: Госбюджет, дефицит бюджета

У 1996 р. для збалансування дохідної та видаткової частин бюджетів ок­ремим

регіонам передавалося 100% під надходження податку на додану вартість, а

також кошти (дотації) державного бюджету України.

Області	Податок на додану вартість	Дотація (млн. грн.)
Вінницька	100	82
Волинська	100	74,7
Житомирська	100	123,2
Закарпатська	100	126,2
Кіровоградська	100	71,4
Миколаївська	100	13,1
Рівненська	100	20,2
Тернопільська	100	65
Херсонська	100	92,6
Хмельницька	100	70,8
Чернівецька	100	56,3
м. Севастополь	100	15,5

Економічна ситуація минулого року не дала змоги повною мірою забез­печити

фінансовими ресурсами гарантований рівень соціально-економічного розпитку

адміністративно-територіальних утворень. Майже 90%

від загальної суми видатків бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст

Києва та Севастополя становили видатки на фінансування соціального захисту

на­селення й утримання соціально-культурних закладів і установ.

Вважаємо справедливою точку 'зору, що при регулюванні доходів окремих

регіонів слід ураховувати рівень їхнього соціально-економічного розвитку.

Доцільною була б розробка подібного класифікатора областей України за рівнем

їхнього економічного розвитку, внутрішня структура якого поєдну­вала б чотири

якісних рівні: високий, середній, низький, спеціальний. Кри­терії віднесення

окремих областей до певної категорії повинні цілком базу­ватися на стандартах

соціально-економічного розвитку регіонів, розроблених під егідою ООН. Для

кожної категорії в законодавчому порядку необхідно закріпити відповідні

проценти відрахувань від державних податків і зборів. У такому разі місцеві

органи влади могли б чітко прогнозувати дохідну

базу і не залежати від вольових рішень

центральної влади.

У результаті проведеної в Україні ліберал

ізації цін внутрішні

ціни не є фіксованими. Зовнішні ціни стали менш

визначеними через скорочення об­сягів торгівлі, що здійснювалась на основі

двосторонніх домов

леностей і роз­ширення нічим не обмежованої торгівлі за кон

вертовану валюту. Обсяги екс­порту й імпорту

також стали менш визначеними внаслідок скасування плану­вання, витіснення (чи

відміни) монополії зовнішньоторговельних організацій і надання пра

ва різним структурам

вести зовнішню торгівлю. Вони отримали велику

автономію в питаннях інвестування, ціноутворення,

маркетингу, мож­ливості вибору напрямків

торгівлі на зовнішніх ринках. Водночас

посилилися бюджетні обмеження і впливовішою стала міжнародна конкуренція.

Слід визначитися, яким чином належить оптимізувати

систему нинішніх тарифів. Спираючись на досвід світової практики, треб

а уніфікувати

шкалу особистих і комерційних ставок. Наступним кроком може бути фіксація більш

низької ставки тарифу на імпорт товарів першої необхідності і більш високої

ставки на імпорт предметів розкоші. Виходячи з

міркувань

справедливості, ефе

ктивніше надавати ад

ресні с

убсидії найменш забе

зпеченим верст­вам

населення і обкладати акцизом

предмети розкоші. Рівень тарифу має бу­ти

скоординований з іншими

податками для того, щоб можна було визначи­ти

внесок кожного податку в загальний обсяг необхідн

их бюджетних доходів.

Координація між податками на зовнішню торгівлю і внутрішніми подат­ками має бути

спрямована на скорочення числа податкових ставок. Доціль­ною була б єдина

ставка податків як на зовнішню торгівлю, так і на

ПДВ, що застосовується однаково і до імпортованих

товарів, і до

місцевих. Така уніфікована ставка чітко визначає

масштаб захисту, відтворений у різниці собівартості товарів іноземного й

місцевого виробництва. Крім того, вона залежить від лібералізації торгі

влі, яка повинна координу

ватися з лібераліза­цією товарних ринків, фінансового сектора, контролю над

капіталом і ре­формами валютних курсів.

Необхідно змінити ставлення до зовнішньої торгівлі. Це означає, що на зміну

диференційованим тарифам, особливим стимулам (у формі податкових пільг і

субсидій), ліцензуванню, квотовим та іншим нетарифним бар'єрам має прийти

система прямих тарифів. Ставки

повинні бути достатньо о

днотипними для забезпечення прозорості, простоти, ефективного розміщення

ресурсів. Л з плином часу, в міру поширення торговельного партнерства у

просторі з'явить­ся можливість використовувати пільгові ставки чи інші форми

пільг.

Нині преференційні тарифи (частіше нульові) застосовуються щодо імпор­ту з

країн, які розвиваються (відповідно до Всезагальної системи преференцій). Нижча

тарифна ставка існує для імпорту з країн, із якими Україна має домов­леності

про "вільну" торгівлю (середня незважена ставка

цих тарифів стано­вить 6,3%). Окрім імпортного мита та акцизних зборів з усієї

вартості імпорт­них товарів, разом з імпортними та

акцизними зборами, стягується податок на додану вартість у розмірі 20%. Ц

еп ПДП берет

ься з усього обсягу імпорту, вк

лючаючи бартерну торгівлю, за д

еякими несуттєвими винятками.

Очевидно, що в середньостроковому плані тарифи

необхідно буде посту­пово знизит

и. Це зниження відбуватиметься за встановленим

графіком і до­водитиметься до широких підприємницьких кіл на початковому етапі

здій­снення програми. Слід також зняти зовнішньоторгове

льні субсидії — за дуже малим винятком, якщо

вдасться запровадити реалістичну валютну політику.

І, нарешті, успіх реформи оподаткування зовнішньої торгівлі залежатиме від

наявності відповідного адміністративного потенціалу. В умовах України, де поки

що не завершено створення дійової митної служби, завдання поліп­шення цієї

ланки є першочерговим. Водночас модернізацію митної служби, в тому числі

уведення міжнародних стандартів із номенклатури й оцінки то­варів, слід почати

негайно. Це також справедливо і для проведення інших заходів, що забезпечать

дотримання нових законів і правил оподаткування

зовнішньої торгівлі.

ВДОСКОНАЛЕННЯ БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ

Ринкова економіка при розмаїтті її моделей, відомих світовій прак­тиці,

характеризується соціальне орієнтованим господарством, яке допов­нюється

державним регулюванням. Значну роль як у самій структурі рин­кових відносин,

так і в механізмі їх регулювання з боку держави відіграє Державний бюджет.

Він - невід'ємна частка ринкових стосунків і одно­часно важливий інструмент

реалізації державної політики. Виходячи з цього, важливо добре знати природу

Державного бюджету, особливості його формування і функціонування, способи

використання в інтересах ефективного розвитку суспільного виробництва,

Бюджет необхідно знати ще й тому, що Україна переживає глибоку економічну і

фінансову кризу. Прерогативними за цих умов є правильні відповіді на

запитання, як стабілізувати економіку, забезпечити ефек­тивність

господарювання, які методи нормалізують фінансовий стан країни, як збільшити

прибуткову частину Державного бюджету, знизити бюджетний дефіцит та ін.

Державний бюджет як один з ланок фінансової системи України є економічною

категорією і відображає грошові стосунки, які виникають між державою, з

одного боку, і підприємствами, організаціями, установа­ми всіх форм власності

і фізичними особами - з іншого приводу утво­рення централізованого фонду

грошових коштів держави і його викорис­тання на розширене відтворення,

підвищення рівня життя і задоволення інших суспільних потреб. Таким чином, у

бюджеті централізується значна частина грошових коштів, які є необхідною

умовою для виконання дер­жавою своїх функцій. І тільки із збільшенням

масштабів виробництва, удосконаленням господарських зв'язків можна

розраховувати на істотне збільшення централізованого фонду держави. За

теперішнього соціально-економічного стану України виникає потреба збільшувати

грошові ресур­си централізованого фонду для забезпечення безпосередніх

державних заходів.

Рівень централізації фінансових ресурсів у Державному бюджеті зале­жить від

конкретних умов господарювання і завдань, які необхідно ви­рішувати на

конкретному етапі розвитку. Державний бюджет нашої країни характеризується

високим ступенем централізації фінансових ре­сурсів, що закономірно для країн

перехідного періоду. Нині бюджет Ук­раїни становить 55% від валового

внутрішнього продукту. Така централіза­ція грошових коштів має забезпечити

своєчасне фінансування загальнодержавних програм, а також додаткові заходи,

пов'язані з підвищенням заробітної плати та інших соціальних виплат.

Однак якщо проаналізувати бюджетну політику останніх чотирьох років, то можна

переконатися, що значна централізація коштів у руках держаки не завжди давала

позитивні результати. Так, у 1994 році видатки на соціально-культурні заходи

профінансовані тільки на 76,5%, а на на­родне господарство, у тому числі на так

звані бюджетні позички, тобто пільгові кредити за рахунок бюджетних коштів

вузькому загалу привіле­йованих підприємств, - аж на 115,1%. Крім того, дивними

є затрати, не передбачені законом, на загальну суму 30,7 трлн. крб., а також

затрати на суму 10 трлн.крб., які були профінансовані у грудні 1994 року і

пов'язані з підготовкою до осінньо-зимового періоду. Аналогічна картина з

виконан­ням бюджету і в 1995 році.

Ці цифри достатні для принципових узагальнень. Практика виконан­ня бюджету

останніми роками переконливо свідчить, що закон про бюд­жет не є у нашій

державі справжнім законом, оскільки іноді бюджетні кошти встановлюються у

змінених пропорціях відносно бюджетних по­казників) з урахуванням соціально-

економічної політики, затвердженої Верховною Радою через закон про бюджет на

поточний рік.

Головною причиною такої ситуації є порушення бюд­жетної дисципліни. Жоден

бюджет починаючи з 1992 року, не був зав­часно поданий на розгляд і

відповідно не був затверджений Верховною Радою України. Закономірно, що

більшість показників Державного бюд­жету формується за результатами

фактичного його виконання і підга­няється під нормативи, яких вимагають

міжнародні фінансові організації, що надають Україні реабілітаційні позики

для стабілізації народного гос­подарства.

Отже, для стабілізації бюджетної 'дисципліни, передусім, необхідно, щоб

бюджетний процес відповідав Законові "Про бюджетну систему України",

прийнятому у червні 1995 року. Згідно із Законом, Державний бюджет на

наступний рік має подаватися Президентом України на розгляд Верховній Раді до

15 вересня, а затверджуватися до 2 грудня поточного року. Тобто всі бюджетні

процедури повинні реалізовуватися до початку нового бюд­жетного року. Як

свідчить досвід, неприйняття Державного бюджету фак­тично паралізує роботу

усього народногосподарського комплексу.

Для вирішення проблем, пов'язаних з бюджетним процесом, треба орієнтуватися

на наступні критерії.

1. Як відомо, Державний бюджет України формується за чинною у світовій

практиці методологією. Це означає, що за основу береться розра­хунок річного

обсягу валового внутрішнього продукту. Залежно від того, як він

визначатиметься на наступний рік, залежить і розмір бюджетного фонду України.

Якщо рвп буде заниженим, то це адекватно відобразить­ся на доходній частині

бюджету. В цьому випадку відбудеться недофінансування галузей народного

господарства, соціально-культурних установ та інших галузей, передбачених

бюджетом. Крім того, не буде належної го­тівки, що призведе до затримки

розрахунків.

У випадку, коли розмір ВВП буде завищеним, нас очікують набагато більші

неприємності. Зросте грошово-кредитна емісія, яка призведе до зростання

грошової маси, а звідси до інфляції і різкого зростання цін; будуть

передбачені нереальні доходи, що, природно, спричинить зростан­ня бюджетних

витрат, фактично не забезпечених відповідними доходами.

Тому основна проблема, яку необхідно вирішити, - максимально точ­но визначити

обсяг валового внутрішнього продукту, тобто знайти "золо­ту середину",

враховуючи всі реалії нашої економіки - інфляцію, вироб­ництво товарів і

послуг, споживання, нагромадження.

2. Технологія складання Державного бюджету потребує докорінних змін. Зараз

практикується система, за якої прибуткова частина бюджету "підганяється" до

видаткової, тобто спочатку згідно з вимогами міні­стерств і відомств

формується видаткова частина. Після цього перегляда­ються можливості

прибуткової частини і, якщо вони замалі, пропонується прийняти закони про

нові податки або змінити податкові ставки. Таким чином виконання бюджету

"прив'язується" до майбутніх змін.

А тому при складанні Державного бюджету необхідно насамперед нау­ково

обгрунтовано в межах чинного законодавства про податки розрахо­вувати

прибуткову частину. Це дасть можливість державі реально оцінити можливості

бюджетної політики на майбутній рік.

В основу побудови прибуткової частини бюджету мають бути закла­дені такі

принципи, які дозволяють державі мати хоча б мінімально дос­татні фінансові

ресурси для її діяльності і одночасно використовувати по­датки як інструмент

регулювання фінансового стану платників, стимулю­вання зростання виробництва.

До даних принципів належать:

- встановлення таких податків, які б забезпечували регулярну мо­білізацію

фінансових ресурсів у розпорядження держави в розмірах, дос­татніх для

фінансування запланованих заходів;

- застосування таких видів податків, які б забезпечували стабільність

фінансового становища держави, повноту, стабільність і своєчасність

формування її централізованого фонду;

- запровадження податків, адекватних реальним умовам соціально-економічного

становища держави;

- вилучення /повне або часткове/ до бюджету доходів, не пов'язаних із

фінансово-господарською діяльністю підприємств і організацій.

3. Питання удосконалення стосунків між ланками бюджетної системи завжди є

актуальними. Чинник бюджетний механізм, при якому Ради вищого рівня

встановлюють нормативи відрахувань для низів, призводить до паралічу органів

місцевого самоврядування. Тому необхідно розподіли­ти сфери Державного

бюджету і бюджетів місцевих органів. На державно­му рівні доцільно

фінансувати податки, які мають вирішальне значення для фінансування економіки

України. На рівні місцевих органів влади слід залишити видатки, спрямовані на

вирішення соціальне питань і підтрим­ку їхнього економічного розрахунку в

частині комунальної власності.

Інакше кажучи, необхідно якнайшвидше чітко розподілити компетен­цію між

центральними органами влади й органами місцевого самовряду­вання і

законодавче закріпити її за ними. Законодавство вже заклало принципи

самостійності у складання бюджетів усіх рівнів, але вони ще не зміцнені

економічним механізмом, а тому не працюють.

У зв'язку з цим для створення чіткої системи формування бюджетів усіх рівнів,

на наш погляд, необхідно чітко розподілити доходи між усіма ланками бюджетної

системи, тобто мати визначену законом доходну базу, а стосунки між державним

і .місцевими бюджетами будувати з урахуван­ням умов соціально-економічного

розпитку регіонів. Такої мети можна досягти, спрямовуючи 100% податку на

прибуток підприємств і орга­нізацій усіх форм власності та деякі інші податки

(наприклад, податок на майно/ до місцевих бюджетів).

Проблема бюджетного вирівнювання останнім часом вийшла за межі теорії. Тепер

вона нерозривної пов'я

зана із практичними заходами щодо реалізації в Україні принципу "відносної"

самостійності бюджетів усіх рівнів, із міжбюджетним перерозподілом фінансових

ресурсів. Без нього неможливо обійтися, оскільки фінансові ресурси деяких

місцевих ор­ганів влади в силу історичних та інших

причин не можуть забезпечити реалізацію цими органами владних повноважень.

Вийти з цього станови­ща можна, надавши цим регіонам необхідної допомоги через

перероз­поділ коштів, виробивши для цього раціональні основи і механізми.

Сучасна система розподілу бюджетних коштів між різними рівнями управління має

орієнтуватися на вирішення обопільного завдання - до­сягнення збалансованості

бюджетів і по "вертикалі", і по "горизонталі". По "вертикалі" треба усунути

невідповідності між видатками місцевих бюджетів і надходженнями, закріпленими

за даним бюджетним рівнем, Таку незбалансованість повністю подолати без

"зовнішньої" корекції не­реально: абсолютно податковий потенціал і об'єктивні

потреби даної те­риторії практично не збігаються. Тому органи державної

влади, маючи більші можливості економічного регулювання й обсяг податкових

надходжень, можуть і повинні компенсувати дисбаланс місцевих бюджетів,

спрямовуючи на доходи якусь частину коштів, що акумулюються на рівні

Державного бюджету. Однак і тоді, коли податкових надходжень і субсидій

досить для фінансування спільних видатків місцевих бюджетів, ли­шається

завдання збалансування по "горизонталі". Справа в тому, що в межах самих

місцевих бюджетів можуть бути неоднакові бюджетні можли­вості

адміністративних одиниць, які охоплюють значний регіон /переваж­но східні

області України/. Інакше кажучи, в його межах також є свої ба­гаті і бідні

території, у зв'язку з чим і на цьому рівні /"горизонтальному"/ . необхідна

фінансова допомога "згори".

Однак не слід забувати, що чинний механізм фінансової допомоги ре­ально

сформувався на базі централізму, який характеризував єдину бюд­жетну систему

колишнього СРСР, перед якою ставилася мета неодмінно­го забезпечення

збалансування доходів і видатків кожної ланки бюджет­ної системи. Ця мета

культивувала ідею утримання, придушувала ініціа­тиву нижчих органів влади у

пошуках додаткових фінансових ресурсів.

Зараз у Україні використовуються методи, які забезпечують збалансу­вання

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16