| |||||
МЕНЮ
| Синонимия и антонимия в поэзииp> Заслуговують на увагу також твори, в яких наявні ідіоми, мотивовані на основі функцій деяких органів людського організму: "З мадам Іронією в парі не покладаю білих рук" (273); "На відсіч вам голову дам" (83). Особливість використаних ФО у тому, що вони одухотворені присутністю автора. Традиційно смислова одиниця такого фразеологізму конструюється дієприслівниковою формою – не покладаючи рук, а у Муратова – першою особою дієслова у формі однини теперішнього часу – не покладаю рук. Як бачимо, на основі традиційних ФО поет створює нові оригінальні образи. Зустрічаємо також у поетичних творах І.Муратова і використання
релігійної лексики, біблійної символіки. На їх основі поет створює
оригінальні тропи, зокрема, метафори, епітети, порівняння: "О світлий раю,
гречний світе білих" (71); "Щедрий вечір... це все – забобони" (335); "А
мати сподівалась... бог з тобою!" (356); "До білої святині причащай моїх
братів, органна алілуйя!" (71). Часто герої його творів послуговуються
усталеними біблійними зворотами: "Всемилостевий Христе, дай снаги,
благослови пісенного месію!" (71); "Воістину воскрес, немов росою вмився" Ефектним поетичним прийомом є зведення назв релігійного символу до
образу знака, притчі, як, наприклад, образ ріки Іордань: "І не сміє всихати
надій Іордань" (378); "Й ген-ген за околичну річку – розгрішень моїх Зауважимо, що біблійні аналогії, біблійна лексика для поета – це засіб опоетизування образів. Слід відзначити у творчості І. Муратова як поета інтелектуального ремінісценції з інших письменників. Вони вливаються в авторський текст, розширюють і поглиблюють його шляхом включення нових асоціацій. Шевченкова інтонація вчувається, наприклад, у таких рядках: "А той Із цього приводу можна виділити триптих "На крилах Літани". Тут
ремінісценції із "Слова о полку Ігоревім" і творів П. Тичини: "Я везу в
літаку ясен світ, сіверянку-коханку..." (330); "Й хтось на чатах стоїть...
за дрімливим Дінцем..." (330). Цікаво, що поет уміє "добути" із запозичених
образів, тем, сюжетів ідеї, співзвучні часові, художньому спрямуванню своїх
творів. Упадає у вічі орнаментальність фрази із вірша О.С. Пушкіна "К А.П. Досі йшлося про використання Муратовим тих багатств, які закладені в надрах самої мови. Загляньмо ж тепер у ту частину його творчої лабораторії, де розроблялися спеціальні стилістичні прийоми. Досить часто поет вдається до такого стилістичного прийому, як повтор. Тавтологія, як відомо, – це повторення того самого кореня в іншій словотвірній формі [Ганич, Олійник, СЛТ, 1985, 302]. Тавтологія в поетичній мові Муратова характеризується надзвичайно строкатою лексико-граматичною, художньо-композиційною організацією. Розгляньмо, наприклад, лексико-морфологічний повтор на частиномовному
рівні. Як правило, такий повтор не існує сам по собі, а входить у ширшу Із наведених прикладів видно, що кожна із тавтологічних сполук має певне смислове і стилістичне навантаження. Така фігура допомагає авторові поглибити психологізм оповіді або перевести її в інший емоційно- експресивний план. Особлива, динамізуюча, інтенсифікуюча роль у поетичному тексті
належить дієслівно-іменниковій тавтології: "Буттям живих мені світає світ" Поезії Муратова характерні також тавтології, що становлять цілі
експресивні комплекси в художній тканині твору: "Ой, та не крячте чорні
круки: нас не стуманить ваш туман!" (64); "Мені з утоми сни не снились, я в
завірюсі сніжній сліп, я жить хотів і знав, що право віднині маю вже на те
і що метелиця лукава мені шляху не замете" (56). Наведені дистантні лексико-
морфологічні повтори-тавтології творять своєрідні семантико-стилістичні
поля. Образне розгортання, що ґрунтується на послідовному вживанні
відповідних однокореневих слів, йде в напрямі від динамічної ознаки
атрибута до внутрішньо-характеристичної, що міститься в самому номінанті. Розгляньмо тепер тавтології іншої граматичної організації: "Старіють
люди, старіють міста, старіють пророцтва забутих пророків" (107); "Я не сам
по собі – я рушинка чарівного руху, я без нього – ніщо... Всесвіт знає
мене" (238). Як бачимо, тавтологічна контамінація того самого слова у
формах різних відмінків має інший характер. Здвоєння іменних слів у формі
називного і родового відмінків (пророцтво пророків, рушинка руху) –
своєрідний засіб вираження посиленої якісної характеристики предмета, вдало
використаний Муратовим. Крім того, експресію підсилюють інші лексичні
повтори. У першому прикладі повторюється дієслово старіють, а в другому –
займенник я. Обидва уривки містять у собі таку стилістичну фігуру, як
лексична анафора, тобто повторення слів на початку віршованих рядків. Окремо варто виділити прислівниково-дієслівні тавтології, що відіграють важливу естетичну функцію при сприйнятті цілісного художнього образу: "Я Чорне море – теплоходом, А Віслу вплав перепливав" (56); "Ой, дарма шляхи курили курно, їхав ти до сина в гості дурно..." (25). Така модель налаштовує читача на почуття тривоги, зажури, посилює звучання теми страждання, напруженого очікування чогось фатального. Слід сказати і про контактні словоповтори дієслівно-віддієслівних форм, які мають інтенсифікуюче значення: "Пощо про співане співати? Були ж і Пушкін, і Тарас..." (379). На використанні лексичних, синтаксичних повторюваних мовних засобів базується в поета лейтмотив оповіді. Таким чином виникає асоціативна канва твору, яка спрямовує розуміння тексту та підтексту в річище авторського задуму. До лексико-граматичних повторів-тавтологій належать також ті, неодмінною характеристикою яких є конденсація якісної ознаки, що дістає абстрактне чи узагальнене вираження: "І ти схилилась над роялем, о давня давнина!" (52); "Де муза його, неомузена ним?" (386); "Поетова доля, його невиснажна снага" (388); "Повзли в неволі ніч за ніччю, та дивним дивом марив я" (144). Така прикметниково-іменникова тавтологія виражає експресивно-оцінне значення і здатна за своєю семантикою характеризувати ліричного героя (в наших прикладах позитивно). Отже, тавтологія у віршах І. Муратова регулює темпоритм оповіді, виділяє найсуттєвіші моменти у сюжеті, поглиблює психологізм твору. Навіть у порівняно невеликих конткестах спостерігаємо численні вживання лексико- морфологічних тавтологій, де одна пара чергується з іншою, розвиває, узагальнює висловлене, творячи таким чином експресивну композиційну єдність. Як відомо, І. Муратов протягом років утвердив за собою репутацію аналітичного письменника, який здатний на глибокий образний синтез думки в поезії. Активний характер думки у його творах, її динамічний, напружений розвиток виявляється у постійному шуканні зіставлень. Тому Муратов досить часто використовує такий стилістичний засіб, як порівняння. Порівняння допомагають поетові розкрити характер зображуваної дії, передати форму, внутрішню якість, настрій тощо. Найчастіше Муратов вживає загальноприйняті в літературній мові граматичні засоби вираження порівняння. Однак спостерігаємо у поета індивідуальні прийоми їх використання. Це проявляється у намаганні зробити порівняння органічною частиною образної, а звідси і смислової структури віршованого тексту або його фрагменту. Значне місце у мовотворчості поета посідають порівняльні звороти у складі простих речень: "Летять, наче птиці ясні" (24); "Суне ніч моя зимна, як глетчер" (43); "Ідем і підемо ще далі, мов та лавина" (46); "Думки, немов зрадливі тіні" (50). Порівняльні звороти поет приєднує за допомогою підрядних сполучників мов, немов, наче, як. Наведені порівняння виступають у своєму традиційному значенні – називають динамічну ознаку, пов’язану з предикатом. Таку ж граматичну структуру мають і порівняльні звороти, в яких уточнюється атрибутивна ознака в семантичному комплексі присудка, а завдяки цьому посилюється, увиразнюється емоційна напруга: "І став легкий, мов тая птиця" (2); "А у хижі – мудра, як змія, гарна, мов казкова королева, ждала мужа пращурка твоя" (135). Особливо виразно виявляється подвійна залежність порівняльного звороту
від означуваного іменника та дієслова у сполученні його з прикладкою, що
також є досить активною конструкцією у Муратова: "Вітер виє, мов пес, на
незнаних зірок таємничість" (122); "Замріяне серце, як факел, нести для Досить поширена в митця інша граматична структура порівнянь –
предикативні структури. Серед них зустрічаємо повні і неповні речення, що
приєднуються до головного семантичними сполучниками мов, немов, наче, ніби,
як: "На галяві світло, мов зорі попадали в трави" (138); "Мов кинута у
сухолист жарина – нестерпний, гострий дотик милих рук" (210); "Як яблуко
падає з гілки, дозрівши, – в дорозі впаду" (357); "Дерзайте. Говоріть. Всю
душу виверніть, як вивернув колись я для вас" (267). Як бачимо, повні
порівняльні речення служать для розкриття змісту головного речення. Неповні порівняльні речення поет вводить, прагнучи окреслити
композиційно стрункі, чіткі і разом із тим насичені сполуки з епічною
просторовістю і глибиною змісту: "Ласкавість їх – у грязь, у прах впаде
пройдисвітові в ноги, як на морозі мертвий птах" (143); "Й приватні вілли
вздовж ріки, де задихаються жінки, мов на піску гарячім риби" (170); Типовими для стилю І.Муратова є структури з орудним порівняльним або
словотвірною метафорою. Звичайно, за семантикою вислови пнеться лисом-
пролазою, блищали лускою, ридали дзвоном, вибухне кригою – це метафори, бо
порівняння приховані, а за функцією – художні означення до дії. Щоб не
порушувати традиції, називатимемо такі конструкції орудним порівняльним. Індивідуально-авторськими є також порівняння, що стосуються плину
часу: "Мчать роями секунд каравели, чую часу подрібнений плин..." (241). Ліричний струмінь вносить у структуру орудного порівняльного музична
лексика: "Вітав [Харків] того, чия висока пісня до нас летіла беркутом з Для створення динамічної картини поет підбирає порівняння, що підсилюють стрімкий, напружений характер дії: "Ракетами, пущеними з катапульти, летіли наші серця в роки майбутні" (97). Одним із поетичних засобів у письменника є вживання безсполучникових
конструкцій при вираженні порівнянь. Така граматична структура у І.Муратова
відзначається експресивністю і на письмі передається за допомогою двокрапки
або тире: "А в мозкові – жорстокий джміль: мотив" (180) (джміль, як мотив); Метафоричні образи-порівняння притаманні не лише поезії І.Муратова, це характерна особливість його художньообразного мислення. Однією з характерних рис творів майстра художнього слова можна вважати тісне поєднання в одному фрагменті різних за граматичною структурою порівнянь: "Із очиць – вузьких розколин – камінці летіли, немов громохкі сльози" (90). Поєднанням безсполучникового порівняння (очиці, [мов] вузькі розколини) та порівняльного звороту (камінці, немов громохкі сльози) автор досягає стислості, виразності, експресивності тексту. Або інший комплекс, де взаємодіють повне порівняльне речення і, споріднений з прикладкою, порівняльний зворот: "Коли дочка, мов яблуня моя, цвіла не гірш, як подруги цвітуть" (142). Особливістю такого поєднання є те, що в обох порівняльних структурах метафоризується об'єкт дії, і тому мікротекст легко трансформується в просте речення: Дочка-яблуня цвіла не гірш, як подруги. Слід зауважити, що, крім граматичних структур порівнянь, у поета зустрічаються порівняння, виражені лексичними засобами, тобто так звані семантичні структури порівнянь, наприклад: "Я пливу, а за мною кошлаті запінені спалахи, кривосмужні сліди" (200). У цьому тексті прослідковується порівняння кривосмужні сліди, мов кошлаті запінені спалахи, але відсутні граматичні засоби вираження порівняння. Такі зразки відносимо до порівнянь, утворених за допомогою семантики слів у контексті. Вони складні в семантичному відношенні, бо не завжди метафора, що лежить в основі порівняння, може виступати прозоро. Метафоричне вживання порівнянь, семантично ускладнені порівняльні структури – особливості поетичного стилю І.Муратова. Дослідники відзначають, що метафора – це ознака художнього стилю. Психічний стан людини, а також стан природи у творах І.Муратова
передаються метафорами, в яких семантика дієслів пов’язана із звуковими
асоціаціями: "І щоб серце моє вибухало щомить за тебе відплатною міною" На різноманітних асоціаціях створюються і метафори, що базуються на
семантиці дієслів фізичної дії: "Наростало ... страхом зоряна ніч вагітна" І.Муратов звертається і до традиційних метафор із компонентами сонце,
небо, ліс, місяць та ін., вводячи їх у нові семантичні зв’язки: "Ліс
мовчить, йому байдуже" (240); "Сонце прощає небо голубе" (240); "Ліс, мов
шапку набакир, нап’яв космате сонце" (240); "Тумани сонце ловлять в ятері" Неодноразово метафоризується у віршах І.Муратова традиційний образ
поезії – вогонь (символ оновлення життя). Цей оновлений символ вогню поет
проносить через поему "Прометеєве віче", де головний герой – захисник
людей, богоборець і поборник справедливості – Прометей. Прометей – один із
найвеличніших образів у світовій літературі. До нього зверталися Т. Слово вогонь у тексті може замінятися назвами суміжних понять Структуру метафоричних образів у поезії І. Муратова часто становлять іменникові словосполучення. Серед них найпоширенішою структурою, що метафоризується, є генітивна конструкція, в якій метафоризоване слово виступає у формі залежного родового відмінка: роки любові, крик стихії, плід інтелекту, пергамент долоньки, сум перегарів, холод листів, печаль очерету, обійми душі, криниці безпораддя, горбатість гір. Семантичне ядро іменникового словосполучення нерідко поширюється, уточнюється за рахунок залежних прикметників. Для прикладу візьмімо знайомі вже нам рядки: "Мчать роями секунд каравели, чую часу подрібнений плин" (241). У сполученні часу подрібнений плин прикметник уточнює якісну ознаку метафоризованого іменника, виступаючи щодо нього в ролі метафоризуючого, а іменник плин через розширення значень понять час і подрібнений зазнає подвійної метафоризації. Завдяки поєднанню словесного образу і зорової асоціації це словосполучення набуває пластичності. Велику кількість іменникових метафор, що використовує Муратов, можна умовно поділити на дві групи. Метафори першої групи означають стан людини, вони ніби виступають у контрасті з самим контекстом, що лише посилює їх зміст: розпука ревнощів, атака згадок, музика сну, барліг зневіри. Метафори другої групи означають явища природи, що впливають на почуття людини: падолиста рух, сяйво зеніту, райдуга світу, рулади солов’їв. У подібних сполученнях поєднуються традиційні й оригінальні авторські образи. Іменникові словосполучення з метафоричним змістом – це концентрована
форма вираження ознак предмета через зіставлення його з іншими ознаками. Майстерність поета в доборі влучних іменникових метафор спостерігаємо на прикладі цілісного уривку із поеми "Прометеєве віче", який становить розгорнуту метафору, сконструйовану із цілого ряду іменникових метафоричних словосполучень: "Я несу Душі безгрішної моєї Верижну муку і красу, Жаги бунтарської окрасу: Мій жарт, солоний мій талант, Відплату серця, помсту часу." (245). Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 |
ИНТЕРЕСНОЕ | |||
|