реферат, рефераты скачать
 

: Госбюджет, дефицит бюджета


/p>

Відчуває свою залежність від Державного бюджету України і бюджет Чернівецької

області. Так, у 1993 році, згідно із Законом "Про Державний бюджет України на

1993 рік", була запланована і одержана субвенція в розмірі 7 607 900,0 тис.

крб. (1,4% у загальній сумі видатків). У 1994 році розмір субвенції для

області зріс до 853 133,0 млн. крб, (35.9%, тобто у 1 12 разів порівняно з

1993 роком, в 1995 році - до 2 808 078 млн. крб. (15,5%), що у 3,3 раза

більше, ніж у 1994 році. Таке різке зростання пояснюється не тільки

прискоренням інфляційних процесів, а й погіршенням економічно­го становища

краю і, як наслідок, значним зменшенням у процентному відношенні відрахувань

до бюджету, а також посиленням адміністративно­го керування центральних

органів влади, що призвело до скорочення над­ходжень регулюючих доходів теж у

процентному відношенні. На відміну від попередніх років у 1994-му були

проведені зміни в бюджетному регулю­ванні на макроріпні - введено єдині для

усіх регіонів нормативи відраху­вань від регулюючих платежів для низових

ланок. Разом з цим більшості регіонів також було передбачено виділення

субвенцій для збалансування бюджетів, крім п'ятьох: Дніпропетровської,

Донецької, Запорізької, Пол­тавської областей та м. Києва, де доходна частина

бюджету перевищувала видаткову. З одного боку, таке рішення задовольняло

вимоги і пропозиції окремих фінансових теоретиків і практиків щодо

рівноправності у перероз­поділі коштів, з іншого - призвело до посилення

напруги в низових ланках бюджетної системи. Адже той самий Закон "Про

Державний бюджет Ук­раїни на 1994 рік" не містив жодних пояснень стосовно

умов надання субвенцій, а також того, відповідно до яких критеріїв

перерозподілені фінан­сові ресурси регіонів. Було лише вказано, що субвенції

призначені для фінансування витрат місцевих бюджетів, які не покриваються

доходами; проте п'ять вищевказаних регіонів протестували проти фінансування

за їх рахунок усіх інших, а останні отримували допомогу нерегулярно, із

знач­ним запізненням /у тому числі й Чернівецька область /. Невизначеність у

наданні субсидій фактично означає, що витрати місцевих бюджетів регулю­ються

центральними органами виїзди, а органи місцевого самоврядування, як і за умов

командно-адміністративної системи, залишаються в більшості випадків лише

виконавцями централізованих рішень.

З вищезазначеного випливає, що форми і методи бюджетного регулю­вання,

успадковані Україною з часів існування колишнього СРСР, не є достатньо

ефективними, оскільки регіональні і місцеві бюджети залиши­лися певною мірою

прохачами коштів у відповідних вищестоящих бюд­жетів, адже власних

/закріплених/ доходів їм абсолютно не вистачає. Тоб­то стає зрозуміло, що

вертикаль "Державний бюджет України - місцеві бюджети" і надалі залишається

елементом командне - адміністративної системи через те, що центральні органи

влади не хочуть надавати регіонам більшої самостійності у вирішенні

фінансових питань; вони воліють самі розподіляти і перерозподіляти більшість

зібраних в Україні коштів.

Ще одним підтвердженням недосконалості бюджетного регулювання є те, що,

незважаючи на всі заходи, місцеві бюджети зводяться з дефіцитом фінансових

ресурсів. Як приклад - бюджет м. Чернівці за 1992 і 1994 роки, коли на сесіях

міської Ради народних депутатів при затвердженні бюджетів був запланований

дефіцит у сумі 100 841,0 тис. Крб. і 45,0 млрд.крб, відпо­відно. Згідно з

наведеними даними, спостерігається пряма залежність між процентом відрахувань

від регулюючих податків і розміром бюджетного дефіциту. Адже порівняно з 1993

роком у 1994-му обласною Радою народ­них депутатів були різко знижені нормативи

відрахувань від загальнодер­жавних доходів до міського бюджету, що

підтверджують дані табл.7.

Таким чином, як свідчить пропечений аналіз, у взаємовідносинах різних ланок

бюджетної системи України існують суттєві недоліки, які не­обхідно найближчим

часом усунути, провівши кардинальні зміни в сис­темі фінансового (зокрема,

бюджетного) регулювання, що стане одним з важливих кроків у напрямку

досягнення фінансової стабілізації у країні.

ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА І ДОХОДИ БЮДЖЕТІВ УКРАЇНИ

З прийняттям Конституції України на терені нашої держави визначено принцип

верховенства права. Найважливішими функціями держави є захист суверенітету і

територіальної цілісності України, а також гарантування фінан­сово-

економічної безпеки. Економіку визнано як центральну ланку суспіль­ного

життя, що дає змогу по-новому підійти до організації та побудови ос­новних

засад і принципів функціонування як базових економічних відносин, розробити і

запровадити прогресивні форми і методи регулювання процесу створення,

розподілу і використання валового внутрішнього продукту (ВВП) для

збалансованого, активного розвитку економічних інтересів усіх і кожного.

В 1997 р. передбачається стабілізувати обсяги валового внутрішнього продукту

і знизити його перерозподіл через бюджет, утримати бюджетний дефіцит у межах

5% ВВП при рівні інфляції до 18% на рік.

Поряд із активною структурною, інвестиційною, грошово-кредитною та валютною

політикою головними важелями державного впливу щодо досяг­нення зазначених

орієнтирів залишаються бюджетна та податкова політика.

Останніми роками загострилась проблема формування і виконання бюд­жету.

Починаючи з 1992 р. в Україні порушуються усі строки прийняття і введення в

дію Закону України "Про Державний бюджет України на поточ­ний рік" та щорічно

погіршується ситуація з його виконанням. Причин тут декілька. По-перше,

недосконалість чинного фінансового (бюджетного, по­даткового, валютного)

законодавства та відсутність дійових упереджувальних важелів, спрямованих на

недопущення порушень податкових зобов'язань пе­ред державою, що призводить до

проблем збалансування доходів і видатків бюджетів усіх рівнів. По-друге,

збереження принципів минулих років щодо закріплення доходів, розмежування

загальнодержавних податків і зборів між ланками бюджетної системи та контроль

за цільовим використанням фінан­сових ресурсів у суспільстві. По-третє,

відсутність належного рівня фінансо­вої та виконавської дисципліни, а також

правового забезпечення скоордино­ваних дій фінансових і контролюючих органів

у процесі реалізації фінансо­вої політики в Україні. По-четверте, відсутність

єдиного підходу у визна­ченні обсягу, порядку формування ВВП та інших

макроекономічних показ­ників соціально-економічного розвитку на плановий

бюджетний рік.

Для прикладу: державний бюджет 1997 р. був сформований і поданий до Верховної

Ради двічі (14.09. та 21.11.96 р.), коли ВВП становив 106,6 млрд. грн., і

тепер — утретє — в березні п. р., коли ВВП становить 104,4 млрд. грн.

Хотілося б вірити, що це останнє уточнення.

Доцільно найближчим часом розробити і прийняти положення про по­рядок

прогнозування і формування ВВП, в якому обов'язково уточнити його складові та

поняття новоствореної за рік вартості, що необхідно для плану­вання доходів

бюджету. Одночасно слід прийняти рішення щодо розробки показників

макроекономічного розвитку на перспективу.

Протягом останніх п'яти років ситуація із виконанням прогнозних

мак­роекономічних показників соціально-економічного розвитку погіршується.

Так у 1996 р. передбачалося зниження обсягів ВВП на 1,8% і зростання

про­мислового виробництва на 0,5%. Попередні підсумки минулого року свідчать

про зниження ВВП на 10%, обсягів виробництва промислової продукції — на 5, а

сільськогосподарської — на 9%. Знизилися виробництво товарів на­родного

споживання на 20,2%, обсяги реалізації платних послуг населенню — на 13,5%, а

транспортних послуг — на 17,8%.

За результатами господарської діяльності одержали збитки 38% загальної

кількості підприємств. У Луганській області збиткове працювало понад

поло­вина підприємств, у Волинській — 46%, Кіровоградській — 43%, Івано-

Франківській — 44%, Дніпропетровській — 42% підприємств. Спад обсягів

ви­робництва промислової продукції підприємств корпорацій "Украгропромбуд" і

"Укрбуд" становить відповідно 42,3 і 43,7%, концерну "Укрцемент" — 34,2%,

Держводгоспу — 39%, Мінмашпрому — 29,9%, Мінсільгосппроду — 21,1%.

Все це негативно позначається на стані виконання бюджету — основно­го

фінансового плану держави. В 1995 р. із 29 джерел надходжень коштів до

бюджету план виконано по 8, а в 1996 р. — відповідно із 29 по 9. При плані

34,4 млрд. грн. доходів на 1996 р. до зведеного бюджету фактично надійшло

30,1 млрд. грн., або 87,6%. Недонадійшло коштів у сумі 4,3 млрд. грн. Аналіз

джерел надходжень свідчить, що порівняно з прогнозними показниками до­ходів

на 1996 р. через невиконання зазначених завдань по 20 платежах до бюджету

недонадійшло понад 5 млрд. грн., у тому числі:

(в млрд. грн.)(% до плану надходження)
— податок на додану вартість 0,314,7
— податок на прибуток0,599,8
— акцизний збір0,079,6
— плата за землю0,1817,9
— відрахування на геологорозвідувальні роботи0,1746,6
— рентна плата за нафту і природний газ, що видобуваються в Україні, різниця в цінах на газ і плата за транзит0,7729,1
— внески підприємств та господарських організацій до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення0,3017,1
— надходження до Пенсійного фонду0,314,3
— надходження до фонду паливно-енергетичного комплексу0,9890,6
— надходження коштів від Державного комітету з матеріальних резервів1,1881,8

Виконання доходів державного бюджету становить відповідно 82,1%. При плані

29,6 млрд. грн. фактично надійшло 19,6 млрд. грн. і недонадійшло 4,3 млрд.

грн.

До місцевих бюджетів надійшло 10,8 млрд. грн. доходів, що становить 98,8% до

річних призначень.

Таким чином, у 1996 р. до бюджетів усіх рівнів мобілізовано податків, зборів

та обов'язкових платежів 37,4% до ВВП. У структурі доходів бюджету 80%

займають податок на додану вартість, податок на прибуток, прибутко­вий

податок, плата за землю, надходження до Пенсійного фонду та внески

підприємств і господарських організацій до Фонду для здійснення заходів щодо

ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту

населення, що становить 30% до ВВП.

Практично функціонують три головних платежі, на частку яких припа­дає 50%

усіх надходжень до бюджету — податок на додану вартість, податок на прибуток

і надходження до Пенсійного фонду. У 1996 р. ці платежі до бюджету становили

19 млрд. грн., що рівнозначно сумі надходжень до дер­жавного бюджету України

і становить майже 25% до ВВП. У майбутньому зростатиме роль і питома вага

прибуткового податку, земельного податку, податку на майно та надходжень від

зовнішньоекономічної діяльності. Це головні податки, на підставі яких слід

будувати податкову політику, але фор­ма їх реалізації потребує вдосконалення,

виходячи із нових завдань в умовах формування ринкового середовища,

Практика реформування економічних відносин вимагає вдосконалення бюджетного

регулювання передусім через передачу частини державних функцій місцевим

органам влади щодо фінансування видатків, а отже, за­кріплення за місцевими

бюджетами необхідних доходів.

Доцільно було б із 1998 р. передати до місцевих бюджетів платежі за

спеціальне використання природних ресурсів (земельних, водних, лісових, а

також надр), платежі і збори, за якими ведеться облік (розділ 12 "Збори та

інші неподаткові доходи" бюджетної класифікації).

Це, по-перше, розв'яже проблему заборгованості місцевих бюджетів за цими

платежами перед державним бюджетом і, по-друге, підвищить рівень державного

контролю за цільовим використанням природних ресурсів і своєчасним

надходженням даних платежів до місцевих бюджетів з боку ор­ганів місцевого

самоврядування.

Із прийняттям Закону України "Про податок на додану вартість" поста­не нова

проблема — збалансування місцевих бюджетів; оскільки податок на додану

вартість планується на 100% зараховувати до державного бюджету України.

На нашу думку, система бюджетного регулювання потребує докорінної перебудови

в напрямку встановлення стабільних і взаємовигідних фінансо­вих відносин між

державним та місцевими бюджетами через закріплення по­датків, зборів і

відрахувань на тривалий (3 і більше років) час за усіма ланка­ми бюджетної

системи та відповідно фінансування видатків, що спонукало б місцеві органи

влади до пошуків резервів збільшення доходів бюджету через нарощування темпів

виробництва та розширення сфери послуг.

Зупинити спад, стабілізувати виробництво та сприяти його розширенню неможливо

без зниження податкового тиску, скорочення кількості й запро­вадження

якісніших та реальніших податків, які за своєю природою викону­вали б не лише

фіскальну функцію, а насамперед стимулювали б і заохочу­вали підприємницькі

структури у створенні додаткової вартості та її лега­лізації,

Для збалансування доходів місцевих бюджетів було б виправданим зали­шити

один-два загальнодержавних платежі. Сьогодні регулюючих податків є чотири:

податок на додану вартість, акцизний збір, прибутковий податок і податок на

прибуток. Поряд із цим, за нормативами, понад 20 видів по­датків і зборів

розподіляються між усіма ланками бюджетної системи, що призводить до

розпорошення фінансових ресурсів і зниження рівня контро­лю за їх

використанням.

Невиконання дохідної частини усіх бюджетів викликано рядом об'єктив­них та

суб'єктивних причин:

— недосконалістю фінансового та податкового законодавства з питань

організації справляння платежів і забезпечення наповнюваності бюджетів усіх

рівнів. Сьогодні дедалі чіткіше постає проблема, яку необхідно розв'язу­вати

насамперед, — легалізація доходів "тіньового" сектора економіки, обся­ги

якого коливаються в межах 50% ВВП, і на цій основі — збільшення над­ходжень

до бюджету. З цієї причини бюджети усіх рівнів щорічно недоотримують понад 10

млрд. грн.;

— приховуванням та заниженням кількості об'єктів оподаткування, пору­шенням

строків сплати податків і відповідно низьким рівнем контрольно-економічної

роботи державних органів щодо запобігання таким порушенням;

— недостатнім контролем із боку держави щодо руху готівки та наявністю

неконтрольованих потоків готівки поза банківськими установами, що призво­дить

до ухилення від оподаткування понад третини платників податків;

— продовженням спаду ВВП і зниженням обсягів виробництва про­дукції (робіт,

послуг). Втрати доходів бюджету з цієї причини становлять близько 1 млрд.

грн.;

— погіршенням розрахунково-платіжної дисципліни та зростанням за­боргованості

підприємств перед бюджетом. Недонадходження до бюджету з цього приводу

становлять 5 млрд. грн.;

— зростанням обсягів бартерних (товарообмінних) операцій, що призво­дить до

щорічних втрат доходів бюджету в розмірі 1,5—2 млрд. грн.

За нашими підрахунками, із названих та деяких інших причин бюджети всіх

рівнів в цілому щорічно втрачають 15—20 млрд. грн.

Зупинимося на аналізі окремих причин і факторів впливу на формуван­ня і

виконання доходів бюджету.

Через зростання заборгованості підприємств зі сплатою податків торік бюджет

недоодержав 3,0 млрд. грн., або 12% загальних надходжень (таблиця 9).

Таблиця 9. Динаміка заборгованості за платежами на 1.01.97р.

(млн. грн.)

Найменування платежівЗаборгованість станом на:Відхилення до 1.0197
1.01.961.12.961.01.97(+,-)%
Податок на додану вартість221,5535,1575,0353,5159,6
Акцизний збір21,930,834,712,8158,4
Податок на прибуток164,1410,4318,0153,9193,8
Прибутковий податок на доходи від підприємницької діяльності0,82,72,71,9337,5
Плата за землю81,5167,4166,284,7203,9
Інші податки і платежі55,2161,5268,0212,8485,5
Разом платежів до бюджету545,01307,91364,6819,6250,4
Надходження до Пенсійного фонду590,01507,11581,7991,7268,1
ВСЬОГО1135,02815,02946,31811,3259,6

Середньомісячний темп зростання недоїмки з платежів до бюджету ста­новить у

1996 р. 25% і значно випереджає темпи зростання заборгованості між

підприємствами України. На рівень виконання доходів бюджету вплину­ло надання

відстрочки та розстрочки в сплаті платежів до бюджету підприємствами і

організаціями в сумі понад 2 млрд. грн., або 7% до загаль­них надходжень.

Таким чином, заборгованість бюджету та Пенсійному фонду підприємст­вами всіх

форм власності на початок 1997 р. становила 5 млрд. грн., тобто понад 15% до

минулорічних надходжень.

Однак слід зазначити, що підприємства та організації не скористалися повною

мірою наданою державою можливістю поліпшити їхнє фінансове становище шляхом

реструктуризації заборгованості з належних бюджету пла­тежів та розблокування

рахунків в установах банків.

Подальший спад виробництва у більшості галузей народного господарст­ва,

погіршення фінансового стану підприємств і організацій зумовили загос­трення

кризи платежів як між підприємствами, так і з бюджетом.

Внаслідок відсутності належного контролю з боку окремих міністерств і

відомств за станом розрахунків із бюджетом підприємства системи Мінпрому

заборгували 368,5 млн. грн., або 27,3% загальної суми, Держнафтогазпрому —

відповідно 108 млн. грн., або 8%, Мінмашпрому — 102,8 млн. грн., або 7,8%, і

Мінсільгосппроду — 93,2 млн. грн., або 6,9%.

Через зростання в 1996 р. обсягів дебіторської в 1,9 раза та кредиторсь­кої у

2,2 раза заборгованості між підприємствами втрачено понад 1 млрд. грн.

доходів бюджету.

З метою подолання платіжної кризи та зниження соціального напружен­ня у

суспільстві протягом минулого року було проведено понад 6000 взаємо­заліків

на суму майже 6 млрд. грн., що становить 20% загального обсягу до­ходів і

17,8% видатків зведеного бюджету України.

Цей захід, як відомо, відіграв певну роль у подоланні платіжної кризи,

пом'якшив ситуацію із виконанням бюджетів. Однак таке регулювання відносин

підприємств і установ з бюджетом викликало низку негативних наслідків,

зловживань і порушень чинного законодавства. Тому ЗІ грудня 1996 р. прийнято

Постанову Кабінету Міністрів "Про припинення взаємоза­ліку коштів з

фінансування видатків на погашення недоїмки із належних до бюджету платежів",

а постановами Кабінету Міністрів № 181 від 21.02.97 р. і № 191 від 26.02.97

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.