Синонимия и антонимия в поэзии

p> Отже, конструкції з сильною та з послабленою диз’юнкцією у Муратова не можна інтерпретувати однозначно, а слід розрізняти інтонацію з’єднання, протиставлення чи зіставлення, бо різні семантичні відношення відображають різні смисли диз’юнкції.

Оксиморон. Особливої виразності у поетичнії мові І. Муратова набуває оксиморон. За СЛТ, “оксиморон – стилістична фігура, в якій поєднуються протилежні за змістом, контрастні поняття, що спільно дають нове уявлення”
[СЛТ, 1985, 165]. Характерною особливістю оксиморона лінгвісти називають
“неповну, неяскраву антонімічність його компонентів”, “фокус, перехрещення і взаємопроникність протилежностей” [Халиков, 1982, 100; Новиков, 1973,
253]. Антонімічні поняття, що логічно виключають одне одного “зустрічаються й у вигляді словосполучення, й у вигляді словотворчої конструкції”
[Степанова, Фляйшер, 1984, 225].

Найбільш виявлені в поетичній мові Муратова оксиморони – міжчастиномовні антоніми. На думку М.М.Халікова, цей тип антонімічного співвідношення слів, що утворюють оксиморон, “відкриває безмежні можливості синонімічного варіювання компонентів оксиморона” [Халиков, 1982, 100]. Так, у поезіях Муратова найчастіше зустрічаємо слова, що мають протилежні значення, які поєднуються як означуване і ознака, тобто одно з явищ є ознакою другого: "Нам треба знищити страхіття, Щоб окупилося в віках
Невічне наше довголіття" (1969, 6), "На хвилях сонячних симфоній, Краплина буряних гармоній У оркестровому строю" (20), "З відкритого вікна,
Вересневий світлий смуток, Не випитий до дна" (52), "Але без нього й дня прожить не хочу я... Без болю золотого за незвіданим" (111), "І з лютеранських кірх кричали Беззвучним криком нам на страх..." (59), "Хто злічив би відданих меті... Тиходомів пастки золоті" (116), "О, таким же, таким будь навік, неповторне повторення" (141), "Плачте, мої нестрашні бармалеї, Плачте сльозами, наївні дияволи!" (163), "Напевно, в тім і є жорстока добрість, Щоб вічно нас манив далекий обрій..." (174), "...Аби хоча б на мить В солодких пазурах її побути" (179), "Чого я жду? Яких іще прекрасних катастроф" (297), "У стотисячний раз неймовірність Притулю наче добру змію" (356), "Таке збіговисько – сам чорт йому не рад: Модерних мертвих душ рясний конгломерат" (273).

Слід сказати, що сполучення антонімів у “чистому вигляді” в оксимороні, як, наприклад, неповторне повторення, у поета зустрічається дуже рідко, як і в мові взагалі. Як видно з розглянутих прикладів, у взаємодії протилежностей в оксимороні виникають нові відтінки смислу, нові, більш місткі значення. В основі таких оксиморонів лежать асиметричні опозиції, бо в кожній оксиморонній структурі один із компонентів містить додатковий відтінок значення, що послаблює або посилює значення другого: "А що було в моїй торбині, В отій чарівній домовині?" (20), "І вірити, і знати, що назавше Мені судився світлий цей полон."(26). Сполучення чарівна домовина, світлий полон несумісні як складові частини у звичайному мовленні, але в поезії, утворюючи нове поняття, є основою експресивного ефекту. Іменники домовина, полон самі по собі мають негативно-оцінне значення, та, поєднуючись з позитивно забарвленими прикметниками чарівна, світлий, набувають нового, позитивного відтінку.

Велика виражальна сила концентрується і в оксиморонних словосполученнях типу: "Любов’ю сплетені вінки... Зотлівши, світяться нетлінно" (98), "І раптом згасає невгасне, Стає своїм часом невчасне"
(138), "П’ю з дитячих очей Живину заповітного трунку" (157), "Коли обмеження приходять До необмежених сердець, Шалені згадки колобродять, До прірви кличуть навпростець" (1980, 156), "В ту ж мить я відчую, Що від щастя вмираю" (171), "Прости, матусю. Помираю. У пеклі юдиного раю" (261),
"Він на німому клавесині Собі й богам беззвучно грав" (297), "Яке це щастя
– Плакати від щастя" (393). У підкреслених сполученнях відбувається таке тісне зіткнення двох протилежних явищ, що особливо виразно виступає їх несумісність і разом із тим виникає ще додатковий смисл, відсутній при простому протиставленні.

Отож, у поетичному мовленні І.Муратова оксиморон є одним із поширених засобів образності. Він глибоко розкриває суть позначеного в його складному протиріччі, а також особливості темпераменту поета.

Різночастиномовна антонімія. Оскільки ми торкнулися питань антонімії різних частин мови в оксиморонних сполученнях, то слід сказати, що спостереження над мовою поетичних творів І.Муратова показують, що протиставляються і утворюють протилежні смисли слова різних частин мови у поета не тільки в оксимороні. У І.Муратова з його контрастним сприйманням світу дуже часто використовується протиставлення значень слів різних частин мови з метою посилення контрасту. Тому ми, розглядаючи функції антонімічних слів, розглянемо і такі конструкції.

У художньому тексті вживаються поряд із одночастиномовними антонімами різночастиномовні, які є явищем мовлення, а не мовної структури.

Приймаючи подану Є.М. Міллером структуру міжчастиномовних засобів вираження протилежності [Миллер, 1990, 66], виділяємо в поезії І.Муратова такі типи міжчастиномовних опозицій:

1) нові антонімічні одиниці і нові антонімічні опозиції, які одночастиномовну антонімію не утворюють: "Безжурний чи охоплений журбою, Не знаючи тебе, я завжди знав: я твій... Стою, як є – я весь перед тобою"
(38), "І думаєш: не всім щастить дожити До мудрої прощальної пори, Коли з минулим днем ви ще не квити, А вже його женуть сучасності вітри..." (137),
"Під бомбами не падав на ріллю; Тоді ще я дивився в очі зрячі Матусі, що засліпла у війну" (173). Антонімічні одиниці безжурний – журбою, минулий день – сучасність, зрячі – засліпла можливі тільки в міжчастиномовній антонімії, бо слова необмежених, зрячі, безжурний, минулий одночастиномовну антонімію не утворюють;

2) нові опозиції з антонімічними смислами, які утворюють опозиції з іншими антонімічними смислами: "Щоб міцно у спільну будову Лягли, як надійні цеглини, І подвиг, і діло буденне, І наші гарячі серця" (36), "Я за те, щоб на землі Все родюче пліднилось, Щоб у мороці-імлі Все ясне розвиднілось" (1980, 154), "А в юності, давно по цьому схилу... Чи вдячні будемо йому? Скажи, подумай, мила: На мить оце? На довгі дні?" (75), "Хіба й собі в осіннє полум’я Жбурнути юнь липневих снів? Ронити цвіт при сонці й поночі" (175). Антонімічні одиниці цієї групи утворюють такі антонімічні опозиції: сонце – поночі (вдень – вночі); морок-імла – ясне (тьма – світло); мить – довгі дні (мить – вічність); подвиг – діло буденне (свята – будні);

3) опозиції, що мають відповідності в одночастиномовній антонімії:
"Вночі я ждав приходу дня, А вдень безсонними очами Шукав на полі тінь нічну" (47), "Воістину воскрес, немов росою вмився... Обрав старий як світ єдиний символ віри: Безсмертя – яко смертний вічний дух" (125), "Ми – добрі. Не маємо злості, Уміємо щиро прощать" (75), "А як всохнеш? Про це я не думаю! Ще ж такий молодий з мене паросток, Не до смутку мені, не до старості" (139), "Не надивлюсь, не намилуюсь, Як гай зимовий занімів. Він – спокій ввесь, а я – хвилююсь" (84). Дані антонімічні опозиції реально мають відповідні їм одночастиномовні молодий – старість (старий – молодість); добрі – злості (добро – злі); спокій – хвилююсь (хвилювання – заспокоююсь); вдень- – ічну (вночі – денний); безсмертя – смертний (смерть – безсмертний).

Дослідження творів І.Муратова показує, що серед протиставлень, виражених різними частинами мови, у них найчастіше зустрічаються антонімічні опозиції, що утворюють прикметники та іменники (десь 70%), рідше – прикметники та дієслова, іменники та дієслова, іменники та прислівники, і зовсім мало – прислівники та прикметники. Як бачимо, міжчастиномовна антонімія представлена у поета різноманітними опозиціями номінативних одиниць.

Такі антоніми є своєрідним будівельним матеріалом при описі розвитку подій: "Юрба глухо гуде. Говорить Забутий пророк: – Я живий. Я помер. Все довколишнє – тільки уява" (271). Антонімічне сполучення прикметника і дієслова живий-помер складають ніби каркас, основу опису сцени зустрічі народу з лжепророком, який завдяки різночастиномовним антонімам розкриває перед нами свою справжню сутність – це живий мрець, це мара, це те, чого насправді не існує. Різке протиставлення, виражене міжчастиномовною опозицією, єдино можливий прийом у цьому тексті, який дає можливість автору розкрити суперечливу сутність “Забутого пророка” і відкрити людям правду про нього.

Або візьмімо інший образно-емоційний фраагмент: "Щороку, щоліта і сухо, і зливи, І ясно, й туманно, і все по-новому, І все наче вперше..."
(245-246). У цьому фрагменті взаємодіють дві антонімічні пари сухо – зливи, ясно – туманно, які працюють на створення одного образу – літнього пейзажу.
Перша пара – антоніми різні частини мови (прислівник та іменник), вони задають ритм усьому текстові, координують напрямок думки. Поет вживає замість одночастиномовних антонімів сухо-волого опозицію сухо – зливи, яка має інший антонімічний смисл, більш конкретний, образний і опоетизований.
Наступна пара антонімів ясно – туманно підсилює й уточнює попереднє протиставлення.

Найчисельнішою антонімічною опозицією, як було вже зазначено, є опозиція іменник – прикметник. У поета такі пари позначені високою емоційно- експресивною енергією, яку вони передають усьому текстові: "Щоб міцно у спільну будову Лягли, як надійні цеглини, І подвиг, і діло буденне, І наші гарячі серця" (36). У вірші контрастують іменник подвиг і сполучення діло буденне, бо перший у мові не має одночастиномовного антоніма. За СУМ,
“подвиг – важлива своїм значенням дія, вчинок, здійснюваний у важких, небезпечних умовах; героїчний, самовідданий вчинок” [СУМ, 1975, т.6, 736].
Отже, найвища експресивна точка тексту зосереджена в контрастному образі подвиг – діло буденне, який і визначає функціональне навантаження тексту.

Таким чином, міжчастиномовні антоніми, як засіб мовного вираження протилежних явищ, у поетичній мові І.Муратова займають значне місце, бо саме така антонімія дає змогу письменникові при відсутності одночастиномовного антоніма повно і глибоко розкривати суперечливі явища або протилежності, які перебувають у протиборстві і взаємодії.
Підсумовуючи, можна зробити і більш загальний висновок, що міжчастиномовна антонімія є одним із мовних виражень суперечності як універсального, всезагального принципу розвитку.

Здійснений аналіз зображувальних функцій різних контрастних опозицій, що властиві поетичній мові І.Муратова, дає право зробити певні узагальнення:

1) найбільш поширеним явищем, за допомогою якого поет досягає яскравого стилістичного забарвлення антонімічних опозицій, є антитеза
(нерозгорнута, розгорнута, структурно складна), яка може виступати у поета як засіб реалізації експресивно-переносного значення слів, служити обрамленням цілої тематичної групи антонімів, характеризувати градацію якоїсь якості чи закономірності або градацію назв часових і просторових;

2) в антонімічних текстах поета реалізуються такі види семантичних відношень (значень), як: а) кон’юнкція (антонімічна єдність), яка знаходить вираження у поета за допомогою сполучника і (й), що підкреслює деякі із значень і об’єднує протилежності в одне ціле (віки й хвилини), і заперечних часток не, ні
(ані), що підкреслюють відсутність чітко вираженої ознаки чи дії (ні жити – ні вмерти); б) охоплення всього класу предметів, розділених на протилежності. Такі конструкції в І.Муратова характеризують здебільшого безмежність часу і простору (ера (безмежність) – мить); в) суперечність (поєднання протилежних начал), що базується у поета на оцінному характері значень переважно прикметникових антонімів (світлі й скорботні); г) взаємне перетворення, тотожність протилежностей, що дає змогу з’єднати протилежності в щось єдине. Особливо виділяються у поета прикметникові опозиції (перший – останній); д) зіставлення, яке досягає у поета особливо високої концентрації в порівняльній конструкції (тоді – як зараз); е) чергування (послідовність), що у письменника виявляється переважно в дієслівній антонімії й підкреслюється сполучником то (то зрівня – то нагромаджує); є) диз’юнкція (сильна і послаблена), антонімічний контраст якої в
І.Муратова створюють здебільшого повторювані сполучники (або) – або, (чи) – чи (або мир – або смерть);

3) одним із поширених засобів образності в поетичних творах І.Муратова є оксиморон, що зустрічається переважно в поєднанні означуваного й ознаки
(беззвучний крик, невічне довголіття);

4) широке використання різночастиномовних антонімів, що дають можливість особливо глибоко розкрити сутність позначеного в його складному протиріччі – одна із стильових ознак І.Муратова. Такі антоніми у поета поділяються на три типи: а) антонімічні опозиції, які не утворюють одночастиномовну антонімію
(зрячі – засліпла); б) антонімічні опозиції, які утворюють конструкції з іншими антонімічними смислами (подвиг (свята) – діло буденне (будні)); в) антонімічні опозиції, що відповідають одночастиномовній антонімії
(безсмертя – смертний, добрі – злість).

Найчисельнішою різночастиномовною опозицією в поетичній мові
І.Муратова є опозиція прикметник – іменник.

3.3. Способи включення антонімічних пар у текст

При аналізі стилістичних функцій синонімів у поезіях І.Муратова говорилося, що в поетичному творі має важливе значення не тільки семантика слів, а і способи їх введення в художній текст. Це положення стосується і антонімів. Поетична майстерність І.Муратова виявляється не тільки в нових смислових зв’язках антонімічних слів у тексті, а і в способах їх введення в текст.

Одним із поширених у поета прийомів є уживання антонімів з антонімічними епітетами з метою посилення протиставлення: "Неокупною ціною мирні вижили човни, І туманні низовини Й радість першої стеблини, Й сум осіннього зела" (340). У наведеному тексті антонімічні епітети-означення перший – осінній (оказіональне значення "останній") підкреслюють антитезу радість – сум. Антоніми-означення створюють навколо антитези певний семантичний ореол, який конкретизує її мовне значення, крім того, антонімічні епітети надають симетрії поетичній структурі.

Інший фрагмент демонструє взаємодію вже не однієї, а кількох пар антонімів з парою антонімічних епітетів: "Щоб за любов мої кохані друзі І за ненависть недруги лукаві, Над тілом бездиханним стоячи, По щирості ридали і раділи" (34). Протиставлення друзі – недруги, любов – ненависть зв’язується в тісний вузол антонімічними епітетами-означеннями кохані – лукаві і разом вони підсилюють контраст явища, що відбувається. Наступна антонімічна пара паронімів ридали – раділи вносить концептуальну розрядку в текст і надає йому завершеності.

Другим способом включення антонімів у текст у поезіях І.Муратова є антонімічний паралелізм. Відомо, що паралелізм – “тотожне чи подібне розташування мовних елементів, однакове розташування подібних членів речення в двох чи більше сусідніх реченнях, у межах віршованої строфи, які створюють поетичну фігуру” [СЛТ, 1985, 178].

Візьмімо такий приклад: "Я бачив горе, а співав про щастя, Я чув
“рятуйте”, а кричав "ура!" (81). З тексту видно, як одна антонімічна пара горе – щастя підкреслюється другою “рятуйте” – “ура!”, симетричною парою.
Такий антонімічний паралелізм підсилює протиставлення, увиразнює суперечність.

Характерним для стилю Муратова є сполучення кількох антонімічних пар, які узгоджуються за смислом і конотацією. Серед них часто зустрічаються іменникові пари, які служать для організації тексту – початок-кінець: "Коли кордони світла й тьми стираються, Пірнає місяць, золотий карась, У плеса туману, щоб сонцю дать дорогу..." (176). Антонімічна пара світло – тьма починає текст, а пара сонце – туман закінчує його. Обидва антонімічні ряди складають градуальні антоніми, лексичні значення яких досить близькі. З поезії видно, що смисл другої антонімічної опозиції доповнює смисл першої, яка, в свою чергу, втілює в собі філософський задум твору: світло й пітьма протилежні, але разом із тим перебувають у залежності (посилюється світло – зникає пітьма).

У поезіях І.Муратова виділяються також симетричні і несиметричні іменникові антонімічні пари, що стоять поруч і підсилюють протиставність явищ, які вони називають: "Щоб сю ніч в нерівному двобої Розпачу й надії, світла й тьми Зірку провідну перед собою Бачили у темряві, як ми" (1980,
173), "І не знаю: де мій спокій? Де шукати рівновагу? У безвітрі, у згасанні Чи в горінні, в круговерті" (147).

Поєднання прислівникових і прикметникових, прислівникових і дієслівних антонімічних пар дає змогу авторові повніше розкрити суперечності людського буття: "Що – завтра? Нині правий берег круто І з лівим, низовим, стає на прю" (1980, 112), "Бараки.Табір. Поле чисте, Не стать на ньому, ані сісти,
Бо вздовж і впоперек – дроти" (59). Перший фрагмент демонструє тісну взаємодію часових реалій завтра – нині із координаційними – лівий – правий.
Тут відбувається злиття часу і простору. Другий – сполучення антонімів конкретної дії не стать – ані сісти і антонімів, що вказують на причину цієї дії вздовж – впоперек (дроти). Таке інтегрування надає текстові динамічності й експресивності.

Слід відзначити, що І.Муратов надає перевагу сполученню двох дієслівних антонімічних пар, як-от: "Творю, руйную, мучусь і люблю, І не спинюсь, аж поки серцем стихну" (178), "О Нерінго! Ноги могутні твої Твердо стоять на землі..., Тут плачуть, сміються, кохають, Вірять, ненавидять, творять" (104). Нагнітання дієслів, серед них антонімічних, створює враження динаміки, руху, емоційного напруження. Дієслівні антоніми творю – руйную, мучусь – люблю, плачуть – сміються, кохають – ненавидять цементують текст, підкреслюють єдність руху і віддзеркалюють темперамент поета.

Особливість мови І.Муратова – нанизування трьох і більше антонімічних пар з метою підсилення протиставлення. Поет вживає одну пару антонімів, але йому здається, що цього замало для контрасту, і він додає другу, чим створює експресію, а потім вплітає в тканину твору ще одну антонімічну пару, щоб завершити антонімічний акорд, як, наприклад: "Куди ви – у життя чи в потойбічність, В земне буття чи в мороки нірвани, Наївні й мудрі, як думки про вічність, Пустельних жахів свідки-каравани?" (144). Текст пронизують три пари антонімів, серед яких дві пари слів-антонімів (життя – потойбічність, наївні – мудрі) і одна пара антонімічних словосполучень
(земне буття – мороки нірвани). Перші дві антонімічні пари між собою синонімічні (життя – земне буття; потойбічність – мороки нірвани), тому вся ця антонімічно-синонімічна конструкція містить у собі високий емоційно- експресивний заряд. І тільки завдяки третій антонімічній парі (наївні – мудрі) виникає розрядка напруги в тексті.

Антонімічні пари, як і синоніми, можуть створювати в поезіях
І.Муратова ампліфікаційні ряди. Явище ампліфікації спостерігаємо в наступних поетичних рядках, де поет нагромаджує декілька антонімічних рядів, нанизує їх один на одного, дбаючи про те, щоб висловлювана думка сприймалася в усій повноті контрасту: "Добро і Зло в тривозі важу, Гріхи й розгрішення земне, Братерства міць і силу вражу, І вічне, й те, що геть майне" (323), "Ось почула і до причалу повернула: До них – відомих, не відомих, До друзів і до ледь знайомих, До пустотливих і серйозних, До невразливих і нервозних, Слоноподібних і тендітних – До всіх своїх двадцятилітніх" (89). Із цих текстів видно, що нагнітання кількох пар антонімів підсилює характеристику явища, створює враження великого загалу.
Вживання таких лексичних структур, до складу яких входять три і більше антонімічні пари, надає оповіді семантичної напруженості, робить текст місткішим, сприяє створенню ритму поезії.

Підсумовуючи, зазначимо, що для поетичного стилю Муратова характерно:

1) уживання антонімів з антонімічними епітетами, що підкреслює протиставлення (недруги лукаві – друзі кохані);

2) використання такої поетичної фігури, як антонімічний паралелізм, з тією ж метою (бачив горе – співав про щастя, чув "рятуйте" – кричав

"ура!");

3) ампліфікація, нанизування антонімічних пар, що посилює контраст явища

(відомі – невідомі, друзі – ледь знайомі, пустотливі – серйозні, невразливі – нервозні, слоноподібні – тендітні);

4) уживання синонімічно-антонімічних блоків з метою створення концептуальної напруги чи розрядки (життя (земне буття) – потойбічність (мороки нірвани)).

3.4. Взаємозв’язок синонімії та антонімії в поезії Ігоря Муратова

Мову І.Муратова не можна вивчати тільки статично, бо в його мові переплітаються різні мовно-стилістичні засоби. Зокрема це помітно там, де в антонімічні зв’язки вступають синоніми. Такі антонімічно-синонімічні взаємозв’язки у художніх творах поетах є не спорадичним явищем, а зустрічаються постійно. Це одна із стильових ознак поезії І.Муратова.

На взаємодію між синонімічними і антонімічними відношеннями вказувалось неодноразово [Шмелев, 1973, 134-135].

На думку дослідників, семантичні зв’язки синонімів і антонімів найбільш відчутно постають у взаємодії двох протилежних СР [Иванова, 1982,
48], об’єднаних опозиційними зв’язками. Ф.П. Філін з цього приводу зазначив: “Синонімічні і антонімічні відношення – два важливих види семантичних зв’язків слів у рамках тієї чи іншої лексико-семантичної групи...” [Филин, 1982, 237]. Але це особливо виявляється в художніх текстах.

Оскільки синонімія і антонімія тісно пов’язані, то між ними існує складна система залежностей. Так, В.М.Русанівський звертав увагу на те, що
“синонімічний ряд слів разом з антонімами до кожного члена ряду утворює семантичне поле, яке межує з іншими семантичними полями, частково й накладається на них” [Русанівський, 1991, 3]. Про те, що слова, які складають семантичне поле, пов’язані різного роду відношеннями, відмічав
Ф.П.Філін. Дослідник характеризував їх, як відношення "синонімії, антонімії, всякого роду уточнення, диференціації й узагальнення близьких чи тотожних значень" [Филин, 1957, 536]. Л.О.Введенська вважає, що
“взаємодіють антоніми з синонімами насамперед тоді, коли члени одного ряду синонімів вступають в антонімічні відношення з одним якимось або з усіма словами другого ряду” [Введенская, 1971, 14].

Як уже зазначалося, для мови Ігоря Муратова характерне вживання в одному тексті і синонімів, і антонімів, що створює, так би мовити, два ряди нагнітання і тим самим підсилює образ.

Частіше за все поет використовує зв’язок антонімії з синонімією як спеціальний образний прийом: "Я короля оспівував так гучно, Що став багатієм із жебрака..., Я короля звеличував так часто, Що до душі припала підла гра" (181). У цьому тексті синоніми оспівував – звеличував обрамляють опозицію багатій – жебрак, тобто антонімічний ряд розділяє синонімічний, що дає змогу кожному із цих лексичних засобів чітко виконувати свої функції: синоніми заміщують один одного, щоб уникнути повтору в невеликому фрагменті, а в антонімічному ряді спостерігаємо, як одна протилежність виходить з іншої, чим підкреслюється контраст явища.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15