості.

За умови, що місцеві органи влади повинні мати у своєму розпоряд­женні

гарантовані законом ресурси для виконання своїх обов'яз

ків (такі або схожі обов'язки існують в регіонах з

диференційованим рівнем еко­номічного розвитку), треба прийняти тезу про

необхідність вирівнювання фінансово-економічних можливостей регіонів країни.

Якщо видатки в ме­жах регіону, що надає послуги, та обсяг доходів неможливо

врівноважити, координуючу роль можуть виконувати відповідні дотації. З метою

забезпе­чення ефективності та справедливості це мають бути конкретні та

допов­нюючі дотації з урахуванням поділу коштів між рівнями влади відповідно до

їх часток у доходах. Однак забезпечення ресурсами для ліквідації дис­пропорції

В економічному розвитку та рівні життя не повинно зменшувати прагнення місцевих

органів влади до економії видатків і заходів до по­шуку нових і збільшення

продуктивності існуючих джерел доходів. Збільшення ресурсів як результат

діяльності місцевих органів влади ніколи не повинно призводити до автоматичного

їх передавання вищому рівню або до зменшення дотацій чи субвенцій.

Все це стосується збалансованості місцевих бюджетів. Крім структури доходної

та видаткової сторін бюджету та прав місцевих органів влади у цій сфері,

важливе значення мають питання процедури збалансування місцевих бюджетів,

тому що правила складання та затвердження бюджету та інші суттєві норми

визначають, хто і в якому обсязі затверджуватиме квоти доходів і видатки

місцевого бюджету. Крім компетенції, неабияке значення тут має послідовність

затвердження, тобто питання процедури. З огляду на принцип самоврядування

найкращим є рішення, за якого орга­ни держави заздалегідь затверджують обсяги

дотацій і субвенцій, а місцеві органи влади, маючи певні права у встановленні

ставок окремих податків і визначенні обсягу видатків, остаточно затверджують

доходну та видатко­ву частини бюджету. Таким чином. акт затвердження

місцевого бюджету набуває реального значення. Розуміючі: необхідність певних

обмежень свободи діяльності місцевих органів влади, слід зазначити, що

значення затвердження місцевих бюджетів залежить від того, чи мають місцеві

орга­ни влади права і які вони у визначенні доходної та видаткової сторін

бюджету.

Узагальнюючи положення, що стосуються рівноваги місцевих бюд­жетів, необхідно

відзначити, що системою, в якій обов'язкам мають відповідати ресурси, тобто

потенційними видаткам - доходи місцевих бюд­жетів, повинні керуватися саме

фінансові органи держави. Така система повинна передбачати конкретно

визначений обсяг самостійності місцевих органів влади і стимулювати

ефективність діяльності цих органів. Однак право остаточного затвердження

квот доходів і видатків має залишатися на місцевому рівні.

АНАЛІЗ МІЖБІОДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

(НА ПРИКЛАДІ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ)

Розвиток економіки України протягом останніх років призвів, зокре­ма, до

глибокої розладнаності системи (фінансів, у тому числі загострення проблем

бюджетної політики. Ці проблеми посилюються навіть через те, що істотним

моментом соціальної політики стають її децентралізація і роздержавлення, які

передбачають, що основний обсяг соціальних витрат дедалі більшою мірою

переноситься на місцевий і регіональний рівні. І це відбувається тоді, коли

фактично місцеві й регіональні органи самовряду­вання обмежені у своїх

владних правах, позбавлені можливості вести будь-яку власну фінансову, в тому

числі й бюджетну, політику, оскільки ще не відмерли методи колишньої

командно-адміністративної системи, а з ними і порядок формування та

використання бюджетів усіх рівнів.

Цей висновок підтверджує й аналіз взаємовідносин різних ланок бюд­жетної

системи на прикладі Чернівецької області.

Передусім, бюджетні взаємовідносини грунтуються на розподілі згідно з чинним

законодавством конкретних доходів і видатків між різними лан­ками бюджетної

системи. У практичному використанні структура розме­жування доходів і видатків

між обласним та місцевими бюджетами краю виглядає наступним чином /табл. 5/

Таблиця 5. Структура розмежування доходів та видатків між обласним та

місцевими бюджетами Чернівецької області протягом 1992-1995 років, %

Рік	Питома вага місцевих бюджетів		Питома вага обласного бюджету
	у доходах	у видатках	у доходах	у видатках
1	2	3	4	5
1992	43,7	61,6	56,3	38,4
1993	59,1	65,9	40,9	43,1
1994	67,3	65.6	32,7	34,4
1995	63,1	63,1	36,9	36,9

Отже, починаючи з 1992 року спостерігається повільне зростання пито­мої ваги

як доходів, так і видатків районних бюджетів і бюджету м. Чернівці, які до

сьогодні фінансували майже дві третини /63,1%/ усіх бюджетних уста­нов і

заходів. Цей факт пояснюється підвищенням ролі місцевих органів

самоврядування, про що вище згадано. Підтвердженням сказаного є й те, що ще в

1992 році питома вага місцевих бюджетів у доходах дорівнювала 43,7%, а у

видатках - 61,6% /тобто вони отримували коштів менше, ніж віддавали/, а вже в

1994 році питома вага їх доходної частини /67,3%/ перевищила таку видаткової

/65,6%/.

Доходи бюджетів кожного рівня згідно з методологією бюджетного ре­гулювання

поділяються на регулюючі га закріплені, їх склад не є постій­ним, він

змінюється за роками, проте можна зазначити, що перелік регу­люючих доходів

для місцевих бюджетні невеликий і в основному стабіль­ний протягом останніх

років. Він включає податок на прибуток /або дохо­ди/ підприємств, установ та

організацій, прибутковий податок з громадян, податок на додану вартість,

акцизний збір /в 1993 році як регулюючий до­ход використовувалася також плата

за землю /.

Відповідно до законодавчих документів бюджет Чернівецької області отримував

регулюючі доходи /у процентному вираженні/ в наступних роз­мірах /табл.6/.

Таблиця 6. Розмір відрахувань від регулюючих доходів до бюджету

Чернівецької області в 1992-1995 роках, %

	Роки
	1992	1993	1994	1995
Податок на прибуток /доходи/ підприємств, установ та організацій	100	100	50	70
Прибутковий податок з громадян	100	100	50	50
Податок на додану вартість	93,6	100	20	100
Акцизний збір	100	100	20	20
Плата за землю	-	40	-	-

З наведених даних видно, що бюджет Чернівецької області у 1992 і 1993 роках

поповнювався регулюючими доходами майже на 100%. Такий розмір відрахувань

пояснюється складними природними та екологічними умовами, що склалися на

Буковині, а також тим, що більшість підприємств області /значна частина яких

донедавна працювала на військово-промисловий ком­плекс/ не функціонує, а

отже, не здійснює платежів до бюджету. В той са­мий час Буковина

характеризується як регіон з надлишковими трудовими ресурсами, що призводить

до значних бюджетних витрат /на соціальний за­хист населення, освіту, охорону

здоров'я,соціально-культурні заходи і т.д/.

Внаслідок перерозподілу регулюючі доходи надходили до Чернівець­кого міського

бюджету в наступних розмірах /табл.7/

Згідно з даними таблиці можна стверджувати, що доходна частина бюджету м.

Чернівці тільки в 1993 році значно поповнилася за рахунок регулюючих

платежів, що позитивно вплинуло на фінансовий стан міста /на відміну від

інших років міський бюджет було затверджено і виконано без дефіциту, при

цьому він також не отримував жодних допомог з бюджету вищого рівня /. Низький

рівень процентних відрахувань від податку на прибуток /доходи/, ПДВ та

прибуткового податку з громадян у 1992, 1994 і 1995 роках зумовив ускладнення

у фінансуванні бюджетних установ і за­ходів. Ця обставина посилюється тим, то

протягом довгого часу регулю­ючі платежі займають вагому частку у доходах

міського бюджету. При цьо­му можна з упевненістю стверджувати, що й надалі

вони відіграватимуть важливу роль у формуванні доходів місцевих бюджетів, а

отже, від спра­ведливості, виваженості, врахування усіх місцевих чинників

законодавця­ми і Кабінетом Міністрів України /тобто від суб'єктивних, а не

об'єктив­них фактів/ багато в чому залежатиме те, як фінансуватимуться

заплано­вані низовими ланками бюджетної системи видатки.

Таблиця 7. Розмір відрахувань від регулюючих доходів до бюджету

м. Чернівці в 1992-1995 роках, %

. Назва платежу	Роки
	1992	1993	1994	1995
Прибутковий податок з громадян	50	50	20	50
Податок на прибуток /доходи/ підприємств, установ та організацій	60	100	10	50
Податок на додану вартість	10	17	10	30
Акцизний збір	100	90	10	20

Однак власні і регулюючі доходи місцевих бюджетів області не ви­рішували

повністю проблему бюджетної забезпеченості. Так, наприклад, у 1995 році

довелося звернутися по допомогу - запланувати і отримати з об­ласного бюджету

дотацію, яка, як свідчить наступна таблиця, складає значну частку в їх видатках

/табл. 8/.

Частка запланованої дотації у загальній сумі видатків місцевих бюд­жетів краю

в 1995 році коливалася від 6,1% у м. Чернівці до 53,5% у Герцаївському

районі. В середньому по області вона склала 22,8%, тобто майже кожний

четвертий карбованець видатків місцевих бюджетів фінансу­вався за рахунок

одержаної з обласного бюджету допомоги.

Майже щорічно бюджет м. Чернівці буває залежним від одержання фінансової

допомоги з чернівецького обласного бюджету. Так, у 1992 році до нього

надійшла дотація в сумі 183 832,0 тис.крб., у 1994 році - субвен­ція в

розмірі 147,0 тис.крб., у 1995 році - дотація в сумі 210,0 млрд.крб., які,

згідно з рішеннями міського виконавчого комітету, були спрямовані на

фінансування запланованих видатків /іншими словами, на покриття різниці між

видатковою і доходною частинами бюджету /.

Таблиця 8. Співвідношення між сумою допомог і видатків місцевих бюджетів

Чернівецької області в 1995 році

№ п/п	Бюджет	Розмір допомоги млн. крб.	Сума видатків, млн. крб.	Питома вага допомог у загальній сумі видатків, %
1	Вижницький	212857	499 644	42,6
і	Герцаївський	134 309	250 818	53,5
3	Глибоцький	211 900	426 271	49,7
4	Заставнівський	135910	419 786	32,4
5	Кельменецький	87 767	456 842	19,2
6	Кіцманський	120 446	538 798	22,4
7	Новоселицький	162 880	542 776	30,0
8	Путильський	78 768	274 600	28,7
9	Сокирянський	113 156	635 462	17,8
10	Сторожинецький	214920	579 594	37,1
11	Хотинський	266 305	506 719	52,6
12	М.Чернівці	210000	3 423 748	6,1
	Разом:	1949 218	8 555 058	22,8

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16