Синонимия и антонимия в поэзии

Синонимия и антонимия в поэзии

Харківський державний педадогічний університет ім. Г.С.Сковороди

На правах рукопису

Василенко Валентина Анатоліївна

Синонімія і антонімія у поезіях

Ігоря Муратова

Спеціальність – 10.02.01-українська мова

Дисертація

на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Лисиченко Лідія Андріївна

Харків – 1999

ЗМІСТ

ВСТУП 3

1. Ігор Муратов і загальна характеристика мови його поезій 7

РОЗДІЛ 1 Теоретичні засади дослідження 29

РОЗДІЛ 2 Лексичні синоніми як засіб виразності в поезії І. Муратова

34

2.1. Лексико-семантична характеристика синонімів у творах поета 34

2.1.1. З історії питання лексичної синонімії 34

2.1.2. Ідеографічні синоніми в поетичній тканині творів І. Муратова 40

2.1.3. Емоційно-експресивні синоніми в мові поезій І. Муратова 58

2.1.4. Вживання різностильових синонімів 68

2.1.5. Контекстуальні синоніми 76
2.2. Стилістичні функції синонімів у поетичній творчості І.Муратова 82

2.2.1. Функція уточнення в поезіях І.Муратова 84

2.2.2. Заміщення як спосіб використовування синонімів 87

2.2.3. Синонімічне протиставлення – засіб формування контексту 90
2.3. Роль синонімів в організації тексту в поезіях І.Муратова 94

Висновки 106

Розділ 3 Антонімія і її стилістичні функції в поезіях І. Муратова 108

3.1. Лексико-семантична характеристика антонімії в поетичному мовленні

І. Муратова 108

3.1.1. Поняття лексичної антонімії 108

3.1.2. Антоніми, які виражають градуальну якісну протилежність і протилежність координаційних понять у поезії І. Муратова 115

3.1.3. Комплементарні антоніми у поезіях І.Муратова 127

3.1.4. Антоніми – контративи в поетичних текстах І.Муратова 131

3.1.5. Антоніми і контекст 136
3.2. Стилістичне використовування І. Муратовим лексичних антонімів у поезії 141
3.3. Способи включення антонімічних пар у текст 158
3.4. Взаємозв’язок синонімії та антонімії в поезії Ігоря Муратова 162

Висновки 166

Загальні висновки 169

Список проаналізованих джерел 172

Бібліографія 173

Лексикографічні видання 187

ВСТУП

Творчість Ігоря Муратова є цікавим явищем як з погляду змісту чи поетичної форми, так і з погляду мови. Однак І. Муратов належить до тих українських поетів, яким мало пощастило щодо висвітлення їх художньої творчості. Мовно-стилістичні особливості творів поета досі не були предметом вивчення лінгвістів.

Поетична мова Ігоря Муратова дуже багата мовними (лексичними, синтаксичними та ін.) і стилістичними засобами її використання.

Дослідження мовних явищ у творах І.Муратова має важливе значення для розвитку поетичного стилю й української літературної мови взагалі. Воно допомагає глибше зрозуміти стилістичні можливості української мови, її функціонально-диференційні особливості.

Багатство мовних засобів і стильових прийомів у поетичній тканині творів Муратова не дає можливості охопити їх у цілому. Тому робота присвячена одному з аспектів поетичного мовлення цього письменника – лексичному, переважно з погляду синонімічних та антонімічних засобів мови.

Актуальність теми дослідження визначається тим, що воно:
1) належить до кола робіт, які висвітлюють проблеми цілісного аналізу слова в поетичній мові. Для розв’язання цього питання важливим є дослідження мови кожного поета, особливо такого своєрідного, як

І. Муратов;
2) присвячене вивченню лексичної системи поета в межах функціонального підходу, що дозволяє виявити важливі особливості лексичних мікросистем, які не можуть бути виявлені за інших підходів;
3) присвячене дослідженню синонімічних та антонімічних засобів, що становлять інтерес як для мовознавців, так і для літературознавців, оскільки висвітлюють цілу низку питань індивідуального поетичного мовлення.

Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дослідження проводилося згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри української мови ХДПУ ім.Г.С.Сковороди, який координується з Інститутом української мови НАН України.

Об’єктом дослідження виступають лексичні синоніми й антоніми, що функціонують у мовній системі І. Муратова. Ці лексичні явища аналізуються з погляду лексико-семантичної системи мови і з погляду лінгвопоетичного.

Методологічною основою дослідження є найважливіші філософські положення загального мовознавства про взаємозв’язок мови, мислення і реальної навколишньої дійсності, сучасні наукові положення про мовну картину світу взагалі і про зв’язок мови поета з його психічним складом. У дисертації застосовано методи функціонального й описового лінгвопоетичного аналізу з елементами компонентного.

Предметом цього дослідження є лексика поетичних творів І. Муратова.

Мета дисертаційної роботи – виявити особливості лексичної організації поетичного мовлення І. Муратова, зокрема визначити особливості функціонування синонімів та антонімів у контекстах, що є однією з суттєвих ознак ідіостилю поета.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання більш конкретних завдань:
1) визначити корпус лексичних синонімів та лексичних антонімів у поезії

І.Муратова;
2) виділити основні типи названих явищ та встановити їх основні функції у поетичному мовленні;
3) схарактеризувати способи стилістичного використовування синонімів і антонімів у мові поезій І.Муратова;
4) з’ясувати взаємозв’язок і взаємодію синонімії та антонімії у поетичних текстах Муратова.

Наукова новизна дослідження зумовлюється тим, що творчість Ігоря
Муратова з погляду характеристики його ідіостилю досліджується вперше.
Здійснюється цей аналіз на матеріалі поетичних творів автора.

Науково-теоретичне значення роботи полягає в тому, що в ній розвивається вчення про функціональні особливості синонімів і антонімів у поетичному тексті. Дисертація є певним внеском у дослідження механізму виникнення художньо-образного тексту. Результати роботи можуть знайти застосування у розв’язанні актуальних проблем лексикології та стилістики.

Практичне значення дисертації визначається можливістю використання її положень і результатів у наукових дослідженнях з проблем тексту, при викладанні вузівських курсів “Лінгвістичний аналіз тексту”, “Стилістика тексту”, при укладанні підручників. Результати дослідження можуть бути також актуальними для літературознавчих розробок.

Матеріалом дослідження стали поетичні твори Ігоря Леонтійовича
Муратова (1931-1973). Картотека містить понад 500 одиниць.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження доповідались на семінарах кафедри української мови Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, на ІХ Міжнародній конференції з питань семантики тексту (Харків, 1999 р.), а також використовувалися в шкільній практиці під час викладання лінгвостилістичних спецкурсів у Сумській класичній гімназії з поглибленим вивченням англійської мови.

У повному обсязі дисертація обговорювалась на засіданні кафедри української мови Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.

Основні положення дисертації висвітлені в публікаціях:
1. Синоніми як засіб експресивності в поезіях І.Муратова // Лінгвістичні дослідження. Науковий вісник.– Випуск 3.– Харків: ХДПУ.– 1997.– С.22-

27.
2. Індивідуально-авторські метафоричні словосполучення у віршах Ігоря

Муратова (на матеріалі збірки “Надвечірні птахи”) // Наукові записки

Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.

Серія літературознавство.– Випуск 4 (9).– Харків: ХДПУ.– 1997.– С.52-

58.
3. Антоніми в поезіях Ігоря Муратова //Засоби навчальної та науково- дослідної роботи: Збірник наукових праць.– Випуск 5.– Харків: ХДПУ ім. Г.С. Сковороди.– 1998.– С.152-159.
4. Мовні засоби експресії в поезії І. Муратова // Наукові записки

Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.

Серія літературознавство.– Випуск 5 (16).– Харків: ХДПУ.– 1998.– С.90-

95.

1. Ігор Муратов і загальна характеристика мови його поезій

Творчість Ігоря Муратова посідає важливе місце в українському літературному процесі і, як зазначає М. Ільницький, вона стосується не тільки минулого, а входить і в сучасний літературний процес, втілюючи спадкоємність художніх традицій [Ільницький, 5]. Масштабність художнього мислення, громадянський пафос, філософська глибина і висока культура поетичної думки – ці найголовніші риси творчої індивідуальності поета є визначальними в його літературній спадщині. Твори І. Муратова художньо відображають етапи драматичної історії нашої держави, живим свідком і активним учасником якої був письменник. Так, О. Галич пише: “І. Муратов – постать неоднозначна і у його художній біографії були свої припливи і відпливи, періоди творчого піднесення змінювалися періодами депресії і зневіри” [Галич, 89].

Із розповіді про нього дружини Наталії Андріївни, дітей Олексія та
Ольги, друзів і знайомих І. Муратова у Харкові, Донецьку, Чернівцях і Києві ми дізнаємося, яка він людина. І сьогодні можемо уявити його блискавичний погляд, швидку ходу, дотепну і влучну репліку. І. Муратов був людиною могутнього темпераменту, який, за класифікацією І.П. Павлова, можна назвати сильним і рухливим. Цей динамізм особистості поета знаходить виявлення і в його поетичному мовленні. Тому мова поета – це і джерело вивчення його особистості.

І. Муратов був талановитим поетом, прозаїком, драматургом, публіцистом, він належав до покоління поетів другої генерації радянського часу. А.І. Кацнельсон згадує, що “серед “призовників” у літературі, які в тридцяті роки прийшли із шахт, заводів, Ігор Муратов був одним із найталановитіших” [Кацнельсон, 3].

І. Муратов народився 28 липня 1912 року в Харкові в сім’ї службовця. У юні роки він працював робітником ливарного цеху на Харківському тракторному заводі.

У 1930 р. він закінчив хімічну профтехшколу, працював на заводі
“Електросталь”. Учився на вечірньому відділенні філологічного факультету
Харківського університету, який закінчив 1939 року, уже будучи відомим поетом, автором кількох книг.

Життя поета було часткою життя країни, а творчість – часткою української літератури ХХ ст.

Початок тридцятих років у поезії І.Муратова позначений впливами лефівських “теорій”: проповідь фактографізму, плакатності й заперечення класики. Це відбилося на ранніх поезіях І. Муратова, зокрема першій поетичній збірці “Комсографік” (1933). У другій поетичній книжці “Загибель синьої птиці” (1934) теж відчувалися залишки цих впливів. Звернення до
Метерлінка було спробою пов’язати нові потреби, нові світоглядні критерії з класикої, отже, встановити наступність поетичних пошуків із традиціями.

Молодий поет у цей час створює вірші й поеми з робітничого життя, але йому не вистачало художньої майстерності. Дослідники цей період називають
"передісторією" творчого розвитку І. Муратова.

Справжня історія його поетичної творчості починається із середини тридцятих років, коли постало питання про підвищення змістової якості творчості, про художню культуру, яка неможлива без освоєння класичної спадщини. У цей період спостерігалось повернення до класики, що стало школою художньої майстерності. І. Муратов у цей час активно перекладає вірші О.С. Пушкіна українською мовою. Під впливом поем Пушкіна й Шевченка були написані поеми “Зелені Зозулі” (1935) і “Остап Горбань” (1938). Однак
І. Муратов шукає власного голосу. У цьому процесі спостерігається зростання впливів класичної традиції, зокрема відчутна Шевченкова інтонація.

Поет прагне простоти і ясності і в пошуках цих властивостей звертається до народнопоетичних джерел.

Аналізуючи творчість І. Муратова, М.М. Ільницький говорить, що “можна відзначити принаймні три чинники, під впливом яких формувалося творче обличчя І. Муратова: поезія В. Маяковського й П. Тичини і пов’язане з нею тяжіння до акцентного вірша, щедре введення у тканину творів розмовних інтонацій; українська й російська поетична традиція; стихія фольклорної поетики” [Ільницький, 7].

“У творчому розвитку І. Муратова немає несподіванок і випадковостей.
Як поет – він син свого часу і частка своєї літератури”, – так писав Леонід
Первомайський [Первомайський, 16]. Ми відчуваємо це в кожному рядку його віршів від початківських спроб до створеного в роки мужності і зрілості. Це відбивається і в тематиці його творів, і в стилістичних мовних шуканнях митця.

З початком Великої Вітчизняної війни Ігор Муратов став солдатом.
Сталося так, що в лісах Білорусії він був тяжко контужений і потрапив у полон, а потім – у фашистський концтабір у німецькій Прибалтиці. Незважаючи на злигодні концтабірного життя, він тримається мужньо, гідно. Під страхом смерті поет створює вірші, на основі яких через багато років написав поему
“Розчахнута брама”. Цю поему дослідники визнають одним із кращих творів в українській поезії про війну, про фашистстську неволю.

Після війни І. Муратов став головним редактором газети “За повернення на Батьківщину”. Повернувшись у Харків, поринає в літературну роботу, видає кілька нових книг. Події в житті країни та його власного збагатили поета духовно, зросла його поетична майстерність, поглиблюється, стає більш різноманітним зміст творів. Як згадує Радій Полонський, збірки І. Муратова тих років були не схожі одна на одну: “Щоразу, коли я розгортав нову його книжку, – я відкривав і нового Муратова, новий світ. Він був невичерпний і ніколи не повторювався” [Полонський]. Творчість І. Муратова відзначається високою поетичністю, що виявляється і в складності його поетики. Складність поетики цього письменника знаходить виявлення в мові і її поетичних ресурсах. Леонід Первомайський зазначав, що для І. Муратова не існує дилеми: поезія серця – поезія інтелекту, “його поезія інтелектуальна і в той же час глибоко емоціональна” [Первомайський, 24].

Творчість І. Муратова пройнята гуманізмом, ліризмом. Поет був безстрашним і безкомпромісним, непримиренним до виявів несправедливості, фальші, зла. Ці психічні властивості поета відбиваються в мові його творів.

У поетичному мовленні поета зіштовхуються лексичні засоби різного емоційного забарвлення. Він вживає архаїзми, нову газетну лексику та прозаїзми.

Дослідники відзначають у духовному світі поета протиборство між прагненням до зображення предметного світу і намаганням виразити психічний стан. Таке зіткнення виявляється і в мові поета: вона насичена антитезами, що ґрунтуються на антонімії чи на протиставленні синонімів за диференційними ознаками. Вірші І. Муратова відзначаються вибухами пристрасного ставлення до навколишнього. Енергія, експресивність поезій відповідають душевному станові І. Муратова.

Поет сильний в громадянській ліриці і разом із тим він тонкий лірик у інтимній поезії. Біль і радість, печальні й світлі ноти відчуваються і в піднесено публіцистичній, напружено пафосній громадянській поезії (“Чую голодних”, “Чорний син” і т.д.), і в памфлетно-сатиричній (“Жовта преса”,
“Саркастична балада” і т.д.), і в інтимній ліриці (“Музико довколишнього світу…”, “Прагну сонця” і т.д.).

Високий рівень емоційної напруги – неодмінна риса лірики І. Муратова.
Мовний світ поета, нервовий, напружений, динамічний, відповідає його психічному світові. Звідси і його лірика бурхлива й тривожна, як-от:
"Колобродять, і шаліють, і шукають тайну слова, А воно – мов та зернина".
(154)[1].

Як слушно зауважує Н. Вишенська, ліричні вірші І. Муратова, “як правило, двопланові: за кожною конкретною картиною дійсності ховається життя людської душі” [Вишенська, 210-211].

У поетичному мовленні письменника багатогранно виявляється закон контрастів – один із провідних законів у мистецтві. Цілком природно, що творча енергія митця передається мовним засобам, які він використовує.

Як відомо, І. Муратов автор кількох повістей і романів. Якось у приватній розмові з Радієм Полонським Муратов сказав: “Я пишу і п’єси, і романи, але розумію і відчуваю себе найперше поетом. Поезія – моє життя. А вже потім – проза, а ще потім – драматургія і, може, критика” [Полонський].
На думку дослідників, ця "поліфонічність" відбиває багатогранність творчої натури І. Муратова.

Справді, І. Муратов є великим майстром поетичного слова. Йому властива широта і несподіваність вираження почуттів і думок, і разом із тим він залишається на реальному ґрунті української мови.

Загальна характеристика мови поезій І.Муратова. Перш ніж перейти до розгляду питання про синоніми й антоніми в поетичному мовленні І.Муратова необхідно хоч би в загальних рисах схарактеризувати мову його поетичних творів узагалі.

Слово, як відомо, займає центральне місце в мові художньої літератури, є основним матеріалом, що направляє рух уявлень, почуттів, думок.

Лексика поетичних творів І. Муратова настільки різноманітна, що аналізувати її слід, розчленовуючи весь корпус лексем на окремі розряди.
Такий поділ слід проводити з урахуванням функцій, що вони виконують у тексті.

Головна особливість мовного матеріалу І.Муратова – високий інтелектуалізм. Його поетичне мовлення продовжує традиції попередників і разом із тим вносить свій струмінь у розвиток українського поетичного мовлення.

Характерною ознакою поетичної мови І.Муратова є те, що в ній взаємодіють найдавніші шари української лексики і найновіші лексеми сучасної епохи. Поет творчо трансформує фольклорні мовні засоби. На думку
Леоніда Первомайського, "звернення до народнопоетичних джерел пояснюється свідомим прагненням поета до простоти і ясності" [Первомайський, 1972, 18].

У мові письменника спостерігаємо різні способи поетичного освоєння фольклорних джерел: а) включення в поезію пісенних текстів, як, наприклад:
"Дівка в сінях стояла, на козака моргала..." (249); б) використовування сюжету народної пісні, як-от: "Бери, бери, осене, ще й цю мою прикрасу,
Летючую окрасу: все до пори, до часу" (248); в) трансформація пісенного твору, наприклад: "Коли від сну зимового Розбудить гай весна – Зрости б мені черемхою Коло твого вікна..." (25).

Для перенесення фольклорних мотивів на ґрунт сучасної літературно- мовної традиції Муратов часто використовує такий засіб, як народний символізм. Відомо, що в свідомості кожного народу живуть певні поняття- символи, що відбивають своєрідне розуміння речей і подій. Ця система понять- символів органічно ввійшла в поетичне бачення Муратова і позначилася на словесно-образній структурі його творів.

Яскравим прикладом цього є такі рядки: "Вітер січня – Уподобав гарненьку берізку, Підкотився до неї, навприсядки хвацько пустився. А тоді
– як війне, Як гілки трусоне, Плаче голенька, сумує, А дубочки-брати: "Ну, чого ти, ну, сестро, чого ти?" (236). Символом людської сили виступає дуб, символом ніжності – берізка, символом мінливості – вітер.

Майстерність поета виражається в тому, що він традиційні слова-символи вдало ставить у новий семантичний контекст. Так з’являються нові, суто авторські образи. Як, наприклад: "І верби – як скорботні неньки, й тополь засніжених салют" (235), де символом суму, скорботи є верба, а тополя – символом самітності.

Список лексем-символів, використаних Муратовим, можна продовжити, але слід зауважити, що часто вони виступають і не в складі тропів; у такому разі слова-символи зберігають пряме, номінативне значення: "Цвіт вечоровий
– калина, сяйво просвічених лип..." (248) (калина – народний символ дівочої краси); "А живії [ґави] на морозі, ... лементують у тривозі, накликаючи пургу" (235) (ґава, ворона, сова – символ нещастя, смерті). Безперечно, лексеми-символи калина, ґава вжиті в прямому значенні, але з підкреслено символічною паралеллю між людиною і відповідною реалією навколишньої дійсності.

Можна відзначити й невипадкову появу слів-символів у формі орудного відмінка в ролі непрямих порівнянь: "Ось [вітер] голубочком ніжним висне"
(103) (голуб – символ ласки, подружньої вірності). Або такі, цілком витримані у народному дусі, але з оригінальним авторським перевтіленням:
"Схочу... ручаєчком потечу" (205); "І думка про можливу смерть куняє у нетрях мозку нестрашною тінню" (165). Живомовного колориту наведеним фрагментам надає використання слів-символів фольклорного походження – голубочком, ручаєчком, тінню.

Як в українській вишивці символічно поєналися червоний і чорний кольори, так у поезії Муратова переплелися слова, що виражають любов і ненависть, ніжність і гнів, замилування і прокляття. Для всіх цих людських пристрастей є свої символи, які вросли в товщу ще дохристиянських вірувань і які єднають поета з його народом, мову його поезій із мовою народною.

Доказом прекрасного володіння скарбами народної мови є вживана письменником фразеологія. І.Муратов з його баченням дійсності орієнтувався на той смисловий рівень поняття, явища або предмета, який відповідав його внутрішньому стану. Тому цілком логічним є те, що він вплітає в тканину поетичного твору такі ФО, які характеризують його могутній темперамент і напруженість його життя: "Я пройшов і труби мідні, і Крим, і Рим..." (77);
"Ми пройшли вогонь і воду і не зчулись, як зима ледве чутно підійшла..."
(30).

Часто вживаються в поета фразеологічні сполуки, що включають розмовні слова й навіть згрубілі: "І з першим коханням розбито глека" (305); "Й під три чорти ці каганцеві німби" (299); "Набалкав дурних компліментів – сто пудів гречаної вовни" (236); "В зухвалій відвазі – чи пан, чи пропав"
(129); "Навчи мене, сувора нене, як... за роги брати нездійсненне" (315);
"Космічна Ера – плетиво століть... В баранячий – силом – не скрутиш ріг"
(291); "Тримаю на вузді домашнього себе" (291); "Давно вже не течуть молочні ріки для мене в киселевих берегах..." (174). Використання таких номінацій яскраво характеризує внутрішній світ, настрій автора. Традиційні фразеологізми поєднуються з новітньою інтелектуальною лексикою: "космічна ера" – "скрутити в баранячий ріг", "за роги брати" – "нездійсненне" тощо.

Аналогічними прикладами поезія Муратова дуже багата. Одначе і ті, котрі були наведені, дозволяють зробити висновок, що, вводячи у віршовану канву ФО, автор оновлює форму ФО, а це справляє зворотний вплив на їх семантику.

Один із прийомів введення фразеологізмів у поетичний твір – трасформація ФО. Наприклад: "І в сьомім небі птахи реактивні оберігають спокій переджнив’я" (74); "Бачиш сьоме небо чиїхсь надій і невимовних дум..." (363). Як бачимо, на основі традиційного сполучення "бути на сьомому небі", що трактується: бути дуже задоволеним, І.Муратов створює нові номінації: в сьомім небі, сьоме небо. Зазвичай фразеологізм "бути на сьомому небі" в реченні виконує роль присудка, але в наведеному фрагменті сполучення в сьомім небі виконує роль обставини, а сполучення сьоме небо – додатка. Зміна синтаксичної ролі, зміна граматичної форми відповідно змінює і семантику ФО. Через словесний образ "неба" автор реалізує художній простір у вертикальній площині "небо" – "земля" у першому прикладі, "світ"
– "людина" у другому, бо, як писав М.М. Бахтін: "Усі елементи, тобто стихії, підпорядковані певному порядку верху й низу" [Бахтин, 1965, 394].
Зображення сьомого неба у Муратова має позитивну емоційно-оцінну характеристику, бо оцінювання релії відбувається через призму психологічного авторського сприймання: таке далеке, недосяжне сьоме небо і водночас близьке. Ускладнена мовна експресія, інтелектуальна гра, що ведеться як на рівні змісту, так і на рівні форми відповідає індивідуальній картині світу Муратова.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15