| |||||
МЕНЮ
| Синонимия и антонимия в поэзииp> Часто у структурі метафоричного образу, що вдало створює поет, головну роль відіграють прикметники або дієприкметники. Виконуючи експресивно- образну функцію, метафоричні епітети створюють емоційний настрій, увиразнюють почуття. Наприклад, у сполученні з іменником сміх прикметники вишневий, рум’яний, продуманий, базарний передають найтонші відтінки емоційного сприйняття його ознак. Зокрема переносне вживання якісних і відносних прикметників, сприяє поглибленню асоціативних образів: сонний дзвін, печальний очерет, радісна райдуга, бідна совість, убивчі очі, безкомпромісні брови, фривольні вії. У способі метафоризації ознак, що виражені за допомогою прикметників, виділяються кольороназви. Вони є характерними для поетичної мови взагалі, але в поезії Муратова вирізняються індивідуальністю, неповторністю. Автор має свою улюблену гаму кольорів. У нього часто асоціюються з певним колом понять слова, що виражають різні відтінки синього, голубого, сірого, золотого, рожевого, чорного кольорів. Вони виявляють багатозначність, у якій тісно переплітаються загальномовні і власне авторські поетичні смислові відтінки: золотий мандат, золоті очі, золоті фарби; синій птах, безжальність синя, сині лапки; тиша рожево-синя; голубий силует; сірі береги; рожевий напій; чорна хмара, чорна біда, чорний птах, байдужість чорна. Поет вкладає в метафоричний зміст таких словосполучень власне переосмислення явищ оточуючого світу, естетично збагачуючи поетичне мовлення асоціативними явищами, на ґрунті яких виникають індивідуально- авторські метафоричні словосполучення. Поетичній мові І.Муратова властиве широке використання абстрактної лексики, переважно такої, що виражає почуття людини: біль, ненависть, злість, горе, щастя, любов, віра, біда; розкриває риси характеру особистості: байдужість, розкованість, вірність, хтивість, цнотливість, фривольність, терпіння. У багатьох випадках зустрічаємо нагромадження абстрактної лексики, що підпорядковане творчому задумові автора, як-от, – розкрити духовний потенціал солдата-захисника: "Усе б віддав, щоб одвернуть од згуби цю місячність, і зоряність, і вірність, сумирну і бентежну неймовірність" (165). Джерелом поповнення абстрактної лексики є, як відомо, іншомовні слова. Характерна ознака індивідуального стилю І. Муратова – його
словотворення. Художнє мислення вимагає не просто форм, адекватних
змістові, а й розвитку художньої мови як складної системи зображувальних
засобів. Талановитий митець часом відчуває брак засобів, їх обмеженість, і
це дає йому право експериментувати в ідейно-художніх пошуках лексичних
новацій. Найуживаніший засіб словотвору у Муратова – морфологічні
новоутворення. Особливо часто поет звертається до творення складних слів. Порівняно рідше поет звертається до творення складних прикметників, що передають відтінки кольорів: "Пивши просто в степу жовто-білий, бражно- пінявий гострий кумис" (110); "Здавалось не чорним в отій чорноті, а безбарвним, смертельно-ніяким, нічим" (121); або подвійність почуття як наслідок якоїсь події, чи, навпаки, вияв того самого почуття взаємно доповнюваними формами: "І з очей їх зворушливо-щирих випромінюється те величне, єдине" (293); "До матері землі навік прикуті не пафосом екстазно- молитовним, обов’язком залізним" (118); "Відлежалась весна ... на перекатних, кучеряво-пінних ... хвилях-кручах" (115). Зустрічаємо у Муратова й композити-прикметники, складені з трьох основ, наприклад: "Ти – моя ..., може, треба тебе величати на "ви", простоту перевести в ключі давньовічнобаладні?" (224). Оригінальні також новоутворені прикметники-означення з іншомовною часткою ультра-: "Віриться в щастя – ... узаконене кодексом ультраінтимних поезій" (160); "І гумор, і сатиру всіх сторіч йому вдихнула в ультрачуйне вухо [ніч]" (259). У творах поета знаходимо кілька новоутворень прислівникових складних
слів: "І вже підливаній під вишні, [воді] стоусто всмоктаній у прах" (107); З афіксальних неологізмів у Муратова найчастіше зустрічаються префіксально-суфіксальні: неомузена муза, омажорений вир, окришталені каштани, нерозлюбна пора. Цікаві суфіксальні неологізми, що містять у собі певну інформацію понятійного і власне естетичного характеру: "Нерозгадне надвечір’я, вечорінь кленових крон" (375); "Над Кузнечною – захід – вулкан, полум’яр" (378); "Вже хтось шепоче синьоокій ... компліментарне – їй утішно!" (89). Чи не найвиразніша ознака Муратового словотворення – прислівникові
новотвори, що несуть у собі емоційно-експресивний заряд: "Й тобі цвинтарний
обеліск – і той освідчиться органно" (380); "А тут майово стало від мужніх
строф" (380); "І моторошно стало, і молодо мені" (373); "Іще спогади
мертво, мемуарно не вистигли" (361); "Мої згадки про тебе вітрильно
пливуть" (361); "У купелі турбот лелію великодньо не рід – увесь народ" Новотвори І. Муратова розсувають рамки лексичної семантики, відтінюють її, реалізують приховане, глибинне в слові, розширюють виражальні можливості поетичної мови. Ми схарактеризували тільки деякі мовні особливості поетичного мовлення письменника, однак із них видно, що мова поезій І. Муратова – це рухлива, динамічна система, в якій відображаються уподобання і світобачення творця. Однією з мовних рис його поезій, рис, що впадають в око відразу, є насиченість творів синонімами й антонімами. Саме цей мовний аспект ми й обираємо для дослідження. РОЗДІЛ 1 Теоретичні засади дослідження Одним із суттєвих питань сучасної лінгвістики є вивчення художнього
тексту як одиниці комунікативного акту. На думку В.П. Григор’єва, Проблема вивчення мови художніх творів має тривалу історію, вона по-
різному розв’язувалася в залежності від рівня розвитку мовознавства і
суміжних із ним наук, від світоглядної позиції дослідника. У сучасному
мовознавстві навколо категорій лінгвістична поетика, поетична мова, мова
художньої літератури, а також теорія поетичної мови, художня мова та ін.
ведеться боротьба ідей [Григорьев, 1979, 5]. Причину розбіжностей у
поглядах учених з указаних проблем слід шукати не тільки у відсутності
розробки загальних методологічних основ вивчення мови художньої літератури,
що відзначається мовознавцями, наприклад, Н.К. Соколовою: “Не розв’язані
повністю, – пише вона, – такі кардинальні проблеми лінгвістичної поетики,
як методика і методологія лінгвостилістичних досліджень" [Соколова, 1985, Так чи інакше вказаним проблемам присвячена значна кількість робіт Розглянемо питання аналізу художнього тексту детальніше. За Шанським,
метою лінгвістичного аналізу тексту є “вивчення різних елементів мови... в
тій мірі, в якій вони пов’язані з розумінням літературного твору як такого” На противагу першій, друга теорія розглядає зміст твору як систему
дій, операцій, але не систему застиглих компонентів. Прихильники цієї
концепції твердять, що зміст тексту слід розкривати в процесі мовної
діяльності, тобто в акті комунікації. За словами О.О. Леонтьєва, тут “ми
маємо справу зі складною... постійно змінною під впливом зовнішніх і
внутрішніх факторів системою психологічних зв’язків слів” [Леонтьев, 1971, Слід зауважити, питання про те, що зміст тексту не може розглядатися
поза актом комунікації, було сформульовано ще в працях таких видатних
лінгвістів минулого, як В. Гумбольдт (1859) та О.О. Потебня (1976),
пізніше це положення розвивалося в наукових роботах М.М. Правдіна (1976), Цілком правомірно, що дві названі теорії не суперечать одна одній, а взаємодоповнюються, бо розглядають текст у різних аспектах. Дослідники вказують, що для художньої літератури характерні специфічні
мовні властивості. Як зазначав Г.О. Винокур, “немає такого факту поетичної
мови, який не був би відомим поза поетичним контекстом, як мова взагалі. Відображення дійсності в художньому тексті передбачає зв’язок двох
тісно пов’язаних систем – мови і мислення [Якобсон, 1964, 12]. Звідси можна
виділити два аспекти в змісті текстових одиниць: аспект "образно-понятійних
відношень" (властивість слова відображати явища, ситуації об’єктивного
світу) і аспект "власне мовних відношень" (властивість вербального образу
збуджувати інші вербальні образи) [Степанченко, 1989, 10]. Образно-
понятійний та мовний рівні змістової структури тексту взаємодіють один з
одним. Із цього приводу слід згадати слова відомого психолога А.Р. Лурії: Відповідно до цього стилістичний аналіз художнього твору базується на образно-понятійній моделі структури змісту тексту на відміну від лінгвістичного аналізу, при якому дослідник оперує лише вербальними образами [Степанченко, 1989, 12]. Отже, доповнюючи один одного, стилістичний та лінгвістичний аналізи дозволяють глибше дослідити об’єкт. Отож комплексний підхід до аналізу змісту твору дає можливість повніше характеризувати ідіостиль поета. Аналіз художнього тексту прийнято називати лінгвостилістичним, якщо він “розглядає використання мовних елементів у тексті художніх творів, де вони набувають ідейно-естетичної значимості” [СЛТ, 1985, 291]. Для свого дослідження ми обираємо лінгвостилістичний аспект аналізу поетичного тексту, бо саме такий аспект, як уявляється, є провідним, оскільки в ньому, незважаючи на наявність аналізу ритму, синтаксису та ін., які відіграють важливу роль у формуванні поетичного тексту, на першому плані стоїть аналіз лексичних засобів мови як головних “збуджувачів” одиниць образно- понятійного рівня змісту тексту. У сучасному мовознавстві спостерігається велика зацікавленість проблемами лінгвостилістики, оскільки вивчення мовних явищ зближує лінгвістику з такими галузями, як літературознавство, психологія, естетика, етика [Чабаненко, 1984, 5]. Українська лінгвостилістика, як відомо, започаткована працями Найбільш повно в українській філології відбито стилістичне
використання фактів мови як системи в колективній монографії "Сучасна
українська літературна мова. Стилістика". Це дослідження присвячене
функціональній стилістиці, проте у більшості авторів "стилістичний аналіз
здійснюється на лексичному, фразеологічному, фонетичному, морфологічному,
словотворчому і синтаксичному рівнях" на матеріалі художньої літератури Спираючись на досягнення вітчизняного і зарубіжного мовознавства,
українські вчені Л.А. Булаховський, І.К. Білодід, М.А. Жовтобрюх, Як відомо, важливу роль у системі будь-якої мови, а тим більше її поетичного стилю виконує лексика. Виходячи з цього, предметом розгляду в дисертації є синонімічні та антонімічні лексичні засоби мови, які використовує І. Муратов у своїх поетичних творах, з погляду лексико- семантичного та лінгвопоетичного. РОЗДІЛ 2 Лексичні синоніми як засіб виразності в поезії І. Муратова 2.1. Лексико-семантична характеристика синонімів у творах поета 2.1.1. З історії питання лексичної синонімії Однією з характерних ознак поезій І.Муратова є висока частотність уживання синонімічності слів. Синоніми як один з найважливіших лінгвостилістичних засобів розглядаються у лінгвостилістиці, у поетиці віддавна. Ще давні греки дійшли висновку, що саме в синонімах виражається
багатство мови. Римські вчені усвідомили не тільки схожість слів-синонімів,
але й різницю між ними. Так, наприклад, М. Квінтиліан писав: “Так як у
різних речей назви різні – або більш точні, або більш красивіші, або більш
виразніші, або краще звучать, – то всі вони повинні бути не тільки відомі,
але й наготові і, так би мовити, на виду, щоб, коли вони знадобляться тому,
хто говорить, можна було легко відібрати з них найкращі” [M. Quintilianus, У XVII ст. успішно працювали над визначенням природи синоніма
французькі вчені. У 1718 р. вийшла у світ об’ємна і досить значна за
змістом праця Жирара під назвою “Правильність французької мови, або різниця
значень слів, що можуть бути синонімами”. Француз Бозе зібрав і видав в
одній книзі французькі синоніми; через декілька років абат Рубо видав У сучасній лінгвістичній літературі існує чимало визначень понять синоніма і синонімії. Щодо самого існування явища лексичної синонімії деякі дослідники висловлюють сумнів, вважаючи, що синонімія – це взагалі винайдене лінгвістами поняття: “Синонімії, як вона традиційно витлумачується, у мові взагалі немає. Це одна з фікцій, що рудиментарно існує в науці про мову” [Звегинцев, 1963, 137-138]. Л. Блумфілд заперечував наявність дійсних синонімів, оскільки між словами завжди існують деякі відмінності: “Якщо які-небудь форми фонетично відмінні, ми вважаємо, що їх значення також відмінні... Коротше кажучи, ми вважаємо, що насправді синонімів не існує” [Блумфилд, 148]. Ми гадаємо, що явище, яке ми називаємо лексичною синонімією і синонімами, існує і його необхідно досліджувати. Інша річ, що мають на увазі під цим терміном ті, хто заперечує існування синонімії. Зважаючи на велику кількість дослідників, які користуються нерідко різною термінологією і методикою аналізу мовних явищ, належачи до різних напрямків і шкіл у лінгвістиці, існують і різні типи визначень. Які ж основні групи визначень існують у мовознавчій літературі? А.П. Євгеньєва так характеризує синоніми: “Синонімом слід вважати таке
слово, яке визначилось у відношенні до свого еквівалента (до іншого слова з
тотожним чи максимально близьким значенням) і може бути протиставленим йому
за якоюсь лінією: за тонким відтінком у значенні, за вираженням експресії,
за емоційним забарвленням, за стилістичною приналежністю, за
сполучуваністю, і, відповідно, займає своє місце в лексико-семантичній
системі літературної мови” [Евгеньева, 1970, 11]. Приблизно такого ж
погляду дотримується і А.Б. Шапіро: “Синонімами є різні за своїм звуковим
складом слова, які визначають одні і ті ж поняття, у вираження яких
вносяться додаткові відтінки значення” [Шапиро, 1955, 75]. М.Ф. Палевська
розгортає цю дефініцію: “...синонімами слід вважати, – пише вона, – слова
та еквівалентні їм фразеологічні звороти, які при різному звучанні
називають одне і те ж явище об’єктивної дійсності і розрізняються
відтінками основного , спільного для кожного з них значення або
віднесеністю до різних мовних стилів, або тим і другим одночасно, здатністю
до словотворення, утворення форм суб’єктивної оцінки та сполучення з іншими
словами” [Палевская, 1967, 67]. В.С. Ващенко характеризує синоніми як Однак існують і визначення іншого типу, які характеризують лексичні
синоніми не через значення слова, а через їх “поведінку” в тексті. При
цьому основною ознакою синонімів вважається їх взаємозамінність у текстах. Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 |
ИНТЕРЕСНОЕ | |||
|